Дипломатичні маневри на «городі» і навколо нього - Політика - dt.ua

Дипломатичні маневри на «городі» і навколо нього

6 липня, 2007, 15:41 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-13 липня

Зустріч президентів Росії і США Володимира Путіна і Джорджа Буша в Кеннебанкпорті штат Мен насправді можна назвати найбільш задушевною і теплою, за всі довгі сім років особистих відносин лідерів...

Зустріч президентів Росії і США Володимира Путіна і Джорджа Буша в Кеннебанкпорті штат Мен насправді можна назвати найбільш задушевною і теплою, за всі довгі сім років особистих відносин лідерів. Експерти давно зауважили, що після того як практику запрошувати іноземних гостей до себе додому впровадив американський президент Герберт Гувер, «патіо дипломатія», або дипломатія на внутрішньому подвір’ї, де прийнято говорити без краваток (у перекладі з іспанської patio — «город»), стала, мабуть, найулюбленішим інструментом для господарів Білого дому. Особливо під час загострення відносин з ключовими партнерами, коли звичайні дипломатичні заходи не дають належного результату.

На таких зустрічах атмосфера абсолютно відрізняється від тієї, що панує у Овальному кабінеті Білого дому чи Кемп-Девіді. І зміст усього заходу в тому, щоб ця атмосфера пізніше так чи інакше впливала на майбутні офіційні переговори. По суті, такі зустрічі допомагають розрядити обстановку, зняти психологічну напруженість. Проте на них, як правило, не вирішують проблеми міждержавних відносин.

Буші прийняли Путіна в родину

У американському дипломатичному етикеті зустрічі, подібні тій, яка відбулася в штаті Мен, не вважаються офіційними, проте історично склалося, що прийом у сімейній резиденції американського президента — це привілей, якого, за традицією, удостоюються лише найважливіші іноземні персони. Фактично це свідчення наявності абсолютно «недипломатичних», неформальних стосунків двох політиків на персональному рівні. І головне тут саме теплота і щирість цих особистих приятельських взаємовідносин. У Путіна і Буша вони тривають з червня 2001 року, коли американський президент, за його словами, уперше «заглянув у душу» господарю Кремля.

Багато оглядачів зазначають, що ця зустріч навіть більш показова, ніж приїзд Путіна на ранчо американського президента в Техас. Кеннебанкпорт — це резиденція колишнього президента США Джорджа Буша-старшого. Однак не тільки. У певному сенсі це родинне гніздо клану Бушів.

Сюди на початку 90-х Буш-старший запросив президента Франції Франсуа Міттерана, і, кажуть, саме завдяки цій зустрічі вдалося одержати підтримку Парижа під час операції «Буря у пустелі». Проте це рідкісний приклад результативності таких самітів. А от британський прем’єр Джон Мейджор, опинившись у Кеннебанкпорті, поводився як під час офіційного візиту, і не дозволив собі розслабитися, перейти на неформальний тон чи принаймні послабити краватку.

Путіну і Бушу вдалося сповна продемонструвати свої гарні стосунки. Були й поцілунки, і спільна риболовля, і подарований російському гостю двоколісний електросамокат, із якого, як всі добре пам’ятають, Буш уже якось падав. Було спільне поїдання омарів і риби-меч, що теж, за словами спостерігачів, досить показово і традиційно. Всі американські президенти під час таких зустрічей намагалися здивувати своїх гостей місцевою кулінарією, адже ще один неодмінний атрибут подібних рандеву — щедра вечеря у тісному сімейному колі. Розповідають, що коли 1939 року президент Франклін Рузвельт приймав британських монархів — короля Георга VI і королеву Єлизавету, він їм улаштував пікнік і нагодував тоді ще не відомими при англійському дворі гамбургерами. Король з’їв цілих два.

Путіна вирішили нагодувати лобстерами. Звичайно, це не той морепродукт, який до столу російського лідера подають щодня, проте і здивувати ним, мабуть, було складно. За словами міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, який видав меню президентської кухні, за поїданням омарів Путіну легко далося обговорення внутрішньоросійських проблем — стану економіки і рівня демократії — із жартами і сміхом, розповідають очевидці. Лідери погодилися, що, говорячи про демократичні цінності, вони вкладають однаковий зміст у слова «свобода ЗМІ, права людини, розвиток демократії». Водночас Буш так пояснив своє ставлення до переговорів із Путіним: «Коли маєш справу зі світовим лідером, ти завжди думаєш, говорить він тобі правду чи ні. З Володимиром Путіним у мене таких проблем не виникає. Іноді він говорить речі, які мені не хотілося б чути, проте я завжди упевнений у тому, що він каже правду».

У такому діалозі, не скутому рамками протоколу, і полягає цінність подібних зустрічей. Проте для Росії ця зустріч була більш значущою. Путін їхав на неї з відкритими картами, задовго до саміту чітко визначивши питання, які його хвилюють: протиракетна оборона, проблеми політичного статусу Косова й іранська ядерна програма. Буш і його оточення ясно дали зрозуміти, що російський лідер не повезе з Кеннебанкпорту відповіді на запитання, які непокоять росіян. Проте й у цих умовах Путін вчинив скоріше як стратег, багато в чому взявши ініціативу в свої руки, і продовжив тішити і дивувати американців дедалі більш несподіваними пропозиціями.

Риболовля по-президентськи

Те, що героєм саміту буде саме Путін, стало зрозуміло, коли російський президент витяг з океану досить пристойну рибину. За російською традицією її слід було б з’їсти, за американською — довелося відпустити. Багато хто потім жартував, що головною «рибкою», яка зіскочила з гачка, мав стати сам Буш, від якого як мінімум очікували виразної відповіді на червневі ініціативи Росії про спільне використання Габалінської РЛС в Азербайджані замість розгортання радара в Чехії і перехоплювачів у Польщі. Не дочекавшись відповіді, Путін, анітрохи не бентежачись, істотно доповнив свої ініціативи, запропонувавши США спільно використовувати цього разу російську РЛС біля Армавіра, яка зараз будується, а також не виключив те, що до створення системи ПРО варто залучити не лише Росію, а й Європу. Російський лідер запропонував ще подумати над ідеєю створення спільного центру для контролю над пусками ракет із можливістю миттєвої передачі даних між Москвою і Брюсселем. «У цьому разі немає жодної необхідності розміщувати нові об’єкти в Європі — радари в Чехії й ударне угруповання у Польщі», — завершив Путін. Як майданчик для обговорення своєї нової ініціативи він запропонував Раду Росія-НАТО і закликав інші країни Європи активніше приєднуватися до цього діалогу, якщо вони хочуть, щоб на їхню думку зважали.

Як і минулого разу, Буш нічого не зміг відповісти на цілком конкретні ініціативи Путіна. Проте твердо зазначив: третьому позиційному району американської ПРО в Чехії і Польщі — бути. Нехай ці військові споруди теж увійдуть до глобальної системи попередження про ракетні пуски, запропонував Буш, проте назвав ідеї Путіна «новаторським» і «сильним ходом». Російські дипломати і чиновники одразу дали зрозуміти, що, погодившись на ці доволі щедрі пропозиції Москви, Вашингтон без вагань зніме всі підозри в тому, що саме він готує нову холодну війну між двома країнами. Психологічно саме цей момент був найважливішим, проте американці, не давши чіткої відповіді, пізніше змусили самого Путіна пояснювати всім, що, на його думку, Буш сприйняв пропозиції добре, але йому треба подумати.

Більш плідними, однак, виявилися переговори щодо Ірану. Тут Буш не відмовчувався: «Коли Росія і США працюють разом, це має ефект. Ми шукаємо можливість подати відповідний сигнал іранському народу», — заявив Буш. «Дотепер нам удавалося працювати в Раді Безпеки ООН, і ми продовжимо цю роботу», — більш дипломатичною мовою сказав Путін. А от щодо Косова президенти не домовилися. Питання спустили на рівень глав зовнішньополітичних відомств.

Останні, до речі, теж марно не сиділи в Кеннебанкпорті. Переговори Сергія Лаврова і Кондолізи Райс завершилися ініціативою, якій могли позаздрити і президенти — сторони вирішили до 2009 року провести переговори щодо скорочення ядерних арсеналів до рівня, мінімально необхідного для оборони країн і гарантування безпеки. У заяві про це сказано, що сторони обговорили розробку домовленостей на період після закінчення дії Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО) у грудні 2009 року. За цією угодою сторони зобов’язувалися скоротити кількість міжконтинентальних балістичних ракет на третину до шести тисяч одиниць. Проте вже 2002 року в Москві Путін і Буш підписали інший документ — Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів терміном дії до кінця 2012 року. Згідно з ним — достатньою для оборони кожної країни визнавалася кількість у 1700—2200 ракет. Проте, як кажуть у Москві, США порушують цю угоду, визнаючи «наступальним потенціалом» лише ті 2192 ракети, які стоять на бойовому чергуванні. Тоді як інші дві з половиною тисячі боєголовок на складах США намагаються не враховувати при виконанні договору, а отже, зможуть до 2012 року зберегти у себе загалом до 5 тис. ракет. Стосовно Росії Вашингтон, навпаки, враховує всі ракети, навіть ті, які підлягають утилізації. Незважаючи на те, що й у цьому питанні не все є зрозумілим, саме цю домовленість назвали найконкретнішим досягненням саміту, який, за словами російських журналістів і експертів, дещо відсунув настання нової холодної війни у відносинах двох країн.

На зустрічних курсах

Втім, такий оптимізм розділяють далеко не всі. Вже через кілька годин після закінчення саміту з коментарів у пресі і заяв чиновників та конкретних дій по обидва боки Атлантичного океану стало зрозуміло, що їх абсолютно не обходить дружній настрій обох президентів. США наполягають на своєму щодо ПРО і, на думку аналітиків, американці навмисно зволікатимуть з відповіддю на російські ініціативи, а тим часом продовжуватимуть заплановані роботи і щодо радару в Чехії, і стосовно установки ракет у Польщі. Так, в останній день саміту в Кеннебанкпорті в Празі рада національної безпеки Чехії, яка діє від імені уряду, офіційно дала добро на будівництво радару біля містечка Мішов, у 90 кілометрах на південний захід від столиці. Питання в кінці року має обговорити чеський парламент, проте результат голосування практично не викликає сумнівів.

Ще однією неприємною звісткою для Путіна напередодні саміту стало повідомлення про успішне випробування у рамках американської ПРО ще одного виду ракети-перехоплювача. Вона може збивати боєголовки буквально за кілька секунд до їхньої детонації на спадному відрізку траєкторії. А за кілька днів до цього США оголосили про те, що «національна» система ПРО фактично перетворюється на глобальну, тому що її елементи вже в найближчі місяці будуть перенесені в космос. У США випробувані перші супутники космічного спостереження і моніторингу ракетних пусків (Space Tracking and Surveillance System — STSS), які дозволять «бачити» ракету супротивника на всій траєкторії польоту і забезпечать її 100% знищення.

Росіяни на це відповіли демонстративним випробуванням своєї «Булави». 4 липня перший віце-прем’єр російського уряду Сергій Іванов фактично повернувся до старої риторики з приводу того, що в Росії є засоби подолання американської ПРО. І він настійно рекомендує Вашингтону прийняти останні ініціативи Путіна, які назвав «новаторськими і всеосяжними». У разі відмови обговорювати проблему ПРО, Росія не лише відкличе вищевказані ініціативи, а також дасть «асиметричну й ефективну відповідь» на виникнення загрози біля її кордонів. «Ми знаємо, що робимо — це 100-відсоткове гарантування безпеки країни за будь-якого розвитку подій», — сказав Іванов.

Пізніше цього тижня Росія одержала одразу два удари в спину щодо Косова — незалежність краю, схвалену резолюцією ООН, де-факто підтримала Україна. Сергій Лавров відразу ж зв’язався з Арсенієм Яценюком, щоб прояснити позицію, хоча український міністр ще раніше давав зрозуміти, що Києву ближча позиція США та Європи. Європейська позиція також стала жорсткішою. Розуміючи занепокоєння Росії в цьому питанні, представник офісу Хав’єра Солани Крістіна Гальяк висловилася у тому ключі, що так чи інакше саме Євросоюз зробив для Косова більше, ніж Росія. І якщо Москва в Косовому відстоює виключно власні амбіції, то Євросоюз працює над тим, щоб в об’єднаній Європі цю проблему вирішити.

Можливо, також кануть у Лету і домовленості щодо Ірану, якщо вони виявляться єдиним просвітком на тлі затягнутого хма­рами неба російсько-американських відносин. До речі, історики зазначили, що колись американські президенти запрошували в гості для неформальної бесіди і Микиту Хрущова, і Леоніда Брежнєва. Але відносини так чи інакше згодом псувалися, до речі, з причин, які мало залежали від президентів, дружби яких виявляється недостатньо, щоб змінити або принаймні дещо загальмувати сутички, які назрівають у двосторонніх відносинах.

Путін і Буш, проте, не мають наміру здаватися і вже оголосили, що наступного разу побачаться на початку вересня на саміті АТЕС в Австралії. Можливо, на той час переговори у Кеннебанкпорті дадуть якісь результати, і президенти Росії та США зможуть поговорити більш предметно. Зберігши при цьому спогади про ті гарні часи, коли вони займа­лися риболовлею і поїдали омарів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво