ДЕЯКІ ЛЮБЛЯТЬ ГАРЯЧІШЕ - Політика - dt.ua

ДЕЯКІ ЛЮБЛЯТЬ ГАРЯЧІШЕ

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

Можна собі уявити, скільки народу вже встигло попросити матеріальної допомоги, вкрутити лампочку в під’їзді чи поскаржитися на начальника-самодура...

Алло! Ви підтримуєте ідею референдуму?
Алло! Ви підтримуєте ідею референдуму?

Можна собі уявити, скільки народу вже встигло попросити матеріальної допомоги, вкрутити лампочку в під’їзді чи поскаржитися на начальника-самодура. Приблизно такі думки витали в моїй голові, коли йшла на «гарячу лінію», відкриту для бажаючих прилучитися до питання про референдум у штаб-квартирі «Батьківщини». Вибач, народе, я помилялася щодо тебе. Кривити душею не стану: п’ятнадцять встановлених для спілкування з голосом народу телефонів розпеченими не виглядали, але «тепло» лінія випромінювала протягом усього часу моєї присутності. Телефонували з Києва й Одеси, Львівської області та Донбасу, студенти й ректори вузів, пенсіонери та підприємці. Був навіть дзвінок від депутата районної ради. І жодного випадку «побутовщини». Щоправда, потрібно віддати належне четвірці молодих людей, які чергують на телефонах. Вони відразу беруть ініціативу в діалозі у свої руки: «Здрастуйте, ви потрапили на «гарячу лінію». Мене звати Олена. Ви підтримуєте ідею референдуму? Тому й зателефонували?» На це якось складно відповісти, що насправді ти затятий прибічник руху проти глобалізації світової економіки. Утім, одне іншому не завада.

За весь час, розповіли на «гарячці», відкритій з 28 квітня, було лише одне прохання — знайти роботу. Зате звернень із пропозицією допомоги — хоч відбавляй, починаючи від матеріальної, закінчуючи ефірною. У сенсі посприяти в наданні телевізійного ефіру на одному з регіональних каналів. Мабуть, оголошення номера телефону у випуску радіо «Свобода» простимулювало зарубіжні дзвінки: з Німеччини, з Йєльського університету, з Чехії, звідки запропонували зібрати 100 тисяч підписів серед української діаспори. Проте референдум — це саме той випадок, коли Захід нам не помічник. Не дозволяє наше законодавство приймати від іноземців навіть пачку паперу. «Проте ми цінуємо кожний дзвінок», — переконувала мене головна на цьому святі вже не першого і, мабуть, ще далеко не останнього дзвінка Надія Ганська. Ще б пак! Тут тобі й ефективне соціологічне дослідження (щоденний аналіз сортує телефонуючих за місцем проживання, віковими, соціальними, фаховими та іншими параметрами), і пошук тих, хто готовий стати організатором ініціативної групи, агітатором, брати участь у зборі підписів, а в перспективі бути спостерігачем на дільниці голосування.

Словом, тут формується чималенька підмога для майбутнього торжества народного волевиявлення. І, що не менш важливо, це місце, де спростовуються чимало аргументів противників ідеї референдуму. За великим рахунком, причини, за якими «цього ніколи не можна зробити, бо цього не можна зробити ніколи», уже можна спробувати сформувати в більш-менш стабільний перелік. Однак, напевно, не менше цікаво спробувати протиставити кожному аргументу «проти» свій контраргумент.

 

На шляху до референдуму нездоланною стіною стоїть рішення Конституційного суду, який фактично заборонив звертатися до народу з питанням про недовіру органам влади.

 

У 108-й статті Конституції зазначено чотири причини, за якими повноваження Президента припиняються: смерть, неможливість виконувати свої обов’язки за станом здоров’я, імпічмент і відставка. Зі зрозумілих причин референдумці сподіваються на останнє. Проте Основний Закон передбачає лише один механізм відставки: Президент пише заяву про це й особисто оголошує її на засіданні Верховної Ради. «Тому питання, яке ми виносимо на референдум, зводиться не до того, щоб висловити недовіру Президентові, а до того, щоб звернутися до Леоніда Даниловича з пропозицією, з огляду на думку народу, підписати заяву про відставку, — запевняє керівник штабу з проведення референдуму Юлія Тимошенко. — І це абсолютно легітимна постановка питання, позаяк цілком відповідає 109-й статті Конституції, де говориться про те, яким чином рішення референдуму має втілитися. Так, ми на крок далі відійшли від своєї мети, і майже всі, хто телефонує на «гарячу лінію», не поділяють таке толерантне формулювання питання, вимагаючи більшої конкретики, але з правової точки зору ми себе убезпечили».

Навіть якщо «референдуміаду» вдасться довести до логічного кінця і вона буде такою, як задумали її ініціатори, немає жодних способів виселення Президента з Банкової.

 

За словами Тимошенко, гарантією того, що Президент не зможе відмовити народу, якщо більшість все-таки попросить його залишити посаду, є п’ята стаття Конституції. Ось вона: «...Носієм суверенітету і єдиного джерела влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади й органами місцевого самоврядування... Ніхто не може узурпувати державну владу». Політичний романтизм явно дисонує зі сталим образом Юлії Володимирівни. Однак сама вона згодна з будь-якими епітетами на свою адресу, якщо їхньою протилежністю є бездіяльний прагматизм: «Навіть якщо Президент не підпише указ про проведення референдуму, ми все одно проведемо опитування на стандартних опитувальних аркушах, де стоятиме лише одне запитання — ви за відставку Леоніда Кучми чи проти? Зібраних у відкритому режимі підписів людей буде достатньо, щоб Леонід Данилович попрощався зі своєю посадою». Проте до настання цього кульмінаційного моменту ініціаторам референдуму належить здолати ще чимало «вогню, води і, можливо, навіть мідних труб».

Ініціативній групі може не вдасться зібрати необхідну для оголошення референдуму кількість підписів.

Відверто кажучи, я не беруся судити: понад сімсот дзвінків, що надійшли на «гарячу лінію» за двадцять днів, — це багато чи мало? З одного боку — не дуже. Проте в штабі вважають, що цю цифру сміливо можна множити на п’ять. Адже в кожного, хто зателефонував, є родина, друзі, сусіди, колеги по роботі, з якими він неодмінно поділиться інформацією, а то й порадить наслідувати його приклад. Уже нині, нехай поки що несміливо, але можна помітити, що кількість зацікавлених осіб зростає з геометричною прогресією. І це при тому, що номер телефону «гарячої лінії» не рекламується і практично передається з уст в уста.

Страх наших людей, які побояться ставити свої «реквізити» у підписних листах, як показує практика «гарячої лінії», серйозно перебільшується тими, хто стверджує, ніби саме він заважає зібрати необхідні три мільйони підписів. Випадки дзвінків із дотриманням правил суворої конспірації, звичайно, зустрічаються, але вони одиничні. При мені абсолютно всі, хто телефонував, називали свої імена та прізвища й залишали контактні телефони.

«Якщо очолюваний мною штаб з проведення референдуму береться за збір підписів, то вже зовсім не для того, щоб у результаті розписатися у власному безсиллі, — стверджує Юлія Тимошенко. — Запевняю, ми зберемо підписів ще й із солідним запасом, набагато більше від цифри, передбаченої законодавством. І кожний підпис буде десятки разів перевірений. Ми знаємо, як це зробити».

За допомогою адміністративного ресурсу чи в силу якихось обставин результат референдуму може виявитися протилежним тому, на що він розрахований.

 

Що ж до адміністративного ресурсу, то, на думку Юлії Володимирівни, чи настільки він податливий і вірний Президенту сьогодні, як за колишніх часів, — ще велике питання. Крім того: «У першому турі на президентських виборах за Леоніда Кучму проголосували 20 відсотків виборців. А це означає, що інші 80 відсотків, незалежно від того, голосували вони за іншого кандидата чи не голосували взагалі, були проти. Під час референдуму для позитивного результату необхідно, щоб у ньому взяли участь дві третини виборців. І лише 50 відсотків плюс один голос відповіли «так». А це значно менше, ніж кількість тих, хто не голосував у першому турі за Леоніда Даниловича».

Центральна виборча комісія відмовиться реєструвати ініціативну групу.

 

Наша розмова відбулася того дня, коли судова колегія Верховного суду України винесла рішення про безпідставність спроб Генеральної прокуратури попри все знову посадити екс-віце-прем’єра за грати. Більш того, у Тимошенко є ще один вагомий привід для святкування перемоги над прокуратурою, який скромно обійшли увагою мас-медіа. Верховний суд, що трапляється дуже рідко, розглянув по суті висунуті проти лідера «Батьківщини» обвинувачення й у тій частині, яка стосується її стосунків із Павлом Лазаренком, і тому є «найстрашнішою», виявив відсутність «кваліфікації дій», тобто визнав необгрунтованою. Загалом, привід для оптимізму щодо «можливості в нашій країні знайти справедливість у судових органах влади», як ви розумієте, у Юлії Володимирівни є. Звичайно, без судових позовів у референдумному процесі не обійдеться. І при розробці термінів проходження всіх його етапів це враховувалося. Це голосно не проголошується, але якщо розгорнеться протистояння з Центральною виборчою комісією, ініціатори референдуму дуже сподіваються на випробуваного безкомпромісного служителя Феміди Віталія Бойка.

Юлія Тимошенко бачить себе наступним президентом країни й «референдумні страждання» потрібні їй для нового потужного витка в розкручуванні свого політичного іміджу. Однак при цьому є ймовірність, що при зміненій кон’юнктурі вона відмовиться від референдуму на користь перспективнішої пропозиції.

«Я ніколи не заявляла, що збираюся балотуватися в президенти, — зробила відкриття моя співрозмовниця. — І я повторюю, що ніколи власні амбіції не ставила вище за можливості створення єдиної демократичної команди. Я готова йти в команду до лідера й бачу своє місце там, де я потрібніша й де не буду позбавляти країну шансу мати нове керівництво».

Перше запитання, яке ставить основна маса тих, хто телефонував на «гарячу лінію»: «А це все серйозно? Ви впевнені, що не відступитися від цієї справи». Тут уже справді важко уявити, як можна заробити світлий імідж, якщо сьогодні з піною в роті доводити, що твердий у намірі, а завтра розвести руками й «зіскочити з теми»: «Якби сьогодні переді мною постав вибір, я б прагнула довести до кінця референдумну кампанію. Маючи досвід роботи в уряді, чи мені не знати: поки реальна влада в руках Президента та його оточення, провести чітку ефективну політику, на якій би посаді ти не працював, практично неможливо. Це вимагатиме колосальних зусиль, які, на мій погляд, не виправдані».

«Що мені заважало, працюючи в уряді, виконувати замовлення Медведчука, Суркіса, Пінчука й багатьох інших? Кожний приходив і казав: «Ти що, з глузду з’їхала? Ось наш бізнес, а ось твоя частка». Проте не для того я туди прийшла. А для того, щоб показати: можна зробити те, що всі вважають за неможливе. Хоча в мене півроку пішло на те, щоб переконати в цьому того самого Ющенка. А міжнародні фінансові організації! Перші півроку разом із усіма іншими вони не давали мені робити те, що було необхідно. Однак коли ми це зробили, всі сказали: це справді те, що потрібно. Так само буде і з референдумом. Я взагалі ніколи не беруся за безперспективну справу».

Чесно сказати, протягом усієї нашої розмови я боролася зі спокусою запитати Тимошенко: «А, може, вся ця витівка — наслідок нормального здорового, десь навіть надто жіночого бажання помститися своїм численним ворогам і недругам, бажання, що переходить в азарт, властивий пристрасним натурам?» І врешті-решт наважилася запитати: «Азарт — це щось із розряду задоволень. Спроба догодити собі, довести, який ти чудовий і особливий. Однак пережиті нещодавно мною випробування нічого спільного з азартними іграми не мали. Це досить важкі речі, щоб проходити їх задля утвердження й азарту. Самозадоволення й амбіції — це дрібно. Дуже хочеться хоча б приступити до будівництва країни, за яку не буде соромно. Чим не мета життя?»

А потім я довго набиралася рішучості зателефонувати на
254-47-00. Не знала, яку вигадати собі «легенду». Річ у тім, що, як мені розповіла Надія Ганська, там дуже не люблять, коли дзвонять журналісти й використовують співрозмовників задля своєї професійної користі. «Однак за специфічною манерою ставити запитання, вони відразу виявляють себе. Ні, ми не проти, тільки якщо хтось хоче взяти інтерв’ю, нехай так і скаже. Ми з задоволенням його запросимо до себе і поговоримо. Навіщо ж шифруватися?» Отже, я зателефонувала. І навіть майже не шифрувалася. Ну хіба що на запитання щодо роду діяльності відповіла неправильно. Однак на тому кінці дроту не помітили, як я почервоніла. Зізнаюся, запитання про те, де я живу й за яким номером телефону зі мною можна зв’язатися, чисто на інстинктивному рівні змусило мене трохи піднапружитися (сподіваюся, що причина цього не горезвісний страх, а скоріше обережність, яку можна пояснити при розмові з людиною, яку не бачиш), але відразу бадьорим тоном я на нього відповіла. Чомусь дуже не хотілося, щоб у зведеннях, які щодня переглядає керівник штабу з проведення референдуму, з’явився зайвий дзвінок із позначкою «анонімний».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво