Договірна ціна договору

Яка ціна міждержавного договору? Часто він є гарантією мирних, добросусідських відносин між країнами. Іноді спрямований проти третіх країн. Часом коштує репутації політика. Буває, викликає в країні соціальні потрясіння. А трапляється і так, що до всього має ще й цілком конкретну вартість. Як договір про українсько-білоруський держкордон, ціна якого для Києва — 50—130 млн. дол. Їх треба заплатити Мінську, щоб той нарешті виконав свої зобов’язання і ратифікував документ.

«ДТ» вже писало про те, що одне з першочергових завдань, поставлених главою держави перед міністром закордонних справ Петром Порошенком, — до кінця року вирішити проблему з українсько-білоруським договором про держкордон. Заради його виконання новий міністр здійснив один зі своїх перших закордонних візитів до Мінська. Але завдання, поставлене президентом, не з легких. Офіційний Мінськ пов’язує ратифікацію цього документа білоруським парламентом з боргами українських суб’єктів господарської діяльності перед Білоруссю, які утворилися ще 1992 року, коли країни виходили з карбованцевої зони. Білоруси стверджують: тоді, після розпаду СРСР, білоруські підприємства перерахували українським гроші за випущену, але не поставлену продукцію. У середині дев’яностих Мінськ почав вимагати від Києва, щоб той визнав цей борг державним і почав його виплачувати. Українська влада, боячись створення прецеденту, тривалий час відмовлялася це робити.

У результаті Київ ніяк не може завершити юридичну процедуру оформлення білоруської ділянки українського кордону і провести його демаркацію. Адже це одне з основних зовнішньополітичних завдань. Проте, схоже, Віктор Ющенко налаштований дуже рішуче і має намір довести справу до кінця. Якийсь час президент навіть був готовий визнати борг українських підприємств державним і передбачити кошти для його покриття в держбюджеті. Але, добре подумавши, відмовився від цієї ідеї. Зате надав Петру Порошенку карт-бланш на пошук і прийняття тієї формули, яка дасть змогу остаточно вирішити питання ратифікації документа білоруським парламентом.

Пам’ятається, ще кілька років тому українською стороною був розроблений такий варіант виходу із ситуації, який дав би можливість Україні, не визнаючи самого факту боргу, надати Білорусі ресурси для розвитку торгово-економічних зв’язків і дозволив би збільшити українсько-білоруський товарообіг. Наприклад, підписаний іще 2003 року двосторонній протокол визначав обсяг фінансових зобов’язань України на рівні близько 130 млн. дол. Київ пропонував Мінську на 80% погасити заборгованість шляхом облаштування кордонів та будівництва прикордонних переходів. Але тоді не склалося.

Минулого тижня, під час поспіхом підготовленого візиту до Мінська, Петро Порошенко крім того, що уточнював суму боргу, також пропонував усілякі варіанти вирішення проблеми. У тому числі й за рахунок облаштування кордону з будівництвом прикордонних переходів, і за рахунок поставок з України в Білорусь електроенергії. Не виключаються також інші варіанти. Питання в тому, на якій формулі зупиниться Олександр Лукашенко: адже в Мінську хочуть живих грошей, які сьогодні вкрай потрібні білоруській економіці, що переживає непрості часи в умовах кризи. Як зауважив один західний дипломат, коментуючи переговори Порошенка в білоруській столиці, «таких прагматиків, як білоруси, ще треба пошукати».

Київ, можливо, й готовий був би заплатити готівкою, та тільки в Україні сьогодні проблеми з фінансами. 50—130 млн. дол. — це не позахмарна сума для держави, яка має серйозні наміри облаштувати свої кордони. На рекламні білборди політиків іноді витрачаються набагато більші кошти. Але це серйозні гроші в умовах економічної кризи, коли в скарбниці часто не можуть знайти коштів для найнеобхіднішого. Тому сумнівно, що Юлія Тимошенко погодиться виділити таку суму. Тож Київ усе ж таки наполягатиме на опосередкованій платі за ратифікацію договору білоруським парламентом. Тим більше що Білорусь зацікавлена і в поставках електроенергії з України, і в імпорті білоруської продукції в нашу країну — тракторів, холодильників, трикотажу, цукру тощо. Принаймні під час засідання українсько-білоруської комісії з питань торгово-економічного співробітництва, яке відбулося минулого тижня в Мінську, було досягнуто домовленості про поставки електроенергії на
2010 рік на «взаємовигідних цінових умовах» в орієнтовному обсязі 2 млрд. кВт/год.

Київ має ще один важіль впливу — проведення офіційного візиту: Олександр Лукашенко висловив велике бажання приїхати в українську столицю. Донедавна білоруський президент був нев’їзним у європейські столиці. Багато років він уже не був і в Києві. Але після лібералізації режиму, охолодження відносин між Мінськом і Москвою та приєднання Білорусі до «Східного партнерства» все змінилося. Лукашенко вже побував у Ватикані і Вільнюсі. Тепер він готується до поїздки в українську столицю: після переговорів у Мінську Порошенко повідомив про те, що білоруський президент приїде в Київ на початку листопада. Це буде вже четверта зустріч Лукашенка з Ющенком у цьому році.

Двом президентам є про що поговорити. Тим більше що за останній рік у них встановилися більш ніж тісні стосунки, за якими стоїть прагматичний розрахунок: кожен веде свою тактичну гру, домагаючись поставлених цілей. Лукашенко сьогодні стурбований визнанням з боку Європи та інвестиціями в білоруську економіку. І, звісно ж, хоче збалансувати свої відносини з Москвою. У тому числі і за рахунок Києва. Чого варта хоча б його доброзичлива оцінка виступу українського президента на засіданні глав держав на кишинівському саміті СНД, котрий критикував бездіяльність Співдружності в умовах кризи! Ющенко ж хоче не тільки вирішити проблему юридичного оформлення українсько-білоруського кордону, а й спробувати зіграти роль посередника у відносинах Білорусі і Заходу. (Цього тижня, наприклад, у Варшаві відбулася зустріч представників Ради безпеки України, Польщі і Білорусі, де розглядалася політика «Східного партнерства».) Звісно ж, не на останньому місці і плани сформувати союз Києва і Мінська для спільного протистояння російському енергетичному шантажу.

І все ж таки, з погляду українських інтересів, якщо в Києві остаточно не вирішиться питання про ратифікацію договору про держкордон, поїздка білоруського батьки в українську столицю виглядатиме беззмістовною. Українська дипломатія вкотре зробить безрезультатну для себе поступку неоднозначному партнерові, який скористається нагодою, аби пропіаритися у ще одній європейській столиці. Адже візит Олександра Лукашенка в Київ планується не заради того, щоб він улаштував в українській столиці чергове PR-шоу, на що він великий майстер.

Щоб досягти поставленої мети, офіційний Київ повинен докласти всіх зусиль і виступити з єдиною позицією. Як показує історія перебування Олександра Лукашенка при владі, він мастак у мистецтві гри на суперечностях: у середовищі лідерів білоруської опозиції, між Європейським Союзом і Сполученими Штатами з одного боку і Росією з іншого. Жорстке протистояння між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко дають Лукашенкові можливість розігрувати свої комбінації. Наразі малоймовірно, що проблему з договором про держкордон удасться вирішити до кінця року. Лукашенко, на відміну від українського президента, нікуди не поспішає.