Ціна миру в Донбасі: Україна не зможе одночасно зберегти і територію, і суверенітет – Foreign Affairs

Президент України Володимир Зеленський зробив ставку на те, що його президентство покладе край війні проти підтримуваних Москвою бойовиків на сході України таким чином, щоб це не зруйнувало його країну і не сприяло подальшому втручанню Росії. Це буде вкрай непросто зробити. Відповідно до умов Мінських угод, які окреслюють міжнародно визнані рамки для вирішення конфлікту, врегулювання, яке одночасно би зберігало суверенітет України і відновило б її територіальну цілісність, практично неможливе, пишуть у статті для Foreign Affairs Томас Грехем та Джозеф Хаберман.

За останні шість років в результаті конфлікту в Донбасі загинуло понад 13 тисяч осіб, а близько 1,5 млн стали внутрішньо переміщеними особами. Український уряд погодився з Мінськими угодами під час піку бойових дій в кінці 2014 і на початку 2015 року, перебуваючи під величезним тиском, щоб зупинити бойові дії. Угода надає двом самопроголошеним сепаратистським республікам в Донбасі "особливий статус" - той, який передбачає місцеву автономію всередині України і закріплює особливе положення цих районів. Більш того, угода передбачає, що в цих регіонах будуть проведені місцеві вибори до того, як центральний уряд відновить контроль над східним кордоном України з Росією.

Проведення виборів без попереднього забезпечення безпеки кордонів і виведення російських військ дозволить бойовикам залякати виборців або вплинути на результати виборів. Більш того, це спричинить продовження російської військової присутності в регіоні у вигляді спостерігачів на виборах, в яких Росія явно зацікавлена. А передача керівних повноважень сепаратистським регіонам посилить розбіжності всередині країни і створить ризик руйнування і без того нестійкої політичної згуртованості. Ворожі збройні сили, знаходячись в складі України, будуть, як і раніше, здатні використовувати свої озброєні підрозділи, щоб підірвати суверенітет країни і знищити її зусилля по створенню сучасної ліберальної держави, пишуть автори.

Зеленський спробував перешкодити цьому, ввівши власне законодавство про децентралізацію. Його план може в кінцевому підсумку надати Донбасу більший контроль над місцевими питаннями, такими як мовна політика, освіта і охорона правопорядку, але тільки в рамках ширшої децентралізації по всій країні. Таким чином, регіон отримає більші права на місці, але не більші, ніж будь-яка інша область. Також, щоб забезпечити прозорість місцевих виборів в Донбасі, Зеленський хоче, щоб вони проводилися тільки після того, як Київ відновить контроль над своїм кордоном і виведення російських військ. На жаль, спроба Зеленського змінити існуючі умови мінської системи, щоб відобразити ці позиції, була зірвана російською непримиренністю і безпорадністю Заходу.

Новини з Нормандії

У грудні 2019 року Зеленський приєднався до президента Росії Володимира Путіна, президента Франції Еммануїла Макрона і канцлера Німеччини Ангели Меркель в Парижі для зустрічі в рамках так званого "нормандського формату" - структури, створеної в 2014 році для переговорів щодо припинення конфлікту в Донбасі. Зеленський залишив нараду зі спільною декларацією з викладом кроків по деескалації бойових дій, включаючи розведення сил на лінії розмежування і всеосяжний обмін полоненими. Але він не домігся прогресу в постконфліктному політичному врегулюванні. Путін і далі наполягав на дотриманні Мінських угод, в той час як Макрон і Меркель не запропонували Зеленському ніякої підтримки в його зусиллях щодо внесення змін до них. Спільна декларація підтвердила позицію Росії про те, що Мінські угоди в тому вигляді, в якому вони знаходяться в даний час, залишаються "основою роботи нормандського формату, держави-члени якого виступають за його повну реалізацію".

Київ не може розраховувати на допомогу західноєвропейських посередників, які виступають за швидке рішення і розчаровані повільними темпами прогресу у вирішенні конфлікту. Більш того, деякі західні лідери, зокрема Макрон, прагнуть відновити відносини з Росією. Вони не збираються посилювати тиск на Москву, щоб вона пішла на компроміс; більш імовірним є те, що вони будуть розглядати українську непоступливість як найбільшу перешкоду на шляху до миру і чинитимуть тиск на Київ, щоб добитися поступок з його боку.

Якщо не відбудеться якихось екстраординарних подій в глобальній політиці, які вплинуть або на позицію Путіна, або на небажання Заходу посилювати тиск на Москву, Зеленський може лише сподіватися на те, що доб'ється трохи більшого на наступній зустрічі у рамках нормандського формату, орієнтовно наміченої на квітень. Києву просто не вистачає важелів і зовнішньої підтримки для отримання поступок від Москви. У цих умовах Зеленському доведеться розглянути альтернативи.

Справжній лідер – той, хто може прийняти рішення

У президента України є два очевидних варіанти подальших дій. Перший - це велика угода: всеосяжне врегулювання з Росією, яке виходить за межі Донбасу та включає інші елементи ширшої кризи в Україні, наприклад Крим. Інший підхід полягає в тому, щоб взагалі відмовитися від зусиль по відновленню суверенітету над Донбасом. Кожна з цих стратегій має свої переваги і недоліки.

Велика угода мала б вийти за рамки безпосереднього конфлікту в Донбасі. Більша криза в Україні зачіпає широке коло взаємопов'язаних питань - статус Криму, майбутню роль НАТО в Східній Європі і більш широкі відносини Росії із Заходом - які можуть бути включені в угоду. Якби Зеленський вибрав цей підхід, він міг би запропонувати угоду, де Київ відмовився б від прагнення до членства в НАТО, можливо, в обмін на більш тісні зв'язки зі Сполученими Штатами в сфері безпеки. Такий крок може допомогти послабити побоювання Москви з приводу геополітичної орієнтації України. В цьому випадку Київ також запропонував би офіційно визнати законною анексію Криму в обмін на повне виведення російських військ з Донбасу, відновлення контролю України над її східним кордоном та включення Донбасу до її складу без особливого статусу. Захід буде поступово скасовувати санкції, введені відносно Росії і пропонувати Україні більш значну допомогу у відновленні внутрішніх районів, включаючи критичні політичні та економічні реформи. Така велика угода замінила б діючі Мінські домовленості.

В якості альтернативи Київ міг би визнати, що в найближчому майбутньому зусилля з припинення війни на вигідних умовах не принесуть користі. Зміцнюючи лінію розмежування, яка розділяє контрольовані державою і бойовиками території і роблячи кроки щодо зниження інтенсивності бойових дій, Київ, по суті, односторонньо заморозить конфлікт. Потім уряд міг би перенаправити свої ресурси в райони, які він контролює і зосередитися на зростанні економіки України, зміцненні інститутів і створенні сильної ліберальної держави. Такий підхід дозволив би уникнути або відкласти труднощі по реінкорпорації регіону, став відчуженим і радикалізованим продовж шести років проросійського правління. І ця домовленість не обов'язково має бути незмінною: Київ може переглянути свої плани в міру розвитку ситуації як на сепаратистських територіях, так і по всій Україні.

Поміж молотом і ковадлом

Однак обидві стратегії зіткнуться з жорсткою опозицією з боку націоналістичного крила українського громадянського суспільства, передбачають автори статті. Ця невелика, але дуже активна меншість відмовляється жертвувати найменшим ступенем контролю над територією або суверенітетом України і вона має доведену здатність мобілізуватися проти партій чи політиків, які наважаться перетнути ці червоні лінії. Як президент країни, чиє незадоволене громадянське суспільство спромоглося на дві революції за останні п'ятнадцять років, Зеленський не може ігнорувати перспективу того, що його вибір щодо Донбасу може викликати народне обурення. Залучаючи громадянське суспільство країни - як у спробі його переконати, так і намагаючись використати його для вирішення цієї проблеми - він може забезпечити легітимність в очах народу для будь-якого підходу, який він в кінцевому підсумку вибере, тим самим пом'якшуючи неминучу реакцію націоналістів.

Найкраща помста

З огляду на негнучкість Росії і небажання Заходу втручатися, Україна, швидше за все, як і раніше не зможе виробити прийнятні умови миру, які в повній мірі зберегли б як її суверенітет, так і її територіальну цілісність. Тому прагнення всидіти на обох стільцях одночасно може послабити перспективи для кожного з цих варіантів, залишаючи Київ ще більше прив'язаним до Москви і дедалі слабшим контролем над своїми східними регіонами, не кажучи вже про Крим, підсумовує видання.

Такий стан справ може бути несправедливим, але це реальність. Зеленський повинен зробити вибір; враховуючи діапазон сил, спрямованих проти нього, і відсутність підтримки з-за кордону, він повинен слідувати тій стратегії, яка, на його думку, може найкращим чином забезпечити суверенітет, навіть за рахунок територіальної цілісності. Хоча обидва описаних вище варіанти приносять в жертву деяку ступінь контролю України над міжнародно визнаною територією країни, вони також залишають Київ з суверенітетом над територією, яку він контролює. Забезпечення і зміцнення цього суверенітету дозволить українському уряду продовжувати будувати сучасну, процвітаючу та ліберальну державу. Бо як для людей, так і для націй є справедливим принцип: достойний рівень життя – це найкраща помста.