Екзит-пол-2010: гол чужим чи пас своїм? - Політика - dt.ua

Екзит-пол-2010: гол чужим чи пас своїм?

14 січня, 2010, 17:37 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-22 січня

За тиждень до виборів до розлогого списку взаємних звинувачень і можливих фальсифікацій, що їх шт...

За тиждень до виборів до розлогого списку взаємних звинувачень і можливих фальсифікацій, що їх штаби основних кандидатів педантично приписують один одному, додалися не першої свіжості рішення московського суду про санкції проти екс-глави ЄЕСУ Тимошенко (як подарунок від екс-соратника Ющенка), «Луценко з пістолетом, що агітує за прем’єра» (був викритий командою Януковича), а також «вісім хабарників із ЦВК та 11% бажаючих незаконно проголосувати вдома, організовані ПР» (за версією вже Тимошенко, яка апелює до світової громадськості).

Мабуть, у ситуації, коли брехуни змагаються в чесності, а невіра тих, хто спостерігає за цим грубим дійством, трансформується в оголошення через Інтернет «про продаж голосу сім’ї з трьох осіб за будь-якого кандидата по 450 гривень за кожен», ініціатива проведення єдиного демократичного екзит-полу могла б стати певною рятівною соломиною для країни, що ризикує захлинутися у фальсифікаціях. Не так сталося як гадалося.

Наслідки скандалу 2004 року, коли політика цинічно пред’явила свої права на соціологію (а та в деяких місцях синхронно прогнулася), досі актуальні. На відміну від «завоювань» самої революції. І якщо
17 січня зірка Віктора Ющенка, який профукав рейтинг, довіру й реформи, має всі шанси заслужено закотитися, то соціологічна спільнота, яка отримала жорсткий репутаційний удар і свого часу розкололася, висунула в центр політичного ігрового поля майже той самий склад розрізнених арбітрів.

Так, про проведення власного дослідження традиційно заявив «Національний екзит-пол» (Фонд «Демократичні ініціативи», КМІС і Центр ім. Разумкова). У надії реабілітуватися і на замовлення «Інтеру» працюватиме «Соціс». Його партнери — TNS і «ФОМ». У форматі соло дебютує на цих президентських виборах (але не в екзит-полі) R&B. Більше відома на маркетинговому ринку GFK також вирішила зайнятися політичним консалтингом і оголосила про співпрацю з каналом ICTV.

Отже, по закритті дільниць країна почує результати чотирьох екзит-полів. Але чи засвоєно уроки минулого? Чи прораховано ризики сьогодення? Чи готове розбите апатією суспільство знову довіритися соціологам і пройти випробування їхніми результатами? Один із яких («Національного екзит-полу») у 2004-му став не лише ключовим тестом для самих соціологів, ЦВК і партійних штабів, а й аргументом (!) у Верховному суді, котрий забезпечив у підсумку переголосування й перемогу Ющенка у третьому турі. Адже, попри те, що політична ситуація докорінно змінилася і «демократична опозиція» помінялася місцями зі «злочинною владою», суспільству так і не вдалося переконатися в порядності останньої.

За президентське крісло, як і п’ять років тому, борються гравці, котрі:

а) тотально контролюють владу в «материнських» регіонах, перетворивши їх на власні політичні й економічні вотчини;

б) володіють надзвичайно потужним адміністративним ресурсом, який дозволяє нагинати під час виборів цілі міста, області, галузі;

в) тримають стратегічні фінансові потоки, на яких може бути вибудувана будь-яка «купівельна» схема на дільниці, в окрузі, регіоні, країні.

А отже, ніхто, як і раніше, не застрахований від того, що результати будь-якої з названих компаній не стануть приводом для наперед спланованого політичного римейка тих, хто бореться за владу.

Уроки-2004

Щоб зрозуміти сенс одного з головних уроків попередньої президентської кампанії, наведемо всього лише один факт із історії кампанії нинішньої. Так, громадська ініціатива «Національного екзит-полу-2010» під проводом пана Кучеріва, який збирає на свій десятий екзит-пол «із миру по нитці», давно стала надбанням гласності. Втім, як і те, що на два тури виборів організації знадобиться не менш як 150 тис. дол. Є — половина. І те, що через безгрошів’я вже ухвалено рішення із запланованих раніше 300 дільниць опитати тільки 240, — теж не секрет. Однак мало хто знає, що «Національний екзит-пол» міг бути давно, у повному обсязі і навіть надміру (400 дільниць) профінансований кандидатом Януковичем. Умова, і це підтвердив «ДТ» Кучерів, була одна: в екзит-полі бере участь компанія «Соціс» Миколи Чурилова.

Для тих, хто випустив драматичну нитку цієї перманентної виборчої історії, нагадаємо, що «Соціс», а також Український інститут соціологічних досліджень (УІСД) Ольги Балакірєвої, вже мали досвід тісної співпраці з «Національним екзит-полом». Щоправда, до пори до часу. Доки їхні дані в першому і другому турах попередніх президентських виборів, визначивши перемогу Януковича, кардинально не розійшлися з результатами КМІСу та Центру Разумкова. Охочі зануритися в точні цифри і факти можуть знайти їх тут («ДТ» — «Екзит-пол: ходіння по муках» Т.Силіної — №45, 2004 р., «Екзит-пол для України і «экзот-пол» для Путіна» І.Бекешкіної — №48, 2004 р.).

Ми ж просто уточнимо, що тоді наріжним каменем конфлікту стала незрівнянна позиція Миколи Чурилова, який спочатку документами підтвердив перемогу Ющенка, а вже через години зо дві заявив про лідерство Януковича, запропонувавши колегам якісь оригінальні коефіцієнти зважування результатів із урахуванням двох мільйонів заробітчан, котрі залишили країну. Колеги з ним тоді не погодилися. І теж зробили заяву — про політичний тиск і фальсифікацію «Соцісом» результатів дослідження. Тоді як сам Микола Миколайович з лише йому відомих міркувань знову повернув перемогу Ющенкові і демонстративно вийшов із «Національного екзит-полу-2004». А в другому турі знову застосував важливі для провладного кандидата коефіцієнти. Треба сказати, що свого часу незрозумілий і підданий остракізму соціолог і тепер стверджує, що в його позиції було виключно професійне підгрунтя.

«Адже виявлені мною тенденції за ці п’ять років цілком підтвердилися, — заявив «ДТ» Чурилов. — Нас справді вже не 48 мільйонів, як намагалася представити 2004 року офіційна статистика. Але мене тоді не хотіли чути. Я поступився. Однак відомі політики встигли скористатися моїми даними на свою користь. Тому основний урок, який я взяв із попередньої кампанії, — бути якомога далі від політики і добре виконувати свою роботу. Сьогодні, я ручаюся своєю репутацією, жодна кома не буде відкоректована».

Перетворення другого туру Чурилов пояснювати не став. Однак підтвердив нездійснені наміри «одного із замовників» нинішнього дослідження для «Інтеру» ввести «Соціс» до складу «Національного екзит-полу». Шляхом нескладних логічних операцій можна здогадатися, що цей замовник не хто інший як Янукович. Проте у цій соціологічній драмі важливе інше. «Насправді, — продовжив Чурилов, — і КМІС, і Центр Разумкова досить лояльно поставилися до цієї пропозиції. Але пан Кучерів проявив принциповість, яку мені важко чимось пояснити».

Довелося пояснювати самому І.Кучеріву: «Якби ми жили в демократичній країні, то і Чурилов, і Балакірєва давно були б безробітними. Мені на думку не могло спасти, що доведеться приймати таке рішення. Я не думав, що до мене взагалі можуть звернутися з таким проханням після заяв, зроблених главою «Соцісу» у 2004 році на адресу закордонних спостерігачів, які нібито примушують його і Балакірєву підганяти результати під Ющенка. Це неправда. Вибори були сфальсифіковані. Це підтвердили і наш екзит-пол, і Верховний суд. На жаль, місцеву соціологічну спільноту не можна відокремити від усього українського суспільства, — воно також зав’язнуло в корупції. Тому фальсифікатори не тільки ні за що не відповіли, а й продовжують досить комфортно почуватися і в науці, і в Асоціації соціологів, і на дослідницькому ринку».

Автор навряд чи став би заглиблюватися в тонкощі цієї історії, якби в її дрібних деталях за традицією не ховався чорт. Адже факт фальсифікацій українських соціологів на тлі революційних подій виявився лише приводом для публічного скандалу і, по суті, перетворився на пшик. Як, схоже, й ті тисячі кримінальних справ про фальсифікації на виборах, про які публічно заявила нова влада, але й цього, треба визнати, майже ніде не доведено. Тому сьогодні головний «підрахуй» Ківалов є народним депутатом і ректором авторитетного навчального закладу, а колись «ощасливлений» увагою ЗМІ «фальсифікатор» Чурилов — дає коментар «Дзеркалу тижня». Чи не парадокс? Адже ніяких кримінальних справ у випадку, який нас цікавить, порушено не було. Ніяких офіційних заяв про ви-ключення фальсифікаторів з Асоціації соціологів не було. Мало того, і «Соціс», і УІСД, як і раніше, акредитовані в асоціації, а Ольга Балакірєва є навіть членом її правління. Куди, зауважимо, входять авторитетні українські соціологи з європейським ім’ям — Паніотто, Хмелько...

Далі ще цікавіше. Виходить, що Верховний суд, виносячи рішення про третій тур, за умовчанням засудив так ніким і не доведені фальсифікації одних соціологів і беззастережно повірив у ніким не перевірені дані інших (а бюлетені «Національного екзит-полу», природно, були без підписів і, згідно із законом, ні тоді, ні зараз не є доказом у суді). І якби не авторитет цих інших, якби не багаторічні труди Паніотто і Хмелька, а також бездоганна соціологічна репутація Центру Разумкова, то такі питання, напевно, слід було б виносити зовсім в іншому правовому форматі. І, зазначу, генеральний директор КМІС професор Володимир Паніотто, розповідаючи про ці важкі уроки, які дуже відгонили тоді ще не розпізнаним глобальним популізмом, зі мною в дечому погодився.

«Внутрішні механізми, які ми мали в Соціологічній асоціації України, тоді справді не спрацювали, — сказав Паніотто. — Ми не змогли запобігти фальсифікації. Існуюча акредитація при асоціації і сьогодні підтверджує тільки професійні якості компаній, за мораль відповідає комітет з питань етики. Що ж до моралі керівників компаній — комітет з питань етики 2004-го не ухвалив потрібного рішення. Не спрацював він і пізніше. На жаль. Як з’ясувалося, майже всі соціологи в керівництві асоціації — вихідці з однієї установи. Усі настільки тісно пов’язані один з одним, настільки розвинуті міжособистісні стосунки, що остаточно псувати їх просто не схотіли. Після початку розглядів асоціація розкололася і перестала існувати.

Але я переконаний, що ні «Соціс», ані УІСД більше не ризикнуть експериментувати зі своєю репутацією. Вони надто багато втратили. І фінансово, і професійно, і як люди. Це підтвердили дослідження парламентських кампаній 2006—2007 рр. Тоді дані всіх соціологів були коректні стосовно одне одного та офіційних результатів. Є ще один нюанс. До 2004 року я навіть припустити не міг, що соціологія — небезпечна професія. Йшлося про жорсткий тиск влади як на рівні дільниць, коли життя наших інтерв’юерів було в небезпеці, так і на рівні цілих компаній. Вони самі вам про це не скажуть, звісно. Але в особистих розмовах підтверджували. Чому цього ніхто не розслідував, я не знаю, але, швидше за все, через марність і небезпечність починати такі розслідування. Мало того, в ситуації, коли в країні продовжують безкарно красти землю і заводи, розраховувати на справедливий суд у справі про «якісь там фальсифікації» було, щонайменше, наївно. У результаті цілком міг би постраждати невинний.

Однак те, що ми тоді розкололися і тільки почали збиратися знову, констатує, що в нашому середовищі все-таки працюють якісь засоби самозахисту. Котрі чомусь дуже складно помітити, приміром, у вас, журналістів. Я жодною мірою не кажу про всіх, але в тому, що українська соціологія багато втратила, винні не тільки соціологи, а й ЗМІ, які активно заробляють на публікації результатів досліджень псевдокомпаній із замовними рейтингами. На тлі масових ток-шоу, онлайнових опитувань та інших аматорських прийомів так званих медіа-соціологів відсоток довіри до наших досліджень падає ще більше».

Щодо цього погодитися з Паніотто довелося вже мені. Занадто наполегливим був радійний голос диктора, котрий усі новорічні канікули переконував у «безпрецедентному дев’ятивідсотковому рейтинговому прориві Литвина, котрий упевнено вийшов на третє місце президентських перегонів»» і в «помітному скороченні до п’ятивідсоткового розриву між основними кандидатами». Більше того, свої знакові прес-конференції якась дніпропетровська компанія з кодовою назвою «Третій сектор» давала в Укрінформі, Інтерфаксі та УНІАНі. На тих самих інформаційних сайтах було подано і непрацюючі контактні телефони компанії і адресу електронної пошти, яка постійно поверталася. У результаті довелося вперто йти по сліду, щоб додзвонитися на мобільний якоїсь Тетяни Ярової. «Соціолог» спочатку довго намагалася дізнатися, «в чому моя проблема», а потім почала героїчну спробу науково-методологічного обгрунтування причин таких помітних розбіжностей грудневих даних «Третього сектора» із даними провідних соціологічних компаній. (Ті ж напередодні дружно помістили Литвина на шосте-сьоме місце президентського хіт-параду, а лідера регіоналів відпустили у відрив від прем’єра аж на 10 вимірюваних одиниць). «Можливо, справа в розбіжності дат дослідження», — багатозначно припустила співрозмовниця і порадила зателефонувати директору Золотарьову на предмет політичного (???!) коментарю. Проте, можливо, панові Золотарьову все-таки має подзвонити прокурор?

Ризики -2010

Отже, більшість соціологів, які взялися за екзит-пол, його основною метою бачать не стільки інформування населення про попередні результати голосування (як GFK, наприклад), скільки контроль за об’єктивністю офіційного підрахунку голосів. Мабуть, тільки Микола Чурилов висловив із цього приводу сумнів, уточнивши, що разом із TNS і ФГД може лише спробувати «передбачити» результат, ні в якому разі не претендуючи при цьому на передбачення відсотка можливих фальсифікацій. І тут, напевно, починається найцікавіше в цьому політичному сезоні.

Оскільки всі згадані компанії, які представляють, за їхнім же визнанням, неоднорідне співтовариство, працюють на різних замовників за відмінні гонорари, мають ексклюзивну методику досліджень, а також дуже низький відсоток стандартизації оприлюднення даних (що дуже заплутує тих-таки журналістів), зафіксували в грудні абсолютно ідентичну тенденцію. Розрив між основними кандидатами становить понад 10% як у першому, так і в другому турі. Наскільки залізобетонною може виявитися ця цифра? Чи можливий традиційний ривок Тимошенко, який шокував країну в 2007 році, коли БЮТ за десять днів вдалося скоротити відрив від ПР на 7(!)%? Чи може взагалі ця обставина позначитися на результатах як ЦВК, так і екзит-полів? Що взагалі може стати причиною загострення рухливості електорального поля та нейтралізації окресленої тенденції?

Як виявилося, варіанти є.

Фальсифікації. Щонайменше, в цьому впевнені політичні опоненти Тимошенко. Втім, як і опоненти Януковича не сумніваються в тому, що реальна картина електоральних симпатій абсолютно інша, що всю передвиборну соціологію куплено, а лідер БЮТ семимильними кроками рухається в напрямку до Банкової. Можливо, саме ця обставина спонукала відомого бютівського юриста Андрія Портнова зробити досить несподівану заяву про те, що його політична сила навряд чи акцентуватиме увагу на чужих даних, у тому числі й на даних екзит-полів, спираючись виключно на свій паралельний підрахунок голосів. І це, безперечно, якийсь новий поворот в історії української демократичної думки.

Особливо в контексті інформації наших джерел, які стверджують, що штаб БЮТ ще до Януковича виходив на того ж таки главу «Національного екзит-полу-2010» Ілька Кучеріва з не менш привабливою пропозицією — профінансувати незалежний екзит-пол. Ні, бютівці натомість не просили ввести у процес структуру їхнього штатного піарника Ігоря Гриніва (який, до речі, має спільний бізнес із Миколою Чуриловим, — ось як усе тепер закручено!). Прохання було скромніше: надати проміжні результати дослідження. Питання — навіщо? Наглядова ж рада, за словами делікатного Кучеріва, відмовила «одному зі штабів, остерігаючись коректувань на виборчих дільницях».

Цікавим у цьому контексті може здатися і спостереження того ж таки глави «Соцісу», який, коментуючи прорив БЮТ-2007, підмітив одну деталь: «Намагаючись розгадати цей феномен, ми кілька років у всіх дослідженнях ставимо запитання, за яку партію голосував громадянин на парламентських виборах 2007 року. Цікаво, що відсотки тих, хто згадав назву «НУ—НС», ПР, КПУ, Блоку Литвина, збігаються, а ось БЮТ — не добирає 5—7%».

Тим часом професор Паніотто переконаний у тому, що ця кампанія відбудеться без масових фальсифікацій. «Насправді екс-фальсифікаторам виборів, а тепер — опозиціонерам сьогодні це не потрібно (хіба тільки завадити опонентам скоротити розрив. — Авт.), а влада, яка втрачає бали під натиском кризи, не має такого ресурсу, як колись мали Кучма і Янукович, — бо не монолітна. Банкова веде свого кандидата, Грушевського — свого. Тим самим значною мірою нейтралізуючи адмінспроби одне одного. Думаю, коли щось і може певною мірою змінити ситуацію, то це або ще якийсь гучний скандал, або суто об’єктивні речі — явка, метод опитування, відсоток відмов і тих, хто не визначився. Плюс — сильні морози в день виборів у якійсь частині країни», — заявив він.

Явка. Насправді точно прорахувати її неможливо. Сьогодні експерти прогнозують 65—72%. Проте тут, на думку Паніотто, зіграти лихий жарт із лідером виборчих перегонів може саме його високий рейтинг. «Електорат у такій ситуації має звичку розхолоджуватися, покладаючись на активність сусіда, — уточнює професор. — Тоді як симпатики «другого», навпаки, мобілізуються, щоб підтримати свого. Відсоток коректування тут, звісно, не позахмарний, але помітний». Від себе додамо, що підвищення явки в «материнських» регіонах для ПР — пріоритет. І самими закликами тут навряд чи обмежаться.

Метод опитування. Таємний бюлетень чи інтерв’ю. Опоненти попередньої кампанії і цього разу підуть різними шляхами. До КМІСу і разумковців, які наполягають на поширених на заході бюлетенях, приєдналися GFK і R&B. (До речі, такий метод, за свідченням Паніотто, на сході додає відсотки Тимошенко, а на заході — Януковичу. І там, і там виборці, очевидно, соромляться відриватися від більшості й відкрито зізнаватися в любові до чужого кандидата.) «Соціс» — тільки за інтерв’ю, як і раніше, стверджуючи, що старим людям у сільській місцевості важко орієнтуватися з анкетами. Особливо якщо забули окуляри.

Що стосується кількості вибірки, то вона в усіх компаній репрезентативна і коливається в межах 10—20 тисяч. Що, на думку глави R&B Євгена Копатька, не суть важливо. «Можна зробити якісний результат і на чотирьох тисячах. Головне — бути впевненим у чіткій організації процесу, злагодженій роботі інтерв’юерів і в тому, що ніхто не прийде на дільницю з однією-єдиною метою — заважати. Не можу сказати, що в моїй практиці таке часто траплялося, проте чим вища напруга виборчої боротьби, тим більше таких ризиків».

Відмови. Цілий ряд політиків уже зробили відповідні заяви з цього приводу. Відсоток відмов респондентів відповідати на запитання інтерв’юерів, за їхніми словами, нібито зашкалює за
50 од. і нівелює результати будь-якої соціології. Проте фахівці уточнюють, що це не відмови — а показник недосяжності, у структурі якого чисті відмови займають не більше однієї чверті. Сьогодні справді важко добратися, достукатися до виборця. Проте, на думку Паніотто, питання в іншому: наскільки ті, хто недосяжний, відрізняються від тих, кого можна досягти. Тобто ці відсотки пропорційно поширюються на всіх кандидатів і навряд чи можуть істотно вплинути на сформовану картину електоральних настроїв.

Тим часом керівник соціологічного департаменту Центру Разумкова Андрій Биченко вважає, що показник недосяжності може істотно вплинути на результат тільки у разі системного (тобто не випадкового) зміщення відмов у бік якогось із кандидатів. «Сьогодні це оцінити складно, — каже Биченко. — Проте важко сказати, хто і як поведеться в момент фінальних вимірів. Як із боку громадян, так і з боку соціологів. Такі випадки ми вже фіксували. Однак, на мою думку, є істотніша причина, здатна вплинути на результат і поламати гру».

Ті, хто не визначився. Биченко переконаний, що всі дослідження, які проводили у грудні відомі компанії, справді виконані коректно. Розбіжності в рамках статистичної похибки. Проте відсоток тих, хто не визначився (10%), залишає шанси кожній зі сторін збільшити рейтинг. Понад те, усі великі й малі, столичні й регіональні соціологи наполягають, що відсоток тих, хто не визначився, неухильно зростає. «Дуже важко прогнозувати, як у результаті перерозподіляться ці голоси», — сказав Биченко. Однак професор Паніотто припустив, що все-таки більше шансів на такий подарунок у другому турі в Тимошенко. Оскільки найбільш розгублений і збентежений електорат сьогодні має яскраво виражений помаранчевий відтінок.

…Із вищесказаного зрозуміло, що соціологи не тільки об’єктивно сприймають проблеми свого співтовариства і називають речі своїми іменами, а й, схоже, усвідомлюють, у якій політичній ситуації їм цього разу доведеться аналізувати вибори. При цьому всі без винятку співрозмовники «ДТ» наполягали на тому, що хоч би які несподіванки сталися у фіналі цієї гри, — вони будуть зафіксовані всіма компаніями. Їхні результати збіжаться. А будь-які маніпулятивні плани політиків будуть зірвані. Що, власне, на їхню думку, і сталося під час парламентських кампаній 2006—2007 рр., а також у 2008 році на виборах мера Києва.

При цьому учасники екзит-полів, які заявили про себе, роблять ставку на власні добросовісність і професіоналізм, хоча й стартують із різних репутаційних позицій. Так, той-таки Микола Чурилов не став зволікати й добросовісно підтвердив «ДТ» спільні бізнес-інтереси з бютівцем Гринівим, уточнивши, що в їхній основі — домовленість про політичний нейтралітет.

Хочеться вірити, що, хай не до кінця засвоєні, проте чітко озвучені уроки попередньої кампанії, а також узгодженість позицій і коректність результатів соціологічних компаній зіграють свою позитивну роль. І не дадуть політичним елітам дискредитувати екзит-пол як інструмент демократії, розхитавши ситуацію в країні рівно настільки, наскільки це співвідноситься з їхніми особистими політичними амбіціями.

«Ми впевнені, що допоможемо суспільству заспокоїтися. Що станемо певним орієнтиром, а, оприлюднивши проміжні результати о 17.00 сімнадцятого січня, можливо, і певним чинником стримування фальсифікації, — підбив підсумок глава «Національного екзит-полу-2010 Ілько Кучерів. — У цій історії логічно було б перейняти досвід спорту, що стосується суддівства. Так, є великі емоції і великі гроші. Але переможець — один. І всі спортсмени та тренери погоджуються з результатом».

Проте чи погодяться наші не дуже чисті на руку політичні «спортсмени та тренери» визнати зафіксований суддею гол (навіть у свої ворота) і не використати його як політичний пас задля примарного крісла на Банковій?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво