Чотири виміри української інтеграції в Європу. Внутрішньо- і зовнішньополітичні вигоди зближення між Україною і ЄС - Політика - dt.ua

Чотири виміри української інтеграції в Європу. Внутрішньо- і зовнішньополітичні вигоди зближення між Україною і ЄС

13 травня, 2011, 15:00 Роздрукувати Випуск №17, 13 травня-20 травня

Наскільки Європейський Союз важливий для України, а Україна значуща для Європи?

© Getty Images/Fotobank

Наскільки Європейський Союз важливий для України, а Україна значуща для Європи? Часто дискусії з цього приводу стосуються насамперед або навіть виключно економічної користі україно-єесівського співробітництва. Проте низка політичних аспектів не менш важлива, ніж фінансово-торговельні та соціальні ризики й вигоди поступового входження України в європейські структури.

Європеїзація як «сек’юритизація»

По-перше, Україна досі є відносно ізольованою країною в системі міжнародних відносин. Вона — хоча і є членом таких організацій, як ООН, СОТ, ОБСЄ, Рада Європи — залишається поза основними економічними блоками та військовими союзами північної півкулі. Враховуючи в контексті практики інших країн цього регіону таке нетипове становище, будь-яке подальше зближення між Брюсселем і Києвом можна тільки вітати. Воно сприятиме неформальній політичній «сек’юритізації» та фактичному, якщо не юридичному, зануренню України в європейську систему безпеки, співробітництва та взаємопроникнення, яка розвивається.

Недостатність інституціалізації зв’язків України із зовнішнім світом необхідно постійно надолужувати, навіть якщо зараз це можна робити тільки відносно невеличкими кроками. У найближчому майбутньому Україна має укласти на різних рівнях якнайбільше угод з ЄС і країнами Союзу, які крок за кроком поглибили б її інтеграцію в загальноєвропейські структури. У далекій перспективі це привело б до повноправного членства України в Європейському Союзі, а також, у разі згоди українських політичних еліт на це, до членства в НАТО. Власне, на момент вступу України в Європейський Союз членство в Північноатлантичному альянсі вже не буде таким актуальним — у наступні роки ЄС буде і далі розвиватися в бік загальноєвропейської квазіфедерації і квазідержави. Найімовірніше, європейська інтеграція поглиблюватиметься, і Європейський Союз стане формально й оборонним союзом, що надаватиме
однозначні гарантії безпеки країнам-членам (у Лісабонському договорі на це вже є натяки). Уже сьогодні більшість членів ЄС є членами НАТО, а більшість країн НАТО — членами ЄС.

Європеїзація як чинник фокусування реформ

Друга перевага інтеграції України в ЄС також багато значить і стосується внутрішньої політики. Поглиблення співробітництва з Європою навіть ще до отримання членства в ЄС могло б дати важливий сигнал або навіть вирішальний поштовх для майбутніх реформ в Україні. Загальновизнано, що Україна повинна докорінно змінити свої політичну, адміністративну, правову, економічну, соціальну та освітню системи. Проте питання, яку саме соціально-економічну модель вона повинна обрати, як і раніше, залишається джерелом суперечок і застою. Плутанина з вибором моделі підриває задум, ініціювання та реалізацію реформ. Для різних політичних сил України цікавою є не тільки європейська модель, а й американська, радянська, російська, білоруська, китайська, сінгапурська тощо. Усі ці моделі мають переваги і недоліки. При цьому основна проблема — не яку саме модель обрати, а чи обирається і чи втілюється взагалі хоч якась із них?

Україна нині перебуває у скрутному становищі, і тому повинна діяти. Пасивність небезпечніша, ніж активність. Пожвавлення відносин між Києвом і Брюсселем означатиме, що європейська модель поступово стане домінантною. Варто сподіватися, що це заощадить час, кошти та енергію у процесі проектування, початку та здійснення невідкладних реформ. Ми бачили достатньо політичних чвар, чули багато (іноді псевдо) наукових дискусій і спостерігали всі можливі «багатовекторності». Втрачено багато років і можливостей. Настав час рухатися вперед.

У цьому зв’язку варто згадати про те, що ЄС у 90-ті роки відіграв роль провідника реформ у Центрально-Східній Європі. На самому початку посткомуністичної трансформації деякі впливові політологи сумнівалися щодо шансів швидких і успішних трансформацій східноєвропейських держав. Такий скептицизм грунтувався на так званій проблемі одночасності. Вона полягала в тому, що посткомуністичні країни мали справу зі значно серйознішими викликами, ніж раніше демократизовані країни Латинської Америки чи Південної Європи. На відміну від останніх, державам, які вийшли з радянського блоку і Югославії, треба було не тільки демократизуватися, що вже є непростим завданням. Їм необхідно було одночасно перейти на ринкову економіку і перетворитися з радянських колоній на незалежні держави-нації. Одночасність цих процесів, які часто суперечили і досі суперечать один одному, була і залишається основною проблемою, через яку експерти давали песимістичні прогнози стосовно посткомуністичних перетворень. Попри це, більшість колишніх соцкраїн були напрочуд успішними у своєму переході від диктатури до демократії.

Рання перспектива членства в ЄС певною мірою компенсувала для цих нових держав «проблему одночасності». Тоді, коли ці країни стояли перед страшними внутрішніми викликами, вони отримали ззовні сильну ідеологічну та практичну підтримку своїх реформаторських прагнень. Правда, слід зазначити, що особливо центральноєвропейські та балтійські країни мали також сильні внутрішні продемократичні чинники (серед яких традиції конституціоналізму та правової держави з докомуністичного періоду), що значною мірою сприяло їхньому успішному переходу до демократії. З іншого боку, у випадку Болгарії і Румунії, можливо, «підштовхування» з боку ЄС стало чи не вирішальним чинником успішних перетворень цих країн.

Усі держави Центрально-Східної Європи досить рано отримали перспективу членства в Союзі. Маючи таку мету, вони проводили реформи більш-менш рішуче і швидко. Зрештою, вони стали членами ЄС. У свою чергу ті країни, яким не була запропонована перспектива членства в ЄС, наприклад Україна, досі перебувають у сірій зоні між сучасною демократією та посттоталітарним автократизмом. У них «проблема одночасності», як і прогнозувалося, підірвала і дотепер затримує спроби стійкої демократизації та глибокої лібералізації.

Європеїзація як інструмент підриву російського авторитаризму

Крім залучення України до міжнародних процесів і надання допомоги в проведенні внутрішніх реформ, є ще третій чинник, який стосується не тільки інтересів України, а й ширших цілей ЄС. Успішна демократизація України мала б відгук у всьому колишньому Радянському Союзі. Стійка європеїзація України, можливо, справила б глибоке враження на еліти та народи інших пострадянських країн. Це, наприклад, привело б до переоцінки Білоруссю і Росією того політичного шляху, яким вони йшли після розпаду Радянського Союзу. Білоруси і росіяни культурно близькі до українців. Таким чином, вони сприйняли б дієву правову демократію в Україні всерйоз.

Отже, підтримка Європейським Союзом української демократії, громадянського суспільства та верховенства закону має геополітичний вимір. Використовуючи дещо провокаційну метафору, Україна могла б стати троянським конем ЄС для Росії. Росіяни часто сприймають поради Заходу про необхідність демократизації їхньої країни як не варті уваги, якщо не підривні за своїм задумом. Демократизація України була б сильнішим аргументом для схильних до ізоляціонізму росіян. Якщо Україна продемонструє, що православна східнослов’янська нація у змозі створити й підтримувати демократичну політичну систему, це може стати імпульсом і для нової демократизації Росії. Україна могла б стати інструментом для повернення Росії в сім’ю європейських народів.

Європеїзація як процес, що об’єднує український народ

Останній аспект, що робить важливим зближення з ЄС, стосується розвитку політичної нації та єдиної держави — України. Протягом минулого року актуальність європейської ідеї для українського народу зросла у зв’язку з тривожними внутрішньополітичними процесами. Після обрання Віктора Януковича президентом посилилася і без того висока соціальна та культурна поляризація країни. Одним з проявів зростання фрагментації української нації стало піднесення об’єднання «Свобода» Олега Тягнибока. Хоча «Свобода» просуває ідею націоналізму, вона, замість долучатися до формування сучасної української політичної нації, швидше відштовхує, ніж залучає багатьох українців від національної ідеї. Більше того, членство «Свободи» в явно екстремістському пан’європейському Альянсі європейських національних рухів ілюструє ще одну проблему. Партія Тягнибока представляє форму націоналізму, яка хоч і не є маргінальною в Європі, проте затаврована політичним мейнстримом як анахронічна та антидемократична ідеологія. Мета усунення або хоча б стримування саме такого виду націоналізму стала одним із чинників виникнення та просування ідеї європейської інтеграції в період після Другої світової війни.

Можна назвати також інші глибокі розколи української нації — у питаннях соціальних, культурних, релігійних, освітніх тощо.

Зважаючи на цю проблематику, ідея європейської інтеграції набуває ще більшої значущості. Це той чинник, який досі ще об’єднує українську політичну, інтелектуальну, економічну та соціальну еліти, а також значну частину українського народу. Безумовно, є історичні події і герої, такі як Голодомор або Тарас Шевченко, які більше об’єднують, ніж розділяють українців. Але стосовно сучасності та майбутньої України, існує не так багато об’єднавчих концептів, окрім загального бажання статку, стабільності та безпеки. Приєднання до Європи може стати найважливішою і найменш суперечливою ідеєю, що має широку підтримку серед еліт Заходу, Центру або Сходу України, хоча й трохи менше на Півдні.

Очевидно, ці чотири виміри поглиблення відносин України і ЄС є найважливішими: 1) залучення України в міжнародні процеси і структури, 2) спрямування українських реформ, 3) вплив на Росію через європеїзацію України і 4) використання європейської ідеї для збереження єдності України. Таким чином, подальша поступова інтеграція України в структури ЄС — важливий процес як для українського народу, так і для Європи в цілому.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво