ЄВРАЗІЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВТОВАРИСТВО: НАМІРИ Й ПЕРСПЕКТИВИ - Політика - dt.ua

ЄВРАЗІЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВТОВАРИСТВО: НАМІРИ Й ПЕРСПЕКТИВИ

26 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-11 травня

На недавню заяву прем’єр-міністра Росії про можливе скасування ПДВ на російську нафту, яка надходить в Україну, за умови її вступу в Євразійське економічне співтовариство експерти відгукнулися по-різному...

На недавню заяву прем’єр-міністра Росії про можливе скасування ПДВ на російську нафту, яка надходить в Україну, за умови її вступу в Євразійське економічне співтовариство експерти відгукнулися по-різному. Тож сьогодні виникла потреба розібратися, чим є це міждержавне об’єднання взагалі, й оцінити його перспективи, зокрема в контексті привабливості для третіх країн.

Євразійське економічне співтовариство було створено відповідно до договору, підписаного в Астані 10 жовтня 2000 року, з метою просування «процесу формування Договірними Сторонами Митного союзу та Єдиного економічного простору». Нова структура має в принципі традиційну для таких організацій систему органів управління: Міждержавна рада (на рівні глав держав і глав урядів), Інтеграційний комітет (постійно діючий орган на рівні заступників глав урядів), Міжпарламентська асамблея та Суд співтовариства. Голоси в Міждержавній раді розподіляються, залежно від внеску в бюджет співтовариства, так: Білорусь — 20 голосів (20% бюджету), Казахстан — 20 (20%), Киргизстан — 10 (10%), Росія — 40 (40%) і Таджикистан — 10 голосів (10%).

Цей договір фактично є продовженням цілого ланцюжка угод, а саме: Угоди про Митний союз між Російською Федерацією та Республікою Білорусь від 6 січня 1995 року, Угоди про Митний союз від 20 січня 1995 року, Договору про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах від 29 березня 1996 року й Договору про Митний союз та Єдиний економічний простір від 26 лютого 1999 р.

Офіційно Єдиним економічним простором вважається територія країн — учасниць договору, на якій «функціонують однотипні механізми регулювання економіки, що грунтуються на ринкових принципах і застосуванні гармонізованих правових норм, існує єдина інфраструктура та проводиться узгоджена податкова, грошово-кредитна, валютно-фінансова, торгова й митна політика, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу й робочої сили». Інакше кажучи, йдеться про намір створити щось на кшталт економічного союзу. Серед цілей такого простору — ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу та праці; створення спільної системи заходів державної підтримки розвитку пріоритетних галузей економіки, виробничої та науково-технологічної кооперації.

Дуже важливо також те, що митні території Сторін — це єдина митна територія, щодо якої Сторонами встановлено Спільний митний тариф, застосовуються єдині заходи нетарифного регулювання, діють уніфіковані митні правила, забезпечено єдність управління митними службами та скасовано митний контроль на внутрішньому митному кордоні.

Ще раз зазначимо, що країни — учасниці ЄврАзЕС ставлять перед собою спільне завдання — утворити спільний економічний простір у Євразії, хоча при цьому їхні цілі неабияк різняться, а про можливості годі й говорити.

Щодо джерел ідеї Євразійського економічного співтовариства, то її автором вважають президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який традиційно бореться за посилення економічної інтеграції країн Євразії. Його доктрина проявилася у плані створення Євроазійського союзу, оприлюдненого 1994 року. Загалом, як мені здається, для Казахстану, Киргизстану й Таджикистану ЄврАзЕС є певним механізмом будування відносин із Росією на багатосторонній основі та спробою реалізувати свої економічні інтереси через інтеграційне об’єднання.

Щодо Росії, то, очевидно, вона намагається посилити свої позиції в Середній Азії, щоб успішніше конкурувати на відповідних ринках, у першу чергу з виробниками з третіх країн, які не входять до ЄврАзЕС. Йдеться тут, передусім, про конкуренцію з транснаціональними компаніями, які досить серйозно цікавляться регіоном. Примітно, що в Росії останнім часом великі об’єднання підприємців досить активно мусують ідею необхідності сприяти створенню великих російських корпорацій, які були б у змозі на рівних конкурувати з ТНК.

Водночас, з огляду на реальну ситуацію в регіоні, лідерство Росії в новому об’єднанні не можна вважати безумовним. І хоча сьогодні всі члени ЄврАзЕС заявляють, що об’єднання переймається передусім економічними інтересами, питання безпеки також увійдуть до порядку денного.

Сьогодні рано говорити про перспективи ЄврАзЕС (хоча віце-прем’єр-міністр Росії Віктор Христенко одного разу й заявив про можливість запровадження в майбутньому єдиної валюти в країнах — учасниках альянсу), оскільки становлення інтеграційних угруповань пов’язане з великими труднощами загалом, а інтеграція на території колишнього СРСР відбувається особливо важко. Однак уже зараз можна назвати деякі результати взаємодії п’яти держав — членів ЄврАзЕС, які видаються досить важливими.

У взаємній торгівлі держав — учасників Митного союзу — діє режим вільної торгівлі товарами в повному обсязі, не застосовуються мита, податки та збори, що мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження. Укладено Угоду про Спільний митний тариф, яка визначає основи єдиної політики в цій галузі, містить механізм узгодження й ухвалення єдиних ставок увізного мита, тобто розробки та впровадження Спільного митного тарифу. У цьому зв’язку слід відзначити, що, за офіційною інформацією, базовий перелік єдиних ставок ввізних мит, якими оподатковуються товари, що ввозяться державами з третіх країн, сьогодні охоплює понад 60% товарної номенклатури. Досить важливим є рішення про сплату непрямих податків у країні призначення товару, крім нафти й газу. У цьому плані економічна привабливість співтовариства зросла.

