Десять років «нескінченної війни» - Політика - dt.ua

Десять років «нескінченної війни»

9 вересня, 2011, 14:07 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

Пам’ять зберегла події десятирічної давності в усіх подробицях тому, що трагедія 9/11 справді має поворотне значення.

Спробуйте згадати, де ви були 11 вересня 2001 року і як дізналися про трагічні події у Сполучених Штатах. Гадаю, вам, як і мені, це не становитиме труднощів. Минуло вже десять років, а здається, ніби вчора, клацаючи телевізійним пультом, я натрапив на репортаж CNN із палаючим хмарочосом ВТЦ і з подивом спостерігав, як у другу башту-близнюка врізався пасажирський «Боїнг». І навіть відчуття від побаченого запам’яталися назавжди. Перша рятівна думка — це трейлер екранізації популярного на той час роману Тома Кленсі, у фіналі якого японський льотчик-фанатик спрямовує величезний аеробус на будинок вашингтонського Капітолію під час виступу в ньому президента США. І тільки яскрава заставка в кутку екрану Live! змусила повірити в реальність того, що відбувалося.

Пам’ять зберегла події десятирічної давності в усіх подробицях тому, що трагедія 9/11 справді має поворотне значення.
І, звісно, не тільки і не стільки для США, скільки для всієї планети. Для Америки ця дата схожа на 7 грудня 1941 року (атака японських ВПС американської ескадри в Перл-Харборі). Саме вступ США у Другу світову війну після перл-харборської катастрофи остаточно поставив хрест на ізоляціоністській політиці «фортеці Америки», якої країна дотримувалася з часів Вашинг­тона і Джефферсона. Відтоді Сполучені Штати стали повноправним і впливовим гравцем на міжнародній арені.

Так і атаки терористів на нью-йоркські хмарочоси примусили США докорінно переглянути свою політику безпеки і перейти до повномасштабної війни на випередження із тероризмом на заморських територіях. Резуль­татом такого розвороту в американській зовнішній політиці стали тектонічні зрушення світобудови планетарного масштабу. Для самих же Сполучених Шта­тів останнє десятиріччя, за влучною оцінкою Washington Post, стало «епохою нескінченної війни». Такий висновок видання зробило на підставі свіжої доповіді Пентагону про глобальну безпеку, яка вказувала, що радикальні релігійні ідеології, нові технології та дешевизна потужної зброї повергли сьогодні світ у «період стійкого конфлікту». В ньому, як свідчить доповідь, розвинений світ у найближчому майбутньому перемогти не зможе. І це незважаючи на те, що, за деякими оцінками, США на війну з тероризмом витратили вже близько трьох трильйонів доларів.

Десять років війни з тероризмом змінили Америку до невпізнанності, з’явився навіть термін Post-9/11 America. Заскочені зненацька, в стані шоку, американці якось непомітно розлучилися з частиною особистих свобод, допустили пробоїни навіть у такому ретельно береженому аспекті, як privacy, тобто недоторканність особистого життя. За півтора року до нью-йоркських терактів автор цих рядків був свідком реєстрації українського пасажира в Бостоні на внутрішній авіарейс за ксерокопією паспорта (оригінал перебував у посольстві третьої країни для отримання візи). Тепер нікого вже не дивує ретельний огляд не тільки документів і багажу, а й самого авіамандрівника, аж до зняття верхнього одягу та взуття. Всі змирилися із забороною на провезення в салоні літаків рідин та зняттям відбитків пальців при подачі документів на отримання віз, ніхто не протестує проти оформлення біометричних паспортів і передачі конфіденційної інформації про пасажирів спец­органам інших держав.

На думку американської преси, замість того, щоб перетворювати людей на спільників у боротьбі з терором, влада робить із них потенційних підозрюваних. Так, американці змирилися з прослуховуванням своїх телефонів, перлюстрацією електронної пошти, перевіркою книжок, які вони беруть у бібліотеках, та контролем над банківськими рахунками.

11 вересня стало сильною травмою для американської нації. І синдром страху у неї залишається й досі. Експерти стверджують, що після теракту різко зросла кількість самогубств, розлучень, випадків психічних захворювань. Окрім того, найуразливішою до цього посттерористичного синдрому групою населення стала молодь, — саме в її середовищі й відзначається найбільше актів насильства. З часом ця тенденція йде на спад. Але хто візьметься стверджувати, що вона повністю зникне?

За останні десять років світ також змінився докорінним чином. На початку третього тисячоліття Афганістан знемагав під гнітом талібів, в Іраку тероризував своїх громадян Саддам Хусейн, а на російському Кавказі практично безкарно діяли численні загони під командуванням діячів міжнародного ісламістсь­кого тероризму. І тільки повномасштабне залучення до антитерористичної кампанії Сполу­чених Штатів дозволило відповісти на ці виклики.

2002 року Вашингтон прийняв нову редакцію Стратегії національної безпеки, яка проголосила відмову США від політики багатовекторності, право на ведення превентивної війни з тероризмом і закріплення за Америкою статусу єдиної наддержави. Сполучені Штати відмовлялися враховувати у своїх рішеннях щодо боротьби з тероризмом погляди, думки та позиції інших держав, у тому числі й союзників, і заявили про готовність діяти у цій сфері односторонньо.

Така політика мала далекосяжні наслідки не тільки для результатів антитерористичних дій, а й для майбутньої світобудови. Незважаючи на дотримання американською адміністрацією своїх принципів, найуспішнішими виявилися ті операції, в яких Сполучені Штати діяли спільно з іншими країнами. Так, режим талібів, який дав притулок «Аль-Каїді», був розгромлений упродовж кількох тижнів об’єднаними зусиллями афганського «Північ­ного альянсу», США та Росії. В Афганістані вперше після виведення Радянської армії з’явилися іноземні війська — американці та їхні союзники. Вперше за останні три десятиліття країна отримала хоч якийсь шанс покласти край війні і посісти своє місце серед цивілізованих держав світу.

А ось із Іраком не вийшло так гладко. Хоч бойову операцію було проведено бездоганно, і американські війська довели, що вони здатні не тільки завдавати повітряних ударів, а й досягати успіху в сухопутних битвах, — політичне забезпечення акції з повалення Саддама Хусейна Вашингтон фактично провалив. І річ не тільки у виникненні чергового вогнища напруженості у відносинах з тією ж таки Росією та державами регіону, котрі підтримали дії американців під час першої іракської кампанії.

Військова операція США, проведена без згоди ООН, розколола міжнародну спільноту, зачепивши й інші міжнародні організації, зокрема ЄС та НАТО. Війна в Іраку істотно позначилася на розвитку трансатлантичних відносин, ставши на початку XXI ст. однією з головних причин загострення суперечностей між Європейським Союзом та США. Ряд європейських держав, авангард яких становили передусім Франція і Німеччина, виступили проти війни. Важливу роль в іракській кампанії мала відіграти Туреччина, на території якої США планували розмістити американський контингент для вторг­нення в Ірак з півночі. Проте турецький парламент відмовив у цьому американцям.

Однією з причин трансатлантичних суперечностей аналітики називають розбіжності між американською та європейською стратегічними культурами. Так, США, маючи військово-технічну перевагу і здатність ефективно використовувати свої збройні сили, віддають перевагу вирішенню конфліктів із позиції сили, як це було в Іраку. Тоді як європейські країни прагнуть до політичного і дипломатичного врегулювання конфліктних ситуацій.

Таким чином, війна в Іраку викликала політичну й дипломатичну кризу в системі сучасних трансатлантичних відносин. Це дало привід деяким аналітикам зробити висновок, що іракська операція та спровокована нею криза європейської ідентичності завершують розпад військово-політичної єдності Заходу, який розпочався після розпаду Радянського Союзу. На його місці нібито виникає система двосторонніх зв’язків США з тими або іншими державами, а також «коаліції зацікавлених» — тимчасових формувань, які створюються для вирішення тих або інших конкретних проблем у сфері безпеки. Однак із часом стало зрозуміло, що такі припущення — необгрунтовані.

Хоч іракська криза якнайсерйознішим чином загострила відносини між США та їхніми європейськими партнерами, вона все ж таки не призвела до підриву трансатлантичної солідарності. Цьому сприяло рішення Ради Безпеки ООН, яка фактично легітимізувала окупацію Іраку й відкрила шлях до міжнародної співпраці з метою відновлення країни. Отже, хоч розбіжності по обидва боки Атлантики зберігаються, зараз у трансатлантичних відносинах, як і раніше, переважає прагнення до спільних дій.

До речі, те ж саме ядро європейських держав на чолі з Фран­цією та Німеччиною, сформоване на грунті протистояння гегемоністській політиці США, а також зміцнення його зв’язків із Росією, не в останню чергу посприяли провалу спроби України отримати ПДЧ НАТО в період пре­зидентства В.Ющенка. Цей факт можна розглядати як прик­лад курйозів сучасної геополітики.

Терористичні атаки 9/11 стали поштовхом до активізації втілення в життя планів Вашингтона з розгортання системи протиракетної оборони як протидії ядерним амбіціям Ірану. І цей крок має набагато серйозніші наслідки, ніж видається на перший погляд. Програма ПРО стала каталізатором не тільки технологічного прогресу, а й зміщення акцентів у світових політичних процесах. Загострення американо-російських відносин, яке вже фактично нівелювало «політику перезавантаження», виникнення стратегічного партнерства між США та східноєвропейськими країнами—членами ЄС і НАТО, котрі несподівано отримали нові важелі у відстоюванні своїх інтересів в цих організаціях, реанімація союзницьких американо-турецьких відносин — тільки вершина айсберга.

Антитерористична кампанія викликала справжній вибух на ринку озброєнь. Мільярди доларів, вкинуті США у військові програми зі створення нових систем зброї, вже дають свої результати. Активне використання безпілотних літальних апаратів, «розумної зброї», систем управління, зв’язку, радіоелектронної розвідки нового покоління змінюють звичні постулати у стратегії й тактиці ведення бойових дій.

Неминучим наслідком війни з тероризмом стало виникнення чималого бюрократичного апарату безпеки у більшості держав світу. Тільки у США він об’єднує приблизно 1200 державних організацій та відомств, 1900 приватних компаній і 854 тисячі осіб із таємними допусками, про що після проведеного торік журналістського розслідування повідомила Washington Post.

Окрім того, ця війна викликала інтерес — як у відповідних організацій, так і в західного суспільства — до ісламської релігії, культури та традицій народів, у яких вона є чільною. Несподівано затребуваними виявилися арабісти, фахівці в галузі ісламу і просто перекладачі зі східних мов. Усі більш або менш серйозні «мозкові центри» вважають за свій обов’язок проводити щонайменше раз на рік масштабні конференції з питань боротьби з тероризмом, на яких запрошені (за відповідну винагороду) експерти діляться думками про те, як порозумітися з мусульманським світом. Бути фахівцем в цій сфері стає і престижно, і вигідно. Усе це сприяє усуненню упередженості з боку представників західної цивілізації до жителів арабських країн і залученню останніх у глобальні процеси.

Більшість експертів сходяться на думці, що в рамках, визначених для боротьби з терором, Сполучені Штати досягли достатнього успіху. Стратегія міжнародних терористів із залучення США у затяжний конфлікт провалилася. «Заманити» Америку углиб мусульманського світу екстремістам вдалося, а розгромити її на своєму полі — ні. Через десять років після 9/11 «Аль-Каїді» завдано практично непоправної шкоди, яка серйозно послабила її здатність діяти: Усама бін Ладен мертвий, США залишають Афганістан та Ірак, які позбулися статусу «гавані для терористів» і стали на шлях відродження. Фанатичний іслам іде на спад, а мусульманські країни одна по одній скидають диктаторські режими в ім’я економічної свободи.

Водночас експерти називають низку серйозних прорахунків, допущених адміністрацією США у сфері боротьби з тероризмом. Одним із головних, на їхню думку, є відступ у сфері прав та свобод людини. Ухвалення вслід за терактами 11 вересня 2001 року в багатьох країнах, зокрема демократичних, насамперед США і Великобританії, надзвичайних законів, які серйозно обмежують ці принципи, оцінюється як найбільш негативний наслідок антитерористичної кампанії. Боротьба з тероризмом послужила також приводом до практики застосування тортур у місцях ув’язнення на кшталт Гуантанамо. Під цим самим приводом чимало диктаторських режимів упродовж тривалого часу мали підтримку західних країн, що дозволяла їм залишатися при владі.

Ще однією помилкою називають надмірну концентрацію американської влади на боротьбі з ісламським тероризмом та ігнорування економічних, екологічних і політичних турбот решти світу. Адміністрації США закидають втрачений момент у перетворенні Китаю з комерційної держави на впливову політичну силу, недооцінку значення економічного зростання в Азійсько-Тихоокеанському регіоні і темпів перетворення Росії зі слабкого партнера, що бореться з труднощами, на серйозного опонента.

Десять років по тому тероризм продовжує існувати — і вбивати. У світі виникло безліч нових угрупувань, які сповідують філософію «Аль-Каїди», і деякі з них залучені у планування атак на міжнародному рівні. Серед них єменська організація «Аль-Каїда на Аравійському півострові», іракське угруповання «Ісламська держава Ірак», алжирське «Салафітське угрупування проповідування і боротьби», нігерійська «Боко Харам», сомалійська «Шабаб» та багато інших. Реальну загрозу становить також доморослий тероризм на грунті ідеології «Аль-Каїди» у США й інших західних країнах. Існування цих організацій є виправданням для діяльності антитерористичних структур у США та інших західних країнах, проте серйозно в можливість повторення ними терактів десятирічної давності мало хто вірить. Вони просто не здатні проводити великомасштабні операції, що лежать в основі стратегії «Аль-Каїди», — атакувати ті об’єкти в Америці, які є символічними з воєнної або політичної точки зору.

Звісно, не можна сказати, що США і весь західний світ перебувають сьогодні в повній безпеці. Відкритий характер суспільства і розвиток сучасних технологій самі собою є чинниками, котрі сприяють існуванню постійної загрози. Тому подальше зміцнення безпеки неминуче потребуватиме дальшого обмеження багатьох із тих свобод, котрими західна цивілізація користується тепер, — свободи переміщення, зібрань, об’єднань і спілкування. Чи погодиться з цим сучасне західне суспільство — покаже час.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво