ЄВГЕН КАРТАШОВ: ІНТЕРЕСИ РЕГІОНУ, БЕЗУМОВНО, ВАЖЛИВІ, АЛЕ ВОНИ НЕ ВИЩІ ЗА ДЕРЖАВНІ

Якщо в січні 1999 року прихід Євгена Карташова на посаду голови Запорізької обласної держадміністрації був досить несподіваним, то через два з невеликим роки потому його повернення багатьма було сприйняте як закономірність. Представляючи Євгена Григоровича активу області, Президент зауважив, що його рішення про відставку Карташова було помилкою, яку він згодом виправив. Сам голова те, що сталося, не розцінює як трагедію, вважаючи, що досвід роботи Надзвичайним і Повноважним Послом України в Казахстані дасть змогу йому визначити нові підходи в реалізації завдань, намічених у попередній період керівництва областю.

— Євгене Григоровичу, для Запорізької області протягом кількох років залишається актуальною проблема частої зміни голів обладміністрації. На ваш погляд, чим це зумовлено?

— Вважаю, на це впливає конгломерат причин, що викликані процесом пошуку найприйнятнішої особистості керівника. На певних етапах розвитку суспільства, як відомо, саме роль особистості багато в чому є визначальною. Мабуть, з урахуванням цього Президент і приймає рішення, хто на якому етапі повинен очолювати конкретну область. І, чесно кажучи, я не схильний занадто драматизувати факт частої зміни керівництва. Процесу пошуку оптимального кадрового рішення притаманна висока динаміка, що змушує претендента максимально, із повною самовіддачею використовувати свої ресурси. У цьому сенсі кадрова ротація має безсумнівні плюси. Коли суспільство стабілізувалося, а економіка має стійку тенденцію зростання, часта зміна керівництва мало впливає на загальний перебіг розвитку. Але сьогодні дуже часто доводиться переходити на так зване ручне управління, і дуже багато залежить від того, яка особистість приходить до керівництва областю. Зараз напруга настільки висока, й клубок проблем та протиріч настільки великий, що людина часом не встигає до ранку відновити свої сили. Якщо раніш доводилося займатися економікою в чистому вигляді, то тепер на неї істотно впливають політика, комерція. До того ж накладається процес перерозподілу власності, в якому стикаються серйозні інтереси великих груп. І дуже важливо в усьому цьому відшукати розумний компроміс.

— Наскільки важливі ці процеси для області?

— Зрозуміло, було б неправильно стверджувати, що Запоріжжя по інтелекту стоїть вище за інші регіони, тому, мовляв, нам і не доводиться мати справу з крайніми проявами. Пояснюється це, на мій погляд, тим, що в області десятиріччями складалася сприятлива атмосфера в плані виконавчої дисципліни як керівників, так і очолюваних ними трудових колективів. Сформувався і дає змогу зберігати стабільність належний рівень довіри до керівників. Зрозуміло, область не може жити в замкненому просторі. І якщо, припустимо, певна група, що займає домінуюче становище в іншому регіоні, цікавиться запорізькими підприємствами, ми до цього ставимося з розумінням. Якщо це на благо області, ми готові сприяти цій групі. Саме виходячи з цього й будуватимемо цивілізоване співробітництво з тими, хто хотів би стати власниками запорізьких підприємств.

— Проте вже кілька місяців залишається невирішеним конфлікт навколо алюмінієвого комбінату.

— На жаль, це так. Але я не схильний до однозначного висновку. Необхідно глибоко розібратися в тому, що відбувається. Хоча я особисто довіряю позиції, яку займає директор заводу. Насамперед тому, що він добре знає виробництво, й колектив йому довіряє. Загалом процес приватизації настільки складний, що було б, принаймні, помилкою робити категоричні висновки щодо його проведення. На мій погляд, у ЗТФ «КрАЗ» були можливості перемогти. Втім з якоїсь причини фірма не змогла внести необхідну суму навіть після продовження терміну. Тому Фонд держмайна цілком правомірно визнав переможцем «АвтоВАЗ-Інвест», що виконав встановлені правила гри. В ситуації, що склалася, мене як керівника області набагато більше цікавить, чиї інтереси представляє «АвтоВАЗ-Інвест», наскільки причетний до цього процесу безпосередньо «АвтоВАЗ»? Адже алюмінієвий комбінат значною мірою зорієнтований на поставки Волзькому автозаводу, що споживав до 70 відсотків продукції ЗАлКу. Якщо справа стосується поновлення цих зв’язків, то, безумовно, ми це тільки вітатимемо. Тому ми уважно вивчаємо інвестиційні зобов’язання цієї компанії. Якщо вони будуть прийнятними, ми їх підтримаємо. Я запропонував, щоб до Запоріжжя приїхало керівництво «АвтоВАЗу» для спільного обговорення проблем і підтвердження ним своєї участі в процесі приватизації ЗАлКу. Але потрібно визначитися якомога швидше, оскільки алюмінієвий комбінат нині позбавлений можливості укладати контракти, виконувати певні поставки. А це може спричинити припинення виробництва.

— Але, погодьтеся, певний ризик усе ж таки не виключений. Припустимо, може бути, що інтереси інвестора й області не збігаються, а щось змінити вже неможливо, оскільки формальна сторона процесу виконана.

— У принципі, ви праві, ми нерідко стаємо заручниками цього процесу. Тому потрібно старанно розробити критерії оцінювання на початкових етапах. Але за будь-якого випадку ми завжди повинні бути чесними щодо інвестора, який виконав запропоновані умови, вимоги законів України. Інакше інші інвестори просто не захочуть мати з нами справу. А щодо ризику... Все ж таки варто врахувати, що підприємство розташоване на території України, і якщо інвестор не виконуватиме своїх зобов’язань, закон дозволяє повернутися на вихідні позиції.

— У цьому зв’язку особливого значення набувають взаємовідносини центральної й регіональної влади, що досить часто обтяжені серйозними протиріччями. Пам’ятається, два роки тому ви говорили, що є прихильником виборності на посаду голови обласної держадміністрації. Ваша точка зору змінилася?

— Ні, такою вона і залишилася. На мій погляд, виборність — це гарна перевірка ставлення людей до керівника, хоча вона не позбавлена певних хиб. На перехідному етапі занадто значним є вплив сил, які мають гроші й володіють механізмами маніпулювання свідомістю людей. Тому подекуди гідні претенденти не можуть перемогти, не маючи достатніх фінансових і політичних ресурсів. Отже, на перехідному етапі, я вважаю, призначення є оптимальним варіантом. Оскільки ступінь демократизму повинен відповідати ступеню розвитку економіки. Хоча, на мій погляд, цілком доречним міг би стати й експеримент. Припустимо, у кількох регіонах можна провести вибори глави області, що дало б можливість порівняти ефективність обох моделей.

— Але за будь-якого випадку —виборна ця посада або призначувана — конфлікту між інтересами території й центру уникнути навряд чи вдасться.

— Ці протиріччя в принципі неминучі. Оскільки багато що залежить не тільки від об’єктивного, а й від суб’єктивного чинника. Губернатор може бути законослухняним, а може демонстративно наголошувати на своїй незалежності. Це деструктивний підхід, адже держава — це насамперед єдиний механізм, який має працювати злагоджено. Ми всі пов’язані невидимими нитками, і будь-яка протиправна дія неминуче негативно позначиться на іншому регіоні.

— На ваш погляд, чи є оптимальна модель, що дає змогу мінімізувати протиріччя?

— Насамперед, це принципи формування бюджету, у якому в концентрованій формі виражаються інтереси центру й області. По-друге, необхідно враховувати значимість конкретної території для держави. І, по-третє, варто брати до уваги специфіку області, що повинно відповідно дотуватися. Якщо, припустимо, екологічна ситуація в Запоріжжі складніша, ніж в інших регіонах, то держава обов’язково має це враховувати. А щодо принципів управління, то вони повинні будуватися на законодавчо оформлених функціях центру й регіонів. Нині стосовно цього є багато пропозицій і напрацювань, вважаю, згодом вони викристалізуються в прийнятну схему взаємовідносин.

— Ви позитивно розцінюєте так званий формульний підхід до формування бюджету?

— Безумовно. Це й є прикладом вироблення принципів взаємовідносин, що зрозумілі та єдині для всіх. Так, певний коефіцієнт поправки з урахуванням особливостей розвитку тієї або іншої області необхідний. Адже не можна не враховувати того, що наявний потенціал, приміром, Запорізької області створювався всією країною. Якщо не надавати цьому значення, ми неминуче повернемося до старих принципів зрівнялівки. До речі, це однаковою мірою стосується і взаємовідносин обласної влади з органами місцевого самоврядування. Командний стиль тут абсолютно неприйнятний. Необхідно з повагою ставитися до всіх керівників регіонів. Особливо до тих, хто обраний законно. Тому не випадково мій перший після призначення візит був до Запорізького міськвиконкому, із яким, як і з іншими органами місцевого самоврядування, ми маємо намір спільно працювати, вирішуючи наявні проблеми.

— За ці кілька днів, що ви перебуваєте на новій-старій посаді, які зміни в області вас потішили або засмутили?

— Насамперед радує те, що економіка таки починає оживати. Особливо це стосується машинобудування. У ньому велику роль відіграє автозавод і група підприємств-суміжників. З пуском головного конвеєра цього тижня, думаю, процес оздоровлення економіки відбуватиметься інтенсивніше. Приємно, що підприємства прагнуть піднімати своє виробництво, здійснювати модернізацію, тим самим закладаючи базу для подальшого розвитку. Сьогодні в області практично немає заборгованості по заробітній платі й пенсіях. Мене вельми тішить та обставина, що нове покоління керівників щиро прагне наводити порядок на підприємствах, у містах, районах. Наприклад, Бердянськ визнано містом найкращого оформлення серед курортних міст України. В позитивний бік змінюється й обласний центр. Хоча, звісно, невирішених проблем вистачає. Сьогодні дуже гостро постало питання про створення пішохідного мосту через Дніпро, і ми намагаємося його вирішувати не тільки на рівні держави, а й самостійно. Серйозне занепокоєння викликає паливно-енергетичний сектор. Мені здається, у спробах вирішити цю проблему ми весь час кидаємося в крайнощі, тим самим даючи можливість певним структурам реалізовувати свої корисливі інтереси. Я ж прихильник того, щоб управління ПЕКом було прозорим, відкритим і перебуває під контролем керівництва області. Це насамперед стосується управління обленерго й генеруючими підприємствами. Щодо соціальної сфери, то мене дуже турбує відсутність глибокої програми боротьби з бідністю. І це стосується не тільки так званих пільгових категорій, яким надається допомога. Крім них є дуже багато бідних людей. Виходить, необхідна серйозна програма з надання їм допомоги, особливо тим, хто знаходиться на межі виживання. Але методами перерозподілу цю проблему не вирішити. Вихід полягає тільки в загальному підйомі економіки. І в цьому сенсі мене серйозно турбує те, що певні структури намагатимуться прибрати до рук багато наших підприємств, не маючи на те достатніх інвестицій, а лише бажання «покерувати». В подібних випадках обладміністрація займатиме принципову позицію щодо відстоювання інтересів регіону.