А загалом поява численних інтеграційних угруповань свідчить, що формат співробітництва в рамках СНД сьогодні себе вичерпав у тому сенсі, що практично всі його члени шукають форм тіснішого співробітництва на субрегіональному рівні.

Щодо України, то сьогодні її відносини з країнами — членами ЄврАзЕС і так уже регулюються цілою системою як багатосторонніх угод у рамках СНД, так і двосторонніх договорів. Серед найважливіших документів СНД слід назвати Угоду про створення зони вільної торгівлі та Протокол до неї (досі не ратифікований Росією) від 15 квітня
1994 р., Угоду про принципи формування спільного транспортного простору та взаємодію держав — учасників СНД в галузі транспортної політики від 9 жовтня 1997 р., Угоду про Спільний аграрний ринок держав — учасників СНД від 6 березня 1998 р. і багато інших. Крім того, Україна має двосторонні угоди з країнами — членами ЄврАзЕС про промислову кооперацію, вільну торгівлю (хоча й з вилученнями) тощо.

Цей перелік, який можна й далі продовжувати, свідчить, що практично ЄврАзЕС багато в чому повторює домовленості в рамках СНД, тільки на субрегіональному рівні. Тож можна говорити, що сьогодні відносини між п’ятіркою та Україною в міжнародно-правовому плані врегульовано досить добре, а потенціал домовленостей ще далеко не вичерпано.

Щодо зацікавленості України в ринках ЄврАзЕС, то, як свідчить статистика, найбільше цікавить нашу країну ринок Росії. Загалом для зовнішньої торгівлі України сьогодні характерне переорієнтування експорту з ринку СНД на ринки інших країн, тоді як в імпорті питома вага колишніх радянських республік залишається досить високою (передусім за рахунок енергоносіїв та деяких інших видів природних ресурсів).

Формування ЄврАзЕС є зручним приводом спробувати без зайвої політичної ангажованості проаналізувати природу й закономірності інтеграційних процесів, що розгортаються на території СНД.

Історично Радянський Союз був особливою, побудованою на принципах планової економіки системою поділу праці. Після його розпаду існувала, значною мірою завдяки інерції, впевненість у тому, що можна досить ефективно «переналагодити» відносини між республіками на нових засадах і перейти до нової моделі економічної взаємодії, принаймні в співтоваристві 12 держав (країни Балтії відразу ж заявили про свою орієнтацію на Європу й небажання брати участь у будь-яких багатосторонніх домовленостях на терені колишнього СРСР).

В основі інтеграційних зусиль 1991—1995 рр. лежала ідея необхідності збереження традиційних виробничих зв’язків підприємств, які тільки готувалися до приватизації, а також переконаність у тому, що саме на державному рівні можна досить ефективно «переінтегруватися» у щось нове, прийнятне для всіх.

Перший чинник відбивав радянську спадщину в плані поділу праці (точніше, економічну інерцію, що досі залишається досить великою), тоді як друге міркування було традиційною вірою у всемогутність держави. Очевидно, що проблеми великої інтеграції в СНД значною мірою визначалися слабко вираженим ринковим характером цього процесу, надмірною орієнтацією на розвиток міждержавних зв’язків. Знов-таки доводиться говорити про те, що такий стан справ був неминучим на перших етапах розвитку співробітництва колишніх радянських республік.

З часом почало формуватися розуміння того, що трансформація колишньої системи міжреспубліканських економічних зв’язків мала відбуватися на основі саме розвитку ринкових механізмів, причому реальна інтеграція національних господарств може здійснюватися лише на основі прямих господарських зв’язків підприємств та організацій, взаємопроникнення капіталу, що грунтуються на цілком конкретних економічних інтересах.

Головна проблема початкового періоду пошуку механізмів взаємодії полягала в тому, що розвиток ринкових відносин неминуче привів до економічної переоцінки коопераційних зв’язків, сформованих в умовах планової економіки, у результаті чого проявилася тенденція переорієнтування (правда, в різних масштабах) колишніх радянських республік на ринки третіх країн.

Якщо коротко, то розпад СРСР став початком процесу ідентифікації національних економічних та політичних інтересів нових незалежних держав і відпрацювання, так би мовити, «національних» моделей економічного розвитку. Тому тільки тоді, коли цей процес більш-менш завершиться, з’явиться можливість оцінити реальність того чи іншого виду інтеграційного об’єднання.

Досвід СНД ще раз свідчить, що економічна інтеграція має свої закони й перескакувати окремі її рівні досі нікому не вдавалося.

Слід також зазначити, що сьогодні інтеграційні спроби розгортаються на якісно новому тлі. Якщо раніше країни переживали досить глибоку кризу, то сьогодні можна говорити про економічну стабілізацію і навіть економічне зростання. Водночас дається взнаки тягар колишніх проблем. Така тяжка спадщина для України — нагромаджений зовнішній борг (передусім перед Росією й Туркменістаном).

Слід також зазначити, що в умовах посилення конкуренції на світових ринках національні виробники прагнутимуть зміцнити свої позиції на ринках країн СНД, хоча в цьому разі коректніше говорити про «перезавоювання» цих ринків, зокрема і в конкуренції з виробниками третіх країн. А інструментом такого зміцнення можуть стати й субрегіональні економічні угруповання. Таким чином, на нашу думку, у перспективі на території СНД й далі розвиватиметься процес формування субрегіональних угруповань. Це постійно ставитиме перед Україною проблему відпрацювання своєї позиції, що неможливо без чіткого визначення національних економічних інтересів і місця України у світі загалом і Євразійському регіоні зокрема.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво