ДИКЕ ПОЛЮВАННЯ ПРЕЗИДЕНТА ЛУКАШЕНКА - Політика - dt.ua

ДИКЕ ПОЛЮВАННЯ ПРЕЗИДЕНТА ЛУКАШЕНКА

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

…До білоруської столиці я добирався рейсом авіакомпанії «Белавіа» — древній ТУ-154, здавалося, ось-ось розвалиться в повітрі.....

…До білоруської столиці я добирався рейсом авіакомпанії «Белавіа» — древній ТУ-154, здавалося, ось-ось розвалиться в повітрі... Я багато літаю, але одного разу у житті давав собі обіцянку якомога рідше звертатися до послуг повітряного транспорту — після попереднього польоту на «Белавіа» кілька років тому. Ці старі літаки, ці радянські стюарди середніх років, цей страх, який ти починаєш відчувати перед злетом і який відпускає тебе лише наступного дня після посадки, — гідний початок подорожі до Білорусі. Я не здивувався, коли наступного дня в офісі Польських авіаліній пасажири просили спланувати їхні маршрути так, аби нізащо не зустрітися з «Белавіа». «Одного разу досить», — підсумував свої побажання якийсь іноземний пан, з небагатьох іноземців, котрі працюють у Білорусі. Гадаю, не бізнесмен — бізнесменам тут робити нічого. І, напевно, не співробітник певного фонду допомоги — таких тут оголошують шпигунами і диверсантами. Дипломат, можливо: президент Олександр Лукашенко виставив дипломатів винятково з заміського селища, де живе сам. Але поки що не з країни.

Там, де закінчується Україна, починається Білорусь. Починається інше життя, зовнішньо вельми схоже на наше — бідне нереформоване суспільство, люди, котрі перебиваються випадковими заробітками і гастарбайтерством, злиденні села, міста в осінньому мороку... Але все ж українське життя позбавлене — принаймні, поки що — однієї важливої білоруської прикмети — параної. Параноїдальна влада, яка страшенно боїться завтрашнього дня, передає всі свої страхи переляканому, зневіреному в завтрашньому дні суспільству. Так і живуть.

Атмосфера Мінська відрізняється від київської чи львівської вже тим, що на вулицях українських міст ти можеш почувати себе серед небагатих людей, роздивлятися вітрини з товарами аж ніяк не західної якості чи дивуватися вибоям на дорогах. Але ти відчуваєш себе в сьогоднішньому дні. У Мінську ти відчуваєш себе в позавчора навіть у магазинах, переповнених продуктами. Бо ти бачиш людей, котрі старанно відбирають дешеві товари і розплачуються за них грубими пачками грошей, що день у день знецінюються. Ти бачиш дешеві крамниці на вулицях, освітлені з нагоди великого свята — саміту СНД. Будь-який «топтун» може заборонити тобі ходити вулицею, на якій відбуваються зустрічі високих гостей. Але ресторан «Крініца», де обідали міністри закордонних справ, був відчинений для відвідувачів навіть під час трапези дипломатів... Хоча, якщо подумати: ну які відвідувачі в ресторані з цілком «московськими» цінами в цій країні?

Словом, логіки в діях влади шукати не слід. Як і в радянські часи, віддаючи розпорядження, вона керується лише їй одній відомими поняттями. Хоча, чому «вона»? Він, звісно, — у Білорусії все вирішує один чоловік і ми його знаємо... Коли я акредитувався на саміт СНД, у МЗС Білорусі мені порадили звернутися в прес-службу президента: за заходи з участю президента відповідає особисто його прес-секретар. Так і сказали — президента. В однині: ну хто такі інші 11?

Звісно, з цих 11 один — Путін — уже точно вирізняється. Але, з іншого боку, російські гроші йдуть насамперед на підтримку режиму, а вже потім на прогодування країни. Енергоносії Білорусь закуповує за цінами, цілком порівнянними з російськими внутрішніми цінами. А от бензин у Білорусі дорожче, ніж в Україні, — про Росію я вже не кажу. Тому що одна справа — ціни для держави і зовсім інша — ціни для народу. «Лукашенко обіцяв довести ціни на бензин до світового рівня. Нехай краще доведе до світового рівня зарплати», — зло кинув водій попутки у відповідь на моє запитання про ціни на бензин.

А історія з білоруськими силовиками, усунутими саме напередодні зустрічі на вищому рівні в Мінську? Офіційне рішення Лукашенка відправити у відставку голову КДБ республіки Володимира Мацкевича і генерального прокурора Олега Божелка пояснювалося тим, що президент незадоволений розслідуванням гучних справ про зникнення білоруських політиків і журналістів. Це для нас історія з Гонгадзе є дивиною. У Білорусії люди почали зникати давно. Проте лише останнє зникнення — молодого оператора ГРТ Дмитра Завадського — дозволило мало не тицьнути пальцем в резиденцію першої особи. І показати на каналі ГРТ фільм колишнього колеги Завадського — Павла Шеремета «Дике полювання» (назва та лейтмотив фільму — фантазія на тему знаменитого роману Володимира Короткевича «Дике полювання короля Стаха»). Звісно, Лукашенко міг бути незадоволений млявістю своїх силовиків, котрі дозволяли компрометувати його та його режим. Але на представленні нового голови КДБ Леоніда Єріна Лукашенко говорив зовсім не про млявість. А про змову проти нього особисто, про те, що якісь вороги з-за кордону готують для Білорусі «югославський варіант». Президента стривожило не те, що гучні справи не розкрито, а те, як висвітлюється слідство в ЗМІ: «Опозиційні ЗМІ...спотворюють перебіг слідства і втручаються в нього... не без допомоги слідчих», — заявив «батька» на зустрічі з білоруськими чекістами.

До речі, про ЗМІ. Упродовж усіх років свого президентства Лукашенко завзято бореться за контроль над інформацією — він називає це «інформаційною безпекою». Звісно, Білоруське ТБ він собі підпорядкував, та тільки аудиторію цього телеканалу не порівняти навіть з аудиторією УТ-1. Білорусь дивиться російські телеканали, а з ними можна, звичайно, домовлятися, але трапляються «проколи», на кшталт «Дикого полювання», які перекреслюють одним махом роки роботи пропагандистів з президентської адміністрації. Опозиційні газети — хоч як їх там давили, душили, змушували друкуватися в сусідній Литві — так само лежать у мінських кіосках. Тільки тепер місце радикальної преси національної спрямованості — білоруськомовної і вже тому неконкурентоспроможної — зайняли цілком солідні ділові газети російською мовою... І це яскравий приклад того, що білоруське суспільство впало в ступор не саме по собі, а завдяки непогамовній руйнівній енергії свого популіста-президента.

Лукашенко, чесно кажучи, побоюється не марно: всі ці розмови про тихе-мирне білоруське суспільство, яке дозволить їздити на собі як завгодно довго, не враховують того, що до глухого невдоволення бідних людей, котрих режим годує на російські кредити, рано чи пізно додасться невдоволення еліти, позбавленої можливості заробляти чи бодай красти: головний борець із корупцією перетворив бідність на культ, а в таких випадках винятки робляться для дуже невеликої кількості людей.

Інша річ, що підніматися Білорусі буде дуже непросто — відсутність економіки, відсутність громадянського суспільства, відсутність у масі національної самосвідомості (до того ж Лукашенко розпочав справжню атаку на цю самосвідомість, кульмінацією якої стала відмова від біло-червоно-білого прапора і заміна його на червоно-зелений прапор а-ля БРСР), культивація провінціалізму — «справжнє» життя, мовляв, може бути тільки в Росії, люмпенізація молоді та деморалізація інтелігенції...

І це лише частина проблем, які належить подолати в майбутньому сусідній країні. Дай Боже, щоб ми навчалися на її, а не на своїх помилках...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво