ЧИ ДОВГО «НУДЬГУВАТИМЕ» У ВАРШАВІ ІСТОРИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ? ПОЛЬЩА СПРИЙМАЄ УКРАЇНСЬКУ ОПОЗИЦІЮ СЕРЙОЗНІШЕ, НІЖ ЛЕОНІД КУЧМА - Політика - dt.ua

ЧИ ДОВГО «НУДЬГУВАТИМЕ» У ВАРШАВІ ІСТОРИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ? ПОЛЬЩА СПРИЙМАЄ УКРАЇНСЬКУ ОПОЗИЦІЮ СЕРЙОЗНІШЕ, НІЖ ЛЕОНІД КУЧМА

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Українське керівництво дійшло крайньої межі, випробовуючи терпіння поляків, — мабуть, найлояльніших наших сусідів у Європі та ще й стратегічних партнерів...

Українське керівництво дійшло крайньої межі, випробовуючи терпіння поляків, — мабуть, найлояльніших наших сусідів у Європі та ще й стратегічних партнерів. Минулого тижня в Києві договорилися до того, що Варшаву вперше за 11 років добросусідського співіснування звинуватили в спробі втручання у внутрішні справи України. Та ще й дорікнули за те, що вона просто лізе не в свої справи, адже її сприяння в налагодженні діалогу між українською опозицією та владою допомогою в Києві не вважають. «Ми розберемося самі, нехай нам не заважають!» — сказав у вівторок Президент України Леонід Кучма. Саме так оцінив офіційний Київ ініціативу польського прем’єра Лєшека Міллера провести у Варшаві 15—16 жовтня міжнародну конференцію з привабливою назвою «Розширення ЄС і НАТО: перспективи для України». Леонід Кучма від участі в цьому форумі відмовився, формально пославшись на те, що в ці дні він прийматиме в Києві президента Ірану Мохаммада Хатамі.

Гострі кути «круглого столу»

Арабська мудрість говорить: «Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори». Ці слова спадають на думку, коли згадуєш усі спроби Польщі стати посередником у врегулюванні суперечок між владою та опозицією в Україні за останні роки. Александр Квасьнєвський не відвернувся від Леоніда Кучми ні під час «касетного скандалу» 2000 року, ні після подій 9 березня 2001 року в Києві. Саме тоді він уперше запропонував українському Президенту скористатися досвідом польського «круглого столу» 1989 року, під час якого Польська об’єднана робітнича партія поступилася владою «Солідарності». Реальний круглий стіл — своєрідний символ польської демократії, який досі зберігається у Варшаві в будинку канцелярії президента Польщі, було запропоновано українському лідеру навіть із можливістю його перевезення в Київ. Та Леонід Кучма не поспішав робити перестановку меблів на Банковій. І поляки вирішили посадити українців за історичний стіл прямо у Варшаві, про що й повідав Лєшек Міллер 4 жовтня у Львові.

Правда, польські журналісти поквапилися, назвавши львівську ініціативу Міллера запрошенням українців за «круглий стіл». Для кожного поляка «круглий стіл» — це не лише символ демократії, а передусім реліквія, що асоціюється з передачею влади від недемократичного уряду комуністів силам, налаштованим на демократичний лад. Ця особливість польської трансформації навряд чи прийнятна для нинішньої української влади, оскільки владою її представники ділитися з опозицією не збираються. З певним запізненням цю «небезпечну» особливість «круглого столу» усвідомили й у Варшаві. Тому сам президент Польщі Александр Квасьнєвський уже у вівторок запевняв співвітчизників, що в Києві наміри поляків не так зрозуміли. «У кожному разі, — заявив журналістам глава польської держави, — нам слід бути дуже обережними, пропонуючи наш досвід владнання суперечностей іншим країнам». Ситуація в Польщі в ті роки не така, як тепер в Україні. «Ми 1989 року йшли до демократії після 50 років соціалізму, а Україна будує свою демократію після 70 років — комунізму та сталінізму. Про сучасну Україну ми можемо говорити все що завгодно, але тільки не те, що там немає демократичних інститутів, інша річ, що там демократія слабка й відсутній діалог». Такому діалогу і прагне сприяти Польща. Александр Квасьнєвський радить шукати «взаєморозуміння», але в якій формі має бути це взаєморозуміння — «питання специфічне» (від себе додамо, специфічно українське). Підкресливши, що Леоніда Кучму обрано демократичним шляхом, Квасьнєвський закликав польських політиків бути стриманішими й розсудливішими у висловлюваннях щодо внутрішніх проблем інших держав.

Дивні танці довкола столу

Як відомо, польський прем’єр довго розмірковував над тим, чи варто йому їхати до Львова на Другий економічний форум. Польщу передусім турбували напружені відносини Києва й Вашингтона через звинувачення в продажі «Кольчуг» Іраку, і, з огляду на це, Міллер не хотів, аби його візит трактувався як певна форма підтримки офіційного Києва в його суперечці зі Сполученими Штатами й тим паче в протистоянні з опозиційними силами всередині країни. Щоб відпрацювати «стратегію поведінки», у Варшаві навіть скликали спеціальну нараду з участю самого Міллера, президента Польщі Александра Квасьнєвського, керівника МЗС Володзімежа Цимошевича.

За словами статс-секретаря з міжнародних справ канцелярії прем’єр-міністра Польщі Тадеуша Івіньського, під час цієї зустрічі було висловлено позицію, що тільки діалог влади й опозиції в Україні є прийнятним для Варшави варіантом розв’язання внутрішньополітичних проблем. Інакше польські стратеги з оточення прем’єра пророчать для охопленої кризою сусідньої країни «жорстке, драматичне силове рішення» і «застій, що затягнеться до наступних президентських виборів».

Після певних вагань було вирішено їхати не так заради економічного форуму, як заради «одержання інформації про процеси, що відбуваються в Україні, із перших вуст». Лєшек Міллер у Львові провів переговори зі своїм українським колегою Анатолієм Кінахом, але значну частину бліц-візиту витратив на зустріч із представниками української опозиції. В тій розмові брали участь лідер українських соціалістів Олександр Мороз і депутати фракції «Наша Україна» Віктор Пинзеник та Борис Тарасюк. БЮТ і комуністи своїх представників на зустріч не послали. І якщо «Наша Україна» намагалася пояснити Міллеру своє бачення ситуації в країні, то Олександр Мороз заявив однозначно, що польський варіант «діалогу» в Україні не пройде і єдина умова для початку переговорів із Президентом — його імпічмент. І саме тому Леонід Кучма, сказав лідер СПУ, у Варшаву не поїде. Утім, згодом і глава «Нашої України» Віктор Ющенко, і керівник Соцпартії Олександр Мороз прийняли запрошення польського прем’єра й погодилися прибути у Варшаву на зазначений час. Представники БЮТ, хоч і не вірять в успіх організованого поляками заходу, також приїдуть, пообіцявши поставити Президентові лише одне запитання — про його відставку.

Цікаво, що єдиним із представників української влади, котрий також не міг утриматися перед спокусою відповісти позитивно на запрошення Лєшека Міллера, виявився Анатолій Кінах. Він заявив про готовність сісти за стіл переговорів з опозицією. «Ми братимемо участь у цій конференції і готові на дискусію», — сказав він. За словами Анатолія Кінаха, така дискусія — «нормальне» явище. Головне, щоб опозиція діяла в рамках Конституції та впливала на суспільство не через «руйнування», а через вагомість своїх аргументів. Але для нього особисто «принципово важливим» на форумі у Варшаві буде не результат переговорів з опозицією, а питання інтеграції України в ЄС і НАТО. Це, мабуть, і було головним досягненням Львівської зустрічі, адже український і польський прем’єри так і не підписали рамкового договору про нафтопровід «Одеса—Броди—Гданськ», який мав стати «окрасою програми». Сторони висловили зацікавленість у цьому проекті, підкресливши необхідність якнайшвидшої його «комерціалізації».

«У кожному разі, ми Україну віч-на-віч із її власними проблемами не залишимо, адже вона для нас — стратегічний партнер», — підкреслив Лєшек Міллер. Водночас польський гість зазначив: якщо у Варшаві членам української делегації знадобиться поспілкуватися одне з одним у вузькому колі, без посередників, таку можливість їм нададуть в рамках уже згаданої міжнародної конференції.

Можна припустити, що львівські домовленості прем’єрів, особливо підключення Анатолія Кінаха до політичного діалогу з опозицією, не було погоджено з Президентом України, який перебував на той час в Індії. Інакше чи зважився б керівник Кабміну підтримати «спробу втручання у внутрішні справи України»? Незадоволеним результатами львівської зустрічі виявився і голова Верховної Ради Володимир Литвин, назвавши пропозиції Лєшека Міллера про переговори опозиції та влади за межами країни «приниженням України», а політиків, котрі прагнуть такого діалогу, він звинуватив у відсутності «віри у власні сили». (Очевидно, він мав на увазі опозицію, але в умовах готовності до діалогу Анатолія Кінаха, погодьтеся, заява звучить двозначно.)

Проте у вівторок, через кілька годин після своєї різкої заяви на адресу Польщі, поговоривши по телефону з Александром Квасьнєвським, Леонід Кучма змінив свою позицію і навіть «висловив зацікавленість у варшавській зустрічі», але при цьому особисто їхати відмовився. Водночас Президент України не став заперечувати проти прагнення Анатолія Кінаха поїхати в Польщу, а лише вирішив, що разом із ним у переговорах з опозицією візьме участь глава президентської адміністрації Віктор Медведчук, а також, імовірно, міністр закордонних справ Анатолій Зленко. Загалом з України, за даними польської сторони, прибуде 25 чоловік.

Міллер як збурювач спокою

У Варшаві всі ці суперечливі заяви українських політиків протягом лише одного дня викликали невеличкий переполох. МЗС Польщі відмовлявся коментувати недоброзичливі висловлювання Президента України, а Тадеуш Івінськи, у свою чергу, запевняв, що жодним чином польський уряд не прагнув втручатись у внутрішні справи сусідньої держави. «І непорозуміння, яке, нам здається, виникло, вже залагоджено. Почекаємо до наступного тижня й подивимося, хто до нас приїде», — заявив статс-секретар канцелярії прем’єра.

Про те, як було залагоджено «непорозуміння» з Україною, стало відомо від Марека Сівеца, шефа бюро національної безпеки Польщі. Добродія, котрий завжди виступав за зміцнення зв’язків Києва й Варшави. За його словами, Президента Кучму погано проінформували про суть польських ініціатив і справжніх намірів Лєшека Міллера, і цю суть розкрив українському лідеру в телефонній розмові його польський колега та особистий друг Александр Квасьнєвський.

«Польська ініціатива полягає в тому, щоб зібрати за одним столом не супротивників, а еліту України з представників влади й опозиції для зустрічі з високопоставленими лідерами Європи, аби вони дізналися, про що думають українці», — підкреслив Сівец. За його словами, те, що Леонід Кучма не приїде, не біда. Не варто звинувачувати його в тому, що він не може через щільний графік роботи бути присутнім на конференції, організованій нашвидкуруч. А сам факт його неприїзду до Варшави не слід тлумачити як відмову, резюмував Сівец. На жаль, українським громадянам ніхто не розтлумачив усіх цих подій навіть у такий оригінальний спосіб, як це зробив пан Марек.

Зрозуміло, що Польщі хотілося гідно вийти з цієї неприємної ситуації. Настільки ж очевидно, що Лєшек Міллер, чи то через наївність, чи то через «неінформованість» про події в Україні, зробив дуже непродуманий хід. Це ж треба таке придумати: посадити владу й опозицію України за один стіл, давши опонентам на роздуми лише 10 днів? Причому зроблено це було без попередньої підготовки і навіть обов’язкового для такої серйозної ініціативи «промацування» ситуації дипломатичними або іншими конфіденційними каналами.

Нападки на бідного Міллера посипалися з усіх боків. Польща скомпрометувала себе, заявив Гжегож Костшева-Зорбас, політолог польської Академії наук. Де це бачено, щоб лідер держави роздавав запрошення, на які, швидше за все, не буде позитивної відповіді? Чи знав МЗС Польщі про те, які ініціативи привіз у Львів Лєшек Міллер? — запитує політолог. Інші оглядачі й коментатори пішли ще далі, заявляючи про провал усієї східної політики Польщі, про невміння польського керівництва отримати вигоду з подій в Україні, про згубність курсу щодо України, яким ідуть як прем’єр Лєшек Міллер, так і президент Александр Квасьнєвський.

Здавалося, польську владу від шквалу критики цього тижня врятувало тільки те, що 9 жовтня Єврокомісія офіційно назвала Польщу серед 10 країн, які стануть членами ЄС уже наступного року. (Правда, все ще залежить від результатів референдуму в Ірландії.) І це дозволило польському прем’єрові і певною мірою президенту відбити звинувачення в некомпетентності польської дипломатії.

Проте суть подій у тому, що невдала спроба організувати відвертий діалог української влади та опозиції за посередництва Польщі вперше так явно розкрила серйозні суперечності, що існують між оточенням польського президента Александра Квасьнєвського, з одного боку, і командою глави польського уряду й самим Лєшеком Міллером — з другого. Польський прем’єр ніколи не був особистим другом Леоніда Кучми, зате знайомий з Олександром Морозом, якого як мінімум вважає ідейним соратником, адже він, як і Міллер останніми роками, пережив певну трансформацію своїх ідейних поглядів (І, як кажуть люди обізнані, в очах нинішнього польського прем’єра саме лідер СПУ є взірцем українського політика, відданого ідеям соціал-демократії в їх сучасному європейському розумінні — sic!) З урахуванням цього суб’єктивного чинника, а також багатьох аспектів розвитку процесів у цій частині Європи, починаючи з виборів 2001 року, Міллер говорив про необхідність певної корекції політики Варшави щодо Києва, вважаючи, що більшу економічну вигоду його країні на Сході принесе співробітництво з Росією. Щодо України кабінет Міллера проводить прагматичнішу політику, ніж попередній уряд Єжи Бузека. Певне, тому переговори з Польщею про вступ у СОТ Києву даються особливо складно. Саме Міллер змусив українців прийняти й повірити як у неминучу перспективу у швидке запровадження віз для поїздок у Польщу (Квасьнєвський щоразу відбувався жартами в цьому питанні й давав дуже туманні запевнення в «прозорості» кордонів). Міллер переконаний, що кордони з Україною будуть саме такими, якими їх захоче бачити Європейський Союз, і якщо Варшава й домагатиметься від Брюсселя якихось пільг для українців, то лише тією мірою, якою це відповідатиме інтересам самої Польщі.

Мабуть, за рік плідної роботи з установлення прагматичних відносин Києва й Варшави Міллер не зазіхав лише на особисту дружбу Кучми і Квасьнєвського. Але події останніх днів засвідчили, що «священна корова» на ім’я «КВА-КУ» не є чимось недоторканним. У Польщі дедалі частіше лунають голоси тих, хто радить скинути тягар українських проблем, заробивши на цьому додаткові бали в процесі встановлення добрих відносин із ЄС та США. Можливо, на перший погляд, недоречна й невміла ініціатива Лєшека Міллера у Львові насправді — пробна куля, своєрідна розвідка боєм того, яку тактику обрати для поступової переоцінки орієнтирів польської політики щодо України. Зрештою, виправляти й фактично просити вибачення за «помилку» польського прем’єра довелося президентові Александру Квасьнєвському й Мареку Сівцу, який належить до тієї частини оточення глави польської держави, яка виступає за розвиток зв’язків з Україною.

Малоймовірно, що Лєшек Міллер погодився на всю цю авантюру з чиєїсь подачі або діяв за вказівкою. Навіть якщо йому не вдасться стати тією людиною, яка визначатиме політику Польщі стосовно України, від нинішнього «непорозуміння» найбільше постраждає не він, а саме Україна та офіційний Київ. Проковтнувши польську наживку, тут не подумали про те, що вона може застрягнути в горлі й найближчими днями завдати чимало клопоту. Безумовно, ситуацією може сповна скористатися українська опозиція, а також певні сили «недоброзичливців» за кордонами України.

Україна на гачку

Лєшек Міллер не визнав навіть за потрібне перепросити за цей конфуз. Усвідомлюючи, що реальний діалог української влади й української опозиції у Варшаві не відбудеться, у своєму останньому (на час написання цієї статті) виступі в середу ввечері він заявив: «Сама участь представників влади й опозиції України у Варшавській конференції дозволила б ширше подати думки з питання інтеграції цієї країни в європейські структури». Коли Міллера запитали, як він ставиться до заяви Леоніда Кучми про те, що його дії видаються втручанням у внутрішні справи країни, Міллер відповів: «Ця конференція відбудеться, і це головне... Леонід Кучма ніколи не стверджував, що поїде у Варшаву. У Львові на моє запрошення я одержав відповідь лише від Анатолія Кінаха. Він сказав, що його ця ідея дуже цікавить, він готовий і напевно приїде. Такі запевнення дали мені й лідери опозиції. Тобто все вказує на те, що це буде цікавий міжнародний форум з участю багатьох гостей». Важливо, щоб з українського боку приїхали компетентні люди, додав Міллер.

Слід відзначити, що Варшава, зі свого боку, забезпечує участь у форумі Хав’єра Солани — верховного представника ЄС із питань зовнішньої політики й безпеки, а також прем’єра Швеції Йорана Перссона. Очікується, що буде розглянуто питання підготовки до саміту НАТО в Празі та про місце України на континенті після розширення Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу.

У кожному разі, Польща загалом і Лєшек Міллер зокрема нічого не втрачають, навіть якщо ця конференція перетвориться на нудне засідання для обміну думками високих експертів і не дасть жодних конкретних результатів Україні і Європі. У найкращому разі, в Варшаві поставлять ще одну галочку в довгому списку заходів щодо сприяння Києву в його євроінтеграційному курсі.

Тим часом українці сушитимуть голову над тим, як уникнути дипломатичної ізоляції. На думку професора Києво-Могилянської академії Мирослава Поповича, реакція української офіційної влади на ініціативу Варшави розпочати діалог може загальмувати стратегічне партнерство двох країн. На його думку, яку, до речі, поділяють і ряд оглядачів у Польщі, на позицію українського Президента щодо Польщі вплинули останні зустрічі з главою Російської Федерації Володимиром Путіним, домовленості, досягнуті в рамках останнього саміту СНД у Кишиневі. Правда, ставка лише на Росію — політика принаймні недалекоглядна, а амбіції, які знову з’являються в Києва щодо Співдружності Незалежних Держав, не зовсім збігаються з проголошеним раніше пріоритетним курсом на інтеграцію в ЄС та НАТО.

Відразу ж після того як Сполучені Штати голосно заявили, що проведена їхніми фахівцями експертиза фрагмента плівок Мельниченка, на якому записано розмову Президента України Леоніда Кучми й колишнього глави «Укрспецекспорту» Валерія Малєва з приводу можливого продажу «Кольчуги» в Ірак, довела автентичність цього запису, і, отже, США тепер відомо: український лідер давав «добро» на продаж високотехнологічної зброї до країни, котра знаходиться під санкціями ООН. «ДТ» звернулося в більшість посольств країн—членів НАТО з низкою запитань, аби з’ясувати, чи ознайомили США офіційними каналами із скандальною інформацією своїх партнерів за альянсом, і як може тепер змінитися політика цих країн стосовно України та її Президента.

Мабуть, вельми симптоматично, що з більш як дюжини посольств на наші запитання захотіло й наважилося відповісти лише представництво Республіки Польща. На нашу думку, відповіді посла цієї держави Марека Зюлковського, котрий підтвердив, що уряд Сполучених Штатів передав союзникам повну на даний момент інформацію з «кольчужної» справи, засвідчують: принаймні один стратегічний партнер у нашої держави все ще є.

— Яка можлива реакція польського уряду на надану американцями інформацію, як вона може вплинути на офіційне ставлення Польщі до України?

— У нашому розпорядженні є вся, доступна на сьогодні, інформація, але це не означає, що в цій справі уже все відомо. Поки немає остаточних однозначних висновків на основі підтверджених даних, не можна говорити про якусь офіційну зміну політики Польщі стосовно України.

— Чи може вплинути ця інформація на офіційне ставлення до Президента Кучми? Чи може настати його політична ізоляція?

— Президент Александр Квасьнєвський на прес-конференції 27 вересня у Варшаві підтвердив, що він є «рішучим прихильником початку діалогу між українською владою та опозицією. Діалогу, який відбуватиметься з пошануванням принципів української Конституції». Президент очікує також роз’яснення справи продажу Україною зброї до Іраку. Він пояснив, що під «конституційними принципами» розуміє також той факт, що Президент Леонід Кучма був обраний на п’ятирічний президентський термін, який закінчиться в жовтні 2004 року, і «немає жодних підстав, аби цей запис Конституції брався під сумнів».

— Чи польський уряд допускає можливість економічної та фінансової блокади України?

— Блокування стратегічного партнера і сусіда?! Це абсолютно неможливо навіть уявити. Політична і соціальна напруга в Україні може бути розряджена тільки самими українцями і тільки й виключно за умов використання політичних інструментів у рамках політичної системи країни. Економічна блокада цьому б напевно не сприяла.

— Чи в рамках празького саміту відбудеться засідання комісії Україна — НАТО на найвищому рівні, тобто з участю голів держав та урядів?

— На такі запитання політики найбільш охоче відповідають напередодні зустрічі. До часу проведення празького саміту залишилося ще понад місяць, і протягом цього часу багато що може відбутися — зрештою, не тільки у взаєминах по лінії Україна —НАТО чи Україна — США. Рівень зустрічі також не завжди залежить тільки від політичного клімату у двосторонніх відносинах, а й від багатьох інших умов та обставин, що складаються довкола питання проведення засідання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво