День напівсоборності - Політика - dt.ua

День напівсоборності

21 січня, 2011, 16:25 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-28 січня

Усього кілька місяців знадобилося владі для того, щоб країна відчула, як на неї обперся президент.

© Василя Артюшенко

Усього кілька місяців знадобилося владі для того, щоб країна відчула, як на неї обперся президент. На зміну обіцянкам майбутніх реформ прийшли реальні політичні репресії, вже визнані світовим співтовариством. Боротьба з корупцією під гаслом «Друзям — усе, ворогам — закон!» нікого не вразила. Стурбована збільшенням повноважень і дивідендів, влада показала своє справжнє обличчя.

На цьому тлі слабка опозиція, представлена політиками, котрі або вже втратили, або ще не здобули довіри людей, ухвалила рішення провести випробувальні масові акції протесту. Випробування мають пройти: опозиційні партії та їхні лідери — на здатність стискатися в єдиний кулак; суспільство — на міру готовності відстоювати свої права та свободи; правоохоронні органи — на вміння цивілізовано охороняти порядок; влада — на широту визначених нею рамок демократії для народу, який її обрав.

Остаточні відповіді на запитання, чи всі пройшли випробування, безперечно, дадуть самі акції протесту. Їх, як з’ясувалося, у День Соборності символічно буде дві: одна о 14.00 — на Софійській площі, інша об 11.00 — на Подолі. Але попередньо DT.UA відповіді дали лідери політичних сил, котрі заявили про свою опозиційність.

1. Чи готове, по-вашому, українське суспільство до організованих масових протестів? Оцініть цю готовність за п’ятибальною шкалою.

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Зима — не найкращий час для масових акцій протесту. На жаль, у суспільстві ще спостерігається високий рівень апатії. Плюс з’явилася нова складова — страх, що його активно нав’язує влада. Тому нині готовність суспільства до організованих протестів я оцінив би приблизно трьома балами.

Але день у день дедалі більше українців розуміють, що тільки вони самі можуть захистити своє майбутнє.

Вважаю, що внаслідок агресії та провальної соціально-економічної політики влади у більшості людей активність і протестні настрої стрімко зростають.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Уже трійка.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— Українське суспільство готове до масових протестів. Це продемонстрували й виступи проти зрадницьких «харківських угод», протести проти Податкового кодексу, масові акції, зокрема й за участі представників органів місцевого самоврядування, проти позбавлення Степана Бандери звання Героя України.

Проте нині протести є тільки антирежимними виступами: вони стихійні, нетривалі й розрізнені. Тобто стосуються лише певної частини суспільства, а не всієї української громади. Це означає одне: українці мусять усвідомити, яку загрозу несе їм ця антиукраїнська влада, загрозу самому існуванню Української держави та нації. І бунтом тут не відбудешся. Україна потребує Національної революції як докорінної зміни політичних, економічних, соціальних відносин із метою побудови держави на засадах національної, соціальної та історичної справедливості.

З огляду на викладене, готовність до протестів можна оцінити чотирма балами.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— Ці настрої наростають. Причина — дії влади, яка не розуміє і боїться України, її національної й демократичної суті. Влада воює проти людей на всіх фронтах: ні кроку до консолідації, наступ на все українське, церкву, мову, історію, перекладання на громадян тягаря економічної ситуації. Як засвідчив «податковий майдан», людей об’єднують загальні проблеми і бажання спільно їх вирішити.

Протестну готовність оцінюю на трійку, але після кожного конфронтаційного маневру влади вона зростатиме.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Головна риса, домінанта стилю правління Януковича — постійний тиск влади на суспільство. Батіг без пряників. Тиск на всіх напрямках, на всі соціальні групи, у всіх регіонах: обмеження прав та свобод громадянина, вибіркове застосування закону, розгул силових структур і спецслужб, податковий прес на підприємців, удар по пенсіонерах, обмеження або скасування соціальних гарантій і пільг... На тлі постійного підвищення цін, зростання комунальних тарифів, заморожених зарплат, скорочень бюджетників, згортання малого бізнесу, зростання безробіття. І при цьому — відкритого й нахабного збагачення влади, яка ні в чому собі не відмовляє. Пружина з кожним місяцем стискається. Незадоволення людей зростає. Але до активних, справді масових протестів суспільство ще дозріває, тому — два, максимум — три бали за п’ятибальною шкалою.

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— Німецька політологічна школа свідчить, що масові вуличні протестні рухи сягають апогею один раз на покоління (так звані студентські, оксамитові революції тощо). В Україні нині можна спостерігати певне відносне затишшя у сфері масових протестів, однак підростає нове покоління, тому все ще попереду. Адже причина — антиєвропейська, антидемократична й антиукраїнська по суті влада — не усунута. Тому зараз готовність можна оцінити на трійку, але рано чи пізно ця готовність зросте.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Сьогодні суспільство не готове до організованих акцій протесту. Люди зневірилися в тому, що таким чином можна щось змінити. Це, на жаль, велика втрата для України. Можливі лише стихійні, неконтрольовані спалахи протестів людей, доведених владою до відчаю. Тому, коли сьогодні керівники держави роблять усе, щоб послабити опозиційні політичні інститути, незалежні суспільні об’єднання, — то це означає, що чинна влада сама провокує людей на стихійні вияви незадоволення. Цим влада сама заганяє себе в безвихідь.

Оцінка — три з мінусом.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Якщо за балами, то на три з половиною. Коментар же один: рівень готовності суспільства прямо залежатиме від того, що робиться в економіці. Інших аргументів для населення (таких як згортання демократії, політичні репресії тощо) на сьогодні немає. На жаль. Підтвердження цього — «податковий майдан».

2. З якої причини й коли, на вашу думку, протестні настрої можуть сягнути свого піку?

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Протестні настрої ніколи не розвиваються по прямій у напрямку якогось піку. Це, як правило, синусоїда з різною висотою коливань. Я прогнозую, що на весну рейтинг влади опиниться на нульовій позначці, а багато людей будуть готові до активних дій із захисту своїх прав.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Через погіршення соціальних стандартів і рівня життя.

Я ще восени казав, що коли влада зайде в будинок і забере останні гроші, розпочнуться протести. Так і сталося з «податковим майданом». Решта народу приєднається, коли почнуть забирати продукти з холодильника. А почнуть це робити, коли закінчаться американські кредити. А вони закінчаться — і не тільки з економічних мотивів, а насамперед — із політичних.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— Що саме послужить основним каталізатором революційного вибуху, можна тільки гадати. Можливо, це буде так звана пенсійна реформа чи зміни в трудовому законодавстві, а можливо — посилення репресій проти українських патріотів. Буде це раніше чи пізніше, ніхто не може сказати. Однозначно тільки одне: революція відбудеться під прапором Бандери, оскільки буде соціальною й національною по суті. Альтернативою бандитизації України може бути лише її бандеризація.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— Це станеться тоді, коли влада остаточно втратить відчуття реалій. Сьогодні різні представники влади змагаються між собою, підкидаючи дров у багаття: то переводять надання пільг у ручний режим, то ускладнюють життя підприємцям, то закривають українські школи, то раптово підвищують тарифи. Така політика недовговічна і приречена.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Стиснута до краю пружина розпрямляється, зриваючи обмежувачі. Це неминуче. Коли настане пік? Та будь-якого моменту! Спрогнозувати його важко — за часом, форматом розвитку і можливими наслідками. Багато правителів робили ставку на силу і думали, що правитимуть вічно. «Иных уж нет, а те далече…»

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— Протестні настрої можуть сягнути піку, коли нинішня влада ослабне зсередини. Поки що влада йде шляхом посилення репресивного апарату й репресій і думає, що в такий спосіб зможе вічно контролювати ситуацію. Насправді Україна з нинішньою владою (а це — бандократія, подальше розкрадання загальнонаціонального надбання, галопуюче збагачення олігархічних кланів за рахунок українських громадян) катастрофічно відстає від загальноєвропейських процесів. Тому, як СРСР свого часу не витримав змагання з Заходом, так і відстала й неконкурентоспроможна Українська держава дасть збій, отже — станеться очищення, а очищення — це насамперед усунення теперішньої влади.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Стихійні протестні акції загострюватимуться, якщо ситуація залишатиметься такою, якою вона є тепер. Зрозуміло, що країні потрібні реформи і кошти на реалізацію цих реформ, а це означає скорочення соціальних витрат. З іншого боку — не дуже вдале, м’яко кажучи, управління вже призвело до значного зростання цін, а отже — до зубожіння населення. Все це викликає «підвищення температури» у суспільстві. Влада ж реагує на це курсом на узурпацію, курсом на побудову поліцейської держави. Очевидно, що такі дії аж ніяк не сприятимуть злагоді та стабільності в суспільстві.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Суспільство нині перебуває на етапі певного протверезіння. У період президентської кампанії було дано вдосталь обіцянок. Але вони так і залишилися обіцянками. І якщо Захід свій Майдан уже відстояв, то у Сходу він ще попереду. Адже «податковий майдан» об’єднав насамперед представників Сходу і Південного Сходу. І сьогодні соціологи відзначають, що радикальніше налаштований саме Схід України. Захід же, який особливо нічого й не очікував від цієї влади, живе наразі однією думкою: як би швидше пережити епоху Януковича.

У кожному разі, народ рано чи пізно примусить владу із собою рахуватися. Справа в часі, а також у появі нових політиків національного масштабу, які зможуть вселити в людей віру і об’єднати їх.

3. Чи будете ви й ваша політична сила брати участь в акції протесту, анонсованій Народним комітетом порятунку України на 22 січня? Чому?

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Захід, запланований на 22 січня, я не називав би акцією протесту. Це мітинг, виступ патріотів, для яких єдність України — не порожнє слово. Тому 22 січня в День Соборності люди, які по-справжньому люблять свою країну, зберуться на Софійській площі, щоб заявити свою позицію. Безумовно, більшість людей на площі представлятимуть нашу партію «Батьківщина», і, звісно, на Софійській площі виступатиме наш лідер Юлія Тимошенко.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Задовго до Дня Соборності «Фронт змін», «За Україну!», УРП «Собор» готували всеукраїнську загальнонаціональну акцію «Ми — єдиний народ», покликану об’єднати країну. У ній візьмуть участь активісти всіх наших територіальних організацій, а також представники партій «За Україну!» і УРП «Собор», народні депутати від фракції «Наша Україна—Народна Самооборона», але насправді ми будемо раді бачити всіх. Центральний майданчик буде в Києві на Контрактовій площі. Але, з огляду на роль Акта Злуки в українській історії та потребу продемонструвати суспільству єдність сил, які протистоять роз’єднувальній політиці чинної влади, представники «Фронту змін» візьмуть участь у мітингу на Софійській площі.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— «Свобода» братиме участь у віче, присвяченому Дню Злуки на Софійській площі 22 січня, оскільки вважаємо, що День Соборності України — знаковий для української нації. Це свято кардинально заперечує московсько-більшовицьку вигадку про створення Української держави комуністами під кремлівським керівництвом (буцімто Ленін «створив» Україну, Сталін «розширив» її територію, а Хрущов «доповнив» Кримом). Насправді держава, яка виникла в результаті об’єднання УНР та ЗУНР, займала територію в 1,6 разу більшу, ніж сучасна Україна, і була, власне, знищена московськими окупантами. Наші попередники творили Українську державу в межах проживання українського етносу, тобто включили в неї всі українські етнічні землі. Тому святкування Дня Злуки — це жива традиція.

ВО «Свобода» — засновник і активний учасник Народного комітету захисту України. Тому логічно, що наша політична сила бере участь у всіх акціях, які анонсує НКЗУ. Крім того, це спосіб ще раз продемонструвати владі суто українську позицію.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— Наша президія ухвалила рішення, що 22 січня ми спільно з іншими політичними та громадськими організаціями візьмемо участь в акціях із нагоди Дня Злуки в Києві та інших містах. Закликаємо всю українську спільноту виявити свою причетність до загального свята та загальної позиції.

Ми хочемо об’єднуватися під дії, хоча вже знову бачимо пусте й дешеве змагання різних майданів по всьому Києву за те, хто перший виступить, за те, хто лідер і хто не лідер. Це все — вчорашній день. Це, що вкрай обурливо, знову виконується тими, хто своїми амбіціями та примітивністю зруйнував єдність наших сил. Ми не беремо участі в таких змаганнях. Ми не беремо участі в цій метушні. Я хочу, щоб ми були з людьми, з молоддю, щоб ми дали людям спокійну надію на появу зрілої політичної і громадянської сили, здатної захистити й повернути Україну.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Партія «Громадянська позиція» візьме участь в акції спільно з іншими опозиційними партіями та громадськими організаціями. Чому? Тому що ми переконані: проти такої влади потрібно об’єднувати зусилля всіх, хто бачить Україну самостійною державою, з європейськими цінностями та стандартами життя.

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— 22 січня — це день українського єднання. Кожен українець, який знає і шанує історію свого народу, ставиться до цієї дати з належною повагою. По всій Україні цього дня відбудуться різні заходи зі святкування річниці зазначеної події. Що ж до Об’єднаного мітингу патріотичних сил о 14.00 на Софійській площі, то «Народна самооборона» — одна з учасниць цього мітингу. Я теж маю намір прийти на цей мітинг як пересічний громадянин.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Звичайно, члени і прибічники Української республіканської партії «Собор» братимуть участь у святкуванні Дня Соборності. Зрештою, сама назва нашої партії демонструє, наскільки серйозно ми ставимося до цього свята. Разом з нашими однодумцями з «Фронту змін», партії «За Україну!» ми почнемо відзначати 22 січня об 11 годині на столичній Контрактовій площі. Після завершення цієї акції наші партійці приєднаються і до інших заходів, які проходитимуть цього дня. Але разом з тим я не думаю, що таку історичну подію, як День Злуки, варто експлуатувати в чиїхось партійних інтересах. Думаю, якби на початку ХХ століття було менше партійних чвар, то в нас було б значно більше шансів зберегти соборну незалежну державу.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Ми будемо брати участь в акції на Софійській площі — рішення прийнято. Це символічний день для країни. Він задає тон політичного позиціонування на весь рік.

4. Чи очікуєте ви провокацій? Якщо так, то з чийого боку?

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Від нинішньої влади всього можна чекати. Але якщо на площі буде достатня кількість людей, влада побоїться йти на провокації. Тому що люди, готові захищати свої права, — єдине, чого вони бояться.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Ми готуємося до всього. Але ніякі провокації Дня Соборності не скасують.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— Провокації «анонсувала» діюча влада. Саме з вуст її керівника МВС Могильова українці почули про «заплановане» на 22 січня кровопролиття. Тому очевидно, що будь-яких провокацій слід чекати від влади, яка боїться масових акцій.

«Свобода» провела величезну кількість масових заходів, у яких брали участь тисячі людей, тому можу стверджувати, що на таких заходах провокація можлива тільки ззовні. Так це було, наприклад, 27 квітня 2010 року під час протестів проти ратифікації «харківських угод», коли міліція спровокувала людей на протистояння.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— У нас чималий досвід організації мирних демонстрацій. Депутати нашої фракції направили міністру внутрішніх справ України депутатське звернення, в якому вимагають надати громадськості вичерпні роз’яснення щодо суті заяв про можливе кровопролиття під час проведення громадських акцій.

Усі погрози, якщо вони є, мають бути зняті правоохоронними органами до дня проведення громадських заходів. І персональна відповідальність за це лежить безпосередньо на керівництві МВС.

У будь-якому разі правоохоронні органи повинні вжити всіх заходів для безпеки кожного громадянина, який братиме участь в акціях 22 січня, і забезпечити кожному конституційне право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, гарантовані статтею 39 Конституції України.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Опозиція готує мирну акцію. Якщо будуть провокації, то тільки з боку влади.

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— Провокації вигідні владі для дискредитації опозиційного руху. Свого часу цю технологію вже було використано для того, щоб захлинувся рух «Україна без Кучми». Провокації можуть бути як ззовні, так і зсередини опозиції (адже агентура спецслужб у політикумі не була вичищена в результаті люстрації). Для запобігання провокаціям треба поліпшувати співробітництво між опозиційними партіями та громадськими організаціями, посилювати дисципліну всередині структур і проводити самоочищення.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Це складно прогнозувати. Скажу тільки, що в провокаціях зацікавлені люди, які за своїм особистим інтересом не бачать України.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Я не очікую провокацій. Їх не буде.

5. Якими будуть основні меседжі акції?

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Їх диктує саме життя: об’єднати і захистити країну.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Девіз акції — «Ми — єдиний народ». На кожній площадці в регіоні, як і в Києві, відбуватиметься символічне дійство.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— Акція пройде під гаслом «Від соборності українських земель — до єдності української нації». Оскільки соборність України — одна з основних підвалин українського націоналізму, то гасло віча 22 січня перегукується з метою, яку ставили українські націоналісти, — вибороти Українську Самостійну Соборну Державу.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— Наша головна думка — така: ми — сучасна, соборна, європейська нація. Носієм національної ідеї є український громадянин, усе наше громадянство. Ми звертаємося до громадян, щоб не мовчати, не стояти осторонь, не бути байдужим натовпом, а об’єднувати зусилля для захисту своєї свободи, прав і майбутнього. Усе залежить від нас.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Ми скажемо «ні» — політиці розколу країни, здавання суверенітету та національних інтересів, згортання демократії і громадянських свобод, вибіркового застосування закону, корупції і зловживанням влади. Виступимо із закликом — відкинути все вторинне, несуттєве, щоб об’єднати зусилля і спільно врятувати країну від руйнації, повернути Україну на європейський шлях розвитку.

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— Головним посилом акції має бути об’єднання всіх патріотичних сил у країні. Незалежно від того, до якої партії або громадської організації хто належить. Адже ідеологією провідників нинішньої влади є російський націоналізм, а форма правління наближається до бандократії. Протистояти українофобству та бандократії — справа честі кожного патріота України.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Головний меседж нашої акції: «Ми — єдиний народ!». Думаю, коментарі тут не потрібні.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Кожен політик і політична сила намагаються впливати на політичну ситуацію в країні. Тому кожен лідер партії зробить свою заяву. Тимошенко говоритиме про репресії. І їй дійсно є що сказати з цього приводу. Тягнибок говоритиме про закінчену місію старих політиків та антиукраїнського режиму Януковича. Яценюк говоритиме про те, що він інший — новий політик, готовий до конструктивної роботи у владі, тільки дайте посаду… Наш меседж: план порятунку демократії в Україні. Ми будемо закликати політиків об’єднатися навколо цього плану.

6. Оцініть за п’ятибальною шкалою ступінь готовності опозиційних партій до координації дій.

Олександр Турчинов, БЮТ:

— Я не бачу проблеми в координації дій опозиційних сил, ми готові до цього на всі п’ять балів. Проблема полягає в іншому — у тому, що не всі партії, які висувають радикальні гасла і дають епатажні оцінки, є насправді опозиційними. Як у всіх тоталітарних країнах, в Україні влада намагається створити дві групи керованих опозиціонерів. Одну — так звану конструктивну, іншу — провокаційно-деструктивну. Перед ними ставлять різні завдання, але одну мету: відволікти суспільство від реального шляху захисту своїх інтересів і скомпрометувати реальні політичні сили, готові опонувати владі. Оцінювати ставлення влади до опозиції можна тільки так: влада боїться тих, проти кого реально бореться, проти кого запущено реальні репресії.

Арсеній Яценюк,
«Фронт змін»:

— Поки що двійка.

Олег Тягнибок, «Свобода»:

— Сьогодні в Україні існує парламентська і позапарламентська опозиція. Ключові події 2010 року продемонстрували, що парламентська опозиція неспроможна захищати інтереси громади, інтереси українців в умовах, створених окупаційною адміністрацією. Масове «тушкування» як народних депутатів, так і депутатів місцевих рад від політичних сил, представлених у Верховній Раді, показує, що ступінь готовності цих партій для координації дій — одиниця. Ці політичні сили сьогодні перебувають у стані напіврозпаду і тому турбуються тільки про самозбереження.

На жаль, системно українофобським проявам центральної влади протистоїть тільки національна опозиція, представлена в органах місцевого самоврядування, якими керують «свободівці» (Тернопільська, Івано-Франківська і Львівська області). Там координація дій на рівні чотирьох, можливо, навіть п’яти балів.

Для всіх очевидно, що українофобство стало основою політики режиму Януковича і провадиться у всіх сферах життя. З огляду на це, «Свобода» готова об’єднати зусилля з політичними силами і громадськими організаціями, які готові безкомпромісно протистояти антиукраїнській владі. Саме тому ВО «Свобода» стала засновником Народного комітету захисту України і на центральному рівні, і на місцях.

Валентин Наливайченко, «Наша Україна»:

— Об’єднуватися треба під конкретні справи і дії — тільки такий союз буде стійким і тривалим. Наша готовність до координації — на найвищий бал.

Анатолій Гриценко,
«Громадянська позиція»:

— Готовність до координації дій — тверда четвірка. З двома уточненнями. Перше: якщо ми говоримо про опозиційні партії, а не ті, які імітують опозицію на повідку у Банкової. І друге: самих дій поки що замало, і вони неефективні. Тому що опозиція роз’єднана і слабка, суспільство розчароване і неодноразово зраджене різними партіями і політиками, у тому числі з табору нинішньої опозиції.

Олесь Доній,
«Народна самооборона»:

— Зараз у реальній опозиції не так багато політиків. На пікеті проти затримання активістів «податкового майдану» я бачив іще депутатів Михайла Волинця, Андрія Парубія, Андрія Павловського, Юрія Гримчака, політика Степана Барну. На акції проти знесення Замку барона, на пікеті проти арешту Юрія Луценка — майже ті самі обличчя. Тобто в реальному русі опору бере участь не так вже й багато політиків. Вони належать до різних партій, але в них немає проблем з координацією дій. Бо вони насамперед хочуть діяти. Тобто протистояти існуючому режиму. Це і є реальна опозиція (хоча поки що й не настільки численна). Ступінь здатності цих політиків і громадських діячів до координації я оцінив би на чотири з плюсом.

Що стосується номінальної опозиції, тобто лідерів політичних формально опозиційних партій, тут складніше. Оскільки всі, хто хотів координувати дії, уже давно могли б це зробити. Я, наприклад, не розумію, чому опозиційні партії на виборах до органів місцевого самоврядування не узгодили список кандидатів у мажоритарних округах. Якби хотіли, давно б уже скоординували свої дії. Думаю, дається взнаки ціла низка чинників: як непомірні (і часто нерозумні) амбіції деяких партбосів, так і непроведення люстрації в політиці після здобуття Україною незалежності. Тому здатність до координації дій «номінальної» опозиції я оцінив би на три з мінусом.

Анатолій Матвієнко,
«Собор»:

— Сьогодні готовність опозиційних партій до координації своїх дій можна оцінити тільки на двійку. Це пов’язано з тим, що до власне координації дій опозиції тяжіє дуже небагато політичних сил. Натомість існує прагнення до монополізації опозиції. Наприклад, Олег Тягнибок вважає, що тільки очолювана ним «Свобода» є справжньою опозицією; Юлія Тимошенко прагне підпорядкувати собі всі опозиційні партії... Це деструктивний підхід. Координація можлива тільки за наявності діалогу, а не підпорядкування.

Відсутність порозуміння між опозиційними силами також об’єктивно зумовлена різною філософією опозиційної діяльності. Для одних бути в опозиції — це означає бути на барикадах; для УРП «Собор» і наших однодумців — це насамперед здатність пропонувати суспільству розумну альтернативу діям влади.

Микола Катеринчук,
«Європейська партія»:

— Ні для кого не секрет, що в Україні дві опозиції. Перша — радикально-непримиренна. Друга — конструктивна і, м’яко кажучи, призначена. Тому навряд чи варто дивуватися, що 22 січня політики звернуться до України з різними меседжами і гаслами, з різних майданів. Поки що готовність опозиції до координації дій я б оцінив на два бали. Але не забувайте, що до місцевих виборів був усього один бал. Сьогодні опозиційні сили вже хоча б говорять одна з одною. Залишилося тільки навчитися чути. І потенціал тут є.

Хочу вас запевнити, що життя та подальший розвиток ситуації в країні об’єднає на сьогодні настільки різних опозиціонерів. Будь-яке партнерство опозиції з владою приречене. Бо в якийсь момент кожен політик розуміє, що шлях до власної політичної незалежності і влади лежить тільки через реальну, а не декоративну опозицію. Це аксіома. Наразі ж іде гра, де влада і так звана конструктивна опозиція одне одного використовують.

Як бачимо, опозиційні лідери об’єктивно оцінили готовність суспільства до масових акцій протесту — у середньому на трійку. Ще гірше з готовністю самих опозиціонерів до координації своїх дій — двійка.

Зрозуміло також: якщо політика влади не зміниться (при зростанні цін на квартплату, газ, продукти, на... все, а також тотальних хабарах на освіту, медичну допомогу, влаштування на роботу та при падінні заробітної плати і пенсій, чиновники команди президента продовжують багатіти), протестні настрої в масах зростуть. До речі, саме на цьому грунті дуже швидко настане «злука» між «непримиренними» Заходом і Сходом. Адже погано всім.

Що ж до опозиції, то навіть тих політиків, які сьогодні епатують народ та імітують бурхливу діяльність під наглядом Банкової, ситуація змусить прийти до розуміння необхідності не тільки вважатися, а й бути опозиціонером.

Інакше при збереженні політики влади, неузгодженості дій опозиції народні протести набуватимуть несподіваних, хаотичних, цинічних і відчайдушних форм. Вони можуть перетворитися на каламутну хвилю, яка накриє всіх. і в якій потоне надія на єдність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво