До і після тридцятого

Поділитися
Ювілей — це привід не тільки озирнутися на минуле і поглянути на сьогодення, а й подивитися в майбутнє...

Ювілей — це привід не тільки озирнутися на минуле і поглянути на сьогодення, а й подивитися в майбутнє. Десять років тому Україна і НАТО підписали Хартію про особливе партнерство. Тоді ні в Києві, ні в Брюсселі багато хто ще не надто замислювався над тим, що буде далі. Але за ці десять років Київ і Брюссель прийшли до того, що нині на порядку денному — питання про вступ нашої країни до Організації Північноатлантичного договору.

Втім, хоча Київ і веде з альянсом із 2005-го Інтенсифікований діалог, а з 2003-го виконує щорічні Цільові плани, восени минулого року ми зупинилися за крок до приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. Це при тому, що ухвалений недавно ЦП-2007 за своєю структурою і змістом відповідає ПДЧ. Чи буде зроблено останній крок — невідомо. Сьогодні, як і в 2004-му та 2006-му, політика євроатлантичної інтеграції є заручницею внутрішньополітичної ситуації в цілому і майбутніх дострокових парламентських виборів зокрема. При цьому перспектива вступу України до НАТО залежить не лише від того, чи будуть вибори чесними, справедливими та прозорими. Ключовою є позиція українських політиків, їхня готовність дійти згоди щодо членства в альянсі в поствиборний період.

У нинішній передвиборній ситуації українські політики вважають за краще дистанціюватися від участі в заходах, присвячених євроатлантичній інтеграції. Показово, що саме святкування ювілею пройшло в Україні тихо, без традиційних для подібних випадків урочистостей за участю вищого політичного керівництва країни й альянсу. Що різко контрастувало з тієї помпезністю, з якою відзначали п’ятиріччя підписання Хартії за часів адміністрації Леоніда Кучми.

Цього разу традиційне засідання комісії Україна—НАТО на рівні послів відбулося в Брюсселі. Що ж до засідання Північноатлантичної ради, котре мало відбутися в Києві, то країни — члени альянсу ще місяць тому вирішили перенести його на пізніший термін, як і візит до української столиці генсека організації Яапа де Хоопа Схеффера. Причиною послужило те, що наша країна вступає в період виборчої кампанії. В альянсі добре знають реакцію в передвиборний період населення та політичної еліти на українсько-натовські відносини. Навіть тієї частини політиків, котрі позиціонують себе як прибічників членства нашої країни в альянсі.

От і міністр закордонних справ Арсеній Яценюк не прийшов на два відеомости, присвячені відносинам України і НАТО, відрядивши туди своїх заступників. «Дивно, що міністр був відсутній на цих відеомостах. Адже він був у Києві, а не з візитом, приміром, в Індонезії», — таку думку довелося почути від одного з представників західноєвропейських дипломатичних кіл. Звісно, добре, що міністр обговорює питання євроатлантичної інтеграції з експертами, котрі входять у громадську раду при МЗС України. Однак представників NGO немає потреби переконувати в необхідності приєднання України до Організації Північноатлантичного договору. Тим часом ігнорувати конференції, в яких беруть участь посли натовських країн, керівництво альянсу та держдепу, в очах дипломатів — моветон, котрий шкодить не тільки іміджу Яценюка, а й країні. Адже відсутність глави українського МЗС на подібних зустрічах формує серед західних дипломатів думку, що офіційний Київ тільки на словах залишається прибічником політики членства в НАТО. Хоча в столицях країн — членів альянсу і розуміють, що Україна вступила у виборчу кампанію, проте з вуст дипломатів уже можна почути, що сьогодні в Києві є партнери, з якими можна говорити про європейську інтеграцію, проте їх немає для обговорення практичних кроків із реалізації політики євроатлантичної інтеграції. І це тривожні сигнали.

Мало того, у країнах — членах альянсу, на думку наших співрозмовників, сягнув межі скепсис стосовно України та готовності її політичної еліти реалізовувати політику євроатлантичної інтеграції. Ідеться, зокрема, про відсутність у нашій країні системних реформ, без яких немислимо прилучитися до тих цінностей і стандартів, на яких базується ця трансатлантична організація.

Адже, за великим рахунком, крім системних реформ в армії, поки ще існуючої свободи слова і проведення відповідно до вимог ОБСЄ парламентських виборів 2006-го, Україна нічим більше похвалитися не може. А проблем не бракує: у реформуванні економіки та сектора безпеки, у розвитку демократії, боротьбі з корупцією, проведенні інформаційної кампанії серед населення тощо.

Не дивно, що наші західні партнери кажуть: українська політична еліта не зовсім добре розуміє, що означає членство в НАТО, що в українських політиків багато слів, але мало дій у плані внутрішньої трансформації країни. І ось уже друзям нашої країни в НАТО, які активно обстоюють право України на членство в цій організації, стає дедалі складніше говорити з представниками тих країн (а йдеться насамперед про Францію, Німеччину, Італію, а також піренейські держави — Іспанію і Португалію), які негативно ставляться до вступу Києва до альянсу. Складно переконувати опонентів у своїй правоті, коли самі українці практично нічого не роблять для цього...

У квітні 2008-го в Бухаресті відбудеться черговий саміт альянсу. Посол Сполучених Штатів в Україні Вільям Тейлор під час недавнього телемосту Київ—Вашингтон «НАТО — альянс зі спільними цінностями» зауважив, що «і НАТО, і Україні вже сьогодні слід думати про те, яку роль відіграватиме Україна в цьо­му саміті». Коментуючи слова американського дипломата, представники країн — членів альянсу кажуть: головне, щоб Бухарестський саміт за своїм змістом для України відрізнявся від ризької зустрічі, де у підсумковому документі, замість очікуваного приєднання нашої країни до ПДЧ, на адресу Києва прозвучали тільки загальні слова.

Очевидно, що в Києві політики, котрі дотримуються президентського погляду на зовнішньополітичний курс, як і деякі представники прем’єрського оточення, хотіли б, щоб Бухарестський саміт був значно результативнішим за Ризький і дав би Україні змогу перейти до виконання ПДЧ. Але, як справедливо зауважив заступник помічника держсекретаря Сполучених Штатів із питань Європи і Євразії Девід Кремер, «роль України в саміті визначатиметься самою Україною». Сьогодні ж відносини Києва та Брюсселя завмерли, оскільки надалі ключовим моментом в них буде 30 вересня і формування нового коаліційного уряду після виборів.

Якщо судити з даних соц­опитування, то найбільші шанси потрапити до парламенту мають чотири партії та блоки — Партія регіонів, «Наша Україна»—«Народна самооборона», БЮТ і КПУ. Результати соціологічного опитування двох тисяч респондентів, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» разом із фірмою Ukrainian Sociology Service із 19 червня по 2 липня (похибка вибірки не перевищує 2,2%), показують, що за Партію регіонів готові проголосувати 33,3% опитаних, які висловили бажання брати участь у виборах. По 16,9% голосів отримали б БЮТ і мегаблок «Наша Україна—Народна самооборона» (разом із «Правицею»). Ще 5,7% українських громадян підтримують Компартію.

З чотирьох гіпотетичних варіантів формування коаліції — «Наша Україна»—«Народна самооборона» + БЮТ, «Наша Україна»—«Народна самооборона» + Партія регіонів, «Наша Україна»—«Народна самооборона» + Партія регіонів + БЮТ, а також Партія регіонів + КПУ — за перших трьох відносини України і НАТО можуть мати досить багатообіцяюче майбутнє. І дипломати, які представляють країни трансатлантичного альянсу, припускають, що на Бухарестському саміті знову може постати питання про приєднання нашої країни до ПДЧ. Ну а якщо буде створено коаліцію Партія регіонів + КПУ, то, як зауважив один із наших співрозмовників, у Бухаресті не буде про що говорити.

Втім, навіть за найсприятливішого розвитку подій наблизитися до приєднання до ПДЧ вже в першому півріччі 2008 року Україні буде дуже непросто. З огляду на перманентну внутрішньополітичну кризу в нашій країні, відсутність злагоди серед політиків щодо стратегічних питань розвитку країни, низький рівень підтримки курсу євроатлантичної інтеграції населенням, політична еліта країн — членів Північноатлантичного альянсу дедалі більше переконується, що рішення не давати Україні ПДЧ на Ризькому саміті було правильним. Оскільки внутрішні проблеми роблять Київ непередбачуваним і ненадійним партнером.

Очевидно, що такі настрої не зникнуть навіть у разі проведення 30 вересня чесних, вільних і прозорих виборів, а також швидкого формування в новому парламенті коаліційної більшості, а разом із нею і коаліційного уряду. Можливо, підвищенню шансів Києва приєднатися до ПДЧ вже в Бухаресті посприяє майбутнє засідання Північноатлантичної ради в Україні та візит до нашої держави генсека НАТО. І якщо в нашій країні внутрішньополітична ситуація стабілізується, а президент і прем’єр виступлять із єдиною позицією, то тому ж таки Вашингтону, котрий є активним прибічником вступу України до альянсу, буде легше розмовляти з опонентами нашого членства в цій політико-військовій організації.

Але якщо навіть Україна і не приєднається до Плану дій щодо членства в НАТО на саміті в Румунії, це ще не означає, що на відносинах України і НАТО буде поставлено жирну крапку. Адже натовська сторона постійно повторює про свою відданість політиці відкритих дверей. І до ПДЧ можна приєднатися і під час проведення засідання КУН. Або 2009 року у Вашингтоні, під час ювілейного саміту НАТО. У такому разі українська дипломатія має зробити все можливе, аби у підсумковому документі Бухарестського саміту Україна отримала чіткий сигнал із вказівкою конкретної дати, як це відбулося на Ризькому саміті у випадку із «балканською трійцею» — Албанією, Хорватією та Македонією.

У будь-якому разі, щоб відносини України і НАТО мали майбутнє, необхідно, щоб основні політичні сили виробили консенсус щодо альянсу і провели в країні необхідні реформи. Не можна виключати, що керівництво Партії регіонів згодом трансформує свої погляди на Організацію Північноатлантичного договору і членство в ній України. Але також важливо, щоб українські політики розуміли: ніхто не прийме країну в НАТО тільки тому, що вона займає стратегічне положення. Для отримання запрошення до альянсу необхідно провести реформи у сфері політики та економіки. Адже НАТО — це насамперед альянс країн, які дотримуються спільних цінностей, що базуються на принципах демократії, свободи особи та верховенства права. А вже потім — організація з військовим складником.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі