Елла Лібанова: «Я не вірю в можливість відродження протестантської етики»

Поділитися
Криза завжди спочатку вражає мізки і тільки потім спустошує кишені. Зрозуміти природу нинішньої кризи — мета нашої бесіди з Еллою Лібановою, директором Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Начебто випадок: приблизно рік тому, буквально напередодні економічної кризи, католицька церква заявила про намір повернути у своє лоно батька розколу Мартіна Лютера. Людину, яка в цілому сформулювала основи протестантської етики і стала духовним провісником капіталізму та ринкової моделі економіки. Весь символізм того, що сталося, розкривається тільки тепер. У міру розвитку економічної кризи розмови про неї змінюють тональність, а зсув ролей досягає масштабів оптичного обману: про моральне підґрунтя нинішніх подій невпевнено заговорили банкіри, фінансисти, економісти. Проголошуючи своє знамените «на тому стою і не можу інакше», Лютер мав на увазі аж ніяк не зиск з парафії. І виступав він саме проти деяких різновидів купівлі-продажу — проти торгівлі тим, чим торгувати, на його глибоке переконання, було не можна. Криза змушує нас згадати про це: хоч би якими великими були наші фінансові можливості, завжди є щось, чого не купиш. А навіть якщо купиш — таке надбання зрештою тебе й занапастить. Розплата настане не обов’язково на Останньому Суді (хоча й його не слід скидати з рахунків), це знищить тебе фізично, політично, економічно або й навіть біологічно, — адже само народження дітей ми вже давно розглядаємо в матеріально-грошових категоріях.

Криза, забираючи безліч можливостей, деякі все-таки відкриває — можливість відволіктися від гонитви за грошима, протверезіти від безконечного шопінгу і спробувати знайти інше виправдання своєму існуванню. Та чи зможемо? Адже хай яким диким було висловлювання патріарха Московського Кирила про те, що жахіття Другої світової війни було покаранням небес за боговідступництво, в ньому є маленьке раціональне зернятко: криза завжди спочатку вражає мізки і тільки потім спустошує кишені, скидає бомби, організовує концтабори.

Зрозуміти природу нинішньої кризи — мета нашої бесіди з Еллою Лібановою, директором Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

— Криза — не катастрофа. Це нормальний етап процесу розвитку: циклічний він чи спіралеподібний — ми приймаємо неминучість криз. Кризи можуть охоплювати якусь одну сферу — тільки економіку, тільки демографію, культуру, політичну систе­му. І бувають кризи системні, що охоплюють усі аспекти життя. На моє переконання, тепер ми спостерігаємо саме таку системну кризу. Я взагалі намагаюся не вживати слова «економічна криза». Мені здається, правильніше буде говорити про фінансово-економічні прояви глобальної кризи. Системні кризи пов’язані передусім із порушенням базових механізмів, що діють у суспільстві. Наприклад, якщо ми говоримо про управління в цілому, байдуже чим — країною чи підприємством, — механізми мають відповідати моралі, прийнятій суб’єктом цього суспільства. Якщо ми говоримо про управління економікою, механізми мають відповідати моралі менеджерів, працівників і всього населення загалом. Якщо цього немає, тоді й виникає системна криза. З якої не вдасться швидко вийти. Навіть якщо ми зуміємо залатати дірки в економіці.

Ознаки системної кризи ми спостерігаємо не з учорашнього дня. Чимдалі збільшувалося розшарування — як усередині країн між багатими і бідними верствами населення, так і між багатими і бідними країнами. На сьогодні жодній бідній країні не вдалося перейти в розряд багатих. На подолання бідності витрачаються великі гроші на рівні ООН та урядів багатих держав, але всі ці витрати не дають бажаного результату. Навіть за високих темпів розвитку, які спостерігаються в деяких бідних країнах, розрив між багатими і бідними країнами не скорочується, а збільшується.

Усе це ознаки кризи тієї моделі ринкової економіки, що як цілісна система склалася років 200 тому — одночасно з початком індустріальної епохи. Це сталося в англосаксонських країнах, і в основу цієї системи лягли принципи протестантської етики. Насамперед — принцип індивідуальної відповідальності як за результат власної праці, так і за загальне благо. Не менш важливим був ідеал помірного життя. Дуже багато чого в цій етико-економічній системі будувалося на тому, що розкіш — це порок. Але минав час, ця модель зазнавала істотних змін. Розвиток економіки забезпечив у широкого кола населення можливість задовольняти високий рівень потреб. Це зумовило підвищення попиту. Крім того, відбувався процес взаємопроникнення різних культур і релігій — глобалізація це все прискорювала й ускладнювала. Принципи, на яких трималася система, дедалі більше спотворювалися.

— Мені здавалося, що кінець епохи протестантської етики настав іще в середині минулого століття — з появою доктрини «суспільства достатку».

— Цю відповідність було порушено ще раніше — не до середини, а до початку ХХ століття. Саме із цим порушенням пов’язана хвиля революцій. Зокрема революція в Німеччині та її результат. Але й Росія, де ніколи не було протестантської етики, на той момент уже була втягнута в глобальний світ — ця втягнутість прискорила всі процеси.

— З ваших слів випливає, що система економіки, заснована на протестантській етиці, виправдано однополярна: країни, далекі від протестантської моралі, в цій економічній системі є аутсайдерами. Їм ніколи не досягти економічного успіху бодай тому, що вони виховані на інших етичних системах.

— Так. Подивіться: коли розпалися Союз і соцтабір — які країни виявилися успішними? Країни Балтії, і тільки. За кордоном — Польща, Чехія, Угорщи­на, Словенія. Нічого не змогли зробити в жодній корінній республіці Союзу — це про щось має говорити. Напевно, наша ментальність зовсім не відповідає тій системі управління економікою, яку ми намагаємося тупо запозичити. Мені здається, що в нас інша свідомість. Наша ментальність, принципово відмінна від протестантської, не дозволяє нам запровадити в себе модель, успішно апробовану на Заході.

— Отже, вихід із кризи супроводжуватиметься розвалом глобальної економічної системи на національні і пошуком власних шляхів, заснованих на національно прийнятному етносі?

— Я в цьому абсолютно впевнена. Цей вихід може відбутися тільки в одному випадку — якщо ми намагатимемося пристосувати економічну систему до ментальності, етносу нації, а з іншого боку — намагатимемося скорегувати психологію нації.

— Корекція психології нації — процес дуже болісний. І, як правило, пов’язаний із соціальними катаклізмами.

— Я далека від думки, що хтось розв’яже сьогодні війну, щоб вийти з кризи. Сподіваюся, всі розуміють, що третя світова неминуче буде ядерною, і мало хто вціліє. Не війна, звичайно, але хвиля революцій мені видається цілком реальною.

— Якого штибу?

— Лівого, зрозуміло. Ви подивіться, що відбувається в Європі. У світі піднімається хвиля ксенофобії. До цього маємо поставитися серйозно — це підрив основ глобального світу, ксенофобія і глобалізація — речі несумісні. Так чи інакше нам треба буде пройти шлях до національних економік. А перехід до цього нового типу економіки неможливий без революції. Щоб зараз відмовитися від системи управління світом, яка існує на сьогодні — Бреттон-Вудська угода, декларації ООН, миротворчі акції, — потрібен серйозний поштовх. Ним може стати вихід кількох великих економік із цієї загальної системи. Звичайно, якщо «відвалиться» Ук­раїна чи Португалія, цього ніхто не помітить. Але якщо то будуть США, Вели­кобританія, Фран­ція чи Німеччина... Я не дуже розумію, що тепер намагається зробити прези­дент Обама. У мене таке враження, що він намагається відкрити кришку на киплячому казані, аби не допустити розвалу глобальної системи, на якій тримається економіка США.

— Перехід до націо­нальних економік супроводжуватиметься відходом від власне протестантської, суто ринкової моделі до системи економіки, регульованої дер­жавою?

— Це вже сталося. Десь більшою мірою, десь меншою. Десь, як у Росії, Китаї, — ніколи нічого іншого й не було. Керівництво країни не соромиться втручатися у справи бізнесу. І головне — люди сприймають це як норму.

— І в Україні?

— У нас сталося ось що. Коли Союз розвалився, ми відмовилися від комуністичної ідеології, але, по суті, на заміну нічого людям не запропонували — духовного, ідеологічного, ціннісного. Ми, відкинувши комуністичні ідеали, не прийняли й не могли прийняти протестантські цінності — це нам чуже. І ми навіть не спробували вкласти інші, нехай і засновані на традиційному християнстві, цінності. Натомість ми стали меткими, нічим не стримуваними споживачами.

У результаті Україна, яка посідає одне з останніх місць у Євро­пі за рівнем ВВП на душу населення, — серед лідерів з продажу дорогих автомобілів. Населення дозволяє собі демонструвати неймовірний попит на побутову техніку, дороге житло — невиправдано дороге житло. Сім’я, яка займає трикімнатну квартиру, не потребує площі 120 метрів. Це ненормально за будь-якими західними стандартами. Але ми почали будувати таке житло — здебільшого тому, що на нього є попит. І все одно населення Ук­раїни демонструє колосальне невдово­лення. На початку 2000-х, коли рівень життя населення підвищувався, на запитання «як ви оцінюєте своє матеріальне становище» та «як ви оцінюєте економічні перспективи країни» домінували негатив­ні відповіді. Причому ті ж люди визнавали: живуть кра­ще, ніж жили їхні батьки в їхньому віці. Наше відчуття власної неповноцінності теж звідси. Хтось вбив нашому населенню в голову, що не тільки в західних країнах, а й у Росії живуть набагато краще, ніж ми. Ця невідповідність високих, недосяжно для нас високих, стандартів життя власним можливостям генерує невдоволення. Але й воно виявляється в нашому випадку абсолютно безплідним. Здавалося б, що має робити людина, незадоволена своїм матеріальним становищем? За логікою речей — більше працювати. Але не в нас! Більше працювати ніхто не збирається. Наша людина вважає, що їй усе повинна дати держава. Вона хоче їздити в Європу, дивитися голлівудські фільми, читати західну літературу, не мати цензури, і водночас вона хоче, щоб держава забезпечувала їй високий рівень життя. Приблизно третина населення України так вважає. Я переконана в тому, що до цього призводить відмова від формування системи цінностей у населення.

— Це зручна ситуація для всіх. Люди завжди охоче перекладають тягар відповідальності на інших, у цьому випадку — на державу. А тим, хто при владі, це дає можливість триматися біля керма, спекулюючи на таких настроях.

— Хоч би якою зручною була ця ситуація, вона не може тривати вічно. Жодна економіка не зможе витримати такого навантаження соціальними трансфертами, які повісили на українську економіку. А населення, незадоволене ступенем відповідності рівня свого життя тому ідеалу, який у нього різними способами сформували, чомусь вважає, що держава йому винна, і чекає від неї дедалі більших і більших соціальних виплат. Провокуючи політиків цими своїми очікуваннями на обіцянки. Жоден нормальний політик, котрий іде на вибори, не відмовиться від того, щоб наобіцяти цілий мішок — адже інакше його не оберуть. Ніхто з них не скаже, що підвищуватиме пенсійний вік, скорочуватиме пільги, стримуватиме зростання соціальних трансфертів.

— Хіба такі обіцянки не подіють благотворно на людей середнього віку й — умовно — середнього класу?

— Знаєте, скільки таких людей? За не надто прискіпливих підрахунків — не більше 12—14 відсотків. Причому ці люди в масі своїй узагалі на вибори не ходять. Замкнуте коло. Населення демонструє попит на обіцянки. Політики дають ці обіцянки, оскільки в них одне завдання — бути обраними. Потім вони або виконують свої обіцянки, або не виконують. Якщо вони хоча б спробують їх виконати, розкручується інфляція. А на тих, хто не намагається виконати такі обіцянки, є опозиція, яка відразу починає на цьому спекулювати.

— Але це, загалом, характерна риса демократії.

— Так, але це позитивно впливає лише тоді, коли ця демократія підкріплена чимось. Етикою державності. Яким чином вдалося провести в життя непопулярні рішення в країнах Балтії, у Польщі? Завдяки тому, що є певна етика державності. Заснована, зокрема, на патріотизмі. Є деякі етичні принципи, які не дозволяють заступати за межу дозволеного. Партії, серйозні політики та клани домовилися про те, що є низка тем, які не педалюються і взагалі не виносяться на громадське обговорення. Теми, якими не спекулюють ніколи й за жодних обставин, бо це згубно для країни. Щоб це зрозуміти, щоб на це піти, треба не так уже й багато — треба просто бути небайдужим до долі своєї країни. Для країн Балтії, наприклад, такими питаннями були вступ у НАТО та ЄС. Коли я запитувала поляків, яким чином їм удалося підвищити пенсійний вік, скасувати дочасні пенсії — вони відповідають: домовилися. Насамперед заручилися підтримкою «Солідарності», неймовірно популярної тоді. Що заважає домовитися нашим політикам? Відсутність державної етики. Сьогодні я в опозиції — отже, я змушу тебе розкрутити соціальний популізм до неможливого. Завтра я приходжу до влади, залишаюся біля розбитого корита, і вже мене змушують займатися тим самим. Нічого не змінюється: байдуже, хто при владі й відповідно в опозиції — блакитні, помаранчеві, білі, червоні, зелені, — вони не перестануть цим займатися, доки не зміняться правила гри.

— Люди, котрі зараз при владі, не стануть їх змінювати добровільно і програмами «виховання суспільства» навряд чи почнуть займатися всерйоз.

— Зрозуміло, нинішня правляча еліта не робитиме цього ніколи — не в її інтересах. Але якщо ми виключаємо державну владу в її нинішньому вигляді, цю роботу має взяти на себе хтось інший. Насамперед, це завдання громадянського суспільства. Але воно теж не хоче цим займатися. Принаймні я не бачу в цьому плані ані найменших зрушень. Якщо ми з кожним роком дедалі більше й більше звертаємо увагу на популістські обіцянки тих, хто йде у владу, це симптом хворого суспільства. Потрібно вести роз’яснювальну роботу. Це довгий шлях, але ним — нехай і повільно — треба йти, якщо ми хочемо зберегти країну. А поки що в цьому напрямку взагалі нічого не робиться. Я бачу зрушення в політичних правах, в економічному менеджменті, у мовній ситуації. Але я не бачу зрушень у формуванні совісті.

— Церковні організації неодноразово пропонували свої послуги в поповненні «духовного вакууму».

— Досі всі спроби розбудити релігійну мораль у нашого населення були не надто вдалими. Релігійність у багатьох випадках виявляється демонстративною, вона не змінює поведінки. Я не бачу, як християнські принципи працюють у нашому суспільстві.

— Але якщо в основі такої успішної в економічному плані «протестантської етики» лежить ідея Божого благословення, то, можливо, й наші традиційні релігії могли б запропонувати якісь розумні етичні підстави для певної економічної системи?

— Можливо, й так. Але ж для цього треба мати зовсім іншу цер­ковну ситуацію в країні. Став­лення влади до церкви в нас споживацьке. Я сумніваюся, що держава в її нинішньому вигляді зуміє створити якусь дієву програму взаємодії з церквами в напрямку поліпшення моральної ситуації в суспільстві. І я вза­галі не впевнена, що релігійно орієнтована програма вплине. Не тільки в нас. Зараз на Заході — знову ж таки у зв’язку із кризою — почали теж часто говорити про відродження моралі, маючи на увазі мораль двохсотлітньої давності — ту саму протестантську етику. Я не вірю, що це можливо — не можна двічі ввійти в одну воду. Класичні принципи протестантської етики сьогодні відродити неможливо. Обставини змінилися. Змінився світ. Змінилися люди. Ми не можемо чекати порятунку від «повернення до витоків». По-справжньому релігійних людей нині дуже мало, у тому числі в розвинених економічно країнах. Нова соціально-економічна етика може бути в основі як християнської, так і цілковито секулярної. По суті, наше основне завдання полягає в тому, щоб наблизити цінності, які формуються в населення, до можливостей суспільства їм відповідати. У нашій країні більше, ніж у будь-якій іншій, бракує позитивної етичної орієнтації. У нас домінує негативізм, позитивних орієнтирів немає. Етика, мораль не зводяться тільки до економічних відносин. Але весь етичний комплекс дається взнаки у всьому, і в економіці зокрема.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі