Чи розкриється парашут Барака Обами - Політика - dt.ua

Чи розкриється парашут Барака Обами

26 жовтня, 2012, 15:16 Роздрукувати Випуск №38, 26 жовтня-2 листопада

На президентських дебатах у Денвері президент у лічені хвилини ввійшов у такий штопор, з якого може вже й не вибратися.

Коли 14 жовтня в небі над Нью-Мексико австрійський герой-парашутист Фелікс Баумгартнер стрибнув униз зі стратосфери, він зробив приблизно те ж саме, що за десять днів до цього Барак Обама вчинив зі своєю президентською кампанією. На президентських дебатах у Денвері президент у лічені хвилини ввійшов у такий штопор, з якого може вже й не вибратися.

Денверське фіаско

Перші президентські дебати, які відбулися 3 жовтня, стали моментом, коли Америка побачила нового, несподіваного Обаму — і він їй не сподобався. Того  дня вони з Мішель святкували двадцяту річницю весілля. Чи то це позначилося, чи то високогірне повітря Колорадо на нього так подіяло, але президент немов би вирішив підтвердити свій прогноз про те, що кампанія 2012 року буде «менш сексуальною», ніж
2008-го. Стоячи в актовому залі Денверського університету, він моментами нагадував новорічну ялинку в лютому. І вже принаймні не справляв враження лідера, який знає, навіщо йому потрібні ще чотири роки президентства. 

Навпроти стояв республіканець Мітт Ромні — теж, щиро кажучи, не першої свіжості наречений. Однак того вечора він був неперевершений: зосереджений погляд, прості чіткі фрази, співчутлива усмішка — і найжорстокіша критика президентства Обами. Тому було що відповісти. Адже аргументація республіканця була дірява, як оборона київського Динамо, але... Того вечора м’яч незбагненним чином ішов лише в одні ворота.

Доскіпливі журналісти засікли — все сталося о 21.04 за місцевим часом. 

Це був момент, коли Ромні почав викладати свою програму і — о, диво! — справив враження зваженої, енергійної, зрозумілої людини, яка знає, чого хоче. За лічені хвилини було зруйновано імідж холодного мільярдера, в якого перед очима тільки цифри, — імідж, який ретельно й небезуспішно вибудовувався демократами протягом усього літа. 

Програне літо Мітта

Закони американських виборчих кампаній доволі прості. Вибори відбуваються у вівторок між другим і восьмим листопада. Гарячий період — це вересень-жовтень. Але перемога готується протягом літніх місяців — через політичну рекламу (переважно телевізійну), через створення мережі передвиборних штабів, через походи агітаторів «від дверей до дверей», через збирання передвиборних пожертв. 

Отож літо Мітт однозначно програв. До серпня з різноманітних шматків його біографії було сформовано імідж людини, яка: а) далека від розуміння потреб простого американця; б) приховує від народу правду про свої податки; в) є політичним хамелеоном — то ліберальним, то консервативним, залежно від ситуації. 

До вересня він відставав від президента за всіми позиціями, зокрема й за базовим критерієм: «хто ліпше зможе управляти економікою». 

«Уся річ в економіці, дурненький»

Саме таке грайливе нагадування висіло колись над столом кандидата в президенти Білла Клінтона. Зрозуміло, що економіка — ключовий аспект будь-яких виборів. Особливо погана економіка, як, наприклад, тепер. 

Протягом усього першого терміну Обами розрахунок був на два чинники. По-перше, на те, щоб вийти з успадкованої від Буша кризи за рахунок кейнсіанського вливання в економіку нових субсидій. І, по-друге, на те, що під впливом цих субсидій мотор економіки не тільки запрацює, а й відкриє шлях до нового підйому. Обвалу вдалося сяк-так запобігти, а от давно очікуване оздоровлення так і не настало. 

З одного боку, Обама уник гіршого і навіть поставив на ноги американську автомобільну індустрію, а з другого — вся країна засіяна вивісками «банкрутство», «закриваємося», «фінальний розпродаж у зв’язку з виходом із бізнесу». 

Середній і малий бізнес у розшарпаному стані. Безробіття коливається близько 8% — показник, про який деякі країни ЄС можуть тільки мріяти, але, за критеріями американської економіки, це означає, що, попри небачені цифри бюджетного й національного дефіциту, оздоровлення так і не настало. 

Перебуваючи у Вашингтоні, можна й не усвідомлювати, в якій кризі перебуває країна. У провін-
ції ж криза проступає чітко, немов зморшки на обличчі старіючої імперії. І зморшки ці — аж ніяк не від частих усмішок. Приміром, за повідомленнями преси, в деяких провінційних містечках Огайо останнім часом пізніми вечорами почали банально вимикати світло на вулицях — бракує грошей. Але ж саме в Огайо вирішуватиметься результат цих виборів. Утім, про це трохи нижче. 

Зліт Обами

Отже, об’єктивно була диспозиція для зміни влади. Однак і тут виявилася унікальність Америки, її відмінність від інших західних демократій. Для середнього американця президент — це більше, ніж найнятий менеджер. Це національний символ. Його переобрання на новий строк — питання не тільки особистого інтересу, а й патріотизму, а також політичної звички.

За чотири роки до людини справді звикаєш. Через екран телевізора він щодня приходить у твій дім, якоюсь мірою стає ріднею. Обама вміє зробити так, щоб, побачивши його, виборець не тягся до пульта перемикання програм. Він — виходець із низів, він — втілення американської мрії, він, як там заведено говорити, «один із нас». Досить чорний для чорних, досить «красномовний» (за давнім висловом Джо Байдена) для білих. А для іспаномовних він — втілення надії на більш ліберальне імміграційне законодавство. 

До початку вересня, за опитуваннями, більшість американців була готова дати йому другий шанс. До кінця вересня ця більшість була вже переважною. Серйозні соціологи почали всерйоз обговорювати сценарій, що здавався доти неможливим, — імовірність перемоги Обами в усіх штатах, які він «узяв» чотири роки тому (крім консервативної Індіани). 

Райян розправив плечі

Найсміливішим кроком усієї кампанії (і, мабуть, найбільш неоднозначним) стала номінація глави бюджетного комітету в палаті представників Пола Райяна кандидатом у віце-президенти. Райян — улюбленець «Чайної партії», політик радикально-консервативного напряму, ідеолог різких бюджетних скорочень, у тому числі в медичній та соціальній сферах. Людина-прапор для одних, людина-опудало для інших. 

Його вихід на президентську орбіту — це шанс (хоча й далеко не гарантія) розпочати вихід із трясовини бюджетного дефіциту. А на рівні рядових американців — загроза урізання пільг для тих, кого, попри все бажання, до багатіїв не зарахуєш. 

Райян відомий як загальноамериканський борець із «халявою». Його політичні погляди сформовані письменницею і філософом Айн Ренд — уродженою Алісою Розенбаум, дочкою пітерського аптекаря, випускницею євпаторійської гімназії та переконаною противницею всілякої соціальної добродійності. У 1920-х роках вона емігрувала з Союзу, а в п’ятдесятих, опублікувавши надпопулярний опус «Атлант розправив плечі», стала повелителькою дум американських консерваторів. У деяких перекладах назва звучить як «Атлант здригнувся». Що ж, якщо Райян стане віце-президентом, то Америка цілком може розправити плечі. А може й здригнутися від дуже жорсткого урізання соціальних програм. 

«47 відсотків»

Найсильнішого (на думку багатьох — смертельного) удару по Ромні завдала публікація запису із закритої зустрічі кандидата з фінансистами кампанії. На ній він виголошує немислимі для політичної Америки речі — про те, що суспільство розділене на 53% підприємливих американців і 47% «жертв», тобто тих, хто звик в усьому покладатися на державу. І про те, що його, Ромні, «абсолютно не обходять» ці 47 відсотків, а найголовніше — достукатися до інших. 

Це був справжній ляпас, бо «покладатися на державу» звикли чимало тих, хто планував голосувати за Ромні: військові, бюджетники та й бізнесмени середньої руки. Головне, ця фраза відштовхнула найбільш проблемну для республіканського кандидата групу — жінок. Адже саме жінки в американських сім’ях традиційно зводять дебет із кредитом і знають ціну кожному долару бюджетної допомоги. Втім, не тільки в американських. 

Дебати. Теорія і практика

Одне слово, перемога була в Обами в кишені. Залишалося провести президентські дебати. А вони, як правило, проходять передбачувано і не мають вирішального впливу на результат. Кандидати сходяться в телевізійних дуелях, обмінюються звичними шпильками, розповідають завчені пункти своїх програм. На передбачувані аргументи звучать не менш передбачувані контраргументи. Виборці придивляються не так до слів кандидатів, як до їхнього настрою, постави й привабливості. Оскільки ж і програми, і особистості добре відомі, то виборець швидше зміцнюється у своїй думці, ніж змінює її.

І ось настало 3 жовтня. Гадаю, якщо Обама програє вибори, то про непоясниму поведінку президента напишуть трактати. Мені думається, Обама елементарно переоцінив себе й недооцінив противника. Він приїхав у Денвер без страху, отже — і без адреналіну в крові, тоді як Ромні відступати було нікуди. Він розумів: тепер або ніколи. 

Запам’яталося, як наступного дня зазвичай стриманий Кріс Метьюс із каналу MSNBC, одна із зірок американського політичного телебачення, у прямому ефірі буквально ричав: «На що він розраховував? Що постоїть, побубонить і переобереться?!» Аналогічне запитання ставлять демократи й ліберали по всій країні. Обама їх дуже, дуже підвів і може звинувачувати тільки себе. 

Гнів Метьюса можна зрозуміти. Американське телебачення (за поодинокими винятками) — переважно ліберальне. Воно підіграє демократам, тоді як політичне ток-шоу на радіо здебільшого консервативне, прореспубліканське. 

Відповідно, якщо хочеш по-справжньому відчути пульс консервативної Америки, краще триматися подалі від телевізора, а ввімкнути політичне радіо. Отож Раш Лімбо, суперзірка консервативного радіо і зі своїм 400-мільйонним (!) контрактом, імовірно, найбільш високооплачуваний шоумен в історії людства, у вересні рвав на собі волосся не менше за Метьюса. Одного разу в нападі гніву він навіть обізвав Ромні «пустушкою». А його колега Лора Інгрем узагалі заявила: якщо республіканська партія не може виграти вибори навіть із такою економікою, то її, партію, треба просто розпустити. 

Тепер Лімбо віщає, що Ромні отримає не просто перемогу. За його словами, це буде «політичний вибух».

Це солодке слово «моментум»

Отже, чи буде переконлива перемога Ромні на виборах? У світлі того, як розколотий електорат, «вибух», або, як тут ще кажуть, «зсув», — усе-таки, швидше, з категорії республіканських мріянь. А ось перемога «на грані» цілком можлива. 

Одна з яскравих рис американської політики — це так званий momentum. У буквальному перекладі — «динаміка». Однак у перекладі втрачається щось дуже важливе. Бо американський «моментум» — крутіший і загадковіший, ніж просто «динаміка». 

«Моментум» — це як цунамі чи торнадо. Живе за своїми законами. Підкрадається непомітно, проте б’є наповал. Зовсім недавно його відчув на своїй шкірі легендарний республіканець Річард Лугар. Подумати тільки: чоловік впродовж 32 років (!) без проблем переобирався в сенат, набирав під 90 відсотків голосів і завжди вигравав, а цієї весни несподівано для себе в останній момент програв праймериз відносно маловідомому представникові «Чайної партії». 

Інакше кажучи, з певною періодичністю на виборах у Штатах накочує очевидний аутсайдер і виграє — часто за рахунок того, що відбувається щось абсолютно надзвичайне й ламає розклади.

Нині кампанія розвивається саме за цією траєкторією. Якоюсь мірою це цілковита протилежність типовому олімпійському забігу на довгу дистанцію: протягом тривалого часу бігун із Кенії біжить попереду, але в міру наближення фінішної стрічки ззаду наздоганяє ванільно-білий олімпієць з Мічигану. 

Обама поступився позиціями немислимими темпами. Насамперед за рахунок того, що до нього різко охололи білі жінки. Якимось зовсім містичним чином у лічені дні вони раптом перестали боятися і бюджетних скорочень, і конституційної заборони на аборти, які свого часу підтримував Райян. 

Створюється враження, що Ромні нарешті сприйняли не тільки як людину, але й як втілення «сильної руки», лідерства, якого часом Америці не вистачало в останні роки. 

І якби у Ромні було ще бодай кілька тижнів такої динаміки, то про його перемогу в листопаді можна було б говорити з такою ж упевненістю, з якою про перемогу Обами говорили у вересні. Однак до виборів залишається трохи більше тижня. Ромні може елементарно не встигнути. «Кенієць» може, хоч і накульгуючи, але добігти до фінішу першим.

Огайський «горішок»

Нагадаю розклад. Боротьба точиться не за більшість голосів на національному рівні, а за більшість електоральних голосів. Більш того, за словами шеф-редактора служби Геллапа Френка Ньюпорта, учетверте в історії країни може повторитися сценарій, за якого переможець не набере більшості голосів на національному рівні. Як з’ясувалося, основне збільшення до електорату Ромні йде з Півдня, електоральні голоси якого і так у республіканця в кишені. А якщо про це говорить Геллап, який пророкував перемогу Ромні або щільні перегони навіть у найгірші для республіканця тижні, то до прогнозу варто прислухатися. 

Усього електоральних голосів — 538 (за кількістю конгресменів і сенаторів плюс три вибірники від округу Колумбія). Вони розподілені між окремими штатами. Для перемоги потрібно 270. Країна розділена на «сині» штати типу Каліфорнії і Нью-Йорку, які практично завжди голосують за демократів, і «червоні» — типу Техасу та Луїзіани, які майже завжди за республіканців. 

Перемога залежить від штатів, які перебувають посередині електорального поля. На цих виборах їх десять: Нью-Гемпшир, Колорадо, Айова, Вісконсін, Невада, Північна Кароліна, Віргінія, Пенсільванія, Огайо і Флорида. Останні чотири — найбільш «жирні» за кількістю електоральних голосів. 

Пенсільванія, Айова і Вісконсін, імовірно, дістануться Обамі. Флорида і Північна Кароліна — Ромні. Залишаються Нью-Гемпшир, Віргінія, Колорадо, Невада та Огайо. Ситуація така, що навіть коли Обама програє перші чотири штати, але виграє Огайо, він — переможець. Ця обставина дає підстави деяким соціологам говорити, що хоч би якими були останні тенденції, перевага однаково на боці президента — хоча соціологічні опитування й у цьому штаті, і по країні загалом дають просто вражаючий розкид. У ситуації, коли «моментум» змішав усі карти, серйозні соціологи на запитання про переможця відповідають просто: не знаємо. 

Однак очевидно, що Огайо може виявитися міцним горішком — насамперед через свою неоднорідність. У штаті є містечка і цілі округи, залежні від автомобільної індустрії сусіднього Мічигану, — а отже, як на цей час, успішні. А є залежні від сталеливарної промисловості — а отже, глибоко депресивні. Останні проголосують за Ромні. За кого проголосують перші — ще питання. 

Китайські ілюзії
та український слід

Чия візьме — покаже 6 листопада. Варто запастися попкорном і насолодитися закінченням перегонів, які, безперечно, увійдуть в історію як одні з найпарадоксальніших. Поспішних висновків робити не варто. Ні щодо переможця, ні щодо його політики в наступні чотири роки. 

Особливо це стосується Ромні, щодо якого у нас існують просто шалені ілюзії. Насамперед щодо його зовнішньої політики (у зв’язку з його жорсткою критикою Росії і Китаю). Я б рекомендував почекати. Новим Рейганом Мітту не стати — з тієї простої причини, що й світ інший, і Америка вже не та. 

США пов’язані з Китаєм як сіамські близнюки. Голова і шлунок окремо, а ноги ж спільні. Хоч би які емоції вони відчували одне до одного, окремо вони не встоять, а впасти разом дуже навіть можуть. У свою чергу, без підтримки Росії впаде вся американська стратегія в Афганістані і у сфері нерозповсюдження зброї масового ураження. Теж не варіант. 

Істотно, що, попри дуже жорсткі атаки Ромні щодо зовнішньої політики Обами, протягом усієї кампанії не було промовлено жодного слова про Україну. І це при тому, що в зовнішньополітичній команді республіканського кандидата не останнє місце посідає зірка українсько-американської громади — чудова Пола Добрянські.

Серед економістів Ромні теж, до речі, соло виконує етнічний українець — колишній голова економічної команди Буша Грег Манків. Мабуть, це перша в новітній історії кампанія, коли українська американська громада представлена в команді одного з кандидатів відразу двома важковаговиками. 

Циркулюють чутки про якусь напругу в оточенні Ромні — між яструбами-неоконсерваторами на чолі з колишнім послом при ООН Джоном Болтоном і менш одіозними політиками, наприклад, колишнім головою Світового банку Робертом Зеліком. До речі, саме Зеліку (нещодавньому гостеві Віктора Пінчука на конференції в Ялті) було доручено курирувати оборонний і зовнішньополітичний напрям у перехідному комітеті, який готує Ромні пропозиції щодо перших кроків президентства. Ця обставина теж свідчить про те, що з ядерною валізкою в руках кандидат-яструб, імовірно, все ж таки перетвориться на поміркованого президента.

Від автора

І останнє. Признаюся, я уболівав за Обаму. Дотепер десь усередині живе надія, що він виграє. Мені імпонує країна, в якій чорношкірий син кенійського студента і білої медсестри може стати президентом. Мені подобався блискавичний політичний зліт цієї зовсім неполітичної, університетської людини. Однак, схоже, саме неполітичність Обами і підвела його в цій кампанії. Він усього досяг. Ненаситної ніцшеанської «спраги влади» у нього немає. Глибоко в душі він розуміє, що рецептів виходу з кризи в нього немає. Втім, як і у Ромні. 

Але Ромні рветься в бій. На відміну від Обами, він ішов до цього президентства все життя — і, можливо, заслужив його. Що важливіше, можливо, до такого президента дозріла і сама Америка. Країна, яка висуває вперед і свідомо голосує за кандидата, який обіцяє їй менше «халявних» грошей, але більше свободи — це країна, що заслуговує на повагу. Це країна дорослих, відповідальних і мужніх людей. 

Ромні — це інша стратегія виведення Америки з кризи. Теж неоднозначна і, можливо, навіть помилкова. Але вона, ця стратегія, відповідає духові Америки — духові вираженого індивідуалізму. 

Треба бути наївним, щоб очікувати від Ромні здійснення всіх або принаймні більшості його передвиборних обіцянок. Але поруч із ним буде людина, до передвиборних обіцянок якої справді варто прислухатися — Пол Райян. Особистість послідовна, що зробила політичну кар’єру на ідеї урізування державних витрат і виросла на ідеології здорового егоїзму, так яскраво викладеній у Айн Ренд. Він не відмовиться від своїх переконань просто так. 

І тоді, хто знає, можливо, саме ідеї колишньої євпаторійської гімназистки дадуть Америці новий шанс.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво