Дата і місце народження - Політика - dt.ua

Дата і місце народження

18 листопада, 2011, 16:04 Роздрукувати Випуск №42, 18 листопада-25 листопада

Обов’язок з реєстрації, зберігання, захисту персональних баз даних стосується кожного підприємства України.

На жаль, у повсякденному житті дедалі частіше й частіше доводиться стикатися з необхідністю заповнювати всілякі анкети, опитувальники, квитанції; з реєстрацією в Інтернеті… Приміром, чого тільки варті недавні титанічні зусилля банків зі збирання інформації про своїх клієнтів на виконання постанови фінансового регулятора. Щоб устигнути до визначеного терміну, 25 жовтня, фінансові структури буквально налягли на своїх клієнтів усім миром. Під цей «опис» фактично підпали всі дорослі фізичні і, зрозуміло, юридичні особи. Причому ті, хто заповнював анкети та опитувальні листки, переконалися, як багато банків, щоб догодити начальству в Нацбанку, намагалися довідатися про свого клієнта по максимуму. Мовляв, зайва інформація не завадить. Відповідно до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (постанова правління Нацбанку України від 14 травня 2003 року №189) вони можуть це робити. Інша річ, що банки зловживають своїми правами, іноді вимагаючи інформацію, яка потрібна скоріше для комерційних цілей, ніж для фінансового моніторингу.

Найцікавіше, що й після закінчення сезону збирання інформації роботи в банкірів не поменшає, бо реєстрація, зберігання, захист та організація доступу до цієї інформації можуть перетворитися для них на серйозний головний біль. Утім, як і для всіх компаній і навіть підприємців, котрі мають хоч якісь структуровані персональні дані про своїх клієнтів, конкурентів або хоча б про своїх штатних співробітників...

Зброя масового ураження

В одній зі своїх перших резолюцій, ухваленій іще далекого 1946 року, ООН проголосила свободу інформації фундаментальним правом людини та критерієм для всіх свобод, яким присвячена Організація Об’єднаних Націй. Можливо, комусь така теза здасться перебільшенням. А хтось визнає її декларативною і мало відповідною дійсному стану речей. Однак ми дозволимо собі не погодитися з будь-якими спробами применшити значення інформації та інформаційних процесів у сучасному суспільстві. Адже навіть залишивши за дужками ще свіжі приклади гучних викриттів від Wikileaks та революцій від Facebook, будь-яка сучасна людина, просто проаналізувавши свій щоденний побут, зможе зробити висновок про те, яке місце інформація посідає в її особистому житті й наскільки сильно (часом навіть невиправдано сильно) інформація впливає на світ. Останніх 20 років вистачило для того, щоб інформація, яка стала загальнодоступною завдяки Інтернету, перетворилася на потужну зброю масового ураження, здатну не тільки поставити хрест на кар’єрі окремо взятого чиновника, а й посіяти хаос і паніку, поміняти суспільний лад у країнах і регіонах.

Колись батько кібернетики Норберт Вінер сказав: «Інформа­ція — це інформація, а не енергія і не матерія». Визначаючи інформацію як філософську категорію нарівні з енергією і матерією, учений далекоглядно передбачив місце цього явища в долі людства. Адже інформація, будучи нематеріальною за своєю природою, вкрай утруднює, якщо не виключає взагалі, можливість неподільно володіти нею. Монополія на інформацію, якщо й можлива, то вкрай обмежена в часі. Саме це й робить її найдемократичнішим механізмом впливу на суспільні процеси. Це ж підвищує й цінність права на інформацію в
ієрархії прав і свобод людини.

П’ять днів строку

Українське суспільство отримало закріплені в законі гарантії свободи інформації без будь-якої боротьби, легко й безболісно. Чесно кажучи, фундаментальна реформа інформаційного законодавства, проведена на початку поточного року Україною на виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, пройшла так непомітно, що завоювання, за які люди в інших країнах боролися десятиліттями, поклавши своє життя на вівтар свободи, у нас такими не вважаються.

Цікаво, що найбільші кроки на шляху до демократизації та лібералізації інформаційного законодавства зробила та влада, яку повсюдно й беззастережно критикують за непрозорість, корупційність та обмеження свободи слова. Складається абсурдне враження, що нова редакція Закону «Про інформацію» і Закон «Про доступ до публічної інформації» є предметом прихованих, підкилимних домовленостей суспільства і влади, за якими перше — не помічає й не використовує наданого йому механізму захисту власних прав і контролю над владою, а друга — стоїчно терпить критику на свою адресу щодо згортання демократичних прав і свобод, забуваючи на своє виправдання посилатися на важелі демократизації, менше року тому повністю передані в руки суспільства.

І якщо владу ще якось можна зрозуміти, то українське суспільство, нас із вами, які самі позбавляють себе наданих законом прав і при цьому нарікають на свавілля чиновників і тотальну корупцію, зрозуміти досить складно. Схоже, більшість наших співгромадян просто не читали Закону «Про доступ до публічної інформації», який дає, скажімо, будь-якій особі право вимагати, щоб протягом п’яти робочих днів без будь-яких обмежень їй надали інформацію про розпоряджання бюджетними коштами, володіння, розпоряджання, використання державного та комунального майна, декларації про доходи посадових осіб, кандидатів на виборні посади та членів їхніх сімей, а також будь-яку іншу публічну інформацію — тобто інформацію, відображену будь-якими засобами на будь-яких носіях, яку було отримано або створено у процесі виконання державними органами своїх функцій, або яка перебуває в їхньому володінні.

До речі, інформацію про стан навколишнього середовища, виконання делегованих державою повноважень, постачання товарів, робіт, послуг (і цін на них) монополістами, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища й інші надзвичайні події, а також іншу інформацію, що має суспільний інтерес, можна зажадати і від інших, не державних суб’єктів. При цьому підприємства та підприємці, що володіють відповідною інформацією, як і державні органи, зобов’язані призначити співробітника або вповноважити цілий підрозділ на роботу із запитами громадян.

За законом громадяни отримали право доступу на засідання колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, спеціально передбачених законом. Дуже важлива закріплена в законі гарантія звільнення від відповідальності чиновника, який розголосив інформацію про правопорушення, відомості, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю (ст. 11).

Незаконне збирання та обмеження доступу

Окремі положення закону стосуються захисту громадянином таємниці свого особистого життя та запобігання незаконному збиранню інформації про себе. Особа має право знати в період збирання інформації, але до початку її використання, про відомості, які про неї збираються, мету такого збирання, зберігання, поширення, а також мати доступ до цієї інформації, ознайомитися за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це потрібно для захисту її прав та інтересів. Указане право не поширюється на інформацію, зібрану про особу в рамках кримінальної справи (охороняється таємницею слідства), а також у рамках оператив­но-розшукової діяльності. Але хіба мало інформації збирають правоохоронні органи про громадян без належного оформлення таких дій? Із метою, м’яко кажучи, далекою від утвердження торжества закону. У кожному разі направлений у правоохоронні органі запит громадянина чи організації щодо підстав для збирання інформації про них дасть можливість якщо не припинити незаконне переслідування, то хоча б прояснити підстави, на яких інформація збирається.

Але найголовніше те, що дотримання прав громадян у сфері доступу до публічної інформації забезпечується адміністративними та дисциплінарними санкціями, які застосовуються до порушників відповідних норм закону. Крім цього, порушення права на інформацію можна оскаржити в адміністративному суді, який розглядає позови громадян за спрощеною процедурою, зазвичай без виклику сторін. Нині судова практика в таких справах тільки напрацьовується, та навіть на підставі невеликого досвіду можна говорити про те, що суди переважно стають на бік громадян, задовольняючи їхні позови. Так, Київський апеляційний адміністративний суд 16 червня 2011 року залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов журналіста до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, про витребування документів стосовно підстав для видачі ліцензій деяким українським телемовцям (у яких він вбачає ознаки правопорушень). Рішення суду є обов’язковим для виконання державним органом, і тепер чиновник, який і надалі утримуватиметься від надання документації, відповідатиме не тільки в адміністративному, а й у кримінальному порядку.

Скажіть, а що заважає піти тим самим шляхом армії вітчизняних комерційних компаній, не задоволених, наприклад, результатами тендерів? Про корупцію в держзакупівлях багато й голосно говорять. Але щоб витребувати документи, грамотно й чітко скласти на їх підставі заяву до правоохоронних органів, руки доходять далеко не у всіх,

Захист і штрафи

Право на інформацію не може бути безмежним. Звичайно, його обмеження є абсолютно обґрунтованим у встановлених законом рамках і поширюється на конфіденційну (зокрема інформацію про особу), таємну та службову інформацію. Ба більше, щоб захистити персональні дані, тобто дані, за якими можна ідентифікувати особу, спеціальні норми передбачає Закон «Про захист персональних даних».

Так, із 1 липня поточного року суб’єкти господарювання зобов’язані реєструвати бази персональних даних. Реєстрацію здійснює Державна служба Ук­раїни з питань захисту персональних баз даних на підставі заяви власника бази даних. За законом до персональних баз даних відносяться будь-які картотеки та документи, що зберігаються в електронному вигляді, які в певній формі містять у собі структурова­ні персональні дані працівників підприємства. Згідно зі ст. 11 За­кону «Про інформацію», до таких відомостей належить, зокрема, інформація про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, адресу, дату і місце народження.

Таким чином, обов’язок з реєстрації баз персональних даних стосується, за невеликим винятком, кожного підприємства Ук­раїни. Тобто кожне підприємство має бодай одну базу персональних даних (про своїх співробітників). І це вже не кажучи про різні додаткові бази даних про клієнтів, партнерів, споживачів. На кожну таку базу підприємст­во отримує свідоцтво. До того ж закон запроваджує комплекс додаткових обов’язків підприємст­ва про осіб, персональні дані яких підприємство зберігає. Ад­же персональні дані можна збирати тільки за згодою особи, яка отримує комплекс прав щодо утримувача бази, в яку потрапили її персональні дані (ст. 8).

Багато підприємств, які досі не потурбувалися про необхідність реєструвати персональні бази даних, зазнають шоку через те, що, крім безпосередньо реєстрації бази даних, потрібно забезпечити дотримання особливого правового режиму використання інформації, яка міститься в базі. Зокрема, він гарантує конфіденційність, обмежений доступ до інформації, її поширення в особливому порядку, роботу з базами тільки певних осіб.

За недотримання законодавства у сфері захисту персональних даних установлено адміністративну відповідальність. Так, штраф у розмірі від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) установлено за ухилення від реєстрації баз даних, а в розмірі від 300 до 1000 НМДГ — за порушення порядку зберігання персональних даних. Штрафи до порушників застосовуватимуться з 1 січня 2012 року.

«Саме в порівнянні з викладе­ними вище обов’язками бізнесу з охорони персональних даних дея­ким дисбалансом видаються повноваження суб’єктів фінансового моніторингу (у тому числі банків) з витребування документів у своїх клієнтів у рамках здійснення контролю за фінансовими операціями та/або ідентифікації клієнта. Банк може вимагати документи без будь-яких обмежень. Чи треба говорити про те, що в країні, де проблема легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, не існувала як така до ос­таннього часу, надання згаданих повноважень широкому колу фінансових установ само по собі по­роджує високу ймовірність зловживання банками своїми правами, витребування документів в об­сязі, що явно перевищує розумний».

* * *

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що, попри численні обтяження вітчизняного бізнесу нормами, що регулюють захист персональних даних, загалом інформаційне законодавство помітно поліпшилося протягом поточного року. Українське суспільство, а отже, й український бізнес, отримало реальний доступ до досі закритої інформації про діяльність державних органів, яким бездіяльність громадян, що демонструють повну відсутність інтересу до інформації про діяльність держави, поки що не дала можливості усвідомити всі переваги роботи у відкритому, прозорому режимі. Можливо, слідом за усвідомленням у влади виникне бажання переглянути певні норми закону, повернути втрачений статус-кво. Але про це ми можемо тільки здогадуватися. Адже м’яч тепер на половині поля українських громадян, яким, мабуть, простіше, стоячи на березі суспільних процесів, огульно критикувати владу, одночасно нарікаючи на свою долю, замість того, щоб, використовуючи надані законом права, спробувати вплинути на владу, взявши особисту участь у цих самих суспільних процесах, виконавши свій громадянський обов’язок з контролю за роботою державного апарату.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво