Чинник Тарасюка - Політика - dt.ua

Чинник Тарасюка

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Історія з міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком, чия персона та посада стали розм...

Історія з міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком, чия персона та посада стали розмінною монетою в жорстокому протистоянні Банкової та Грушевського у сфері розподілу компетенцій у зовнішній політиці, дедалі більш нагадує кафкіанський абсурд. Минулого тижня Тарасюка повторно не пустили на засідання уряду. Спробу Бориса Івановича виконати свій чиновницький обов’язок депутатський кордон «регіоналів» зупинив із боєм, після чого відбувся демарш Арсенія Яценюка, який демонстративно залишив кабмінівський зал. Сам Борис Іванович заявляє, що наступного разу піде на засідання уряду в супроводі судового виконавця. Втім, останні чомусь не горять бажанням супроводжувати Бориса Івановича в будинок на Грушевського.

Партія регіонів і члени кабінету влаштували главі НРУ обструкцію на всіх фронтах, не надто переймаючись аргументацією своїх дій. Міністр юстиції Олександр Лавринович, наприклад, заявив, що підписи Тарасюка під двосторонніми угодами, які були укладені в Кореї, недійсні, оскільки під час візиту він уже був звільнений. При цьому професіонального юриста Лавриновича (про політкоректність заяви годі й говорити) не збентежило, що Борис Тарасюк, який супроводжував президента в Південній Кореї, не підписував жодного документа!

Своєю чергою, Микола Азаров звинуватив МЗС у непрофесіональній підготовці директив до візиту Володимира Путіна. Зокрема й тому, що зовнішньополітичне відомство пропонувало порушити на переговорах питання про виведення ЧФ. «Хороше тло для переговорів?» — обурено промовляв у ефірі «1+1» перший віце-прем’єр. Та Микола Янович якось випустив з уваги, що в українсько-російських відносинах існують проблеми, обговорення яких неможливо уникнути. До того ж українському громадянинові все-таки слід пам’ятати, що можна перебувати по різні боки внутрішньополітичних барикад, але, живучи в Україні й будучи держчиновниками, члени уряду мають захищати національні інтереси своєї, а не сусідньої країни.

Від таких заяв прем’єрської та й президентської команд страждає не тільки реноме Тарасюка та імідж України. Це негативно позначається і на ефективності зовнішньополітичної діяльності нашої країни, на дипломатичних контактах Києва з його партнерами: через невизначеність із статусом Тарасюка були скасовані візити нашого міністра закордонних справ до Бельгії, де проходило засідання Ради міністрів закордонних справ країн–членів ОБСЄ, а також до Алжиру і Швейцарії. У скрутному становищі й українське МЗС. Двозначність ситуації з Тарасюком серйозно утрудняє поточну чиновницьку роботу, що передбачає, зокрема, і координацію своїх дій з іншими українськими міністерствами та відомствами.

Можливі негативні наслідки конфлікту, який триває вже понад три тижні, розуміють основні персонажі цього театру абсурду. Не випадково, коли на останньому засіданні РНБОУ давали доручення міністерствам і відомствам, то, наприклад, відповідальними за низку українсько-натовських заходів у документах значилися міністр оборони Анатолій Гриценко і перший заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко. Проте ні прем’єр, ні президент, ні глава МЗС не мають наміру відступати. І в публічних виступах продовжують відстоювати свою правоту, апелюючи хто до рішення Верховної Ради, а хто до постанови Шевченківського райсуду Києва. Хоча, звичайно, кожна зі сторін хотіла б швидше завершити цей конфлікт і вийти з нього якщо не з гордо піднятою головою, то хоча б зберігши обличчя.

Безумовно, оптимальним варіантом виходу з цієї ситуації, яка стала патовою, було б рішення Конституційного суду. На жаль, мало шансів на те, що КС, завалений численними зверненнями, уже найближчим часом приступить до цього спірного питання та винесе свій вердикт. А час не терпить. Країна, як і її головні зовнішньополітичні партнери, не можуть кілька місяців перебувати у невизначеності щодо статусу нинішнього міністра закордонних справ. Усе йде до того, що питання про законність зняття з посади міністра закордонних справ буде вирішуватися зовсім не в межах правового поля, а з допомогою залаштункових домовленостей.

Теоретично сьогодні існують кілька можливих варіантів подальшого розвитку подій: а) Янукович і К° йдуть до останнього й, зламавши опір Банкової, домагаються звільнення Бориса Тарасюка; б) Ющенко спільно зі своїм секретаріатом, попри пресинг, що посилився, до останнього відстоюють свого «конституційного» міністра, і Партія регіонів на чолі зі своїм лідером відступає; в) приймають варіант, за якого Борис Іванович іде зі своєї посади, а замість нього призначають компромісну кандидатуру.

Перші два варіанти передбачають жорстку конфронтацію Банкової та Грушевського. Передумови для їх реалізації є: для Віктора Федоровича, так само як і для Віктора Андрійовича, питання щодо Тарасюка є сьогодні одним із найпринциповіших. Щоб домогтися своєї мети, команда прем’єра вже сьогодні застосовує тотальний пресинг, використовуючи, зокрема, і засоби, сумнівні з погляду законодавства України. У середу, наприклад, у Верховній Раді член фракції Партії регіонів Леонід Кожара (котрий в адміністрації Леоніда Кучми був останнім главою управління з питань зовнішньої політики) зареєстрував проект постанови про призначення першого заступника глави зовнішньополітичного відомства Володимира Огризка в.о. міністра закордонних справ. Утім, сказане вище зовсім не означає, що на Грушевського не хочуть укладання з Банковою мирової угоди. Швидше, для Партії регіонів війна через Тарасюка — це засіб торгу.

Приблизно такий самий настрій і на Банковій. Роздратований тиском «регіоналів», Віктор Ющенко публічно зробив усе, аби підтвердити: Тарасюк і далі є міністром закордонних справ України. Показово, що Тарасюк представляв МЗС під час візиту Володимира Путіна. (Правда, всупереч протоколу, президента РФ у Борисполі зустрічав глава СП Віктор Балога.) И тепер глава держави рекомендує дочекатися рішення Конституційного суду. Та коли є всі передумови твердити, що Янукович та його команда готові піти до кінця, то немає жодної впевненості, що настільки ж послідовним у проведенні жорсткої лінії буде й глава держави. Хоча б тому, що оточення президента підходить до справи набагато прагматичніше, наміряючись укласти угоду з протилежною стороною.

До цього все йде, і «ДТ» виявилося правим у своїх прогнозах, коли писало, що у відставці Тарасюка зацікавлені не тільки на Грушевського, а й на Банковій. Минулого тижня відбулася знакова зустріч високопоставлених представників секретаріату президента та апарату прем’єра, на якій обговорювалася ситуація з Тарасюком, а також можливі варіанти її владнання. За інформацією наших джерел із СП, співрозмовники дійшли згоди щодо однієї комбінації: Верховна Рада скасовує свою постанову про відставку Бориса Івановича, президент відразу вносить подання на його звільнення, а потім подає до парламенту подання на призначення главою зовнішньополітичного відомства Олександра Чалого.

Для ініціаторів цієї комбінації було принципово важливим, щоб усе це відбулося до візиту Володимира Путіна до Києва. У такий спосіб було би створене сприятливе тло для переговорів Ющенко—Путін. Цього не сталося. Можливо, тому, що Ющенко не хотів мати вигляд людини, яка принесла жертву на вівтар ВВП. Оскільки ставлення до Тарасюка в Москві давно й широко відоме. А можливо, Віктора Андрійовича попросту не влаштувала схема, розроблена апаратниками Банкової і Грушевського — Балогою і Льовочкіним. У кожному разі, у ході чотиригодинної розмови Ющенка та Януковича доля Тарасюка була одним із пунктів розмови. І є підстави думати, що вирішення ситуації Борису Івановичу Тарасюку з кабінету на Михайлівський спостерігати залишилося недовго.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво