До КНДР потрібні нові підходи

Північна Корея заявила про «зміцнення свого ядерного стримування». Пхеньян попередив, що коли Південна Корея приєднається до американської ініціативи, яка проголошує боротьбу з поширенням зброї масового знищення, — то це означатиме оголошення війни.

У заяві, розповсюдженій каналами державного телебачення КНДР, зазначається, що ця комуністична країна готова до наступних кроків у галузі розробки власної ядерної зброї і здатна дати відсіч будь-яким діям, спрямованим проти Північної Кореї. Проте після цього КНДР запропонувала провести переговори з Південною Кореєю. Схоже, для міжнародної спільноти питанням номер один у цьому регіоні стає питання: що робити з Північною Кореєю? Адже варіантів убезпечення від північнокорейської ядерної загрози — небагато.

Можна, звісно, подискутувати на тему, що режим Кім Чен Іра, можливо, варто спробувати усунути силою. Але це не зовсім серйозно, адже команда Кім Чен Іра здатна, швидше, підірвати весь навколишній світ, ніж змиритися зі своєю поразкою. А запровадження жорстких санкцій із боку міжнародного співтовариства може лише викликати голодну смерть сотень тисяч жителів сільських районів КНДР.

Крім того, слід мати на увазі, що ця країна — надзвичайно закрита від будь-яких зовнішніх впливів. По приклади далеко ходити не треба. Так, у Північній Кореї суворо заборонено мати в себе вдома приймачі, які можна налаштовувати на різні хвилі. За наявність такого приймача його власникові загрожує табір. Заборонено Інтернет. Список підприємств, на яких є комп’ютери з Інтернетом, затверджує особисто Кім Чен Ір. Ті довірені особи, котрі можуть отримати спецдоступ до користування Інтернетом, перед тим мають виклопотати на це право у вищих інстанціях. Саме ж дійство відбувається в суворо ізольованій кімнаті, яку спеціально охороняють і в яку суворо за допуском дозволяють прохід спецперсоналові.

Забороняється переміщення населення Північної Кореї між містами і районами, — це можна зробити лише за спецперепустками. Фактично, заборонено все. На зарплату в КНДР купити практично нічого не можна, до того ж середня місячна зарплата становить усього 2—3 долари. При цьо­му пропаганда не втомлюється запевняти північних корейців, що вони живуть найкраще у світі і що в Південній Кореї простий народ живе набагато гірше за них.

На жаль, через тридцять років від початку економічних реформ Ден Сяопіна в Китаї, які принесли найбільшій у світі комуністичній країні, принаймні частково, ринкову економіку й «витягнули» сотні мільйонів людей із бідності; через двадцять років після перших вільних виборів у Польщі, які ознаменували початок закінчення європейського комунізму, — світ, як і раніше, стоїть перед дилемою: що робити, аби допомогти 25-мільйонному населенню КНДР, останньому реліктові сталінської епохи холодної війни?

Схоже, Кім Чен Ір уже призвичаївся до своєрідної «співпраці» із Заходом. Останнім часом він із певною періодичністю то відмовляється від північнокорейської ядерної програми, то знову викидає на стіл переговорів цю свою козирну карту. Останній ядерний демарш схожий на намагання Кім Чен Іра перевести шес­тисторонні переговори у форму двостороннього діалогу зі Сполученими Штатами. Лідерові КНДР здається, що коли США прагнуть порозуміння навіть з Іраном — то треба підштовхнути Америку до двосторонніх переговорів.

Але щоразу Кім-молодший порушує обіцянки, дані щодо ядерної зброї і прав людини. Щоразу КНДР продовжує вимагати й отримує дедалі більші обсяги допомоги, яка нібито є ціною за її «хорошу поведінку», хоч насправді поведінка залишається незмінною. Доля жителів КНДР схожа на орвелівський кошмар брехні, пропаганди й відрізаності від зовнішнього світу. Нині щонайменше 2,5 млн. північних корейців знемагають у примусових трудових таборах, і більшість цих людей звідти живими ніколи не вийдуть.

Проте, врешті-решт, лідерові КНДР доведеться вибирати між радянським шляхом розпаду і китайською дорогою реформ. А поки що існування тоталітарного режиму в КНДР ставить міжнародну спільноту перед жахливою дилемою. Якщо відрізати цю країну від міжнародної допомоги, сподіваючись на падіння режиму, — то це тільки побільшить страждання її населення. Але, з іншого боку, співпрацю з комуністичним режимом та нарощування допомоги Кім Чен Ір, як і раніше, викорис­тає для зміцнення своєї влади: він розподілятиме допомогу серед партійної і військової еліти, а не серед голодуючих людей.

Втім, є в «залізній завісі» КНДР одна пробоїна, яка дає хоч якийсь шанс вирватися з цього комуністичного «раю». Це — північнокорейсько-китайський кордон. Але якщо комусь і щастить прорватися за нього, то втікач зіш­товхується з невизначеним майбутнім як невизнаний біженець у країні, яка не хоче його бачити на своїй землі. Можливо, в цьому сен­сі варто взагалі говорити про переформатування відносин із Пів­нічною Кореєю, пробуючи використати як важіль вплив і авторитет Китаю для Кім Чен Іра?

Ідеться про те, щоб якимось чином домовитися з Китаєм — відповідно заохотивши його до цього кроку, — аби він припинив репатріацію північнокорейських перебіжчиків до КНДР, посилаючи їх цим самим на неминучу смерть; визнав їх біженцями і дозволив переселитися до Південної Кореї. Можливо, для такого переселення необхідно заснувати Міжнародний фонд підтримки біженців із Північної Кореї й отримати дозвіл влади Китаю на розгортання його роботи у прикордонних районах.

Зрозуміло, що умовити Китай підтримувати біженців із КНДР буде непросто. Але можна скористатися досвідом виїзду євреїв з СРСР на початку 70-х років минулого століття. Євреї з Молдавії могли виїхати до Ізраїлю через Бухарест. За це диктатор Чаушеску брав за кожного репатріанта одну тисячу доларів. І таким чином багато молдовських євреїв змогли залишити Радянський Союз ще до початку масової алії, що відбулася після його розвалу. Якби новостворений Міжнародний фонд підтримки біженців із Північної Кореї запропонував китайцям валюту за кожного біженця з КНДР, гадаю, шансів домовитися з Китаєм стало б більше.

Можливо, тиск треба посилювати через ті країни, котрі в КНДР не викликають особливих підозр. Адже, незважаючи на велику закритість, сьогодні в КНДР уже став доступним мобільний зв’язок. Правда, кількість абонентів ще не перевищує 20 тисяч, і користування мобілкою доступне за ціною лише представникам вищих кіл північнокорейського суспільства, однак можна говорити про певний прорив. Він став можливим завдяки кампанії з Єгипту, яка допомогла створенню в Північній Кореї мережі мобільного зв’язку.

Схоже, що змінити ситуацію в КНДР на краще можливо лише еволюційним шляхом. Адже, незважаючи на повну закритість країни, останнім часом, завдяки контрабанді DVD з південнокорейськими фільмами, в КНДР почала поширюватися інформація про процвітання Південної Кореї. Комуністичний режим сталінського типу можна розкласти лише зсередини, а для цього потрібно прорвати інформаційну блокаду. Якщо в північних корейців з’явиться бодай найменша можливість «голосувати ногами» проти режиму Кім Чен Іра, то вже це здатне стати провісником краху комуністичного режиму.