Дорога в нікуди. У таборі республіканців черговий скандал - Політика - dt.ua

Дорога в нікуди. У таборі республіканців черговий скандал

14 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 14 жовтня-21 жовтня

Господар Білого дому ще не цілком оговтався від двох серйозних ударів долі, отриманих через сканд...

Господар Білого дому ще не цілком оговтався від двох серйозних ударів долі, отриманих через скандал, у якому замішаний головний політичний радник глави держави Карл Роув, і провалу федеральних служб та агентств під час ліквідації наслідків урагану «Катріна». Сьогодні фортуна, здається, остаточно відвернулася від Джорджа Буша. Якщо «Роувгейт» похитнув репутацію його адміністрації і змусив багатьох засумніватися в чесності глави держави і його оточення, то «Катріна» зруйнувала стереотип Буша як «президента дії», збила рейтинг довіри до нього до одного з найнижчих показників за останні роки. Новий скандал погрожує позбавити правлячу республіканську партію можливості діяти улюбленими методами і надалі нав’язувати американцям свою політичну волю й ідеї, ліквідує ряд каналів, через які нинішня еліта здійснювала управління країною і контролювала політичне життя.
28 вересня техаський прокурор Ронні Ерл здобув підтримку журі присяжних і висунув обвинувачення проти конгресмена і лідера республіканців у палаті представників Тома ДеЛея в злочинній змові з метою порушення законів штату Техас про фінансування виборчих кампаній. Приводом став платіжний документ, який відкопали під час розслідування, що тривало два роки. Встановлено, що 2002 року ДеЛей із двома своїми соратниками створили комітет «Техасці за республіканську більшість» (TRMPAC). Ця організація отримала 155 тис. дол. приватних пожертвувань від комерційних компаній. Через деякий час особисто ДеЛей виписує чек на 190 тис. дол., які переказуються на рахунок Республіканського національного комітету у Вашингтоні з умовою, що ці кошти будуть згодом використані для підтримки кампанії ряду кандидатів від республіканської партії в Техасі. Таким чином, був порушений закон, який забороняє комерційним структурам фінансувати по­літичні партії, а TRMPAC була використана як контора з відмивання комерційних пожертв. Вже 4 жовтня історія набула продовження, і окрім початкового обвинувачення про злочинну змову, що за законом передбачає лише два роки в’язниці, суд обвинуватив ДеЛея повторно, але вже у відмиванні грошей і змові з метою відмивання грошей. За ці злочини обвинувачуваному загрожує довічне тюремне ув’язнення... і ще 20 років на додачу.
ДеЛей намагався зробити вигляд, що цей скандал не більш ніж підступи його політичних опонентів, а сам він не винен, що й збирається довести в найближчі тижні. Проте він був змушений похапцем, і, як кажуть, «тимчасово» скласти із себе повноваження лідера більшості в палаті представників Конгресу США.
Очевидно, що справа ДеЛея розглядатиметься місяцями. Він не перший, кого обвинувачують у фінансовому шахрайстві, паралельно відбувається ще один процес — розслідування стосовно іншого республіканського лідера, керівника більшості в сенаті Біла Фріста (до речі, потенційного кандидата на пост президента США 2008 року), обвинуваченого в спекуляціях акціями на біржі.
Проблема, однак, не в тому, що американські законодавці використовують різні способи для особистого збагачення, а в тому, на що перетворюється правляча партія. На яких принципах будується і функціонує система американської влади. Адже найцікавіше, що чек на 190 тис. зелених «спрацював» на всі 100%. Тоді республіканці підсилили свою присутність у парламенті Техаса, перекроїли політичну карту штату і на довиборах 2004 року змогли провести в Конгрес США ще п’ятьох республіканців. Але це лише окремий, хоча й дуже показовий випадок.
З 1994 року, коли республіканці вперше за 40 років узяли під свій контроль Конгрес на хвилі обвинувачень адміністрації Клінтона в корупції і кумівстві, минуло чимало часу. Проте їм знадобилося лише трохи більш як десятиліття, щоб забути свою революційну риторику часів знаменитого «Контракту з Америкою» і почати діяти тими ж методами, що й попередники. А за цинічністю і зневагою до громадської думки, неуцтвом республіканці набагато їх перевершили.
З моменту появи Джорджа Буша в Білому домі не раз і не двічі проголошувався курс на тотальну боротьбу з корупцією у вищих ешелонах влади, заклики до можновладців зменшити свої апетити. Проте сьогодні очевидно, що саме при Буші хабарництво чиновників, кумівство і полі­тичне панібратство досягло небачених для США розмахів.
До цього американського лиха Том ДеЛей доклав свою руку. У той час як Карл Роув привіз із Техаса на береги Потомаку свої брудні засоби політичного піару. Так само ДеЛею варто віддати належне за створення на Капіталійському пагорбі нової системи взаємовідносин між конгресменами і лобістськими групами, а також за «новий порядок» у сфері внутріфракційної дисципліни.
Достатньо нагадати, що саме він відіграв ключову роль у справі про імпічмент президента США Білла Клінтона, котрий збрехав під присягою про свої інтимні стосунки з практиканткою Монікою Левінські. За це ДеЛей одержав прізвисько Молот, що якнайкраще характеризувало його як принципового і жорсткого політика, нещадного до ворогів республіканської партії. Останню якість він завжди сам ставив собі за заслугу.
Як писала в ці дні «Вашингтон пост»: «Том ДеЛей більш ніж політик, він уособлює моральне обличчя нинішньої американської влади». Перше, чим прославився безкомпромісний техасець, так це тим, що завжди розцінював столицю як бойовище, де дві партії билися не на життя, а на смерть, але, все ж таки, завжди вміли домовлятися. ДеЛей відкинув ці неписані правила, замінивши їх власними, котрі говорять, що партія-переможець повинна кинути на переможених усю міць своєї переваги, підпорядкувати опонентів своїй волі і загнати їх у політичну тінь. З іншого боку, партія-переможець, згідно з ДеЛеєм, отримувала всі можливі преференції — як політичні, так і фінансові. Саме він започаткував у республіканській фракції Палати представників Конгресу небачену досі практику батога і пряника для однопартійців. Тобто будь-який законодавець, котрий діє відповідно до партійної лінії (як її визначали ДеЛей з товаришами), міг автоматично розраховувати на одержання певних фінансових чи політичних бонусів. ДеЛей увів правило, коли законодавець-респуб­ліканець, отримавши за свою активну діяльність посаду, наприклад, голови парламентського комітету, повинен був згодом від­працювати виявлену йому довіру і, поліпшуючи свій особистий добробут і політичну вагу, подбати про те, щоб додаткові переваги отримала партія в цілому. Людей, котрі не впоралися з цими завданнями, змінювали. Серед таких невдах, наприклад, Крістофер Сміт із Нью-Джерсі, котрого ДеЛей звільнив з посади керівника комітету за порушення дисципліни.
Такий своєрідний внутріпартійний рекет, тобто етикет, виявився ефективним інструментом для проштовхування через Конгрес потрібних адміністрації Буша законів. От чому, якщо Карл Роув «мозок» американського президента, то ДеЛей фактично його права рука, котра до того ж міцно тримає «молот».
Дійшло навіть до того, що відкинуті на задвірок політичного процесу і фактично позбавлені можливості опиратися демократи після поразки Джона Керрі на президентських виборах 2004 року теж запозичили для своїх міжфракційних відносин деле­ївську манеру поведінки. Ненсі Пелозі, лідер меншості в палаті представників, почала викликати «на килим» однопартійців, котрі з якихось причин не завжди голосували відповідно до лінії партії. Проте в неї прочуханки не виходять так натурально.
«ДеЛей не встановлював правила поведінки в кулуарах Конгресу, проте він завжди розсовував рамки дозволеної етичної поведінки для конгресме­нів», — признавався республіканець із Коннектикута Крістофер Шейз, який належить до поміркованого крила в партії. Він зізнався, що завжди почувався некомфортно, коли ДеЛей був лідером фракції.
Некомфортність цієї ситуації збережеться і після звільнення ДеЛея. «Його люди» залишаться на ключових посадах у Конгресі, частково адміністрації і найбільших лобістських конторах. Саме ДеЛей розпочав систематичну роботу зі стирання межі між законодавцями і лобістами. Якщо раніше між ними існували цілком визначені функціональні розмежування, ДеЛей зробив усе для того, щоб роль лобістів у розробці і прийнятті конкретних політичних рішень фактично нічим не поступалася ролі законодавців.
К-стріт — вулиця у Вашингтоні, де свої офіси мають численні американські лобістські групи. «Проект К-стріт», який колись очолював ДеЛей, мав наповнити лобістські офіси столиці відданими республіканцям людьми. Деякі колишні конгресмени (як, наприклад, Білл Паксон) перекваліфікувалися на лобістів. А колишній начальник секретаріату ДеЛея — лобіст Ед Букам у формуванні нині реальної по­літики працює набагато активніше, ніж деякі законодавці.
Сьогодні слова «Я працював у ДеЛея» можуть відчинити двері найпрестижніших політичних клубів Америки, дати старт успішній кар’єрі не тільки в по­літиці, але й бізнесі. І незважаючи на дуже невизначені тепер перспективи проекту DeLay Inc., при нинішньому президенті (як і у випадку з Карлом Руовом у Білому домі) ДеЛей, мабуть, залишиться однією з найвпливовіших фігур на Капітолійському пагорбі.
Незважаючи на це, наслідки скандалу вже повною мірою від­чуває на собі вся республіканська партія. Ряд впливових конгресменів, котрі незатишно почувалися при ДеЛеї, скористалися нагодою, щоб дистанціюватися від нього і його політиків, відкинути його методи. Фактично вони тим самим відвертаються і від хазяїна Білого дому, якому тепер стає дедалі важче зберігати згуртованість лав своєї партії. А вона така необхідна напередодні виборів до Конгресу 2006 року і президентських 2008-го. Якщо Джордж Буш лише спостерігатиме за тим, що відбувається і не втручатиметься, до кінця його другого терміну домінуванню консерваторів прийде кінець. Але це, утім, не означає кінця для республіканців. Найдивніше те, що на фоні скандалів у таборі правлячої партії демократи не стали виглядати впевненіше. То­му вже зараз ряд експертів сходяться на думці, що в най­ближчі місяці розвиток ситуації піде шляхом перегрупування сил усередині самої республіканської партії, зміни її лідерів і манер.
Американські спостерігачі сьогодні багато говорять, що захід ДеЛея відкриває дорогу на вершину головному опортуністу в рядах партії сенатору Джону МакКейну (теж потенційному кандидату на президентських виборах 2008 року), а також колишньому меру Нью-Йорка Рудольфу Джуліані. Вони мають що запропонувати як альтернативу Роуву і ДеЛею. Якщо ж президент Буш знову проігнорує загрозу і як і раніше захищатиме своїх соратників на шкоду іміджу партії, то розвиток ситуації може піти за революційним сценарієм.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво