Есенгівські фрондери

Віддамо належне наполегливості росіян, які цілеспрямовано домагаються всіма доступними засобами своєї заповітної мети — реформування ОБСЄ відповідно до уявлень Кремля про європейську архітектуру безпеки. Третього липня в Москві дев’ять президентів країн Співдружності схвалили витриману в жорсткій формі «Заяву держав — учасниць СНД щодо стану справ в ОБСЄ». У цьому документі євроатлантичну організацію звинувачували в неефективності, критикували за надмірні захопленість моніторингом ситуації в сфері прав людини й увагу до будівництва демократичних інститутів на території СНД і колишньої Югославії, закликали виробити єдині критерії оцінки виборчих процесів. Також їй пропонувалося підсилити військово-політичний аспект діяльності.

Саме час зупинитися й почекати реакцію країн — учасниць ОБСЄ. Тим паче, що її діючий голова, міністр закордонних справ Болгарії Соломон Пасі, надіслав листа міністрам закордонних справ усіх держав–учасниць цієї євроатлантичної організації за підсумками розгляду заяви. Та ні, Москва, навпаки, тільки підсилила тиск.

Сьогодні російська дипломатія активно проштовхує в країнах Співдружності інший документ — «Звернення держав — учасниць СНД до країн ОБСЄ», пропонуючи президентам прийняти його на саміті в Астані 16 вересня. За задумом московських авторів звернення, глашатаєм цього документа знову має стати українська сторона. Цього разу український Президент, який от уже півтора року як очолює Раду глав держав СНД. У липні українським дипломатам удалося перевести стрілки: тоді заяву оприлюднив у Відні на засіданні постійної ради ОБСЄ представник Росії...

М’якше за формою, звернення змістом в основному повторює заяву. «ДТ» уже докладно аналізувало положення цього документа (№ 27 від 10–16 липня 2004 р.), так само як і мотиви, якими керувалися ті, хто його явно й таємно розробив і підписав. Новими можна вважати, мабуть, два моменти: пропозицію розпочати «серйозну розмову по військових доктринах держав-учасниць» і при реформуванні польової діяльності ОБСЄ перенести увагу «з політичного моніторингу на конкретну проектну діяльність, що має здійснюватися транспарентно через механізми секретаріату й спеціалізовані інститути ОБСЄ по запитах приймаючих держав, за більшого врахування їхніх потреб».

Обом документам властиві грубі фактологічні помилки. Наприклад, заклик «виробити й впровадити об’єктивні критерії оцінки з боку Бюро ОБСЄ по демократичних інститутах і правам людини (БДІПЛ) і місій ОБСЄ виборчих процесів на всьому просторі організації» свідчить принаймні про некомпетентність розробників. Оскільки ці критерії вироблялися та уточнювалися неодноразово. 1990 року був прийнятий так званий Копенгагенський документ, який саме й формулює основні принципи проведення демократичних виборів у державах — учасницях ОБСЄ. А 2003 року було оприлюднено підготовлені БДІПЛ «Існуючі зобов’язання з проведення демократичних виборів у державах — учасницях ОБСЄ». Серед матеріалів, що використовувалися при їхній підготовці, значиться й «Конвенція про стандарти демократичних виборів СНД».

Викликає здивування пропозиція звернення «послідовно зміцнювати діючий в ОБСЄ фундаментальний принцип консенсусу». Наскільки відомо, ніхто з учасників організації наразі не намагався змінити цей принцип.

Та, попри всі ці повтори та нісенітниці, очевидно, що, як і півтора місяця тому, цей документ приймуть президенти СНД на саміті в Астані. Росію підтримають, швидше за все, країни Центральної Азії, які традиційно висловлюють невдоволення діяльністю ОБСЄ в цілому й БДІПЛ зокрема, а також держави, що входять у Договір про колективну безпеку. Примітно, що 20 серпня в Москві відбулися консультації представників країн — членів ДКБ із питань зовнішньої політики й безпеки. Серед інших, учасники розглядали й питання про вироблення загальної позиції щодо діяльності ОБСЄ. Очевидно, що низка країн СНД, що входять в об’єднання ГУУАМ — Азербайджан, Грузія, Молдова, вчинять, як і минулого разу: або утримаються від приєднання до звернення, або приєднаються із застереженням.

Та як поведеться Україна, особливо якщо врахувати, що росіяни посилюватимуть пресинг на офіційний Київ, а наша країна вступила в президентські перегони? Чи приєднається Л.Кучма до звернення? І якщо так, то чи приймуть застереження, як це в минулому зробила Молдова, яка акцентувала увагу на тому, що ОБСЄ потрібно активніше брати участь у врегулюванні «заморожених» конфліктів? Чи візьме наш Президент на себе невдячну місію глашатая цього документа, ризикуючи своїм рішенням поставити під удар імідж не тільки власний, а й країни? Адже, приєднуючись до звернення в період виборчої кампанії в Україні, Леонід Кучма дає підстави підозрювати, що, крім бажання зробити цю структуру ефективнішою, є й інші мотиви. Наприклад, що це крок на випередження, щоб запобігти критиці з боку ОБСЄ за невиконання взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав людини й розвитку демократії під час президентської кампанії. (Цілком можливо, що ці міркування відіграють не останню роль в ініціаторів звернення.)

Не слід випускати з уваги й те, що приєднання Києва до документа, без сумніву, розглядатиметься не тільки як своєрідна спроба тиснути на країни Заходу, а й як протиставлення членам євроатлантичного співтовариства (особливо, якщо врахувати протистояння Росії та Сполучених Штатів у рамках ОБСЄ). В оцінках ситуації, які дано в зверненні, домінує критичний акцент. Оскільки ця критика з боку держав Співдружності звучить не в рамках робочих органів ОБСЄ і, зауважимо, вдруге, то це надає документу конфронтаційного характеру щодо інших членів організації. До речі, які здебільшого входять до таких клубів, як НАТО і ЄС. Таким чином, прийняття ще одного загального документа СНД означатиме створення передумов для поділу країн на прибічників і супротивників ОБСЄ в рамках самої ж організації.

Загалом, якщо офіційний Київ справді хоче реформувати Організацію з безпеки та співробітництва в Європі з метою зробити її роботу ефективнішою, то йому слід дуже добре подумати над формою й методами критики. Тим паче, що критикувати ОБСЄ у форматі СНД — не найліпша ідея, оскільки саму Співдружність не можна віднести в розряд успішно діючого міжнародного утворення. І в цьому випадку критика з боку СНД також сприймається євроатлантичним співтовариством у ліпшому випадку без розуміння. До того ж, підкреслимо, що країни Співдружності самі є членами ОБСЄ. Отже, рішення, які приймає ця організація, приймаються й за згодою країн–членів СНД, оскільки в об’єднанні діє принцип консенсусу, і вони також відповідають за стан речей у цій євроатлантичній організації.

Поки ж очевидно: якщо українське керівництво погодиться повторно в рамках СНД адресувати Організації з безпеки та співробітництва в Європі «пропозиції, покликані сприяти розробці та прийняттю нового порядку денного», то офіційний Київ швидше потуратиме геополітичним претензіям Москви, ніж досягне своєї мети — підсилити її ефективність.

Безумовно, Київ і Москва мають багато точок дотику в ОБСЄ. Наприклад, щодо зміцнення її ролі в забезпеченні стабільності та безпеки в Європі або посилення збалансованого підходу до діяльності, зокрема, коли йдеться про економічну та екологічну складову безпеку в регіоні; або підвищення ролі Організації в боротьбі з тероризмом. Поділяють Київ і Москва загальну позицію й у питанні введення нової єдиної шкали внесків до бюджету цієї євроатлантичної структури. І все-таки Україна й Росія концептуально переслідують трохи відмінні цілі щодо ОБСЄ.

Насамперед Москва бачить цю організацію противагою НАТО в новій архітектурі європейської безпеки. На відміну від Києва, котрий вбачає в ОБСЄ швидше політичний форум. Крім того, Російська Федерація, на словах декларуючи, що ОБСЄ слід «продовжувати конструктивну та транспарентну участь у врегулюванні регіональних конфліктів на всьому своєму просторі», робить усе можливе, щоб роль цієї організації в урегулюванні «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі була мінімальною. Саме присутність російських миротворчих сил у цих регіонах дає Росії такі потрібні їй важелі впливу на незговірливих партнерів. До речі, не збігаються українська та російська позиції й у питанні виконання Росією стамбульських домовленостей про виведення військових підрозділів і військового майна з Грузії та Придністров’я.

Не слід обминати увагою й те, що, об’єднуючи навколо себе країни — учасниці СНД, Росія підвищує власний вплив в ОБСЄ, а заодно й забезпечує підтримку своєї позиції з тих чи інших питань порядку денного організації. А от офіційний Київ, приєднуючись до «Звернення держав — учасниць СНД до країн ОБСЄ», посилює позиції Москви саме в тих питаннях, які якраз не відповідають національним інтересам України.