ДВЕРІ В ЄВРОПУ НЕОБХІДНО ВІДЧИНЯТИ САМИМ - Політика - dt.ua

ДВЕРІ В ЄВРОПУ НЕОБХІДНО ВІДЧИНЯТИ САМИМ

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

Сьогодні в Україні навіть школяру цілком зрозуміло, що проголошення політиками євроатлантичної інтеграції аж ніяк не означає, що українська продукція легко і вільно почне проникати на ринки європейських держав...

Сьогодні в Україні навіть школяру цілком зрозуміло, що проголошення політиками євроатлантичної інтеграції аж ніяк не означає, що українська продукція легко і вільно почне проникати на ринки європейських держав. Більш того, експерти вже зафіксували, що держави ЄС і НАТО йдуть шляхом ще жорсткішого захисту свого виробника. Відповідно, працювати на ринках Європи стає складніше, незалежно від видів продукції, яку просувають українські виробники. Проте особливо європейську економічну стратегію «відчуває» оборонна продукція: тут замовником завжди виступає держава.

Цього тижня Київ утретє представляв свої військово-технічні інтереси на міжнародній виставці озброєнь Defendory-2002 у Греції. Ця країна для українських збройових торговців асоціюється насамперед із тим фактом, що вона стала першою державою НАТО, яка зробила серйозне оборонне замовлення Україні. А саме: у січні 2000 р. міністерство оборони Греції підписало контракт про закупівлю двох малих десантних кораблів на повітряній подушці «Зубр» для своїх ВМС. Ще два такі кораблі вона купила в їхнього безпосереднього розробника — Росії. А на нинішньому Defendory-2002 керівник грецького військового відомства Янніс Папандоніу, відповідаючи на запитання автора, не приховував, що грецька сторона вважає кораблі такого типу якісною продукцією військового призначення.

Взагалі ж побіжний аналіз просування в Європу військової техніки корисний як мінімум тим, що продукція військового призначення, яка виробляється в Україні, в силу певних історичних причин краща за цивільну.

Економіка бореться з політикою

Втім, як завжди. Саме тому українські виробники озброєнь і торговці зброєю навряд чи стали почуватися впевненіше на грецькому ринку за півтора року після підписання 100-мільйонного збройового контракту. Кажуть, що однією з найвагоміших причин є зміна керівника військового відомства Греції, керівництва ВМС і цілої низки інших підрозділів ЗС Греції.

Як результат за цей період Афіни прийняли деякі ключові рішення, які, найімовірніше, не сприятимуть розвитку українсько-грецького ВТС. Приміром, до 2006 р. Греція придбає 170 німецьких танків «Леопард» (раніше планувалася закупівля 246 машин). Замість 15 військово-транспортних літаків Афіни візьмуть лише 12, але теж дорожчих: S-27J американо-італійського виробництва. А також — на зекономлені гроші — ще два уживані американські військові транспортники С-130 («Геркулес»). За технічними характеристиками S-27J багато в чому поступаються українським, зате комплектуються взаємозамінними з «Геркулесами» вузлами. Греція також купить американські системи електронної протидії «АС-ПІС».

Коли поглянути на структуру грецького військового експорту неозброєним оком, то з’ясується якщо не все, то майже все. Особливо з урахуванням того факту, що український танк Т-84 брав участь у грецькому танковому тендері, а український модернізований військово-транспортний літак Ан-32В-200 — у тендері на постачання Афінам військово-транспортної авіації. Хоча самі торговці зброєю з Києва ситуацію з військово-транспортним літаком не вважають безнадійною.

Що стосується танків, то німці запропонували грекам не просто машини, а й їх спільне виробництво, а заодно і широку офсетну програму, що дає змогу створити замовникам кілька тисяч робочих місць протягом найближчих семи років. Україна таких програм не пропонувала з тієї простої причини, що нездатна сьогодні цього зробити. Не потрапив до короткого списку і російський танк, хоча Росія почувається на грецькому ринку навіть краще за деяких західних постачальників. Так, відповідно до даних російського Центру аналізу світових ринків озброєнь (ЦАСРО), за підсумками 2000 р. обсяг експортних постачань оборонних підприємств РФ до Греції становив майже 14% усього збройового експорту РФ, тобто понад 0 млн. Це вельми високий показник, якщо врахувати, що на частку решти європейських держав того ж року припало лише 0,4% збройових постачань.

Проте навіть за таких умов боротися Росії за нові замовлення непросто. Правда, поточного року «Рособоронекспорт» сподівається вирвати на цьому ринку серйозний контракт — на виробництво і постачання ВМС Греції ще одного десантного корабля на повітряній подушці. Найімовірніше, тому, що у світі «Зубр» не має аналогів. Його можуть виробляти лише Росія й Україна. Згідно з інформацією гендиректора санкт-петербурзького ЦМКБ «Алмаз» Леоніда Грабовця, закладка третього російського корабля може відбутися вже в середині листопада, а передати його Греції Росія буде готова через 16 місяців після початку робіт. Природно, для України це не найкращий варіант, оскільки від виробництва цього корабля усунуть серійний завод — Феодосійська суднобудівна корпорація «Море». Хоча, як повідомив автору генеральний конструктор російського ЦМКБ «Алмаз» Олександр Шляхтенко, близько 40% комплектуючих до нового корабля військового призначення ітимуть з України. Він додав, що днями тільки з миколаївським НВО «Заря-Машпроект» був укладений контракт на суму понад млн. — на постачання п’яти газових турбін для цього корабля.

Можна додати, що загальний опціон Греції з десантних кораблів на повітряній подушці становить щонайменше шість одиниць, а у разі переведення опціону у тверде замовлення цілком реальним є одержання його частини Україною. Хоча б тому, що Україна і Росія вже працювали в такому режимі і, як свідчать експортери обох держав, дуже успішно. Чи вдасться повторити цей трюк, найімовірніше, залежить і від самої України, і від позиції Росії, яка, хоч і не проти проковтнути все замовлення, зможе його виконати лише протягом шести років. Навряд чи такі терміни задовольнять замовника. За оцінками представників держкомпанії «Укрспецекспорт», переговори, проведені під час виставки, цілком дозволяють розраховувати на розвиток ситуації з військово-морським замовленням. Крім того, як виявилося, греків цікавлять в Україні не самі лише «Зубри».

Чи може Греція стати воротами в Європу?

У позитивну відповідь на це запитання вірять не лише в Києві, а й в Афінах. Не забуваючи нагадувати про схожу історію, релігію, культуру, менталітет зрештою.

Греція уже висловила готовність стати політичним союзником і своєрідним адвокатом України в ЄС. Так, у ході візиту міністра закордонних справ України Анатолія Зленка до грецької столиці в квітні цього року глава грецького МЗС Георгіос Папандреу запевнив, що під час свого головування в Європейському Союзі в 2003 р. Греція «сконцентрує зусилля» на виробленні стратегії відносин Україна—ЄС, спрямованої на надання Україні статусу асоційованого члена Євросоюзу. Влітку 2001 р. грецькі лідери вже довели, що політична підтримка українських інтересів — не порожні декларації. Тоді багато в чому завдяки грецькій і македонській позиціям Україні вдалося одержати статус асоційованого членства в раді міністрів оборони держав Південно-Східної Європи. Загалом рівень контактів на високому політичному рівні дає змогу казати і про цілком достатній державний лобізм національних експортерів озброєнь і військової техніки.

Як вважає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Греції Віктор Кальник, в України є перспектива збільшення обсягів товарообороту з Грецією як за військовою, так і за цивільною продукцією. За його інформацією, у 2001 р. обсяг товарообороту між державами збільшився майже на 0 млн., а реалізація низки інвестиційних проектів у сфері суднобудування може довести рівень щорічного товарообороту до 0 млн. проти нинішніх 0 млн. Причому, якщо тепер у структурі українського експорту озброєння і військова техніка становлять щонайбільше 20%, то за певних умов частка збройових постачань може потроїтися.

Цього року на Defendory Україну представляли півтора десятка підприємств, серед яких здебільшого структури, що не потребують реклами: держкомпанія «Укрспецекспорт», її дочірнє підприємство «Укроборонсервіс», Шосткінський казенний завод «Імпульс», Феодосійська суднобудівна корпорація «Море», Харківське конструкторське бюро ім. Морозова.

Салон підтвердив, що інтерес Афін не обмежується «Зубрами». Хоча Росія активно просуває в Грецію нову і, відповідно, дорогу БМП-3М (амфібійний варіант), греки на цьому етапі відчутно обмежені у фінансах, тож, найімовірніше, «не потягнуть» прямі закупівлі. За таких обставин пропозиція України здійснити модернізацію БМП-1, отриманих після розпаду соціалістичного блоку з Німеччини, видається прийнятним компромісом. Тим більше, що укладений «Прогресом» контракт із ОАЕ на постачання 90 БТР-3У засвідчив, що новий український бойовий модуль цілком стикується з американськими і німецькими вузлами бойової машини. Російські експерти з ЦАСРО вважають, що принаймні 360 із 500 грецьких БМП-1 можуть бути модернізовані. Ще одним перспективним напрямом в українській держкомпанії вважають можливе замовлення на модернізацію засобів ППО ближньої дії «Оса». І нарешті, зацікавленість Греції у придбанні комплексів керованого озброєння з лазерним наведенням може привести до замовлення на високоточні боєприпаси «Квітник». Хоча, звісно, не менше шансів тут має і російський модернізований комплекс «Краснополь-М». Вельми успішними були також переговори представників національної боєприпасної галузі. Так, за словами генерального директора шосткінського «Імпульсу» Євгена Чернова, цілком реальним є спільний з грецькими партнерами вихід на ринки третіх держав із запальниками українського походження. Вибір в імпортерів боєприпасів сьогодні не надто великий: повний цикл досить небезпечного високотехнологічного капсульного виробництва на своїй території мають лише шість держав.

Щороку Афіни витрачають на військові потреби понад ,5 млрд., при цьому імпортуючи озброєнь і військової техніки щороку на 0—800 млн. Безумовно, Греція, яка є третьою в альянсі державою за рівнем військових витрат, приваблює постачальників зброї і спеціальних послуг. Україна тут має досить обмежені можливості, але все ж вона їх має і цілком може використовувати як місток для виходу на ринки низки інших європейських держав. Загалом, за підрахунками експертів Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, Україна може заробляти щороку лише на грецькому ринку військової продукції щонайменше —100 млн. Але ця цифра відображає потенціал, який сьогодні здебільшого ще не реалізований. Враховуючи те, що загалом на виставці було небагато новинок у військовій справі, а також той факт, що тенденція розвитку високоточної зброї, уніфікованих авіаційних і наземних систем зберігається, найближчі роки характеризуватимуться боротьбою маркетингових і рекламних програм на тлі політичного лобізму на найвищому рівні. Успіху на міжнародному ринку озброєнь можуть досягти держави, що мають політичну вагу і застовпили за собою імідж власників високотехнологічного виробництва. На щастя, поки Україні є що запропонувати покупцям, хоча спектр цей неухильно звужується, адже потребує для адекватного розвитку нових капіталовкладень. Чи зможе держава забезпечити прогресування оборонного сектора — запитання, що залишається без відповіді вже протягом кількох років.

Завершуючи грецьку ретроспективу, можна додати, що сьогодні зникли і політичні проблеми, які перешкоджали розвитку ВТС між двома країнами. Якщо в 1998 р. у Києві було багато противників розширення співробітництва з цією державою в чутливій сфері — здебільшого через побоювання, що це може зашкодити українсько-турецьким відносинам, то нині і політики, і представники збройового бізнесу почали активно просувати інтереси на цьому перспективному ринку. І нинішня виставка тому підтвердження.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво