Чорна мітка. Києву чи... парламенту?

Цього тижня у столиці офіційно стартувала дочасна кампанія з перевиборів мера і Київради. Втім, її учасників та організаторів за два кроки від старту очікувала засідка. Цілком, до речі, передбачувана.

Черновецький має намір судитися. Правда, чужими руками

Окрім пана Андрушенка, який подав позов до суду, вирішивши оскаржити законність відомої постанови Верховної Ради №22-20, на обрії з позовом у руках з’явився ще один депутат Київради — Олек­сандр Пабат. Лідер ГАКу підтвердив «ДТ» свій намір звернутися до Вищого адміністративного суду зі скромним проханням: якщо й не визнати постанову ВР незаконною в цілому, то хоча б оскаржити її в частині перевиборів ради, аби зберегти «добре ім’я депутатів блоку» (про те, що таке «добре ім’я», думки редакції і лідера ГАКу, який стабільно голосував у складі «земельної» більшості Черновецького, очевидно, розходяться).

«Насправді, — заявив Пабат, — пакет документів зібраний на обидва варіанти позовів. Наші юристи тепер прораховують усі ризики і, в принципі, впевнені в позитивному рішенні суду, бо до постанови №22-20 у правознавців справді є дуже багато запитань». На наше ж запитання, чи погоджував ГАК свою позицію з СП та особисто з паном Балогою (про те, що погоджував, ми дізналися трохи раніше), депутат заявив: «Із секретаріатом ми нічого не погоджували, але мені відомо, що наші позиції схожі»

Таким чином, можна констатувати: висловлені нами раніше припущення про те, що блискавичний передвиборний старт команди Черновецького зовсім не виключає дій Леоніда Михайловича за спиною і чужими руками (зокрема й лідера ПР Януковича, який заявив учора про неминучі суди, якщо парламент не скасує свою постанову), відповідають дійсності.

Єдиного кандидата від коаліції не буде

Якщо команда Черновецького розпочала свою передвиборну кампанію акурат у день її офіційного оголошення, то демократична коаліція не те що нічого не розпочала, а й не визначилася з кандидатом. Тим самим підтвердивши ще одне наше припущення: єдиного кандидата в коаліції немає і, швидше за все, не буде.

Запрягти в один віз різнокаліберних демократів не зміг навіть Віталій Кличко, який посилає в нокаут своїм сьогоднішнім рейтингом будь-якого іншого кандидата від коаліції. Кличко давно дивився у бік БЮТ. Але щось не склеюється в чемпіона з Юлією Володи­мирівною, яка точно вирішила, що коли вона пройде по передвиборних хвилях за руку з Олександром Турчиновим, то народ до нього обо­в’язково потягнеться. При тому в потрібній кількості. Не факт. Особ­ливо після не зовсім вдалої репліки віце-прем’єра з приводу його можливого висунення на стратегічну для БЮТ посаду. «Якщо політична сила пошле працювати в ЖЕК, — піду!» — сказав як відрубав Турчинов. Але з такою постановкою питання для Олександра Ва­лентиновича у столичному ЖЕКу може не виявитися вакан­сій. Та й до того ж постать мера дуже персоніфікована. Авторитет же Тимошенко належить виключно їй.

Кажуть, що й сама прем’єр навряд чи переоцінює харизму свого вірного партійного товариша. Тому має про запас інші варіанти. Деякі джерела стверджують, що наступним прізвищем у мерському списку Юлії Володимирівни стоїть Тигипко. Вони ж переконані, що це той самий козир, який здатен нейтралізувати навіть Кличка. Особливо в контексті недавньої заяви лідера БЮТ про те, що вона очолить список блоку до Київради. Для нас же слова Тимошенко у прямому ефірі «1+1» лише пояснюють столичний хід королеви — взяти більшість у Київраді й правити столицею, незважаючи на будь-яке прізвище мера. У цій, м’яко кажучи, нестандартній ситуації залишається лише дати пораду Вікторові Андрійовичу: очолити список «НУ». Так, диви, проведемо модний праймеріс перед президентськими виборами. Можемо навіть зарахувати його як перший тур доленосного для країни голосування-2009.

Що ж стосується ще одного рейтингового столичного кандидата — шефа МВС, то нам відомо, що недавно Юрій Віталійович разом із Давидом Жванією зустрічався з Тимошенко й переконував її підтримати як єдиного кандидата... Кличка. Проте остаточної відповіді парламентарії не отримали. І, слід гадати, навряд чи отримають її після заяви Балоги на підтримку важкоатлета. До речі, та частина громадськості, в якої ще не стерлася з пам’яті знакова публікація Кличка в «УП», де він звинуватив СП та особисто Ющенка у «дахуванні» Черновецького, стала дивитися у бік Віталія ще підозріліше.

Не менш інтригує підкилимова боротьба в рядах «Регіонів». І пов’язана вона не лише з кількома центрами, які намагаються перехопити ініціативу у формуванні місцевого партійного списку, а й із серйозною боротьбою за право на участь — відразу зауважимо: не перемогу — в мерських перегонах. Його виборюють лідер місцевого столичного партійного осередку Василь Горбаль та один із парламентських спікерів ПР Юрій Мірошниченко. Останнього, кажуть, просуває Борис Колесников, за ким спостережлива громадськість уже давно помітила прагнення похитнути позиції голови Укргазбанку в столиці. Борис Вікторович, до речі, за нашими даними, днями ситно пообідав із Леонідом Михайловичем у затишному ресторанчику Belvedere. Про що там вели розмову, ворожити не будемо, зауважимо лише, що бізнес-крило ПР вважає, що, у разі висунення Горбаля, той гратиме на полі Черновецького, відтягуючи в нього голоси. Якщо ж кандидатом піде молодий і перспективний регіонал Мірошниченко, додатковий конкурент з’явиться швидше у Кличка. До того ж можна припустити, що бізнес-крило шукає альтернативу Януковичу. І тут чим більше розкручених людей, тим краще. Київ же — хороший майданчик для репетицій. Однак, повертаючись до майже ідеальної комбінації «Регіонів» із підтримки Черновецького, зауважимо, що Мірошниченко, зігравши на Леоніда Михайловича, може остаточно поховати рейтинг ПР у столиці. Адже конкуренти, безперечно, займуться контрпрограмуванням і навряд чи приховають від електорату справжні наміри політичної сили, яка так затято прагне зберегти нинішнього мера.

Парламент може приватизувати місцеве самоврядування

Зразок епістолярно-законодавчого жанру на цьому тижні подав у парламент ще один представник молодої генерації політиків, тепер уже від БЮТ, Валерій Писаренко. Член парламентського комітету з приватизації запропонував заборонити брати участь у позачергових виборах міського голови громадянам, які раніше обіймали цю посаду і не забезпечили належної реалізації повноважень, унаслідок чого й були призначені дострокові вибори. Треба думати, за сприятливого для коаліції збігу обставин у Черновецького може бути фальстарт.

Проте, якщо копати глибше, в законопроекті йдеться вже про приватизацію демократами всього місцевого самоврядування, а не тільки столичної влади. Чи переплутав ініціативний депутат поняття й комітети, чи озвучив усвідомлений вибір своєї фракції — ключове запитання. Але перш ніж відповісти на нього, треба помізкувати над іншим, не менш важливим: що все-таки потрібно зробити, аби, з одного боку, захистити місцеві громади від таких мерів, як Черновецький, з другого боку — зберегти права місцевого самоврядування й не перетворити ВР у якийсь кийок для усунення неугодних градоначальників? А напередодні президентських виборів ця приємна для більшості справа має всі шанси стати основним політичним трендом. Спробуймо ще раз систематизувати те, що сталося.

Отже, треба визнати: постанова №22-20 про перевибори, яку так блискуче розміняв БЮТ на президентський варіант закону про Кабмін (у першому читанні), створив прецедент стосовно місцевого самоврядування країни.

На думку експертів, які собаку з’їли в цьому питанні, ми справді зайшли в правовий глухий кут. Але ж багато хто з них свого часу попереджали і Мороза, і Омельченка, і депутатів, що не можна ухвалювати такий провокаційний закон про столицю й так безвідповідально ставитися до Конституції. У результаті довели ситуацію до абсурду. Що маємо?

А. В Києві є орган місцевого самоврядування — Київрада — і орган державної влади КМДА, яка водночас є виконавчим органом місцевого самоврядування. Але й безнадійно невстигаючому студенту-юристу зрозуміло, що орган державної виконавчої влади не може бути водночас і органом місцевого самоврядування. Інакше — найширші можливості для цілковитої безконтрольності і корупції.

Б. Ми примудрилися так написати Конституцію, що замість чіткого поділу повноважень між органами місцевого самоврядування й центральної влади, що в принципі Конституція й декларує, маємо ситуацію, коли держава делегує свої повноваження самоврядуванню й навпаки. Коли рада, не формуючи орган державної влади, може висловити йому недовіру. Це те саме, якщо та ж таки рада висловить недовіру міліціонерові або прокуророві. За такою ж малозрозумілою логікою український губернатор може висловити недовіру раді.

В. Більш того, ми побачили, що законодавча модель, яку ми сформували, дозволила парламенту призначити перевибори органу місцевого самоврядування, попередньо не розпустивши його й не відправивши мера у відставку. А все тому, що в нашій Конституції немає інституту розпуску ради. От інститут призначення дострокових виборів — є! Нехай навіть із спірним його тлумаченням у статтях закону про місцеве самоврядування, де сторони зачепилися буквально за кому («ДТ» у минулому номері в публікації «Київ узяли?» докладно описувало цей нюанс). А інституту розпуску ради й дострокового припинення повноважень голови немає!

Отже, своєю постановою парламент призначив дострокові вибори органу, який не розпущено. Це те саме, що сформувати новий Кабмін, не відправивши у відставку існуючий. Абсурд, але в Конституції є така правова колізія. Якою просто скористалися. І це дуже поганий прецедент.

З другого боку, треба розуміти, що тільки «завдяки» людям, які дискредитували ідею місцевого самоврядування, використовуючи право громади у своїх корисливих інтересах, як це й сталося в столиці, ВР у якомусь сенсі здобула моральне право ухвалити постанову №22-20. І тут коло замкнулося. Рада, захищаючи місцеве самоврядування, сама наробила купу помилок у законодавстві, створивши ще й прецедент усунення міського голови на підставі політичної доцільності.

Тепер ВР може вільно тиражувати ліквідаторські постанови щодо кожного українського мера. Коли ж проголосують ще й законопроект Писаренка, неугодний градоначальник втратить шанс повторно виставляти свою кандидатуру на перевиборах, розчищаючи шлях представникові політичної сили (в нашому випадку — від демократичної коаліції), котра й затіяла усунення міського чиновника. Виходить, право територіальної громади на місцеве самоврядування парламент підмінив власним правом на реалізацію волі громади. Що неприпустимо.

Але найстрашніше навіть не це, а те, що справедлива теза про загрозу місцевому самоврядуванню першою взяла на озброєння команда Черновецького! І хоч би як дико звучали з вуст секретаря Київради Олеся Довгого, який взяв особисту участь у дискредитації місцевого самоврядування, заклики рятувати місцеве самоврядування, — він правий. Тим і користується, впіймавши на гачок страху й записавши в союзники всю регіональну владу країни. Як піп Гапон 1905 року, спрямувавши натовп беззбройних робітників на царські війська, спровокував довгий і жорстокий період реакції в Росії, так і земельний бліцкриг команди Черновецького і йому подібних у низці інших міст спровокував початок знищення місцевого самоврядування в Україні.

Тим часом люди Черновецького рятують свою перспективу й заробляють політичні очки, відвантажуючи мішки грошей газетам і сайтам, які тиражують цинічні міркування «молодих топових політиків». Так, другого квітня глава союзу секретарів місцевих рад України Довгий збирає великий хурал. Розрахунок один — ради підведуться на захист Києва. При цьому як можливий приклад, де найближчим часом може бути застосована схема, відпрацьована на столиці, Довгий цілком обгрунтовано може назвати не тільки Харків, а й ще низку міст, де мерів уже попередили про можливі зміни. Як по лінії прем’єра, так і по лінії СП. За нашими даними, серед них Суми, Миколаїв, Бориспіль, Богуслав, Ужгород, Сімферополь... Також є інформація, що парламентський комітет, де головує Олександр Омельченко, нібито вже дістав відмашку від президента на найближчому засіданні ВР усунути Добкіна й Кернеса. І якщо це правда, то цілком зрозуміла. З погляду політичної доцільності зокрема. Так, привселюдно не вітаючи постанову парламенту щодо Києва (а в цій історії президент утрачає підконтрольного мера столиці), Ющенко цілком може схвалювати такий хід по Харкову, де не без допомоги пана Авакова має всі шанси «обрати» мером свого ставленика. Подвійні стандарти в СП стали нормою. Втім, розгляд наболілого харківського питання може призвести до блокування Ради Партією регіонів...

Знов-таки в одній команді з Черновецьким сьогодні змушена грати й Асоціація міст України. Її виконавчий директор Мирослав Пітцик, розуміючи всю неоднозначність ситуації, усе одно змушений стати поруч із Черновецьким і Довгим, захищаючи права місцевого самоврядування. «Для цього асоціація і створювалася, — каже Пітцик, — і тут усе особисте я мушу покласти на поличку і виступити як категоричний опонент парламенту, котрий наважився на безпрецедентний крок. Повірте, хоч як би ми оцінювали політику Добкіна, Харків може стати точкою неповернення». Проте навчений досвідом, а також не позбавлений знання про те, що відбувається в надрах української влади, виконавчий директор АМУ насамперед проінформував про безпрецедентне рішення українського парламенту Раду європейських муніципалітетів і регіонів, Конгрес місцевої та регіональної влади Ради Європи, а також Європейську комісію з питань регіонів.

«Я дійсно озвучив ситуацію для членів європейських організацій, а також запросив в Україну спеціальну комісію РЄ, котра проведе моніторинг місцевого самоврядування в частині виконання Європейської хартії, ратифікованої Україною. Вважаю, що на сьогодні це найбільш дієвий спосіб зупинити політичну еліту, котра штовхає країну в прірву диктату тієї чи іншої гілки влади, зумовленого виключно політичною доцільністю. На жаль, сьогодні, попри всі публічні заяви перших осіб країни, адекватно відреагувати на ситуацію і вирішити проблему влада не в змозі».

Що ж до внутрішнього ресурсу, який зміг би зупинити цей процес, то, на наше тверде переконання, ним може стати чітко позначена принципова позиція Асоціації міст не лише в плані співробітництва з європейськими інституціями, а й щодо правлячої еліти. При цьому звернення представників місцевого самоврядування на адресу парламенту, президента та прем’єра, котрі захопилися «зачисткою» регіонів під власні політичні проекти, може включати єдину вимогу — негайно врегулювати вже озвучене нами питання: з одного боку, не допустити зловживань на місцях, з іншого — не дозволити використати ВР як караючий меч для неугодних мерів.

Для цього необхідно:

а) ухвалити закон про голосування за мера в два тури;

б) скасувати пропорційну систему виборів;

в) змінити закон про столицю (розвести повноваження мера і глави адміністрації, утворити виконком ради та ліквідувати виконком КМДА);

г) внести зміни до закону про референдум;

д) внести зміни до Конституції, що передбачали б вичерпний перелік підстав для розпуску місцевої ради і припинення повноважень міського голови.

Навіть з огляду на феноменальну здатність наших політиків використовувати найкращі закони суто в своїх інтересах (як дехто використовує корисне колесо для того щоб давити, а ніж — щоб убивати), усі перелічені вище умови насправді можуть припинити хаос у місцевому самоврядуванні і стати першими важливими кроками влади на шляху реформ. Ці кроки зможуть, з одного боку, довести, що президент і прем’єр насправді хочуть навести лад у системі влади країни, а не просто посадити на столичний трон свого земельного короля. З іншого — зробити Київ трампліном не президентських виборів, а масштабної і системної реформи дер­жавної влади в Україні.

Зауважимо, що публічно і президент, і прем’єр хочуть тільки цього і нічого іншого. Так, президент уже подав у парламент низку законопроектів, які стосуються реформування місцевого самоврядування. Прем’єр силами Міністерства регіонального розвитку, а також залучених експертів уже розробила стратегію адміністративно-територіальної реформи. Де, до речі, чимало зі згаданих вище побажань ураховано. Проте, як правильно зауважує сама Юлія Володимирівна, політикани говорять (а іноді навіть і розробляють багатотомні програми. — Авт.), а державні діячі втілюють їх на практиці. Іноді навіть чужі, але значимі для суспільства програми. Поки що і Ющенко, і Тимошенко — говорять.

…Саме в силу цієї обставини, якщо сьогодні місцеве самоврядування не пред’явить своєї «чорної мітки» владі й не отримає конкретної відповіді на свій сигнал у вигляді відповідних законопроектів та ініціатив як від БЮТ, так і «НУ-НС», йому доведеться ще дуже довго сплачувати рахунки за власну лояльність до диктатури політичної доцільності. Як мінімум до президентських виборів та ухвалення Конституції охочі в будь-який спосіб закріпити свій політичний вплив у регіонах отримають повну свободу дій. І це може ввійти у звичку. Яку нова Конституція усього лише закріпить в одній зі своїх статей.