Донецький Чорнобиль. «Нам усе одно вмирати»

- Нам усе одно вмирати. Нас кинули вмирати, - інвалід-чорнобилець, житель наметового містечка у центрі Донецька, зронює слова важко й вагомо. - То краще тут, на людях. І смерть красна…

…Прем’єр-міністр України Микола Азаров, як відомо, до чорнобильців-протестувальників не поїхав. Вважає нижче своєї гідності. Відбувся відмовкою, що «в Донецьку є відповідальні керівники», в яких «достатньо повноважень, щоб розмовляти».

А даремно - інваліди, які очікували зустрічі з главою Кабміну, підготувалися з ентузіазмом і не без гумору: серед плакатів з протестними закликами натягнуто величезний транспарант: «Азаров, ми тебе любимо!!!». Самим собі протестувальники приготували два похоронні вінки. На стрічці одного - «Захисникам батьківщини від слуг народу», на іншому - «Людям честі від прем’єр-міністра».

Ні холод, ні погрози порушити кримінальну справу за захоплення державної установи, ні хвороби не змусили чорнобильців припинити акцію протесту, про що поспішила повідомити в середу ввечері Донецька обласна адміністрація. Влада домоглася лише дрібних поступок - учасники пікету таки звільнили будинок місцевого управління Пенсійного фонду. У відповідь на це бійці МНС віддали їм у тимчасове користування єдиний свій великий опалюваний намет на п’ятнадцять місць.

Тим часом губернатор Донецької області Андрій Шишацький вилетів до Києва. Він пообіцяв активістам зустрітися із Сергієм Тігіпком та Миколою Азаровим. Чорно­бильці у свою чергу запевнили, що нікуди не підуть, поки не доб’ються справедливості.

І поки що не йдуть, незважаючи на втрати у своїх лавах. У перший день акції протесту, після оголошення голодовки, сенсацією стала госпіталізація одного ліквідатора. Через кілька днів карета швидкої допомоги, прикріплена до наметового містечка, без діла не простоювала.

- Ні, звичайно, не він один! Учора двох госпіталізували, сьогодні ще двох…

- Чому двох? Трьох! - втручається у розмову ще один учасник пікету.

- Яких трьох? А кого ще? - заперечує перший.

- Ну, згадай, той іще, із Шахтарська…

- Таж він у лікарню не поїхав! Там хлопці скинулися на бензин, щоб «швидка» відвезла його додому, у Шахтарськ…

З самого початку передбачалося, що чорнобильці протестуватимуть на вулиці, але їм пощастило першого ж дня на плечах приголомшених клерків прорватися в будинок управління Пенсійного фонду в Донецькій області. Тому базою опору став актовий зал установи - дзвінкий і холодний, та все ж таки комфортніший, ніж намети на пронизливому листопадовому вітрі. Тим більше що в ці дні в Донецьку похолодало, і до вечора стовпчик термометра опускався трохи нижче нуля.

Почалися багатогодинні переговори. «Відповідальні керівники», можливо, й мали якісь повноваження, але з категоричним небажанням уряду витрачатися на ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС нічого вдіяти, звісно, не могли. Тому переговори, які розпочалися пізно ввечері за участі губернатора, голови обл­ради і прокурора області, відразу ж зайшли у глухий кут. У підсумку в ніч з понеділка на вівторок понад двісті осіб написали письмові заяви про свій намір узяти участь у безстроковій голодовці. Реально голодувати зважилися тільки сорок.

Місцева влада намагалася, як могла, пом’якшити ситуацію. Донецька обласна рада виділила чорнобильцям невелику разову допомогу. Поки що, за словами губернатора, це всього 40 тис. грн., поділені між одинадцятьма ліквідаторами, які потребують термінового лікування.

Голова облради Андрій Федорук, у свою чергу, додав, що всього ініціативна група чорнобильців склала список із 63 одержувачів благодійного внеску від влади регіону.

Донецький Пенсійний фонд учасники протесту обвинуватили в тому, що тамтешні службовці навмисно зволікають із виконанням судових рішень про доплати до пенсій. Деякі процеси разом з апеляціями тривали три-чотири роки, але й після набрання вердиктами законної сили клерки вирішили виграти ще трохи часу, спрямувавши в суди понад вісімсот заяв про роз’яс­нення суті та механізму виконання рішень.

Пізніше активісти повідомили кореспонденту DT.UA, що після добровільної відставки керівника донецького управління ПФ Георгія Якименка було досягнуто домовленості про відкликання цих заяв.

…Помітно, що довга історія боротьби за свої права змусила ліквідаторів здобути неабияку юридичну кваліфікацію. Наше заплутане пенсійне законодавство вони цитують напам’ять цілими статтями, розділами і параграфами, разом із підзаконними актами та посиланнями на судові прецеденти. Майже всі їхні розмови - це спогади про пережиті поневіряння («Пам’я­таєш, ми ще тоді тих двох дотягли таки до Верховного суду і там уже довели, що все правильно?»).

Сергій Тігіпко зі своїми знаменитими «пенсіями по тридцять тисяч» став героєм жартів і анекдотів, здебільшого досить злих. Втім, за офіційним даними, одержувачі таких позахмарних пенсій у країні є - аж цілих 875 людей. Зокрема у вересні-2011 за рішеннями суду 689 людей отримали доплати понад 100 тис. грн. Ще 1389 ліквідаторів - від 50 до 100 тис. грн. І, нарешті, ще майже 4 тис. людей - від 10 до 50 тис. грн. Від початку року за рішеннями судів з рахунків ПФ стягнуто 5,9 млрд. грн.

Діри в законах дозволяли спритникам «роздягати» державу на неабиякі суми. Держава спробувала захиститися, та вийшло досить незграбно.

Однак у середньому пенсія чорнобильця-інваліда до «обрізання», яке спровокувало протести, коливалася в межах п’яти-семи тисяч. І на вулиці Донецька в ці дні вийшли ті, кого зачепив урядовий гарматний постріл по горобцях. На запитання, яка частина цієї пенсії витрачалася на лікування, ліквідатори, відводячи очі, буркнули, що «взагалі-то, за законом медицина у нас безоплатна». Але потім розговорилися:

- От у нас є хлопець, Сашко Бондаренко. У нього сильне переопромінення, він майже не ходить. І йому щодня треба колоти знеболювальне. Коли ця наркота в лікарні є, колють без питань. Але буває, що він приходить, а йому кажуть - немає! Ну от немає! Тоді доводиться купувати. Півтори-дві тисячі в нього на це зазвичай іде, - ділиться мешканець наметового містечка Олександр Кіреєв. - А він пенсію отримав - 1483 грн.! Тобто на наркоту вистачить, а жити на що?

Після цього й інші активісти почали згадувати свої витрати на «безоплатну» медицину. Суми й діагнози називали різні.

- Ми тут усі - каліки! - безжально підсумував інвалід 2-ї групи Володимир Борець.

- Ось, дивися! - підійшовши, чорнобилець простягнув на долоні дві половинки вставної щелепи. - Мені п’ятдесят років, і в мене вже десять років немає жодного зуба! То яке там у нас здоров’я?

- А діти? Молоді пацани, які туди їхали, потім народили дітей - хворих. Це спасибі Ба­ранову Юрію… як його там… Васильовичу, що з шахти «Соц­донбас» забрали саме мене. Мені тоді було тридцять два, у мене було двоє дітей. Молодь він пожалів, а я прямо з другої зміни - туди, - додає Олександр Кіреєв, один з учасників голодовки.

…Після початку пікету госпіталізували голову Донецької обласної організації ВГО інвалідів Чорнобильської катастрофи «Чорнобиль-Єдність» Миколу Гончарова, головного організатора протестів. Але наметове містечко продовжувало жити і без свого керівника. Мітин­гувальники розділилися на кілька груп. Одні голодували, інші, кому дозволяло здоров’я, цілодобово їх охороняли. Треті приїжджали тільки вдень. Найбільш «важкі» могли підтримати своїх товаришів тільки морально.

Затятість чорнобильців підігріває не тільки їхнє скрутне становище, а й очевидна несправедливість ситуації.

- Коли в 1996-му теж були проблеми, і пенсію платили частинами, ми мовчали, - згадує ліквідатор, інвалід 2-ї групи Євген Ніколашин. - Бо в такому самому становищі були всі: держслужбовці, прокурори, судді. Але зараз? Стельмах, банкір наш, кажуть, отримує пенсію у 120 тисяч. А нас звинувачують, що це ми відбираємо копійки в бабусі, з її восьмисот гривень.

Тим часом по країні пішла ланцюгова реакція - слідом за донецькими інвалідами штурмувати філії Пенсійного фонду почали у Харкові і Львові. Цікаво, що епідемія бунтів торкнулася міст, які приймають Євро-2012.

У Донецьку ж ближче до кінця тижня наметове містечко щільно окупували демагоги, яким закортіло своєї хвилини слави. Прийшли навіть комуністи. Чомусь замість публічно вибачитися за Чорнобиль, вони оголосили себе захисниками повсталих інвалідів.

І тільки в четвер у промовах деяких ораторів пролунало ключове слово - «Янукович». Адресувати претензії виключно Кабміну і ПФ - як мінімум нелогічно. Тому що після смерті Конституції та «адміністративної реформи» ніхто б не насмілився назвати ці структури незалежними. Владу, а разом з нею і відповідальність, узяв на себе президент, залишивши решті держорганів роль виконавців своєї волі. Проте саме гаранта до відповіді учасники протестів чомусь не вимагають.