ДИВО БЕЗ ПОЛІТИКИ

За останні кілька років в Україні було засновано десятки премій і нагород. Свої «роги» й «кубки», «знаки» й «медалі» одержали сотні шановних або впливових керівників і передовиків виробництва. Спочатку деякі з цих акцій ще відвідувало керівництво країни, потім рівень їхнього представництва здрібнів, але, судячи з постійних публікацій, бажаючих отримати свої «роги» не поменшало. Як правило, це люди заможні або привладні, для розмаїття — «зірки». Усе це разом із неупорядкованим процесом вручення державних нагород викликало в народі несприйняття таких церемоній.

Тому, коли газета «Факти» та «Новий канал» оголосили про створення акції за назвою «Гордість країни», у її цінність не дуже вірилося. Насторожував, правда, список номінантів — «прості» люди, котрі в незвичних, часто екстремальних ситуаціях, змогли виявити найкращі людські якості: любов до ближнього, самовідданість, мужність, величезну силу волі. Приміром, 10-літній Андрій Шевчук із Івано-Франківщини, побачивши, що дорослих немає поруч і допомоги чекати немає звідки, кинувся рятувати життя п’ятирічному другові, який провалився під лід.

23-літня Олена Чинка, після трагічного випадку втративши ноги, змогла не тільки повернутися до нормального життя — вступити до інституту, водити машину, а й створила дитячу хореографічну студію.

Лікар Василь Питлик провалився у відкритий люк, коли поспішав за терміновим викликом на операцію. У лікарні йому наклали гіпс на зламану ногу, і він відразу ж приступив до операції, яка тривала півтори години. І лише після того, як небезпека для життя пацієнта минула, Василь Питлик погодився на додаткове обстеження. З’ясувалося, хірург провів операцію не тільки з переламаною ногою, а й зламаними ребрами, струсом мозку та надзвичайно важкою травмою хребта.

Усі 12 номінантів акції — люди, по-справжньому гідні того, аби про них знала країна: Володимир Бортничук, Василь Питлик, Жерлін Ндуді, Володимир і Лариса Толстоп’ятенко, Володимир Принцовський, Ольга Неня, Марина Ходій, Володимир Мартинчук, Михайло Сікорський, Олена Чинка, Роман Качмар, Андрій Шевчук. Разом із бронзовою пам’ятною статуеткою вони отримали і премію в 10 тисяч гривень.

Їх відбирала громадська рада, куди входять відомі авторитетні люди. Це Богдан Ступка, Андрій Курков, Мирослав Попович, Ніна Матвієнко, Віктор Пінчук, Семен Глузман, Юрій Башмет та ін.

25 грудня в театрі ім. Івана Франка відбулася церемонія нагородження. Неймовірно зворушливі історії, відтворені на екрані, «прості» люди на сцені, «зірки» в залі — усе створювало атмосферу свята. Слова «Бог» і «Україна», які неодноразово лунали зі сцени, були щирими й до місця. Відомий філософ Мирослав Попович сказав: «Тут ми мали справу не з книжками, а із справжнім життям. Ідея акції робить честь тій нації, котра цінує таких людей». Семен Глузман, що спочатку був настроєний дуже скептично, зізнавався: «Я не вірив, що в нас таке можливо. Але це вийшло. Це справжнє. Гадаю, усе, що відбувається навколо цієї премії, — дуже важливо. Це приклад здорового суспільства, в якому пам’ятають про слабких, про тих, кому потрібна допомога; вшановують людей, котрі зуміли перемогти свої біль і страх». Богдан Ступка сказав просто: «За 12 років незалежності я не бачив акції, гідної продовження. Ця — перша».

Знімальна група «Нового» записала поздоровлення ще одного відомого спортсмена — Андрія Шевченка. Воно було адресовано Володимиру Мартинчуку, котрий після смерті дружини, що померла в результаті ускладнення після народження трійні, залишився один із чотирма доньками й виростив дітей. Шевченко признавався, що заздрить мужності Володимира, бо «справитися в сім’ї з чотирма жінками складніше, ніж із 11 чоловіками на полі». Він подарував Володимиру квиток на один із матчів своєї команди «Мілан».

Для того щоб Святослав Вакарчук, із котрим мріяла познайомитися Олена Чинка, встиг взяти участь у церемонії, було затримано виліт літака до іншого місто на концерт «Океану Ельзи».

Невідомо, хто був більше вражений, — Йосип Кобзон чи «сусіди року» Володимира Принцовського, коли вони зустрілися на сцені. Для Принцовського — Кобзон кумир, а Йосип Давидович, дізнавшись про історію порятунку сусідського хлопчика, котрий наткнувся на арматуру, щиро захопився самовладанням і вчинком Володимира. Пізніше, побачивши ще одну героїню — Ольгу Неню, — котра стала матусею для 25 прийомних дітей, Кобзон передав їй подарунок особисто від себе.

Справжнім дивом і прикладом любові до життя стала 11-річна Марина Ходій, котра народилася без рук. Марічка вміє робити все, що і її однолітки, навчається в звичайній школі, чудово малює та співає. Улюблена співачка Марини — Руслана Лижичко, вручаючи дівчинці премію, не стримувала сліз. Таких приємних несподіванок і сюрпризів було багато — від братів Кличків, Таїсії Повалій, Андрія Медведєва, Леоніда Каденюка, Олега Блохіна, Ірини Білик, Клари Новікової і навіть від Міністерства внутрішніх справ. Було й телевізійне звернення глави держави, котрий підтримав ідею премії. Тільки під час усього цього 80% місць, призначених для можновладців, виявилися порожніми. Причини того, звісно, були. Але, на відміну від співгромадян, політики виявилися не на висоті. Як правильно зауважив Олександр Швець: «Ця акція потрібна не стільки героям, скільки нам самим». Адже патріотичнішу та людянішу акцію, за словами Олени Франчук, керівника фонду «АнтиСНІД», яка була присутня на церемонії, не можна придумати. З-поміж VIP-персон у залі були помічені лише нинішній і колишні міністри закордонних справ, кілька депутатів і кілька представників Кабміну. Тоді як у Європі, звідки запозичено ідею премії, для провідних політиків брати участь у вшануванні найдостойніших із своїх співгромадян — не тільки правило, а й честь. І грошей у них за це ніхто не просив — добре, що дві великі корпорації взяли витрати на себе.

«Можливо, не всі з політиків повірили в акцію, до когось не вдалося достукатися, — сказав керівник «Нового каналу» Олександр Ткаченко. — Хочеться вірити: наші політики усвідомлюють, що підтримка акції необхідна не стільки номінантам і організаторам, а передусім їхній репутації як зрілих політиків і нормальних людей. Ми постараємося зробити все, аби «Гордість країни» відбулася й нинішнього року. А також знайшла відгук у серцях всіх українців».