Чорноморські проріхи. Київ має намір позаштопувати правові діри в угодах з ЧФ Росії

Поділитися
Цього уїк-енду мав відбутися візит до Москви Юлії Тимошенко. Планувалося, що питання перебування р...

Цього уїк-енду мав відбутися візит до Москви Юлії Тимошенко. Планувалося, що питання перебування російського Чорноморського флоту в Криму буде однією з основних тем переговорів, оскільки інтерес до цієї проблеми й у Києві, і в Москві величезний. Команда Віктора Ющенка, наприклад, зіштовхнулася з проблемою ЧФ буквально з перших днів перебування при владі...

Свій перший екзамен з теми російського Чорноморського флоту команда Віктора Ющенка склала на «задовільно», продемонструвавши похвальну єдність, засудивши несанкціоновану висадку російських морських піхотинців на кримському полігоні Опук і водночас викликавши здивування розбіжностями в оцінці цієї НП. З одного боку, після інциденту з російськими морпіхами була різка реакція глав МЗС, Міноборони і СБУ. Примітно, що пролунала вона не кулуарно, а публічно. Тим часом Президент, глава уряду і секретар РНБОУ у своїх коментарях постаралися уникнути жорстких заяв. Оптиміст Петро Порошенко вважав дії ЧФ Росії простою «помилкою», а Віктор Ющенко — «традиційною військовою незграбністю». Мовляв, майори й полковники звикли виходити там, де їм хочеться, «не розуміючи змісту договору та відповідальності за його порушення». «Я переконаний, що тут немає закладеної російською стороною політичної провокації», — така думка нашого Президента.

Останнє зауваження трохи дивує: у телеграмі, якою командування Чорноморського флоту Росії повідомляло український Генштаб про заходження до територіальних вод України великого десантного корабля «Николай Фильченков», за інформацією «ДТ», отриманою з достовірних джерел, було чітко сказано, що пасажирів і вантажу на його борту немає. У цій ситуації вже не йдеться ні про «неузгодженість дій між українською владою і представниками командування ЧФ», ні тим паче про «технічний збій». Перед нами класична військово-дипломатична операція зі зондажу позиції керівництва іноземної держави з одного з делікатних питань двосторонніх відносин.

Сподіватимемося, що різноголоса реакція офіційного Києва на інцидент із «Николаем Фильченковым» — усього лише наслідок неузгодженості в діях нової президентської команди і не є продовженням політики Леоніда Кучми. Колишня адміністрація нерідко заради сьогохвилинних політичних чи економічних вигод йшла на поступки росіянам у питаннях функціонування Чорноморського флоту, часто не помічаючи порушення угод. Наприклад, так було 1999 року при заміні старих бомбардувальників Су-17 на сучасніші Су-24М, спроможні нести ядерну зброю, а також доозброєння сил ЧФ ракетними кораблями на повітряній подушці «Самум» і «Бора».

Утім, хоча нова влада лише формує свої підходи до ключових проблем українсько-російських відносин, усе-таки складається враження, що апріорі команда Віктора Ющенка готова більш жорстко й послідовно відстоювати українські інтереси в питаннях, пов’язаних із подальшим перебуванням і функціонуванням Чорноморського флоту Росії, ніж свого часу це робила адміністрація Леоніда Кучми.

У Києві (чи принаймні в деяких українських відомствах) добре усвідомлюють усі ризики, пов’язані з перебуванням на українській території іноземної військово-морської бази. Перебування в Україні Чорноморського флоту Росії таїть у собі постійну загрозу терористичних актів, оскільки окремі підрозділи ЧФ беруть участь у військових діях у Чечні. Сьогодні російський Чорноморський флот також сковує економічний розвиток Севастополя, не даючи йому можливості стати повноцінним морським портом і туристичним містом.

Не варто випускати з уваги й того, що іноземна військово-морська база на території України являє собою й певну перешкоду на українському шляху в НАТО. Адже ймовірний супротивник російського ЧФ — військово-морські сили натовських країн, розташованих у чорноморсько-середземноморському басейні. І при гіпотетичному сценарії воєнного конфлікту Росії з НАТО Україна опиняється на боці Москви проти тієї організації, в яку вона так прагне потрапити.

До того ж Чорноморський флот впливає і на політичну ситуацію в Криму і Севастополі, вже однією своєю присутністю підживлюючи проросійські сепаратистські настрої. У геополітичному плані наявність бази російського флоту в Криму дозволяє Москві здійснювати військовий контроль не лише над Кримом, а й над морськими комунікаціями України. При цьому росіяни намагаються за допомогою ЧФ впливати на економіку Севастополя зокрема, й Криму в цілому. Отже, Чорноморський флот для Кремля — ефективний засіб утримання України в зоні впливу Росії. Що, до речі, знайшло відбиток у новій стратегії Москви щодо пострадянських країн.

Після революцій у Грузії та Україні, а також зміни влади в Киргизії російське керівництво дійшло висновку: заради того, щоб країни СНД і далі залишалися в зоні впливу Москви, необхідна нова стратегія на пострадянському просторі. Вона базується на двох ключових положеннях. По-перше, агресивна експансія російського бізнесу в країни СНД. При цьому припускається, що російський капітал у пострадянських державах проводитиме економічну політику в інтересах Кремля, навіть коли це принесе підприємцям серйозні збитки. Другим елементом нової стратегії Москви є подальше збереження перебування російських військових баз на території країн Співдружності.

Отже, навіть попри те, що росіяни почали активно реалізовувати федеральну програму «Створення системи базування Чорноморського флоту на території Російської Федерації», відповідно до якої основні сили чорноморців мають бути зосереджені в районі Цемеської бухти Новоросійської військово-морської бази, шансів на те, що ЧФ найближчим часом залишить Україну, надзвичайно мало. «Початок будівництва пункту базування Чорноморського флоту Росії в Новоросійську абсолютно не означає, що ми збираємося скорочувати свої сили в Севастополі», — заявляв свого часу російський міністр оборони Сергій Іванов. А щоб у Києві цю тезу російської політики не забували, у Москві час від часу про це нагадують. Той самий пан Іванов нещодавно вкотре повторив: «Чорноморський флот базуватиметься в Севастополі й нікуди йти звідти не буде».

Загалом те, що ЧФ Росії ще довго перебуватиме в нашій країні, нове українське керівництво дуже добре розуміє. Як і те, що денонсація угод може ускладнити і без того непрості двосторонні відносини. І хоча багато українських політиків повсякчас повторюють, що перебування і характер діяльності російського флоту не вкладається за багатьма показниками у норми як міжнародного права, так і українського законодавства, офіційний Київ в останні місяці кількаразово заявляв: денонсації угод з Чорноморського флоту не буде, й Україна виконає взяті на себе зобов’язання.

Утім, вимушена згода Києва на присутність на території України іноземної військово-морської бази є для адміністрації Віктора Ющенка потужним стимулом не лише для того, аби домагатися від ЧФ Росії дотримання підписаних раніше угод. Адже в спадщину від адміністрації Леоніда Кучми дісталися величезні правові «діри» щодо перебування та функціонування Чорноморського флоту. І їх необхідно якнайшвидше латати. До того ж більшість уже підписаних документів працюють в інтересах Росії, а ніяк не України. Отже, офіційний Київ сьогодні має намір жорстко порушити перед Москвою питання про негайне укладення п’яти-шести угод, які стосувалися б найболісніших для української сторони аспектів діяльності ЧФ РФ.

По-перше, йдеться про угоду, яка передбачала б механізм консультацій у кризових ситуацях. Наприклад, при участі Чорноморського флоту в бойових діях. Безумовно, у статті 7 великого українсько-російського договору йдеться про те, що у разі виникнення кризової ситуації, коли зачіпаються інтереси національної безпеки однієї зі сторін, необхідні відповідні консультації. Проте стосовно ЧФ усе-таки потрібна окрема угода: Москва може проігнорувати інтереси Києва. Як це сталося у випадку участі російських «чорних беретів» із підрозділів, дислокованих у Криму, у воєнних діях у Чечні. У цьому зв’язку, до речі, Київ пропонує Москві підписати угоду, яка не припускала б участі цих підрозділів у збройних конфліктах. Українці також заінтересовані в низці угод, які давали б їм право проводити інспекції в підрозділах військово-морської бази: не варто забувати, що на озброєнні ЧФ перебувають Су-24М, спроможні нести ядерну зброю.

Крім цих «інспекційних» угод, Київ домагається від Москви й підписання низки документів щодо безпеки проходу суден у районі базування Чорноморського флоту. Так, усі засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення від мису Тарханкут і до Алушти залишилися в росіян. У результаті за безпеку мореплавання відповідає Україна, а маяки та інші навігаційні об’єкти перебувають під контролем Росії. Дуже цікавить Київ і укладання угод з екологічного контролю за діяльністю російської військово-морської бази.

Крім військово-політичних угод, Київ домагається і підписання документів, які регулювали б економічні питання. Одна з головних українських вимог — зробити інвентаризацію об’єктів, орендованих росіянами, відповідно до українського законодавства укласти належні договори і, виходячи з цього, здійснити перерахунки реальної вартості оренди. І, звісно ж, українська влада хотіла б з’ясувати питання, пов’язані з суборендою: тут, за оцінками українських експертів, дуже багато зловживань із боку ЧФ.

Поки ж Київ здійснює ревізію вже наявної договірної бази. (Така інвентаризація — один із результатів недавніх переговорів Віктора Ющенка і Володимира Путіна в Києві.) Обговоренню виконання положень базових та інших угод з тимчасового перебування ЧФ Росії в Україні були присвячені й останні українсько-російські консультації, що відбулися два тижні тому в Києві. А на початку минулого тижня до Криму відправилася делегація українських дипломатів, котра на місці мала подивитися, як ЧФ виконує підписані договори та угоди. Наскільки можна судити, після цієї інвентаризації Київ наполягатиме на підписанні угод, що дозволять йому більше контролювати перебування Чорноморського флоту в Україні, а також упорядкувати фінансові питання, пов’язані з його функціонуванням.

Чи заінтересовані в цьому в Москві? Як показують переговори минулих років — ні: відсутність контролю дає командуванню ЧФ Росії простір для різноманітних махінацій. Втім, російські дипломати неодноразово натякали своїм українським колегам про готовність піти на певні поступки в принципових для Києва питаннях.

Щоразу на переговорах росіяни роблять великі очі й кажуть про те, що не бачать особливих проблем із перебуванням і функціонуванням Чорноморського флоту в Україні. Проте ведуть далі наші північні сусіди, вони сподіваються, що прийняття рішень з окремих питань буде менш бюрократизованим. Йдеться про відновлення парку військово-повітряних сил і корабельного складу флоту, його переозброєння. Однак Київ, спираючись на перехідні положення української Конституції, виступає проти цього. Щоправда, у часи Леоніда Кучми Київ часто відходив від такої позиції. І, як наслідок, процес модернізації російського флоту пішов у режимі де-факто. Проте юридично питання не врегульоване. І це викликає певну тривогу в Москві.

Заради досягнення своєї мети росіяни навіть пропонують «пакетне» рішення: в обмін на угоди, у прийнятті яких заінтересований Київ, підписуються документи, що дозволяють модернізацію флоту. Втім, ці пропозиції також не знаходять відгуку в їхніх українських співрозмовників. Для України важливо, щоб вогняна міць Чорноморського флоту залишалася на рівні 1997 року, коли підписувалися базові угоди. Якщо Київ відійде від цього принципу, він дасть росіянам за рахунок нарощування моці сухопутної та авіаційної компоненти флоту обминути положення договору про звичайні збройні сили, де військово-морські сили не враховуються. Тому не випадково, що на переговорах, коли йдеться про переозброєння флоту, українці відстоюють принцип «тип на тип, клас на клас».

Крім теми модернізації флоту, росіян дуже турбує і питання пролонгації угоди з оренди севастопольської бази для російського Чорноморського флоту. І хоча строк дії цього документа минає тільки в 2017-му, Москва в останні роки (особливо в періоди апогею внутріполітичних криз в Україні) постійно порушувала питання про подовження угоди. Таким чином, адміністрація Ющенка має бути готова до того, щоб уже на найближчих переговорах міжурядових делегацій і під час зустрічей лідерів двох країн дати росіянам чітку й недвозначну відповідь. Отже, чи готовий Київ сказати, що 2017-й — останній рік перебування ЧФ в Україні? Москва ж із свого боку має добре усвідомити: розмови про пролонгацію угод (якщо такі колись і вестиме Україна) розпочнуться тоді, коли будуть переглянуті фінансові питання перебування ЧФ, будуть підписані угоди, які відповідають інтересам Києва. Адже росіяни мають постійно пам’ятати, що головна база Чорноморського флоту перебуває не в них удома, а в іноземній державі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі