Єрусалимський пасьянс - Політика - dt.ua

Єрусалимський пасьянс

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

Раббі Тарфон казав: «День короткий, а роботи багато; працівники ледачі, але платня велика і господар квапить»...

Раббі Тарфон казав: «День короткий, а роботи багато; працівники ледачі, але платня велика і господар квапить».

Авот. Мишна 15

Ось уже другий тиждень тема хвороби прем’єр-міністра Ізраїлю Арієля Шарона, який переніс інсульт і перебуває в єрусалимській лікарні «Хадасса», не сходить із перших шпальт світових газет і не виходить із топ-новин електронних ЗМІ. Щиро бажаючи ізраїльському прем’єру одужання, аналітики, журналісти й політики чітко розуміють, що епоха цього політичного важкоатлета, якого за його прямолінійність і натиск назвали «бульдозером», відходить у минуле. Стрімко, без прогнозованого м’якого переходу минає епоха ізраїльських генералів, для яких кар’єра і політична діяльність невіддільні від долі їхньої країни.

Усе, чим займався Арієль Шарон, син медсестри Віри та агронома Самуїла Шейнерманів, вихідців із Білорусі, впродовж усієї своєї військової та політичної кар’єри, було присвячене єдиному і ключовому завданню ізраїльської політики — забезпеченню переваги. Переваги військової, політичної, демографічної та моральної. Біблійна максима «ім оєвха роце лагарог отха, гіткадем лагарог ото» (якщо ворог хоче вбити тебе, вбий його першим), яку часто вживав Шарон, є квінтесенцією його політичної діяльності, девізом, якому він залишався вірним завжди. Ввібравши в себе всі суперечності ізраїльської політики за останніх п’ятдесят років, Шарон нікого не залишав байдужим. Досить погортати форум сайта газети «Гаарец», щоб переконатися в цьому: від захопленого «Арік — король Ізраїлю» до обвинувачень в убивствах і геноциді палестинського народу. Активний учасник війн 1967-го і 1973 рр., прибічник трансферу та один із організаторів широкомасштабного поселенського руху на окупованих територіях, міністр оборони Ізраїлю у період Ліванської війни 1982 року, змушений піти у відставку після обвинувачень у співучасті в масових убивствах палестинських біженців у таборах Сабра і Шатіла. Міжнародний ізгой, який надовго пішов у політичну тінь, він продовжував залишатися затятим противником існування незалежної палестинської держави, непримиренним критиком угод Осло і послідовним прибічником ідеї «Великого Ізраїлю». Демонстративне відвідування Шароном Храмової гори в Єрусалимі стало причиною кровопролитної другої палестинської інтифади Аль-Акси. Трохи згодом ця ж таки інтифада підняла його на вершину політичної кар’єри, затвердивши на посаді прем’єр-міністра. Як і його попередники, він обіцяв своєму народу «залізним кулаком» придушити палестинське повстання. Однак, за іронією долі, Шарон став першим прем’єр-міністром, який здійснив повне виведення ізраїльських поселень із сектора Газа. То хто ж він — яструб, миротворець чи реаліст? Як зміниться з його відходом ізраїльське політичне життя?

Днями старійшина ізраїльської політики Шимон Перес розповів пресі про зустріч із Шароном, на якій ще за кілька місяців до офіційного повідомлення про створення нової партії «Кадіма» прем’єр-міністр переконував його приєднатися до своєї сили. «Моя мрія – це визнані державні кордони Ізраїлю, — заявив Шарон. — Давай працювати в цьому напрямі разом».

Що він мав на увазі, говорячи про майбутні державні кордони? Мають вони збігтися з Зеленою лінією чи пройдуть «стіною безпеки», яку споруджує Ізраїль на окупованих територіях? Прийнявши під тиском американців дорожню карту, яка передбачає створення палестинської держави в кордонах 1967 року, Шарон у властивій йому манері зумів домогтися стратегічної переваги, здавалося б, у явно програшній ситуації. Не маючи можливості протистояти політичному тиску без шкоди для американо-ізраїльських відносин, він прийняв єдино правильне рішення — очолити процес. У результаті Шарону вдалося нівелювати суть міжнародних пропозицій, звівши їх до одностороннього виходу з ненависного сектора Газа. У цій ситуації він зберіг вірність собі: головне — забезпечення стратегічної переваги. Стосовно цього Шарон залишається старанним учнем першого прем’єр-міністра Ізраїлю Бен-Гуріона, який прагнув повного контролю над усією територією Палестини, але водночас готовий був до вимушених поступок заради досягнення цієї мети.

Якби не раптова хвороба, Аріель Шарон цими днями упорядкував би передвиборний список «Кадіми». Можна було б розраховувати на появу цього списку в проміжку між оприлюдненням списків «Лікуда» і «Аводи» для збереження балансу сил. Вимушений відхід прем’єр-міністра від політичного життя сплутав усі плани. Він прагнув перетворити передвиборну боротьбу на протиборство лідерів. Аміру Перецу й Біньяміну Нетаніягу він протиставляв самого себе. У свою чергу, Нетаніягу і Перец пов’язували величезні надії саме з формуванням партійних списків. Тепер Нетаніягу виявився найдосвідченішим із трьох претендентів. Для Ехуда Ольмерта, заступника Шарона по партії, успішне складання списку – питання його політичного виживання. На відміну від Шарона, який у «Кадімі» був напівбогом і його думка не підлягала оскарженню, Ольмерту в жодному разі не можна зіпсувати відносини з будь-ким із керівництва партії. Йому потрібне те, що абсолютно не було потрібне Шарону, — підтримка з тилу.

Тим часом було б несправедливо стверджувати, що Ехуд Ольмерт – новачок у політиці й не здатний привести в рух партію, створену «під Шарона». За непоказною зовнішністю колишнього мера Єрусалима криється залізна воля. Е.Ольмерта називають майстром залаштункових політичних інтриг. Серед інших рис наступника Шарона слід відзначити його впевненість у собі, безжалісність у публічних дебатах, умілу демагогію, завдяки якій він упевнено почувається як у середовищі інтелектуалів, так і серед торговців єрусалимського ринку. Як справжній політик, він відмінно володіє мистецтвом перевтілення. Варто лише пригадати його полум’яні виступи з приводу можливого поділу Єрусалима в 1996 році. На посаді мера Єрусалима він збільшив чисельність єврейського населення передмість Гар-Гоми і Рас Аль-Амуда, сприяв закриттю «Орієнт-Хаус» — неофіційного представництва ПА в Єрусалимі. Нині він готовий відмовитися від приміських районів Східного Єрусалима, населених палестинцями, для збереження єврейської більшості в самому місті і планує евакуювати ряд поселень із Західного берега.

Другою ключовою постаттю в «Кадімі» є Ціпі Лівні — міністр юстиції в уряді Шарона, яка з лікудовського «яструба» перетворилася мало не на «голуба». Вона практично самотужки захищала план прем’єр-міністра щодо виходу з Гази й зажила слави «сильної людини» в його команді. Їй, у разі перемоги, пророкують дипломатичне відомство.

Минулої неділі виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Е.Ольмерт провів своє перше засідання ради міністрів. Тим часом крісло голови так і залишилося вільним. «Ізраїльська демократія сильна. Всі системи держави діють як належить», — заявив він. Ніби ведучи уявний діалог із Шароном, який перебуває в комі, Ольмерт позначив головні завдання, що стоять перед його кабінетом: «Якби я зміг переговорити з прем’єр-міністром цього ранку й запитати його, що можна зробити для тебе, він відповів би: «Я ціную той факт, що ви стурбовані моїм здоров’ям, але я чекаю від вас ревного управління справами держави, ви мусите зробити все для гарантування безпеки, сталого функціонування економіки та спокою ізраїльського суспільства. Саме це ви повинні робити».

Реакція світових лідерів на хворобу Шарона передбачувана. Червоною ниткою в усіх без винятку виступах політиків проходила стурбованість за продовження мирного процесу й подальшого розмежування. Така позиція вже викликала різкі критичні зауваження з боку ізраїльських аналітиків. «Складається враження, — пише «Гаарец», — що немає ніякої реальної країни з назвою Ізраїль, із реальними людьми, з їхніми надіями і мріями. …є тільки Ізраїль як частина «мирного процесу».

У кожному разі, після п’яти років під владою Шарона на Ізраїль чекає зміна поколінь у владних структурах. Така бажана серцю ізраїльського виборця стабільність, яку, судячи з опитувань, багато хто хотів би продовжити ще на чотири роки, завершилася.

Майбутній ізраїльський прем’єр-міністр, хоч би ким він був, не зможе зажити слави такого ж непохитного прибічника застосування сили й водночас – миротворця, як це вдавалося Шарону. Тому що майбутній прем’єр-міністр навряд чи володітиме тим «небесним прокляттям», ім’я якому — харизма.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво