ЧИ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ ПОЛЬЩА НА TERRA LEPPERA? АБО — ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ АТАКА ПОПУЛІЗМУ НА ПОЛЬСЬКУ ДЕМОКРАТІЮ? - Політика - dt.ua

ЧИ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ ПОЛЬЩА НА TERRA LEPPERA? АБО — ЧИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ АТАКА ПОПУЛІЗМУ НА ПОЛЬСЬКУ ДЕМОКРАТІЮ?

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

Леппер (Lepper) — це прізвище епатажного польського політика, котрий за 10 років пройшов шлях від вуличного бунтаря, ватажка агресивного селянства — до віце-маршалека (віце-спікера) Сейму...

Леппер (Lepper) — це прізвище епатажного польського політика, котрий за 10 років пройшов шлях від вуличного бунтаря, ватажка агресивного селянства — до віце-маршалека (віце-спікера) Сейму. Очолювана ним партія на осінніх виборах 2001 року вперше увійшла до парламенту, набравши понад 10% голосів. Ця перемога для багатьох поляків з «несподіванки» перетворилася на справжній шок на тлі того, що до Сейму не увійшли його старожили — відомі діячі Унії Свободи (УС) та коаліції правих сил Виборчої акції «Солідарність» (ВАС). У результаті на сьогоднішній день ім’я Леппера найчастіше асоціюється із загрозою польській демократії. Певним курйозом є те, що оборонцями демократії тепер виступають ліві партії, об’єднані в правлячу коаліцію, які свого часу значною мірою спричинилися до популяризації «бунтаря проти влади» і який тепер оголосив їм війну. Різдвяні свята принесли тимчасовий спад емоцій, однак всі розуміють, що це лише затишшя перед бурею, яка найімовірніше наступить у нинішньому 2002 році. Кого змете ця «буря» з політичної сцени, залежатиме тільки від того, наскільки міцною і спроможною до самооборони перед популізмом виявиться польська демократія. До речі, за іронією політичної долі, партія, яку очолює Леппер, називається — «Самооборона».

Кар’єра Леппера

Ім’я Анджея Леппера вперше прозвучало на початку 90-х років, коли польські селяни масово брали недорогі кредити у банках, але через інфляцію сплачувати їм довелося уже значно вищі суми, ніж вони сподівались, що поставило багатьох на межі банкрутства. Заснована ним профспілка «Самооборона», до якої увійшли в основному селяни, які мали проблеми із поверненням кредитів, почала організовувати протести проти спроб стягнення банками боргів від «горе-фермерів». Протести «Самооборони» на відміну від інших організованих груп, мали характер агресивний і театралізований під «традиційний селянський бунт». Вони виходили на мітинги з «косами на сторч», як під час історичних повстань бідноти проти панів; вони розмахували під Сеймом обгризеними кістками і пробували увірватись до нього силою. Як описують польські газети, під час своїх акцій Леппер, котрий сам мав борги, вимагав припинити «продаж з молотка» заборгованих господарств, нараховування штрафних відсотків за заборгованість та дати селянам нові «дешеві» кредити. Чим більше було осіб, зацікавлених у втіленні цих вимог, тим більше на акціях «Самооборони» ставало учасників та прихильників.

Крім того, як пише польська преса, «Самооборона» окуповувала службові приміщення, блокувала загальнодержавні шляхи сполучення, залякувала працівників банків та судових виконавців». Щоб залякування були дієвими, їх не залишили голослівними. Спочатку «самооборонівці» повозили на грабарках для гною бурмістра одного з невеликих містечок, а потім публічно застосували «тілесне покарання» і поголення налисо до одного з арендаторів землі, яка була відібрана в іншого господаря за борги. За ці «самосуди» Леппера і ще 5 осіб було засуджено на 18 місяців ув’язнення «умовно». Потім його ще кілька десятків разів притягали до судової відповідальності, але засудили тільки раз, та й то запізно, бо від вироку тепер охороняє Леппера депутатський імунітет. Ця безкарність Леппера породжувала серед простих людей повагу, яка межувала зі страхом, перед людиною, котрій «навіть влада не може нічого зробити».

Однак, не зважаючи на все це, «народна підтримка» виявлялась недостатньою для того, щоб «Самооборона» пройшла в парламент у 1993 та у 1997 роках. Не таланило й самому «ватажкові», котрий двічі намагався стати президентом країни: у 1995 р. він набрав 1,32% голосів, а у 2000 р. — 3,5%. Ще за три-чотири місяці до парламентських виборів 2001 року різні соціологічні опитування давали «Самообороні» близько 3% підтримки (виборчий поріг — 4%), вже за місяць — понад 5%, а самі вибори принесли їй понад 10% голосів. Щоправда, участь у голосуванні взяло менше половини виборців.

Перемога «Самооборони» та обрання її лідера на одного з 4-х віце-маршалеків Сейму зробила з Анджея Леппера «обличчям» всіх центральних телеканалів та обкладинок «поважних» часописів і газетних передовиць, не кажучи вже про бульварну пресу. Завдяки такій рекламі навіть найзатурканіший селюк, який не голосує, не цікавиться політикою, не читає газет, дізнався, що «Леппер переміг і тепер він їм всім покаже».

Однак, високу парламентську посаду він займав недовго — півтора місяця. Через кілька тижнів роботи новообраного парламенту як заступник голови найвищого законодавчого органу країни приїхав службовою машиною до одного з невеличких містечок, щоб під схвальні оплески натовпу не дозволити судовому виконавцеві здійснити законне рішення суду про видалення з центральної площі нелегальне торговисько. Ще через два тижні Леппер з трибуни Сейму назвав міністра закордонних справ «каналією» й додав, що його батько «злочинець, котрий убивав поляків». Під час відкликання з посади Леппер виголосив 40-хвилинну полум’яну промову, у якій звинуватив весь «політичний істеблішмент» у зраді народних інтересів, до того ж звинуватив у корупції двох міністрів та трьох депутатів. Виступ Леппера повністю транслював один з найпопулярніших телеканалів. Хто хотів у цьому побачити суміш наклепів та перекручень, демагогії і популізму, той побачив, але всі ті, хто має до влади претензії, вперше за 12 років побачили на телеекрані, як хтось «зрозумілою людям мовою» рішуче звинувачував усю політичну еліту країни в корупції, зарозумілості і недбалому ставленні до проблем народу. Тому цей «народ» був переконаний, що Леппера зняли з посади віце-маршалека, не за некомпетентність і хамство, а за те, що «сказав правду просто в вічі сильним сього світу».

Демократія як заручник демократів

Щоб зрозуміти, як у демократичній Польщі змогла досягнути таких висот на владному олімпі людина, кар’єра якої тісно пов’язана з порушенням закону, потрібно знати слабкі сторони польської демократії. За останні 12 років влада у Польщі кілька разів переходила з рук в руки — від правих до лівих і навпаки. Майже завжди у рядах влади знаходилося місце для ліберального центру як врівноважуючої сили. Були там і свої популісти, але досі вони не були присутніми у владі як самостійна сила, а лише як окремі «маргінали». Дотримання принципів демократії було важливим як для посткомуністів, які становлять основу Союзу лівих демократів (СЛД), так і для вихідців з легендарної профспілки «Солідарності», котрі об’єднались в ВАС. Посткомуністи хотіли будь-якою ціною відмежуватися від свого тоталітарного минулого, а вчорашні члени антикомуністичної профспілки як вогню боялися звинувачень в тому, що вони відірвалися від народу і зраджують ідеалам солідарності, братерства, справедливості. Вдавання з себе більших демократів, ніж політичні опоненти часто паралізувало владу, робило її безсилою. Саме це і використовували популісти різних мастей.

Ще однією слабкою стороною польської демократії є її незреформоване судочинство. Судові процеси, які необгрунтовано тягнуться протягом багатьох років перетворилися на справжню болячку судової системи у Польщі. За порівняно нетривалий період Польська держава програла польським громадянам уже 30 судових позовів у Страсбурзькому суді прав людини — більшість з них за невиправдане затягування процесів. Значною мірою завдяки такій ситуації Анджей Леппер зумів уникнути кримінальної відповідальності, не зважаючи на десятки судових процесів, які велися проти нього роками. Єдиний судовий процес, який завершився вироком для Леппера, стосувався «образи високих державних посадових осіб» — президента та міністрів фінансів і внутрішніх справ. Але від кари півторарічного ув’язнення лідера «Самооборони» врятував депутатський імунітет.

Лідери правлячої нині коаліції СЛД-СП-ПНП висловлювали тиху надію на те, що Леппера і його однопартійців депутатські мандати зроблять більш цивілізованими. З цих же міркувань та для дотримання вищеназваного принципу демократії Анджея Леппера як керівника однієї з чотирьох найбільших фракцій обрали одним з чотирьох віце-маршалеків Сейму. Та, очевидно, відчувши за собою силу і сприятливу ситуацію (країна стоїть на межі економічної кризи — урядові доведеться «затискати паса», а незадоволених прибуватиме), Анджей Леппер вирішив зіграти власну гру з досить високою ставкою. Шляхом кількох непарламентських витівок і висловлювань, а також «відхідною» з поста віце-маршалека промовою, лідер «Самооборони» зумів себе поставити в очах «народу» поза політичним істеблішментом, а навіть проти нього — а, отже, за «принижених і ображених».

«Страшна помста»

Після «звинувачувальної промови» Леппера з трибуни Сейму 29 листопада один з авторів «Газети польської» написав: «Польща вже не є тією країною, якою була до 29 листопада. Політична сцена Польщі уже не є тією політичною сценою, до якої нас призвичаїли роки ІІІ Речі Посполитої». Що ж змінилося? В розмові з кореспондентом «Дзеркала тижня» Анджей Олеховскі так відповів на це запитання: «Змінилось багато що, і це, на мою думку, є сумною справою. Бо це означає для громадської думки, що ті голоси, які ставлять під сумнів членство Польщі в Європейському Союзі є частиною офіційної політики. «Офіційної» в лапках політики, яка виголошується з трибуни Сейму. Це голоси маргінальні — досі вони були в основному на вулиці і на базарі, а тепер — в парламенті».

На думку відомого кінорежисера Анджея Вайди, те, що поляки не віддали на виборах голосів за авторитетних людей з періоду «Солідарності», але проголосували за популістів, — було «помстою суспільства елітам». Відрив еліт, які наполегливо тягнули і тягнуть Польщу в ЄС від народу, який боїться безробіття, закордонного капіталу, західної конкуренції тощо — ставав дедалі очевиднішим. Лепперові, здається, вдалося суттєво потоптати паростки громадянського суспільства і знову поділити громадську думку на «ми» і «вони». Однак помилкою було б вважати, що прихильники «Самооборони» — це лише вбогі, безробітні та бездомні. Справжнім шоком стала інформація про те, що не найбільша в Сеймі фракція «Самооборони» налічує найбільшу кількість мільйонерів. Та перш за все багатьох із цих депутатів характеризує перебування у конфлікті з законом, кари за що вони, як і їхній лідер, зуміли уникнути завдяки імунітетові.

Відомий колишній дисидент, головний редактор найбільшого щоденного видання у Польщі «Газети виборчої» Адам Міхнік не вважає успіхи лідера «Самооборони» головною проблемою польської демократії: «Що може Леппер запропонувати людям, окрім вереску? Нічого. Отже, він так довго буде отримувати підтримку, як довго люди будуть спокійними за «мейнстрім». Він є добрим в якості крикливого маргінесу. Як формацію, з якою можна було б спільно здійснювати керівництво, їх ніхто серйозно не бере до уваги. Я думаю, Леппер швидко скомпрометується». Натомість справжньою проблемою пан Міхнік вважає те, що менше половини поляків взяли участь у виборах: «І це, звичайно, сигнал небезпечний, хоча й не новий, — говорить Адам Міхнік, — у Польщі відвідуваність виборів ніколи не перевищувала 60%. Що завжди є небезпечним, бо тоді демократія є для демократів. Якщо суспільство не хоче використовувати своїх прав, демократичних прав, то демократичні звичаї засихають. А головною інституцією парламентарної демократії є парламентські вибори».

Очевидно, що це добре розуміє і Анджей Леппер, який все частіше наполягає на необхідності проведення дотермінових виборів. Ще під час неодноразово вже згадуваної промови він відверто погрожував депутатам, що «цей парламент проіснує не більше, ніж півроку», а потім його змете хвиля народного гніву та обурення. Леппер добре усвідомлює, що в ситуації кризи, коли основну активність виявляє протестний електорат, — це дає йому і його політичному угрупованню неабиякий шанс.

Однак нині Леппер перебуває у «цікавій ситуації». Його опоненти вважають, що він — за крок до в’язниці, його прихильники — що за крок до очолення народного бунту потужнішої сили. Як і першим, так і другим не терпиться дочекатися, як насправді розвиватимуться події. В останній день 2001 року міністр юстиції Барбара Півнік передала на розгляд Сейму прохання прокуратури позбавити Леппера депутатського імунітету, щоб можна його було притягнути до судової відповідальності за наклепи на відомих політиків та за «унеможливлення виконання обов’язків судовому виконавцеві». Однак навряд чи це глобально розв’яже проблему. Історія знає випадки, коли кілька років у в’язниці відкривали дорогу різним «вождям» до справжньої великої політичної кар’єри.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво