Дуля Табачнику. З привітом із Донецька - Політика - dt.ua

Дуля Табачнику. З привітом із Донецька

17 грудня, 2010, 18:06 Роздрукувати Випуск №47, 17 грудня-24 грудня

У малобюджетних американських бойовиках періоду холодної війни негативні персонажі пили горілку з самовара, а на закуску розгризали гранчак, примовляючи, що це starinniy russkiy obichay...

У малобюджетних американських бойовиках періоду холодної війни негативні персонажі пили горілку з самовара, а на закуску розгризали гранчак, примовляючи, що це starinniy russkiy obichay. Декан обліково-фінансового факультету Донецького національного університету Петро Єгоров став відомий публіці після скандалу з аукціоном з продажу оцінок, але на своє виправдання стверджував, що це стародавня студентська традиція.

Проте головний торг у своїй кар’єрі професор Єгоров програв, — щоб стати повноправним претендентом на посаду нового ректора ДонНУ (хай і срібним призером), йому забракнуло одного голосу. Делегати конференції трудового колективу вузу віддали йому 89 голосів із 288, відповідно, в.о. ректора набрав 29,67% замість потрібних тридцяти відсотків. Тепер Дмитро Табачник, за законом, не має права призначити керівником університету людину, котру всі вважають міністерським протеже. А отже, в гучній історії протистояння одіозного міністра і донецької професури крапку ще не поставлено. В історії, яка стала яскравою ілюстрацією ліквідації останніх решток вузівської автономії в Україні.

Дати Донецькому університетові «правильного» ректора Міністерство освіти (а тепер ще спорту, молоді, науки й бозна чого ще) пробує вже близько півроку. Після відставки з цієї посади Володимира Шевченка екс-керівника довго вмовляли не балотуватися повторно й не намагатися поновитися через суд. Багатозначно кивали на стелю, провадили тривалі бесіди, потім перейшли до наочних методів виховання — відімкнули замкнений кабінет і викинули в коридор приватну бібліотеку та інше майно академіка.

І в результаті свого домоглися.

Висувати свою кандидатуру екс-ректор не став. Хоча, як зізнавався в розмові з нашим кореспондентом Володимир Павлович, він «борсався» до останнього і навіть намагався звернутися по допомогу до одного з найпопулярніших своїх випускників — Ріната Ахметова. Зацікавити своїми митарствами людину, яку, розповідають у вузі, на іспити супроводжували бодігарди з автоматами, професор Шевченко не зміг. «Якщо мене не хочуть ані міністерство, ані місцева влада, то навіщо я висуватимуся?» — казав він журналістам після виборів свого наступника. Втім, за останніми даними, певного компромісу сторони досягли: екс-ректор отримає бутафорську посаду «почесного ректора» і, за його словами, зажадає повернути йому розкішний п’ятикімнатний кабінет, за який б’ється з розпачем гугенотів, що відстоювали бастіон Сен-Жермен під Ла-Рошеллю.

До речі, маленька ремарка на тему вдячності небожителів. У період цькування Табачника, коли весною нинішнього року «Схід і Захід разом» вимагали відставки «міністра-українофоба», ректор ДонНУ Володимир Шевченко виступив на його підтримку. «Ми знаємо Дмитра Володимировича як висококваліфіковану, компетентну, принципову людину... Як людину, здатну вирішити проблеми освіти й науки України. Як людину, котра... всебічно сприятиме деполітизації вищих навчальних закладів і розвитку їх автономії», — писав Вікторові Януковичу та іншим першим особам країни академік Шевченко. Через кілька місяців автор звернення сам потрапив до числа «проблем освіти й науки», з якими взявся боротися Табачник. Та й із вузівською автономією міністр зробив таке, після чого чесні люди зобов’язані женитися...

Обидва кандидати, які боролися за голоси викладачів і студентів вузу, встигли потішити креативними передвиборними програмами. Петро Єгоров, зокрема, обіцяв знести стару будівлю філологічного факультету (того самого, де колись навчався Василь Стус) і збудувати на його місці 24-поверховий хмарочос, на образ і подобу тих, які вже спорудили в Донецьку компанії Олександра Януковича, старшого сина президента. І навіть натякав, що згадані структури готові виступити інвесторами проекту. В.о. ректора, правда, змовчав, що у звіті будівельного НДІ, який проводив обстеження старого корпусу філфаку, є такі рядки: «Причини порушення нормальної експлуатаційної придатності будинку... 1) вплив підземних гірничих виробіток. Споруда перебуває у зоні шкідливого впливу відпрацьованої у 2001—2004 рр. лави шахти імені Горького». Страшно навіть уявити, що станеться, якщо на такій хиткій основі побудувати «свічку» на 24 поверхи замість теперішнього чотириповерхового будинку.

Опонент Єгорова — завідуючий кафедрою економічної кібернетики Юрій Лисенко, який несподівано заявив про участь у виборах, — вирішив боротися за духовність. Він сказав, що виконає заповіт свого духовного наставника й побудує на території університету храм УПЦ МП, на що має благословення донецького митрополита Іларіона. Пікантність ситуації в тому, що у професора Лисенка й Віктора Януковича духівник був спільний. Це нині покійний отець Зосима. Крім того, у разі призначення кандидата «з народу» в керівництві ДонНУ складеться пречудовий сімейний тандем: чоловік — ректор, дружина — проректор з фінансів і головний бухгалтер за сумісництвом. Дружину Юрія Григоровича, правда, новий в.о. ректора звільнив, але переможець виборів пообіцяв, що боротиметься за поновлення на посаді своєї половинки.

І все ж на виборах переміг Юрій Лисенко. У Донецьку жартували, що «магія Януковича виявилася сильнішою за магію його старшого сина». Тепер завідуючий кафедрою має шанс зробити запаморочливий стрибок через кілька щаблів кар’єрної драбини. Петро Єгоров і заступник міністра освіти Євген Сулима, який прибув до Донецька, ходили як чорна хмара й хамили журналістам. Причини не любити працівників медіа в офіційних осіб були, — саме представники ЗМІ наполягли, щоб підрахунок голосів вівся публічно, під прицілом об’єктивів.

Кілька днів минули спокійно... А потім до Юрія Лисенка та його дружини додому наскочили з обшуком. Одночасно відбулися обшуки ще у двох проректорів. Як з’ясувалося, за день до виборів прокуратура порушила кримінальну справу про фінансові зловживання в університеті. Сам претендент на посаду ректора в цей час перебував у Києві — возив у міністерство документи щодо свого обрання і безуспішно намагався потрапити на прийом до Табачника. «Наскільки я знаю, з обшуком упоралися швидко, бо в мене у квартирі немає потаємних місць. Працівники прокуратури поводилися чемно, але шукали старанно, хоча, звісно, нічого не знайшли», — сказав у телефонній розмові професор Лисенко кореспондентові «ДТ». Він додав, що до обшуку його не викликали ані в прокуратуру, ані в інші офіційні інстанції.

Потенційний ректор також повідомив, що після скандальних виборів у нього відбулася «довірча розмова» з Петром Єгоровим. «Я просив його погодитися з вибором колективу. Казав, що слід визнати результати волевиявлення наших колег. Петро Володимирович ніби-то був зі мною солідарний. Після цього я подав документи в міністерство і тепер чекаю засідання кадрової комісії», — розповів Лисенко...

…Щойно автор цих рядків встиг покласти трубку, як Інтернет вибухнув новою сенсаційною деталлю «професорського детектива»: в.о. ректора Петро Єгоров... звільнив завідувача кафедрою економічної кібернетики Юрія Лисенка за «відсутність на робочому місці в робочий час»! Тобто, виходить, за те, що переможець виборів поїхав до Києва для виконання бюрократичних формальностей. Ось тобі й «солідарність». Втім, офіційного підтвердження факту звільнення я поки що не отримав, оскільки у вузі всіляко ухиляються від спілкування з пресою.

Боротьба двох претендентів за владу в найбільшому вузі Донбасу триває. По гарячих слідах є сенс говорити лише про те, що в Донецьку Дмитрові Табачнику показали червону картку. «Те, що Єгоров, який позиціювався як погоджена в міністерстві людина, програв вибори, свідчить, наскільки сильним подразником є в академічному середовищі постать Табачника», — вважає випускник ДонНУ, автор ідеї перейменувати вуз на «університет імені Стуса» Станіслав Федорчук.

Експерти у сфері вищої освіти звертають увагу ще на один аспект проблеми, до якого загальна увага якось не доходить. Жертвами міністерства стали вищі навчальні заклади, котрі були найактивнішими прихильниками розширення вузівської автономії. Це насамперед Могилянка і не в останню чергу — Донецький національний університет. Тхне масштабною зачисткою з незрозумілою метою. Поки що хочеться думати про людей добре, наскільки це можливо. І припускати, що воюють за контроль над інтелектуальними центрами, «фабриками» з виробництва наукових ідей та висококласних фахівців, а не над землями і будинками, десятками тисяч безправних студентів, потоками хабарів та відкотів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво