Донецька Сатьяграха

Поділитися
Одного разу пізно ввечері наприкінці листопада 2004 року мій хороший приятель тинявся центром Донецька...

Одного разу пізно ввечері наприкінці листопада 2004 року мій хороший приятель тинявся центром Донецька. Просто так, без сенсу й мети. Тільки тому, що на душі було паскудно і вдома не сиділося. Перед цим під час відрядження в Києві зайшов на Майдан, де йому наговорили багато гидоти і навіть кілька разів зацідили по пиці. І ось тепер він тинявся Донецьком і був п’яний, злий та розгублений.

На площі Леніна біля пам’ятника попивали пиво типові пацани з робітничої околиці (як з’ясувалося пізніше, з Текстильника).

— Пацани, а ви, випадково, не за Ющенка? — агресивно поцікавився мій друг, якому хотілося сатисфакції за Київ.

— Нє, ти чо, ми свої. А шо такоє? — відповіли пацани.

— Та так, хочеться знайти когось із цих і в морду дати, — пояснив він.

— А... — пацани подивилися на нього з повагою і навіть певною симпатією.

І коли приятель уже зібрався тупати далі, один із них раптом схопив його за рукав і трохи ніяково попросив:

— Чуєш, мужик, ти якщо знайдеш кого, так нас теж клич...

Загалом, того вечора моєму товаришу пощастило знайти співрозмовників для задушевної розмови і підлікувати моральні травми. Пацани виявилися молодими шахтарями, з тих, кого Віктор Янукович відправив по домівках із площі біля Південного вокзалу.

— Нє, ну кривдно, йо... Ми ж нічо такого там не зробили б, ми ж чисто хотіли, щоб нас почули, подивилися, що ніякі ми не бандити. А то виходить, що їх по всіх телевізорах показують, а нас наче й немає, — недорікувато скаржився потім один із товаришів по чарці нереалізованого месника...

У лічені дні й години, які залишилися до нового голосування, чомусь дуже настирливо лізуть до голови спогади про 2004-й. Бо тоді було інакше. Тоді люди вперше (і, не виключено, востаннє) по-справжньому повірили, що можуть вплинути на долю країни. Потім про це ніхто не згадав, але й прихильники Віктора Януковича теж безплатно агітували за нього в колі своїх друзів і родичів, теж добровільно ходили на мітинги, теж охоче заводили знайомства з однодумцями по всій країні. Автор цих рядків — молодий, гарячий і біло-синій на всю голову — заочно вів жорстку політичну боротьбу з власною тещею, переконаною комуністкою, за голос дружини... І переміг. І ще один голос за Януковича тішив його як особистий успіх.

Сьогодні у бюлетені — ті ж самі імена. Але зникло найголовніше — Ідея. Хоч би як це прозвучало, пороте наважуся стверджувати, що навіть у Донецьку... Точніше, не так. Навпаки — саме в Донецьку, відторгнутому й ненависному, люди особливо сильно ототожнювали майбутнє України зі своєю власною долею. Так, іншої України — з державною російською мовою й інтегрованою в єдиний економічний простір із Росією. Але — України, що стала батьківщиною для колишніх радянських громадян. Коли скасували голосування вдома у «третьому» турі, немічні старі й інваліди у візках, зібравшись на останніх силах, добиралися на виборчі дільниці. Під шквалом глузувань і образ, зціпивши зуби, донеччани вперто йшли й голосували за «свого».

Проте вже на парламентських виборах 2007 року все відбувалося з точністю до навпаки. На які тільки хитрощі не йшли регіонали, щоб забезпечити більш-менш пристойну явку виборців. Містами колесили машини з «матюгальниками» й закликали на дільниці, агітатори і спостерігачі бігали по квартирах і ледь не за руку тягнули людей на вулицю. Вони навіть безплатні маршрутки пустили! Інші партії теж вправлялися як могли, тому що «донецький відсоток» набагато більший, ніж відсоток львівський чи тернопільський. Але прийоми з арсеналу ярмаркових закликальників не допомогли.

І це вже не просто апатія чи розчарування, про які багато кажуть і пишуть. Це, здається, щось серйозніше. Щось схоже на Сатьяграху — ненасильницький громадянський опір індійців британській колоніальній владі. Махатма запропонував геніальне рішення: не помічати англійців, вдавати, що їх немає. І через кілька років їх справді не стало. Поки що не знайшлося нашого Ганді, але ідея витає в повітрі. Не треба боротися, треба виключити з особистого простору. Хто вб’є дракона, сам перетвориться на нього. Зате той, хто у драконів не вірить, їх не боїться.

У мікрорайоні «Широкий» на околиці Донецька агітаційні намети чинно вишикувалися в ряд поблизу основного центру культурного життя — зупинки громадського транспорту з поштою, аптекою та цілодобовим кіоском, у якому горілку на розлив продають. Агітатори в основному були відносно байдужі до того, що жителі їх ігнорують. Не могли змиритися з цим тільки настирні комуністи. Вони перетягнули намет ближче до пішохідної доріжки. Не допомогло. Тоді просто перегородили тротуар червоним «наметом» — не обминеш. Люди стали ходити іншим боком вулиці...

Говорити про політику вважається поганим тоном. Разючий контраст із 2004-м, коли Донецьк здавався населеним виключно «пікейними жилетами». Ну, інколи хтось запитає в друга чи в дружини: «Ти, взагалі-то, на вибори підеш?» І у відповідь, швидше за все, почує байдуже «не знаю ще».

В акції «Почую кожного» взяли участь 360 жителів Донецька, на розрекламовані в «соціальних» роликах урядові гарячі лінії зателефонувало трохи більше шести сотень громадян (дані Донецької міськради). У мільйонному мегаполісі лише одна людина з тисячі ще вірить, що її думка і проблеми цікаві ЇМ.

Умовити когось побути спостерігачем або членом дільничної комісії — неймовірно важко. Чиновники виконкомів та інше начальство збилося з ніг, намагаючись наповнити виборчкоми. «Я що, ідіот, за ці копійки під статтею ходити?» — це реальна відповідь бригадира Донецького металургійного заводу, якому запропонували попрацювати в комісії на заводській дільниці. З початку виборчої кампанії деякі штаби встигли двічі повністю замінити контингент своїх представників. На дільницях, облаштованих у школах (а таких багато), чергувати погоджуються лише беззахисні перед райвно вчителі, які навіть не входять до складу комісій. Є серйозні побоювання, що чимало дільниць не відкриються, бо не збереться потрібна для кворуму кількість членів ДВК.

Якби наші політики були чесними людьми, то вони б не роздавали обіцянки, а для початку «покаялися» б перед своїми виборцями. Тим паче що за кожним — довгий шлейф невиконаного, забутого, порушеного. Можливо, саме тому зі звичайної програми зустрічі з виборцями зникла така частина, як запитання і відповіді. Хай це наївно і виглядало по-«совковому»: всі ці мікрофони в проходах та записки в президію. Але саме така форма спілкування — єдина можливість примусити ЇХ розповісти все як на духу, дивлячись в очі, а не відгороджуючись вилизаними відписками партійних функціонерів. Тепер це сольні виступи. Промову вислухали — і вільні.

Стівен Кінг у «Мертвій зоні» описав стандартний прийом кандидатів під час президентських кампаній в Америці. «Перед ворітьми стояв Джиммі Картер і потискав руки робітникам, які заступали на зміну... Для кожного в Картера знаходилося своє слово. Його усмішка, яка ще не встигла поки що розійтися мільйонними тиражами, була безхмарною й невтомною. Ніс почервонів від морозу».

Але наші давно вже вищі за це плебейське панібратство. Цікаво спостерігати за НИМИ, коли їм потрібно, відтарабанивши завчений текст, дійти до машини крізь натовп. Віктор Янукович у 2004-му дуже любив у такі хвилини потискати руки й «спілкуватися», тобто ставити різні банальні запитання на кшталт «як життя?» Інколи затримувався, якщо напосідали з проханнями чи скаргами. Тепер він просто йде, не наближаючись до людей, усміхається й махає. Ющенко завжди йде партизанськими стежками, через окремий вихід. Юлія Тимошенко, опустивши очі, мишкою пірнає в авто.

І ми теж опускаємо очі. Тому що нам соромно за самих себе п’ятирічної давності, як буває соромно жертвам шахраїв: «як я міг купитися на такі примітивні хитрощі?» Або як буває соромно після хорошого загулу: «як же я відразу не зрозумів, що це — макіяж?» Тут у кожного свої асоціації.

До чергового акту громадянського волевиявлення люди готуються, як до обридлого подружнього сексу, коли не залишилося вже жодних теплих почуттів — ні любові, ні поваги, ні прихильності...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі