ДЕСАНТ В АЗІЇ - Політика - dt.ua

ДЕСАНТ В АЗІЇ

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Минулого тижня Україна вперше продемонструвала на міжнародному авіакосмічному салоні- виставці в Південно-Східній Азії кілька літаків сімейства «Антонова»...

Минулого тижня Україна вперше продемонструвала на міжнародному авіакосмічному салоні- виставці в Південно-Східній Азії кілька літаків сімейства «Антонова». Цілком справедливо Airshow China- 2000 у Китаї (м.Чжухай) став універсальними воротами для в’їзду на регіональні ринки українських Ан-70, Ан-124 і Ан-140. Повітряні машини якщо і не приголомшили, то принаймні неабияк здивували багатьох східних експертів авіабудування.

А загалом, можливості вітчизняного ВПК в авіакосмічній галузі продемонстрували 18 підприємств, серед яких АНТК ім. Антонова, запорізький «Прогрес», КіДАЗ «Авіант», ВАТ «Мотор-Січ», Київський авіаремонтний завод 410-ї цивільної авіації, харківський машинобудівний завод «ФЕД», ДАХК «Артем». Показово, що названі заводи й КБ, які спеціалізуються переважно на високотехнологічній продукції, уже досить давно працюють в Азії та на китайському ринку зокрема. Не менш показово, що багато з них продають свою продукцію через посередника — Росію, традиційного імпортера озброєнь і продукції подвійного призначення на азійські ринки. І вже зовсім цікавим має бути той факт, що вперше Київ і Москва виступили в Азії, де раніше були тільки конкурентами, разом.

Коли інтереси спільні...

Якщо в Кремлі тільки дуже наївні люди коли-небудь думали про повноцінну інтеграцію в Європу, то в Києві, навпаки, дуже багато хто довго жив думкою швидкого приходу на Захід. Але експансії не вийшло. Принаймні, поки що. А коли цього року Європа ясно продемонструвала наявність істотних відмінностей між політичними заявами про виняткову роль України в регіоні й реальним бажанням бачити її в складі нової політико-економічної архітектурної конструкції, Київ відчув, що проблеми Москви йому надзвичайно близькі.

Азія ж саме цього року почала ширше розкривати обійми для України, зокрема для її специфічної продукції. По-перше, азійський регіон набрав тих високих темпів динамічності у своєму розвитку, коли можна говорити про досить високий рівень платоспроможності не лише «азійських тигрів», а й цілого ряду інших держав. Сьогодні вже ясно, що фінансова криза 1998 р. для Азії стала історією. Цього року зафіксовано розвиток відносин у військово-технічній галузі з такими країнами регіону, як В’єтнам, Індонезія, Малайзія, Філіппіни. А дві з них — В’єтнам й Індонезію — названо серед чотирьох найбільших українських партнерів у царині ВТС. Деякі країни Азійського регіону зробили додаткові замовлення, крім раніше ними запланованого. Багато про що говорить і вояж наприкінці цього літа відразу в п’ять держав регіону керівника «Укрспецекспорту» Валерія Малєва. По-друге, Україна дозріла для ліцензійної торгівлі чутливими товарами й готова задовольнити попит східних партнерів. Нарешті, по-третє, складності відносин із Європою в таких високотехнологічних сферах, як авіабудування й космічна індустрія, де Київ розглядають радше як зайвого конкурента, ніж як доброго партнера, стали холодним душем для мрійників.

До цього можна додати, що Київ почав ширше працювати й у тих країнах, де, говорячи мовою бізнесменів-збройовиків, «щільно працює Росія». Йдеться в основному про Індію й Китай. Серед типових прикладів — одержання Севастопольським авіаційним підприємством замовлення на повний капремонт п’яти протичовнових вертольотів Ка-27 військово-повітряних сил Індії. Попри проросійське лобі в цій країні, ремзавод виграв оголошений ВПС Індії тендер. Севастопольці, які вже виконували замовлення індійських ВПС на ремонт вертольотів Ка-25, запропонували вигідніші умови. Індія давно віддає перевагу ремонту в Україні й підводних човнів. Проте, з іншого боку, справді великий контракт із Китаєм чи Індією Україна могла б укласти лише з Росією. Тож тандем в Азії став вигідний двом партнерам, котрі підтвердили готовність дивитися в один бік.

Тандем у Китаї

Китай — країна не лише з великими амбіціями, а й із колосальним потенціалом. Увага китайських фахівців різко зростає, коли йдеться про високі технології, особливо ракетно-космічні й авіаційні. Китайські фахівці вже навчаються деяких специфічних речей в Україні.

Для придбання високих технологій Пекін готовий іти й на нетрадиційні заходи. Можна пригадати, що більшість скандалів у США, пов’язаних із відпливом американських чутливих технологій, мали китайський слід. Саме китайського громадянина кілька років тому відповідні українські служби змушені були відправити на батьківщину після виявлення в нього занадто пекучого бажання ознайомити своїх співвітчизників із розробками дніпропетровських фахівців- ракетобудівників...

Але ці інциденти вже давно в минулому, і, на щастя, вони не порушили розвитку перспективного партнерства. Знаковий момент у цьому сюжеті — вибір саме Китаю для широкомасштабної атаки на азійський ринок. З огляду на те, що військові авіатехнології дуже близькі до цивільних, вельми важливими є плани Пекіна збільшити протягом найближчих 20 років свій цивільний повітряний флот більш як утричі — з 499 до 1588 машин. Відповідно до заяви першої особи китайської авіапромисловості Тан Сяопіна, потреба в літаках, розрахованих менш як на сто пасажирів, становитиме близько 500 машин, причому китайська промисловість планує зосередитися на випуску невеличких регіональних літаків. Саме такі проекти розробляють сьогодні спільно Київ і Москва: це Ан- 140, що вже одержав сертифікат, і Ту-334, який проходить випробування.

Проте, природно, найбільше зацікавити китайців може саме Ан-70, просуванням якого на зовнішні ринки займається міжнародний українсько-російський консорціум «Середній транспортний літак». Експерти впевнені, що наміри Києва прискорити підготовку транспортної (цивільної) версії цього літака пов’язані саме із сподіваннями на китайський ринок.

У цьому зв’язку заслуговує на увагу недавня заява президента «Укравіапрому» Валерія Шмарова про те, що Україна й Росія готові не тільки поставляти в Китай військовий транспортник Ан- 70, а й можуть розглянути можливість продажу Китаю ліцензії на серійне виробництво цієї машини на підприємствах китайської авіапромисловості. Безумовно, з застереженням, що такого рішення можна дійти лише на міжурядовому рівні.

Попри поправку з боку начальника управління авіаційної промисловості Держкомітету промислової політики Володимира Ковтуна про те, що переговори з Китаєм велися виключно про спільне виробництво військово-транспортного літака Ан-70 і що Китай може посісти звільнене місце Німеччини в цьому проекті, заява керівника «Укравіапрому» багато про що свідчить. А крім того, не без оглядки на азійський ринок Київ серйозно активізував підготовку цивільної транспортної версії літака Ан-70 — перша повітряна машина Ан-70Т має злетіти 2003 року.

А генконструктор АНТК ім. Антонова Петро Балабуєв за півтора місяця до відкриття салону в Китаї повідомив, що Україна й Китай готують спільну програму співробітництва в галузі розвитку авіабудування. «Це спільно продумана програма, і не виключено, що будуть конкретні домовленості», — зазначив керівник київського літакобудівного КБ. Знаючи проросійські настрої Петра Васильовича, можна з великою долею імовірності стверджувати: в такій програмі знайдеться місце й Росії. П.Балабуєв вважає, що Україні можна було б «обмежитися» трьома-чотирма «повнокровними» замовниками.

«Новий військово-транспортний літак середнього радіусу дії Ан-70 міг би стати найкращою пропозицією, яка максимально задовольняла б вимоги міністерства оборони Китаю», — такі слова керівника прес-служби АНТК ім. Антонова Андрія Совенка під час роботи салону процитувала одна з місцевих газет.

І хоча керівник офіційної російської делегації на виставці в Чжухаї, заступник гендиректора «Росавіакосмосу» Станіслав Ринкевич зауважив, що «китайський ринок — традиційно наш (себто — російський. — Авт.) і втрачати його не можна», цю заяву в розрізі використання Ан-70 можна розглядати як спільне просування проекту на азійський ринок. Хоча б тому, що С.Ринкевич додав: Росія готова брати участь у розробці транспортного літака, який можна створити на базі Іл-76, Ан-70, Ту-330.

Так, Україні й Росії бракує обертів для прискорення початку серійного випуску в Україні літака Ан-70. Його намічено лише на 2002 рік і відбудеться тільки за умови виділення з бюджету наступного року не менше 200 млн. грн. Поява першого серійного літака не пізніше зазначеного терміна стала державним завданням надзвичайної важливості для Києва й Москви, що служить певною мірою й об’єднуючою ідеєю. До речі, наступного року в Україні вперше з’явиться окрема стаття бюджету на проект Ан-70, а Міноборони вже ухвалило рішення поступово перевести весь національний парк військово-транспортної авіації на літаки цього типу. Якщо врахувати, що, за словами голови Держкомітету промислової політики Володимира Новицького, у випадку реалізації 110 літаків проект можна вважати рентабельним, а при реалізації понад 200 літаків прибуток становитиме 3 млрд. дол., боротьба за китайський ринок, навіть у парі, набуває особливої ваги.

Учасники азійської експедиції поки що небагатослівні стосовно швидких сходів тристороннього співробітництва. Проте агентство Xinhua вже роздзвонило, що АНТК ім. Антонова та провідна китайська аерокосмічна компанія China Aviation Corporation No 2 (AVIC II) підписали низку угод про співробітництво під час Airshow China-2000. Йдеться, на думку китайських оглядачів, про три угоди, зокрема про співробітництво в проектуванні нового літака типу Y-8F-600 (аналог Ан-12, попередника Ан-70), у поліпшенні міцнісних і конструкційних характеристик літака, а також про спільну модернізацію авіатехніки.

Ряд експертів і фахівців-авіарозробників у військово-промислових колах України щиро вірять, що саме Китай може виявитися тією відсутньою поки що ланкою, яка дозволить наситити ринки ще до приходу європейського A400M, якому цього року Європа віддала перевагу.

Коли інтереси перетинаються

Усе ж не варто гадати, що Москва буде готова пожертвувати своїми інтересами на користь розвитку великого слов’янського партнерства. Як Росія, так і Україна партнерами будуть лише там, де сходяться їхні спільні інтереси.

Більше того, розвиток ВТС між Україною та державами Сходу й СНД став найбільшим головним болем Кремля. Так, якщо в Малайзії ще до кінця не ясно, чиї танки, українські чи російські, закуплять для військових потреб цієї країни, то початок серійного випуску нового пакистанського танка «Аль Халід» (про що цього тижня повідомила пакистанська газета «Гіндустан таймс»), у якому беруть участь Китай, Пакистан й Україна, досить сильно дратує мешканців Кремля.

Не менш небезпечним, як вважають у Москві, є український наступ на ринки СНД. Так, Київ став явно перегравати Москву в Узбекистані, уклавши в жовтні ц.р. кілька контрактів, серед яких і поставки стрілкової зброї українського виробництва. Київ активізував ВТС і з іншими членами ГУУАМ — Азербайджаном і Грузією. Але не тільки. Саме українським торговцям зброєю дістався вигідний контракт на обслуговування й ремонт військово-транспортних літаків Ан-26 ВПС Литви. Нарешті, як стверджують західні фахівці в галузі ВТС, Київ зумів домовитися з Астаною щодо реалізації на вигідних умовах на ринках третіх країн зброї, виробленої Уральським заводом стрілкової зброї.

Україна почала наступ і на країни, що були традиційною вотчиною Росії. Уклавши СП з обслуговування, ремонту й модернізації з фірмою з ОАЕ, куди кілька років тому «Курганмашзавод» поставив декілька сотень бойових машин, ДП «Харківський завод ім. Малишева» націлився забрати шматок пирога, якщо партнер-конкурент виявиться менш моторним.

Зрештою, Київ активно почав педалювати просування ВТС із критичними країнами. Як повідомили українські військові, нині виконується контракт з ремонту військової техніки Сирії, а люди від ВПК активно просувають кілька проектів у Лівії. Представники харківського танкобудівного заводу на початку листопада ц.р. несподівано з’явилися в Багдаді. Щоправда, у випадку з Іраком, як стверджують лобісти українсько-іракського співробітництва, йдеться лише про суто цивільні проекти.

Все це не може не турбувати східного сусіда, попри недавні освідчення в любові. І хоча Москва продовжує реалізовувати агресивну інформаційну політику, її вже явно недостатньо. Щоправда, іноді пікантні ситуації вміло трансформуються в невеликі непорозуміння з потенціалом переростання в скандали, але в більшості випадків їх усе ж вдається усувати. Йдеться насамперед про такі випадки, як демарш алжирців після поставок «невідомо ким» партії танків Т-72 у Марокко, які, до того ж, пройшли через український порт Іллічівськ. А поки гається час і сили на пояснення сторін...

Експерти не виключають, що й рішення Володимира Путіна взяти російський збройовий бізнес під свою опіку можна пояснити не лише бажанням глави держави бути ближче до «живих» грошових потоків, а й деякими прорахунками лідерів демонополізованої системи збройової торгівлі. І річ не тільки в тім, що у відставку відправлено Олексія Огарьова (гендиректора «Росвооружения») і Сергія Чемезова (гендиректора «Промэкспорта»). Останньому, до речі, пророкували керівництво новою структурою. Річ більше в тім, що різко змінено саму систему, а з появою на місці двох ліквідованих компаній нового «Рособоронэкспорта» відсічено й усі сумнівні, у сенсі шлейфу зв’язків, особи.

Навряд чи хтось засумнівається в тому, що тільки-но народжена нова російська монополія (у Києві ще пам’ятають «Росвооружение» часів генерала А.Котелкіна) і її глава Андрій Бєльянінов (до речі, як завжди, кадровий спецслужбіст і, за чутками, людина, близька до Бориса Березовського) виявляться м’якими стосовно України. Бої на ринках і за ринки ще попереду. Але, може, більше стане і тих ринків, де працюватимуть тандеми. Особливо, якщо десант у Китаї виявиться плідним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво