ЧОРНІ ВДОВИ

Ще у дні захоплення Театрального центру на Дубровці я писав про те, що Росія зіштовхнулася з цілком новою для неї формою екстремізму — тероризмом смертників, «дітей війни». Вже після трагедії на Дубровці терористи-смертники проявили себе на території Чечні, підірвавши кілька адміністративних будинків. А тепер вони з’явилися й у Москві. Причому в російській столиці з’явилися саме жінки-смертниці із загону, який місцеві ЗМІ охрестили «чорними вдовами». Власне, чи існує насправді цей загін, сказати важко. Чеченська війна оповита різноманітними міфологемами: під час першої війни багато розповідали про балтійських жінок-снайперів, яких так ніхто ніколи й не побачив, потім з’явилися чеченські жінки-снайпери, пошук яких став надзвичайно приємним заняттям для російських військових, поки один із них — горезвісний полковник Буданов — не вбив запідозрену в снайперстві чеченську дівчину (згодом суд доведе, що ніяким снайпером убита не була). Але те, що у загоні, який захопив «Норд-Ост», було чимало жінок, дає підстави вірити в можливість існування «чорних вдів». Керівництво й організацію цього загону приписують одному з найодіозніших польових командирів Шамілю Басаєву — власне, і сам Басаєв при кожній нагоді погрожував Москві саме тероризмом смертників.

У тушинському теракті й у наступній спробі теракту в центрі Москви є чимало дивних моментів, на які відразу ж звернули увагу. Це й те, як швидко знайшли документ однієї з тушинських терористок, і те, як дивно поводилася жінка, що намагалася підірвати бомбу на Тверській-Ямській. Але за бажання все це можна пояснити. У Москві якось не заведено ходити без паспорта — це може закінчитися якщо не затриманням, то принаймні втратою значної суми, яка перекочує в гаманець міліціонера. І якщо русява та блакитноока дівчина з Орла ще може дозволити собі з’явитися на вулиці без документів, то гостям столиці з кавказькою зовнішністю я цього не рекомендував би. Ну а гостя, що вирішила підірвати бомбу, уже точно не ризикуватиме власною безпекою та виконанням завдання. А нервозна поведінка дівчини на Тверській теж зрозуміла — не кожному вдається зберігати спокій за кілька хвилин до можливої загибелі. Якщо, певна річ, погодитися, що ми маємо справу саме з «чистими» терактами, організованими Басаєвим. Але тоді виникає запитання щодо самого Басаєва. Адже досі ніхто не взяв на себе відповідальності за теракт, не виступив із жодними вимогами, не попередив, що такі дії повторяться. Під час захоплення Дубровки принаймні було зрозуміло, чого хочуть терористи. Коли смертники підриваються в Ізраїлі, завжди знаходиться організація, готова взяти на себе відповідальність за скоєне. А тут — нічого. Проте мовчання після теракту можна пояснити лише одним: бажанням організаторів не так розв’язати якісь проблеми, пов’язані з Чечнею, як домогтися загальної нестабільності в російському суспільстві. І якщо навіть за терористками справді стоїть Шаміль Басаєв — то, певне, не тільки він.

Головне питання на сьогодні — кому в Росії вигідна нестабільність. Але простіше сказати, кому вона невигідна. Російська політична еліта сьогодні перебуває в стані гострої політичної кризи: влада в особі певних представників силових структур оголосила справжню війну великому бізнесу і, очевидно, бізнес цей виклик прийняв. На останньому засіданні правління РСПП Михайло Ходорковський, глава ЮКОСу, говорив про «бандитів у погонах», були розголошені прізвища організаторів «справи ЮКОСу» із путінського оточення: Ігоря Сечина, Віктора Іванова й Миколи Патрушева. Нагадаю: у дні Дубровки багато хто стверджував, що кожен новий день утримання заручників веде до значного ослаблення позицій силовиків і в результаті — якщо ситуація затягнеться — вона загалом може призвести до краху режиму в тій чи іншій формі. Але серія терактів теж призводить до ослаблення силовиків — узагалі дивує, що під час таких подій вони продовжують полювати на бізнесменів. Але, з другого боку, якщо в суспільстві посилюється атмосфера психозу та щоденного чекання нового вибуху, то в силових структур розв’язуються руки...

Ще одна дуже важлива обставина — майбутні президентські вибори в Чечні в жовтні, указ про проведення яких підписав Володимир Путін. Не таємниця, що Кремль у цих виборах робить ставку на нинішнього главу адміністрації республіки Ахмада Кадирова. Не таємниця й те, що легітимізація колишнього муфтія багатьох не влаштовує, тим паче що в Москві стверджують, ніби після виборів новому президенту Чечні передадуть контроль над силовими структурами. Але Кадиров не подобається польовим командирам, які вважають його зрадником. Він не подобається російським військовим, чиї можливості він постійно обмежує. Він не влаштовує багатьох промосковських чеченців, які не довіряють колишньому муфтієві Дудаєва. Він викликає алергію у впливових бізнесменів із чеченської діаспори. Коротше — Кадиров зовсім не компромісна кандидатура, а недавній арешт сина глави чеченської адміністрації продемонстрував, що вороги Кадирова вельми могутні. Але що повинен робити той, хто хоче довести Кремлю неспроможність Кадирова? Мабуть, не просто демонструвати нестабільність у Чечні, а й показувати, чим ця нестабільність може загрожувати самій Росії. Заразом, до речі, ослаблюються й позиції самого Путіна, що продовжує говорити про політичне врегулювання в республіці — навряд чи потрібні ще якісь докази декларативності й реальної нездійсненності врегулювання, якщо жодних переговорів із бойовиками ніхто не веде, а домовляються з прибічниками Росії та мирним населенням — тобто з тими, з ким домовлятися немає про що, і так усе ясно. Путін виступив зі зверненням до нації наступного дня після трагедії в Тушині — але його виступ був підкреслено протокольним і не ніс у собі якихось нових ідей. Росія домагатиметься політичного врегулювання в Чечні й боротиметься з терором. Оце й усе.

Звісно, найпростіше звести справу до банального тероризму, спроб знесилених польових командирів нагадати про себе вибухами в столиці. Але чеченська війна — це не ізольоване від російського політичного життя явище, більше того — це органічна частина російського політичного життя останніх років. За допомогою Чечні наживали капітал і знищували супротивників. Навіть президентами ставали за допомогою Чечні — не варто нагадувати, що рейтинг Володимира Путіна піднявся саме завдяки жорсткій реакції на вибухи житлових будинків у Москві та з новою чеченською кампанією, рішення про початок якої пов’язувалося саме з новим прем’єр-міністром Росії. То чи варто дивуватися, що й новий чеченський тероризм — тероризм «чорних вдів» — буде вписано в нинішню російську політичну реальність.