Чи відправить президент у відставку «Нашу Україну»? - Політика - dt.ua

Чи відправить президент у відставку «Нашу Україну»?

3 квітня, 2009, 15:58 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Серед номінантів на дочасний розпуск або відставку в рамках бурхливої політичної інтриги останніх тижнів опинилися не тільки парламент, уряд і президент, а й «Наша Україна».

Серед номінантів на дочасний розпуск або відставку в рамках бурхливої політичної інтриги останніх тижнів опинилися не тільки парламент, уряд і президент, а й «Наша Україна». По-перше, сплив термін можливого легітимного завершення шостого з’їзду НУ, що закріпило на гачку невизначеності остаточно розколоту підписанням коаліційної угоди з БЮТ пропрезидентську партію і фракцію. По-друге, країна довідалася, що партійні структури революційної НУ більше не функціонують через їх нефінансування. По-третє, ряд політиків, у тому числі й партії президента, встигли публічно констатувати смерть його політичного проекту.

Відповіддю Ющенка на негативну інформаційну хвилю у ЗМІ стала недавня заява, зроблена ним під час саміту Європейської партії в Брюсселі. Згадавши про існування «Нашої України», Віктор Андрійович знову апелював до власної партії як її лідер, а також підтвердив свої наміри провести жорсткі кадрові чистки з метою реанімації проекту. Дивно, але цим сплеск лідерської активності ВАЮ не вичерпався. Навіть навпаки — президент скликав політраду партії (вперше за останніх чотири місяці!) акурат у день свого виступу в парламенті. Вочевидь, позиціюючи ці події для себе та громадськості, що спостерігає, як рівнозначні.

Однак такий запізнілий подвійний удар ВАЮ свідчить про одне: під тиском політичної ситуації (а сьогодні Україна, не без участі самого Ющенка, виявилася втягнутою в дочасні президентську та парламентську кампанії) президент опинився на порозі складного вибору — попрощатися з політикою чи залишитися в політиці. Тепер Віктор Андрійович навряд чи може розраховувати на пролонгування прописки на Банковій. З рейтингом у три відсотки... Втім, як і мріяти про довічне місце «лорда» у верхній палаті парламенту. Нову Конституцію від Ющенка приймати ніхто не збирається.

Схоже, в цій ситуації єдиним варіантом забезпечення політичного майбутнього президента його команда бачить дочасні парламентські вибори. Як дружно запевняють джерела, указ про чергові позачергові лежить у столі в не менш (якщо не більш) зацікавленого в плебісциті глави президентського секретаріату Балоги, який очікує потрібного вердикту КС щодо нелегітимності Кабміну та коаліції. Віктор Іванович, за нашою інформацією, досі перебуває у зворушливій ейфорії з приводу перемоги «Єдиного центру» в Тернополі. Що цілком зрозуміло. Адже з організованим потраплянням в орбіту голови СП цілого загону губернаторів, а також із падінням останнього бастіону виборців — КВУ (напередодні доленосного для країни етапу Ігоря Попова, незмінного лідера Комітету виборців, радо прийняли в команду Балоги) — український соціум втратив будь-який шанс на більш-менш об’єктивний контроль за тим, що відбувається на дільницях під час голосування та підрахунку голосів. Цей прикрий факт суспільство ще тільки має осмислити. А президенту, чия політична сила і в Тернополі з тріском програла, доводиться діяти негайно, обдумуючи можливі варіанти:

а) перейти в наступ і вирішити долю «Нашої України» одноосібно, зливши її рештки забезпеченому адміністративним і фінансовим ресурсом «Єдиному центру»;

б) великодушно відпустити партію у вільне плавання, піддавшись тиску вируючої внутріпартійної еліти в особі «любих друзів», які стояли біля витоків НУ і дрейфують у бік БЮТ;

в) пустити ситуацію на самоплив. Власне, як і багато що в цій країні. Роздати чергові гарні обіцянки, але так і не звернутися до партійного з’їзду, тим самим прирікши своє революційне дітище на повільне і болісне вмирання.

Правда, на думку оптимістів із оточення Ющенка, є ще один варіант. Мається на увазі чесне визнання ВАЮ свого програшу на майбутніх президентських і парламентських виборах; збереження партії та її національно-демократичної ідеології; ставка на 2015 рік, коли представник зміцнілої «Нашої України» (і це не обов’язково Ющенко) знову зможе конкурувати на президентських виборах. Проте, за прогнозами песимістів із того ж таки оточення, нинішня команда президента, яка не хоче йти із влади за жодних обставинах, цей варіант апріорі виключає.

Однак про все по черзі.

Від Майдану до перелому. Хребта

Для бодай схематичного розгляду суті та перспективи стосунків, які склалися в орбіті президента і його політичної сили, варто говорити про певний трикутник: «Наша Україна» — «Єдиний центр» — «За Україну!», який утворився в надрах НУ і сьогодні ніби представляє президента в парламенті в рамках колись пропрезидентської фракції «НУ—НС».

Багато партійних функціонерів, які віддали «Нашій Україні» не один рік життя, називають цей трикутник бермудським і нарікають, що він апріорі не повинен був з’явитися. Врешті-решт, він і потягнув на дно всю партію та парламентську фракцію «НУ—НС», яка колись об’єдналася навколо постаті Ющенка. Який, на жаль, був не в змозі збалансувати роль окремої особистості з перспективою окремої партії.

«Хто кого створив — Ющенко партію чи вона його — найважче для мене запитання, — каже член столичної організації НУ, котрий не побажав назвати себе. — Ще 2002 року ми мали намір будувати демократичну партію, в якій було б досягнуто балансу думок лідера і її рядового члена. Майдан був налаштований на те ж саме. У результаті наважилися на цей крок тільки 2005-го, вже маючи в арсеналі цілого президента країни і лідера помаранчевої революції. І побудували — банальну фракцію в парламенті, котра не змогла не те що налагодити чітких стосунків із регіональними структурами, а й усередині себе самої. Багато в чому «завдяки» двоїстій позиції Ющенка, котрий захопився боротьбою за владу і прийшов до сповідування ним же свого часу критикованої політики подвійних стандартів. Звідси реальна боротьба з Тимошенко, постійно драпірована закликами створювати демократичну коаліцію. Звідси перманентні переговори з «Регіонами» під прикриттям монологів про те, що «бандити мають сидіти в тюрмах». Звідси ж зшивання із живих шматків «Нашої України» нашвидкуруч «Єдиного центру». Паралельно згорталася демократія в партії. Зміни, внесені до статуту за часів глави ради партії Балоги, позбавили низові осередки першочергової демократичної функції — виключати з лав порушників або недостойних».

Серед основних моментів, коли Ющенко ламав партійний хребет, нашоукраїнці називають кілька. Це нав’язливий остракізм, якому ВАЮ піддавав «любих друзів», але ті, попри
відомий конфлікт 2005 року, досі мають вплив у партії як люди, котрі стоять біля її витоків. Це безпідставне ЗНЯТТЯ Безсмертного, «котрий «на «відмінно» справлявся з партійною кухнею». Це ПРИЗНАЧЕННЯ з четвертої «виборчої» спроби главою ради партії Балоги. Це «АВТОРИТАРНІ» вибори Кириленка (без праймеріз та обговорень у низах). І, нарешті, це ЗАКРИТЕ від рядових партійців формування різношерстого блоку «НУ—НС» і списків на парламентських виборах 2007-го.

Одним із найбільш істотних негативних моментів для багатьох стали й торішні позачергові вибори в столиці. Як відомо, «Наша Україна» не тільки їх програла, втративши фракцію в Київраді, а й змушена була витримати удар від власного почесного голови. Ющенко тоді публічно заявив, що віддав свій голос не за свою партію. А невдовзі про себе на всю країну заявив адміністративний проект Балоги, ставши підтвердженням того, що президенту давно вже незатишно у власній партії та фракції, котра зациклилася на свого часу ним же й оприлюдненій, але внутрішньо давно відкинутій «демократичній коаліції».

Останній удар НУ отримала восени 2008-го. У результаті партія з фатальним запізненням здобула Ющенка у статусі свого офіційного лідера; розжилася ще однією підгрупою «За Україну!» на чолі з Кириленком, котрий зіграв важливу роль у розвалі демократичної коаліції, а потім був витіснений з усіх постів; зависла разом із нав’язаною ВАЮ перспективою виключення з її лав «зрадників, які підмахнули свої підписи під несанкціонованою коаліційною угодою з БЮТ», а також «Єдиним центром», злиття під парасолькою котрого ініціював президент.

Як результат, регіональні організації «Нашої України» виявилися повністю деморалізованими. Їм не ясна політика президента щодо власної партії та фракції; свого часу публічно задекларованим політичним партнерам (БЮТ) та опонентам (ПР). Все це відбувається на тлі чотиримісячного внутрішньопартійного інформаційного вакууму і відсутності якихось верховних сигналів по виконавчій вертикалі. Задушевні телефонні мантри в.о. глави виконкому партії пана Ропотенка про «те, що все буде добре», на тлі гнітючо жорсткої фінансової блокади не рятують зневірених керівників регіональних структур. Люди не розуміють, куди, навіщо й у ногу з чиїм маршем іде «Наша Україна» на чолі з Ющенком.

Варіант А. Руйнівний кулак самодержця

Штучне затягування, а тепер і автоматичне закриття невдалого для ВАЮ шостого з’їзду «Нашої України» дало привід багатьом експертам заявити про підготовку об’єднання партій Ющенка та Балоги. Ключовим інструментом закопування «НУ» джерела називають саме новий сьомий з’їзд партії. У рамках якого Ющенко позбудеться занадто гучних і норовливих делегатів, які не дозволили здійснити задумане в грудні, а глава його секретаріату руками губернаторів технологічно піджене новий склад регіональних представників під уже задекларовані бажання Віктора Андрійовича. Віктор Балога вже минулого тижня почав обдзвонювати підконтрольних СП глав державних адміністрацій на предмет організації тет-а-тет із ВАЮ. Йдеться якраз про такий новий об’єднавчий з’їзд «Нашої України». Дати з’їзду Балога не називав.

Не було названо її і на згаданій політраді партії, зібраній у вівторок з ініціативи президента. За нашою інформацією, ще за кілька днів до цього заходу Роман Безсмертний отримав від президента пропозицію очолити раду партії «Наша Україна». Однак Безсмертний спробував відмовитися, пославшись на бажання займатися суто технологічною роботою. До того ж, як стверджують перевірені джерела, заступник глави СП уже не так сильно хворий ідеєю об’єднання з «ЄЦ». Проте саме Роману Петровичу доручено готувати новий партійний з’їзд. Саме він проводить таємні консультації в найбільш вибухонебезпечних точках партії, де, на думку його патронів, може зріти антипрезидентська змова «кар’єристів». І саме його у вівторок усе ж таки було обрано в.о. голови виконкому партії замість Ропотенка.

За інформацією «ДТ», на політраді, крім її членів, був присутній і В’ячеслав Кириленко. Ксенія Ляпіна, котра озвучила запитання з приводу чуток про можливе об’єднання з «ЄЦ», підтвердила, що в результаті президент у черговий раз порадився із соратниками «потрібне нам це об’єднання чи не потрібне». Більшість присутніх вважали, що не потрібне. Після чого Віктор Андрійович не став наполягати на продовженні обговорення. Поки що? Що стосується перспективи групи «За Україну», то пані депутат досить цікаво позиціонувала громадський витвір Кириленка, назвавши «За Україну!» всього лише моментом ідентифікації позиції частини депутатів «НУ—НС» у парламенті. Що, на її думку, не має жодного стосунку до членства в «Нашій Україні».

Що з цього приводу думає сам В’ячеслав Кириленко, сказати важко, бо практично одночасно з Романом Безсмертним, Віктором Балогою та Ігорем Крілем він відмовив «ДТ» у спілкуванні на незручну тему, пославшись на те, що «в ній поки що значно більше запитань, ніж відповідей». Однак, за наявною у нас інформацією, Кириленко з деякого часу взагалі не бачить себе в політичному проекті «Наша Україна». Втім, як не може до пуття пояснити публіці і свої перспективи поза ним. Так чи інакше, але громадське прикриття під назвою «За Україну!» поки що не може приховати виборчого конформізму політика на користь президента. І як поведеться Кириленко (відійде вбік, буде боротися чи покине «НУ»), якщо Віктор Андрійович таки вдарить по столу кулаком самодержця й у гонитві за депутатським мандатом зробить вибір на користь «ЄЦ», — велике запитання.

Варіант Б. Вільне плавання «любих друзів»

Теоретично, взяти участь у боротьбі за «Нашу Україну» і завадити її похованню під адміністративною плитою ЄЦ може партійна еліта, пов’язана з історичним і фінансовим заснуванням цього політичного проекту. Саме в рамках публічних заяв так званих «любих друзів» сьогодні лобіюється ідея: «Наша Україна» — без Ющенка». Серед публічних спікерів із цього тонкого питання найчастіше вигулькує ім’я Миколи Мартиненка, який змінив В’ячеслава Кириленка на посаді лідера парламентської фракції «НУ—НС» і сьогодні спільно із частиною нашоукраїнців активно співпрацює з БЮТ у рамках коаліції.

При цьому Мартиненко — чи не єдиний голова первинної організації НУ (а він і нині очолює столичний осередок), який продовжує підтримувати бойовий дух і фінансову спроможність партійної структури Києва. У надрах цієї структури, власне, й народилися бунтарські тези про можливе виключення Ющенка з партії; про необхідність очистити її від численних родичів ВАЮ; важливість зміни статуту і закріплення пріоритету колективного голосу партії. Столична партійна організація, що пішла ва-банк, як відомо, проігнорувала другий етап з’їзду, де Мартиненка і Третьякова вивели зі складу політради партії. Що далі?

Відповідати на запитання з приводу своїх подальших дій Мартиненко не захотів, зазначивши тільки, що не має наміру ігнорувати черговий партійний з’їзд і готовий публічно окреслити там свою позицію. І з приводу ЄЦ, і з приводу бажання «почистити» партію. Чим і підбити певну риску під своїми численними заявами. Проте, як нам стало відомо від найближчого оточення депутата, у своєму шляхетному пориві Мартиненко ризикує залишитися глибоко самотнім. Командного виступу старої гвардії не передбачається. Нинішній лідер фракції «НУ—НС» не має з цього приводу якихось активних контактів із тими ж таки Третьяковим і Порошенком. Причин кілька.

Петро Порошенко останнім часом уникає різких ноток на адресу гаранта і найчастіше вістить із телеекранів виключно про Кабмін та свої риси «камікадзе», здатного на все заради порятунку економіки. Кажуть, що Порошенко прямо смертельно втомився сваритися з президентом. Як, утім, і перейматися подальшою долею рідної «Нашої України», зробивши ставку на іншого фаворита майбутніх перегонів.

Із Третьяковим пікантніше. Олександр Юрійович сьогодні зосередився виключно на посиленні впливу і ваги своєї депутатської групи в парламенті. За апетитами Третьякова стоять інтереси кадрів Ігоря Коломойського, що претендують як на міністерські портфелі, так і на інші призначення в енергетичній і антимонопольній сферах у разі ротації Кабміну Тимошенко. Це загострило стосунки не тільки між фракційними групами та партіями, де в черзі за портфелями вперто стоять люди Костенка (УНП), Тарасюка (НРУ) тощо, а й між Третьяковим і Мартиненком. Десь у цій самій площині, за свідченням членів фракції, точиться і прихована боротьба соратників за вплив і доступ до ЮВТ.

Отже, можна констатувати, що внутріпартійна еліта «Нашої України» місцями має позицію, проте не має консолідованої стратегії її реалізації і, як наслідок, перемоги в рамках досі існуючого партійного проекту. І президент у курсі того, що відбувається (точніше, не відбувається). Тому навряд чи серйозно розглядає варіант відмови від партії на користь своїх колишніх і до того ж розрізнених соратників, із-поміж яких поки що так і не викристалізувався лідер, здатний замінити Ющенка.

Варіант В. Повільна смерть переможця

Люди, які близько знають президента, чомусь переконані, що нічого категоричного і стратегічного, на кшталт об’єднання з ЄЦ, а тим більше якогось ідейного відродження з партією Ющенка не станеться. Віктор Андрійович, за їхніми словами, не любить приймати жодних рішень. Він не бігатиме за жодними гарантіями й мандатами. Один із депутатів «НУ—НС» навіть розповів автору, як у рамках однієї з останніх зустрічей із президентом мав необережність сказати Віктору Андрійовичу, що посада глави держави, очевидно, не остання його політична посада. Після чого трапився великий скандал. ВАЮ навіть у думках не припускає ще якихось варіантів. Що б це могло означати? Чи змінив президент свою думку, взявшись під патронатом Балоги активно розкручувати сценарій дочасних парламентських виборів, — питання виключно до Ющенка. Проте цей факт непрямо підтверджує підсвідоме бажання Віктора Андрійовича особливо не опиратися обставинам і плисти за течією. Разом з умираючою партією і завершенням терміну свого президентства.

І, слід сказати, така можливість у Віктора Андрійовича може з’явитися, якщо стратегія СП і ПР щодо дочасних виборів провалиться, а ЮВТ триматиметься за крісло прем’єра до 2010 року. Президентові нічого не залишиться, як захопитися подальшим змаганням «хто краще кризу подолає», а «Нашій Україні» — продовжити небезпечний дрейф у політичному морі, маючи у своєму арсеналі лідера партії, який так і не прийняв жодного рішення. Можлива участь її фракції в коаліційному розподілі міністерських портфелів. Можливе збільшення кількості голосів фракції у моменти голосувань у залі ВР. Можливо, де-не-де навіть жеврітиме якесь партійне життя. Там, де збережеться фінансування, звісно.

…Насправді історія «Нашої України» і фракції «НУ-НС», які доживають у цьому складі останні місяці, — це історія однієї з інтелектуально та ідеологічно найсильніших політичних команд. Яка не привела у парламент «водіїв та секретарок», а зібрала людей, здатних не тільки писати закони, а й іти до мети і перемагати. Проте, ставши заручником політики одного, ця команда виявилася не в змозі йому конструктивно, ефективно й системно протистояти. І, схоже, тепер звільнить колись надійно обжиту національно-демократичну нішу іншим партіям та політикам. Можливо, більш правого радикального спрямування. Але це вже точно інша, не менш сумна історія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво