ДО НАТО З «ХВОСТОМ» ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРЕТЕНЗІЙ?

Електоральні пристрасті настільки щільно окупували український інформаційний простір, що складається враження, ніби інших проблем у країни й не існує. Навіть зовнішня політика в очах простих українських виборців останнім часом здавалася виключно пересварюванням з одним із основних стратегічних партнерів і заграванням з другим на грунті виборів. Та сподіватимемося, що, оговтавшись після перед- і післявиборних баталій, українські політики і керівництво країни, а також інші держави й міжнародні організації, які не раз декларували підтримку територіальної цілісності України, все-таки будуть стурбовані тим фактом, що нашій країні знову пред’являються територіальні претензії. Причому одним зі стратегічних партнерів, якими, відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України, є всі сусіди нашої держави. Йдеться про Румунію.

Нагадаємо, що ще 1997 р. наші держави підписали рамковий документ — Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, в якому, крім вираження «спільного стратегічного інтересу» у зміцненні територіальної цілісності кожної з них, крім зобов’язання поважати принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй і Гельсінкського Заключного акта, в тому числі й непорушності кордонів і територіальної цілісності держав, договірні сторони в ст.2 документа підтвердили «як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь-яких зазіхань на цей кордон, а також від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони». І ще одне дуже важливе нагадування: в обмінному листі двох міністрів закордонних справ, який, по суті, є угодою між урядом України й урядом Румунії, чорним по білому зафіксовано, що острів Зміїний належить Україні. Крім того, в цій угоді йдеться: «Уряд України і уряд Румунії укладуть не пізніше, ніж через 2 роки після набуття чинності Договором про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, Договір про режим державного кордону між обома державами на основі принципу правонаступництва держав щодо кордонів, згідно з яким проголошення незалежності України не змінює існуючий між Україною і Румунією державний кордон, як його визначено та описано у Договорі 1961 року про режим радянсько-румунського державного кордону і відповідних документах демаркації, чинних станом на 16 липня 1990 року — дату прийняття Декларації про державний суверенітет України».

Ми не випадково вдалися до такого розлогого цитування, оскільки, як засвідчують реалії, не минуло й п’яти років дії вищезгаданих документів, як одна зі сторін явно призабула їхню суть і не тільки піддає їх сумніву і заявляє про необхідність їх перегляду, а й що є сил порушує закладені в документах принципи й узяті на себе зобов’язання.

Є всі підстави стверджувати, що саме через неконструктивну позицію румунської сторони і її постійні спроби затягти переговорний процес Договір про режим державного кордону між нашими країнами, який мав бути підписаний ще до 1999 року, не просто не готовий і нині — не узгоджено навіть жодної принципової статті цього документа. Більше того, в Румунії дедалі гучніше й частіше лунають думки (причому найвищих посадових осіб цієї країни) про «помилковість» підписання рамкового договору з Україною. Офіційні особи Румунії стверджують, що цей документ був підписаний «поспіхом» і «вимушено». Румуни вважають, що їх ошукали: пообіцяли прийняти в НАТО, якщо вони підпишуть великий договір з Україною (США справді вчинили тоді серйозний тиск на наших сусідів), але альянс залишив їх поки що в черзі за дверима.

Нині, схоже, румуни хочуть відігратися. Вони постійно зволікають з переговорним процесом щодо Договору про режим держкордону і всіляко ухиляються від чіткої фіксації проходження кордону в цьому документі, вносячи замість цієї пропозиції, які передбачають зміни лінії державного кордону. Приміром, румунська сторона пропонує ввести в договір статтю про створення якоїсь комісії високого рівня, яка потім повинна буде провести переговори з проходження лінії кордону. Але Україна не проводить переговорів щодо лінії кордону, непорушність якого, як було сказано вище, зафіксована в міждержавних документах. Україна веде переговори лише щодо режиму існуючого держкордону і делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон обох країн у Чорному морі.

З іншими сусідами, наприклад з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, у нашої країни існують спільні комісії з уточнення проходження лінії держкордону. Це суто технічні комісії експертного рівня, завдання яких полягає в незначному уточненні проходження кордону на випадок, коли, наприклад, природні явища трохи змінюють русло ріки, або через річку будують міст і на ньому необхідно провести лінію кордону, тощо. Румуни ж пропонують створити комісію зовсім іншого рівня і з іншою метою — для перегляду в майбутньому існуючого кордону.

Як стало відомо «ДТ», на останньому раунді переговорів у Бухаресті румуни відверто намагалися торгуватися: вони нібито можуть погодитися з уже існуючою лінією кордону, якщо Україна відмовиться від острова Зміїний. Причому під час обговорення делімітації шельфу і виключних економічних зон румуни вже наполегливо намагаються не враховувати належності Зміїного Україні. Більше того, пропонується змінити і лінію проходження морського кордону в Чорному морі, зафіксовану в договорі 1961 року. Чим, як не територіальними претензіями, можна назвати такі пропозиції?

Україна неодноразово давала зрозуміти, що, як і будь-яка інша країна світу, ніколи не піде на переговори з приводу зміни своїх кордонів. Позиція нашої держави щодо своїх кордонів дуже проста: «У нас немає територіальних претензій до жодної держави, і ми не визнаємо жодних територіальних претензій до себе». Українська сторона вже неодноразово давала зрозуміти, що тільки-но буде узгоджено статтю договору про режим держкордону, яка підтверджує існуючий кордон, решту статей документа можна буде узгодити буквально за один раунд. Більше того, Україна готова відкласти на час обговорення всіх інших проблем із Румунією для якнайшвидшого укладення договору про режим держкордону й угоди про делімітацію шельфу та економічних зон. Наприкінці лютого в Бухаресті українці пропонували провести узгодження текстів документів на експертному рівні в Києві уже в березні, але адекватної відповіді від румунів так і не одержали. Не вдалося домогтися від румунської сторони і визначення точної дати наступного раунду переговорів. Що явно свідчить про намір румунської сторони знову затягти процес переговорів з Україною.

Заодно наша сусідка проводить активні консультації з Північноатлантичним альянсом щодо свого майбутнього членства і явно бажає почути обнадійливий натяк з приводу Празького саміту.

І в цій ситуації дивує позиція альянсу, адже, наскільки нам відомо, правила НАТО унеможливлюють навіть просто розгляд питання про членство (не кажучи вже про саме членство) у цій організації, якщо в держави, яка претендує на нього, не врегульовані проблеми кордонів з усіма сусідами. А в Румунії такі проблеми існують не лише з Україною, а й з Болгарією. І якщо НАТО планує приймати у свої ряди Румунію, то відразу постає як мінімум два запитання: з яких міркувань для Румунії робиться виняток із загальних правил і що альянс робитиме з територіальними домаганнями цієї держави? Якщо наша сусідка буде прийнята в альянс до укладення з Україною вищезгаданих документів і продовжуватиме наполягати на своїх пропозиціях щодо перегляду державного кордону з Україною, то чи слід нашій державі в такому разі розцінювати це як зазіхання на свою територіальну цілісність з боку НАТО?

Гадається, що на консультаціях з альянсом українській стороні слід не лише обговорювати формат подальших відносин нашої країни з Організацією Північноатлантичного договору, не лише демонструвати добру волю і погоджуватися з припиненням постачань озброєння в Македонію, а й, відмовляючись від цих постачань заради стабільності в регіоні, не забувати нагадувати натовській стороні, що відмова Румунії раз і назавжди від територіальних претензій до України і підтвердження існуючої лінії державного кордону в договорі про режим держкордону так само сприятиме миру і стабільності в регіоні й на континенті.