ЧИ ЗНІМЕ ЄС ЗБРОЙОВЕ ЕМБАРГО З КИТАЮ? І ХОЧЕТЬСЯ, І КОЛЕТЬСЯ, І ВАШИНГТОН НЕ ВЕЛИТЬ...

Останні три тижні політиків і військових на трьох континентах — в Азії, Європі й Америці — цікавить одне, здавалося б, технічне питання: подальша доля ембарго на поставки Китаю європейської зброї, що діє 14 із половиною років. Пекін і Брюссель ця тема надзвичайно хвилює — вони є безпосередніми сторонами дискусії. Вашингтон, який теж не постачає з 1989 року Китаєві озброєння і чутливих технологій, не має наміру залишатися байдужим спостерігачем налагодження китайсько-європейського діалогу.

Вперше конкретно питання про доцільність перегляду ембарго, запровадженого після збройного придушення студентського виступу на майдані Тяньаньмень 1989 року, обговорювалося главами МЗС країн Євросоюзу 26 січня, хоча розмови про це вже «бродили» по Європі. Вирішено створити робочу групу при Раді ЄС і повернутися до обговорення пізніше. Парламенти країн ЄС зважать усі «за» і «проти» у своїх державах, адже остаточне рішення має бути прийняте одностайно.

У своєму недавньому інтерв’ю газеті Le Temp верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики і безпеки Хав’єр Солана зауважив, що Союз обговорює питання про скасування ембарго «у правильному напрямі». Однак точних термінів винесення остаточного вердикту поки що не визначено. Люди обізнані стверджують, що це може статися не раніше квітня. Захід хоче дочекатися закінчення президентських виборів і референдуму на Тайвані, призначених на 20 березня. Адже референдум ставить перед населенням одне запитання: чи слід острову купувати найсучаснішу зброю, якщо материковий Китай не відмовиться від ідеї застосування сили, аби не дозволити остаточно від’єднатися бунтівній провінції, і не прибере понад 450 своїх ракет, націлених на острів. Попри те, що практично всі країни ЄС і США не схвалюють ідею проведення референдуму й офіційно дотримуються політики «одного Китаю», це не заважає їм постійно постачати Тайбей новітніми озброєннями «з метою захисту від збройної агресії КНР». (Не пізніше як цього тижня Washington Times повідомила про намір США продати Тайбею електронні системи протиракетного захисту.) Скасування ембарго на поставки зброї материковому Китаю до 20 березня може, на думку західних експертів, порушити сформований на цей момент по обидва боки Тайванської протоки відносний паритет.

Пекін же підштовхує Європу якомога швидше дійти консенсусу, оскільки розширення у травні Європейського Союзу за рахунок 10 нових членів (деякі з них так прагнуть відхреститися від свого соціалістичного минулого, аж ладні боротися з усім, що пов’язано з комуністичною ідеєю), може істотно ускладнити завдання пекінського керівництва.

Деякі спостерігачі схильні вбачати в наполегливості нових китайських лідерів прагнення якомога швидше записати у свій актив серйозну дипломатичну перемогу. Вона означатиме «вихід із тіні» сумновідомих тяньаньменьських подій, які серйозно зіпсували міжнародний імідж Китаю в країнах розвиненої демократії. Адже основним аргументом противників зняття ембарго є все ще не досить благополучна, на їхню думку, ситуація з правами людини в КНР. Прибічники скасування ембарго натомість вважають, що Китай усе ж таки досяг достатнього прогресу у вирішенні питання прав, щоб не стояти більше в одному ряду з країнами, на які поширюються такі санкції ЄС,— Лівією, Північною Кореєю, Ліберією, Суданом, Бірмою.

Китай, що завжди називав ембарго пережитком «холодної війни», активізував «наступ» на Європу восени минулого року. Чітко і ясно наполегливий заклик переглянути питання «найближчим часом» був сформульований у першому дипломатичному документі про перспективи співробітництва між Пекіном та Брюсселем — «Політиці Китаю щодо ЄС» від 13 жовтня 2003 року. Зараз, вважають у Китаї, відносини з Європою складаються краще, ніж будь-коли, а тому немає жодних підстав жити минулими категоріями.

Лідери впливових європейських країн, передусім Франції й Німеччини, також дійшли думки, що ембарго «втратило сьогодні будь-який сенс». (Можливо, до такого рішення їх підштовхнула «кішка», що пробігла між «старою Європою» та США напередодні іракської війни). Саме Жак Ширак і Герхард Шрьодер сьогодні головні лобісти ідеї зняття санкцій. Показовим видається й те, що згадане січневе засідання глав МЗС країн ЄС збіглося у часі з початком державного візиту до Франції голови КНР Ху Цзіньтао.

Однак не тільки Париж і Берлін говорять про необхідність перегляду ситуації. Євросоюз зацікавлений у такому кроці не в останню чергу тому, що це допоможе зменшити торговий дефіцит у відносинах із Китаєм, який становить на сьогодні 47 мільярдів євро. Нині ЄС — третій за величиною торговий партнер Китаю і, судячи з усього, протягом найближчих п’яти років посяде перший рядок у цьому списку й стане основним інвестором КНР. Понад дві тисячі європейських підприємств уже інвестували в китайську економіку, і їх кількість зростає в середньому на 40% на рік. Тож чистої води прагматизм підказує Європі проголосувати «за» і не прогавити свій шанс на величезному ринку Китаю.

У своєму інтерв’ю Х.Солана заявив, що він особисто не бачить проблем зі зняттям ембарго і вважає, що це питання стосується двох сторін — ЄС і Китаю. У Вашингтоні дотримуються іншої думки. Відразу ж після зустрічі євроміністрів уряд США виступив із жорстким протестом. До речі, за три роки перебування на посаді Дж.Буша США запровадили проти Китаю більше всіляких санкцій, аніж за всі вісім років президентства Б.Клінтона. З протилежного боку океану вважають: у разі скасування ембарго китайська армія так модернізується, що це створить серйозну загрозу збройним силам самих США. Нині, після розвалу СРСР, КНР багатьма розглядається як ворог номер один. Ну хто ж стане вкладати зброю в руки ворога, від якого можна очікувати нападу? Як зізнавався газеті Washington Post один із представників Пентагону, США мусять зберегти хоча б 30-річне випередження Китаю у плані розвитку стратегічних військових технологій. Що стосується воєначальників китайських, то вони заявляють, що, з суто військового погляду, ембарго не відіграє визначальної ролі: техніка, що перебуває на озброєнні НОАК, і без західних технологій досить сучасна, багато в чому завдяки співробітництву з Росією. Пекін відкрито заявляє, що його балістичні ракети анітрохи не гірші, ніж іноземні, до того ж Китай навчився самостійно виробляти комп’ютерні чіпи до боєголовок. Ось така «відповідь Чемберлену».

Вашингтон пильно стежить за союзниками, щоб ті навіть гадки не мали про можливість продати Китаю щось із забороненого положеннями Паризької декларації, підписаної спільно США та європейськими країнами, а також застереженого у Вассенаарських домовленостях. Так, наприкінці 2002 року Ізраїлю було настійно запропоновано заморозити заплановані контракти на поставку в Китай деяких видів чутливого устаткування, Тель-Авів також був змушений анулювати контракт на продаж Китаю радарних систем раннього реагування. Силу США переконувати відчули на собі й інші країни. Хоча навіть у роки існування ембарго британські, французькі, німецькі й італійські компанії укладали угоди з Пекіном про продаж технологій подвійного призначення, які використовуються в китайських наступальних бомбардувальниках, кораблях, вертольотах і субмаринах.

Сполучені Штати створили цілу «захисну сітку», що чітко відстежує будь-яку можливість потрапляння в Китай західної зброї. Вона забезпечується станціями спостереження на кораблях Шостого флоту США, літаках ВПС, супутниках-шпигунах. Не менш пильно американці стежать і за своїми виробниками. Чи не кожен контракт старанно досліджується на предмет того, чи не зможе КНР використати придбане ноу-хау для вдосконалення своїх військових програм. За чотирма провідними підприємствами ВПК — Lockheed Martin, Boeing, Northrop та Grumman and Raytheon — нагляд особливий, адже ці компанії мають дуже прибутковий бізнес із Китаєм у цивільній сфері (наприклад, літаки Boeing становлять зараз кістяк цивільного повітряного флоту Китаю — понад 1100 машин). Періодично спалахують шпигунські скандали, на кшталт звинувачення корпорації Boeing у продажі КНР технології виробництва військових навігаційних систем, які використовуються в сучасних американських ракетах і літаках.

Нерідко, залежно від загальнополітичної ситуації, в американській пресі з’являються статті, що звинувачують китайців у порушенні міжнародних договорів з нерозповсюдження. Саме цими днями дуже своєчасно з’ясувалося, що у 80-х роках ХХ століття Китай продав Пакистанові технології виробництва ядерних боєголовок, які Карачі перепродав Ірану, Північній Кореї, Лівії й ін.

Поки ж політики вирішують, як бути, китайсько-європейське співробітництво в науково-технічній сфері набирає обертів. Наприкінці минулого року Пекін офіційно став учасником програми створення супутникової навігаційної системи — так званого «Проекту Галілео». Після введення в дію 2008 року він виконуватиме практично ті ж самі функції, що виконує сьогодні американська Глобальна позиційна система (GPS). І суто мирне використання супутникової навігації практично зведе нанівець монополію створеної за часів «холодної війни» виключно для військових цілей американської GPS. На підході й інші великі високотехнологічні проекти. Тож США мають усі підстави остерігатися, що Європа наздожене і пережене Америку в питанні співробітництва з дедалі міцнішою державою — Китаєм.