Демократії стало більше на 36 хвилин

Хоча кіровоградці ще не знають дати наступних виборів, але, очевидно, їх у нашому місті доведеться проводити знову: територіальна виборча комісія визнала результати позачергового голосування жителів обласного центру недійсними. Кіровоград учергове залишився без голови.

Незважаючи на прискіпливу увагу до кіровоградських виборів з боку ЦВК (Ярослав Давидович напередодні запевнив місцевих журналістів, що місто до виборів готове, і все має пройти чудово), навколо ТВК розгорталися і детективні, і кумедні, і напівтрагічні події. Але присмак у них був один — розчарування і гіркоти від усесилля тих, кому начхати і на мораль, і на Закон, а тим більше на реальний вибір кіровоградців…

Старий кінь борозну (не) зіпсує?

Серед майже тридцяти кандидатів на посаду міського голови Кіровограда (кілька осіб напередодні таки знялися добровільно з перегонів) були люди різні не лише за поглядами, потенціалом, можливостями. Після всього, що відбулося, можна з певністю сказати, що й участь брали у виборах більшість із них аж ніяк не для того, аби завоювати довіру земляків і справді прислужитися рідному місту. Серед тих, чиї прізвища банально збігалися з прізвищами популярніших кандидатів — завсідників-аутсайдерів усіх виборів останнього десятиріччя, чітко виокремилася група скаржників, яка подавала свої петиції тоді, коли потрібно і на того, на кого потрібно.

Фаворитом кампанії вважався колишній мер Олександр Нікулін. Але в переддень голосування спрацювала кіровоградська традиція. Тут полюбляють знімати фаворита в останню мить. Свого часу за чотири хвилини до півночі перед голосуванням кучмівська влада знімала з виборів свого опонента, потенційного переможця Валерія Кальченка. Щось подібне сталося і з Нікуліним: ТВК зняла його з перегонів. Причому без явних, бодай формальних, підстав, до того ж не маючи кворуму. Попередження, винесені йому раніше, були анульовані судом, але ввечері, напередодні виборів, з’явилися ще дві скарги — від кандидатів Миколи Швеця і Олександра Завітневича з приводу того, що пікет на підтримку Нікуліна розпочався раніше заявленої години і що не знято агітаційного матеріалу (це рівною мірою стосувалося практично всіх кандидатів, агітки багатьох з них красуються і досі). Комісія швидко й організовано проголосувала за винесення попереджень і зняття кандидатури з виборів. Щоправда, сталося це не у 23.56, як за Кучми, а о 23.20 — демократія просунулася на цілих 36 хвилин!

Голова ТВК Леонід Багно на той час перебував у лікарні, звідки його привезли блідого і змученого. Заступник голови обласної організації УНП (саме цю партію Багно представляє в комісії) Ігор Козуб (теж один з кандидатів) напереодні намагався відкликати його з комісії, але не зміг потрапити до лікарні: голову комісії пильно охороняли. Хто забезпечив цю охорону? Принаймні це була не міліція і не якісь інші державні силові структури.

Прямо з залу «швидка» забрала іншого члена комісії — Надію Жосан, але, посилаючись на те, що десятий, необхідний для кворуму, член комісії, тільки-но тут був (!), засідання таки розпочали. Зате фатальне для Олександра Нікуліна рішення комісія видала йому аж увечері наступного дня — зрозуміло, аби він не міг вчасно оскаржити його в суді.

Кому був вигідний згаданий поворот подій? За логікою — віце-лідерові березневих виборів, відомому в місті бізнесмену Олександру Табалову. Зняття з виборів Нікуліна відкривало йому пряму дорогу до крісла голови міста. Та не так сталося…

«Мы с тобой два берега у одной реки…»

Чутка про те, що Нікуліна зняли з перегонів швико поширилася містом, і це, можливо, стало причиною того, що у виборах узяла участь лише трохи більше ніж чверть кіровоградців, які мали право голосу. За даними громадського прес-центру «Кіровограду — чесні вибори!», це найнижчий показник за всю новітню виборчу історію міста. До того ж 12 відсотків з тих, хто все-таки прийшли на виборчі дільниці, проголосували проти всіх.

Ще одна проблема полягала в тому, що рішення про зняття Нікуліна потрапило на дільниці невчасно (про те, як його розвозили з ТВК можна розповідати окрему детективну історію), десь штампи «вибув» проставили о дев’ятій годині ранку, а десь і о п’ятнадцятій дня. Зрозуміло, увесь цей час люди голосували.

Старше покоління, яке дисципліновано прийшло на вибори і частина якого готова була голосувати за Нікуліна, дружно віддало свої голоси за лідера комуністів екс-нардепа Володимира Пузакова. Інша частина виборців віддала перевагу молодому нашоукраїнцеві Олександрові Дануці. В одному районі міста переміг Дануца, в іншому — Пузаков, розрив між ними становив усього кілька сотень голосів. Табалов виявився лише третім. У Кіровограда знову з’явилася перспектива повернути собі славу червоного пояса, який він весною успішно замінив на бютівське «червоне серце».

І тут розпочалося найцікавіше. До Пузакова відразу підтягнулись активісти місцевої Партії регіонів. Через день-два було оголошено, що комуністи відтепер виходять з депутатського об’єднання у міській раді, куди входили крім них «НУ», БЮТ та ліберали. Такий крок вони пояснювали нібито обурливою поведінкою нашоукраїнців. Олександр Дануца та команда, що стояла за ним (а це фактично нинішнє керівництво облдержадміністрації плюс народний депутат Едуард Зейналов, а якщо брати вище, то й Олександр Третяков), натхнені несподіваною майже перемогою, відступати не збиралися. Про це свідчили десятки скарг, які вони подали до ТВК, вимагаючи перерахувати ті голоси, які раніше були визнані недійсними як такі, що віддані до проставлення штампу «вибув» проти прізвища «Нікулін».

Але на одному з підсумкових засідань ТВК представники Партії регіонів прокрутили (майже у цілковитій тиші при величезному напливі народу) кілька аудіозаписів, де голоси, схожі на голоси лідерів фракції «НУ», у міській раді намагалися домовитися з візаві з ПР про майбутнє мерство Дануци, пропонуючи хабара для голови Кіровської районної виборчої комісії. Було також заявлено, що є й інші записи, ще крутіші.

Зрозуміло, що після всього цього та після неодноразового звернення до суду Олександра Нікуліна ТВК навряд чи могла ухвалити інше рішення, ніж визнати результати виборів недійсними. Та й «переможців» важко назвати справжніми переможцями— кожен з них ледь натягнув по три-чотири відсотки голосів від загальної кількості виборців.

Вибори закінчилися, нехай живуть вибори?

Власне, такий результат вигідний нинішній бютівській команді, яка залишається при владі, маючи практично всі повноваження, але ніби ні за що не відповідаючи, бо вона ж — в.о. Ці вибори також продемонстрували, як швидко тріумфальна березнева перемога БЮТ обернулася глибокою поразкою: жоден з її кандидатів (хоча всі вони позиціонувалися як самовисуванці, що саме по собі дуже показово) не здобув хоч якоюсь мірою переконливого результату. Анатолій Перевозник, який і далі керуватиме містом, робитиме це, маючи фактично два відсотки (за нього проголосували трохи більше ніж чотири тисячі людей) довіри виборців…