Чи достатньо політичної волі для незворотних демократичних перетворень - Політика - dt.ua

Чи достатньо політичної волі для незворотних демократичних перетворень

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Політичної волі може виявитися замало, потрібна самоорганізація уряду для виконання своєї волі, і потрібна організація ідеологічної підтримки населення...

Політичної волі може виявитися замало, потрібна самоорганізація уряду для виконання своєї волі, і потрібна організація ідеологічної підтримки населення. Це неможливо робити без спроможності в уряді і в суспільстві до систематичного публічного аналізу державної політики, без постійного суспільного діалогу щодо державної політики. Вирішальна роль у цій демократичній роботі належить неурядовим аналітичним центрам.

Історія жорстока, кожен її етап потребує зовсім іншої діяльності й інших талантів. Трагічною для України помилкою Ющенка буде пожертвувати майбутнім заради вдячності минулому.

До Ющенка вибори лише міняли людей при владі, але не систему державного управління. Ющенка тому й підтримали всі, хто мав доступ до інформації про його цілі, що він зобов’язався покласти край корупції, зробити владу прозорою і підзвітною, забезпечити кожному громадянинові демократичні права та свободи. По суті, Ющенко зобов’язався радикально реформувати безнадійно неефективну і скорумповану, залишково радянську систему суспільного управління.

І що ми маємо сьогодні? Чи здійснюються, від чого залежать, чи взагалі колись можуть здійснитися наші сподівання на повноцінні незворотні демократичні реформи?

Успіхи

Нове політичне керівництво робить немислимі колись речі, бо говорить про реальні проблеми реального життя і переймається істинно державними національними інтересами. Такою поведінкою нові політичні лідери руйнують священний закон радянської тоталітарної закритої системи влади, за якої реальні інтереси, реальна конкуренція, реальні рішення завжди мусили бути захованими під килимом. Натомість усі публічні слова про інтереси і проблеми народу й країни завжди були чистою фікцією, камуфляжним прикриттям.

Нове вище політичне керівництво нероздвоєне й тому надзвичайно ефективне на політичному рівні у тих сферах, які були політичною виборчою програмою: подолання корупції та європейська інтеграція. Від сьогоднішньої зовнішньої політики України просто дух захоплює: на очах Україна перетворюється з повного нуля у потужного гравця на світовій арені. Всі антикорупційні наміри викликають довіру і захоплення «Невже це справді відбувається?»

Проблеми

На жаль, блискучі успіхи демократичної поведінки вищого політичного керівництва, його переконлива публічна де-совєтизація не підкріплені будь-якими видимими успіхами або хоч зрозумілими намірами у сфері організаційній. Поки що немає жодного свідчення про спроможність до організаційної, адміністративно-бюрократичної трансформації урядової машини, її технічної де-совєтизації. Ця неспроможність до самоорганізації уряду для проведення глибоких реформ де-совєтизації може призвести до колапсу революційної хвилі демократизації.

Річ у тому, що радянська урядова машина була ідеальним адміністративно-бюрократичним інструментом для реалізації одновертикальної системи влади. Політична конкуренція відбувалась під килимом, переможці представляли одну групу інтересів і будь-яких політичних конкурентів оголошували ворогами народу і просто знищували. Про якусь публічну конкуренцію не могло бути й мови. Рішення могли бути ініційовані виключно на вершині вертикалі влади, і виконання рішень було процедурою наказу згори донизу по вертикалі влади.

Радянські бюрократи, професійні й освічені, не могли навіть подумати про таке дисидентство як «аналіз можливих наслідків політичного рішення» або «оцінка впливу політичного рішення».

Симптоми проблеми

Політичні лідери повністю покладаються на свою політичну волю і сподіваються, що їхнього слова буде достатньо, аби досягалися цілі, записані в Президентській та Урядовій програмах. Уже сьогодні міністр охорони здоров’я пише листа в обласні управління, чи то закликаючи, чи то так неформально наказуючи «забезпечити безкоштовний доступ до медичних послуг» та «перевести дільничних терапевтів у статус сімейних лікарів» і «за десять днів доповісти про виконане».

Звичайно, така радянська адміністративна поведінка урядовців викликає жах за майбутнє не тільки демократії, а й України. Бо як же ми можемо сподіватися на виконання виборчих політичних зобов’язань, коли складається враження, що уряд просто не розуміє, яка прірва між тим, що говорить на вищому політичному рівні, і тим, що робить на рівні адміністративному. Рішення не є інституційними, вони не спираються на аналіз причин проблем, аналіз можливих наслідків, вони не координуються з діями інших міністерств, перш за все Міністерства фінансів, вони не передбачають перешкод і не спираються на наявні реальні ресурси.

Рішення проблеми

Де-совєтизація системи державного управління. Що це означає? По-перше, публічні документи — програми, плани — мусять перестати бути формальними ідеологічними димовими завісами, а створюватися як реально дієві політичні інструменти, що забезпечують політиків повним розумінням своєї відповідальності за наслідки рішень, які вони приймають. Стратегія має бути точною картиною співвідношення цілей та ресурсів/перешкод, а не енциклопедією мрій про щастя.

По-друге, новий бюрократичний апарат повинен аналізувати всі інтереси, які пропоновані рішення зачіпатимуть, включно з інтересами бізнесів та реальними політичними інтересами в боротьбі за владу. Без такого аналізу немає шансів на ефективне планування дій уряду, яке передбачатиме неминучий спротив і формулюватиме свої аргументи для його подолання.

По-третє, має бути запроваджена нова система прийняття і виконання рішень для того, щоб влада була прозорою та підзвітною. Вертикальне «спускання» наказів не працювало навіть за Кучми, а сьогодні, в умовах повністю легітимізованої конкуренції, мусять бути засвоєні принципово нові процедури та вміння. Перш за все, гострою потребою вже стали аналіз політики, координація політики та управління змінами. В українському уряді проблемою є не бюрократи, а структури, процедури, стандарти та вміння, що складають стару бюрократичну систему. Бюрократ не може бути революціонером. Тільки Мюнхгаузен міг підняти себе сам за волосся. Повинні змінюватися правила, обов’язки, норми, вимоги, і тільки тоді буде видно, хто є добрим бюрократом, а хто — поганим.

По-четверте, нова адміністративна спроможність в уряді необхідна для забезпечення змістовного політичного дискурсу. Уряд повинен виходити до громадян не тільки фізичними тілами політиків на екранах телевізорів, а й звичними для розвинених демократій публічними документами щодо актуальних питань державної політики, з яких громадяни зможуть довідатися, чому уряд має намір робити якусь зміну, які проблеми уряд вважає абсолютно пріоритетними і які кроки хоче зробити для їх вирішення. Так звані Зелені та Білі книги, які використовуються в Європейському Союзі та багатьох інших країнах, забезпечують і зворотний зв’язок для уряду, і можливість свідомої підтримки громадянами урядових рішень.

Ризики

Чи можуть відбутися ці необхідні зміни, і що буде, якщо вони не відбудуться? Ці зміни можуть відбутися з двох причин: по-перше, тому, що за роки незалежності надійшло багато технічної допомоги і багато людей з уряду навчалися. Змін не було, бо не було політичної волі. По-друге, суть радикальної адміністративної реформи, суть де-совєтизації — у простій дії припинення безглуздої діяльності зі створення «ідеологічної димової завіси» і в наданні нарешті здорового глузду діяльності урядової машини. Це можливо, тому що вище політичне керівництво це вже робить на своєму рівні з великим успіхом.

Ризик у тому, що створюється черговий радянський сурогат «публічності» — громадські ради і колегії «про все», які скидаються на радянські публічні звіти цк кпрс. Вони не структуровані ані щодо питань державної політики, ані щодо позицій зацікавлених сторін. Представники уряду фізично не можуть впоратися з безліччю ідей, тем, рекомендацій, критики, які накочуються на них на таких зібраннях.

Ризик — не поставити собі завдання створити нову адміністративну машину прозорості й публічності, а піддатися інерції руху машини наявної й покластися на додаткове ручне управління. Насамперед без чітких, змістовних публічних документів про свою політику влада видаватиметься щоразу більш несистемною, не зможе говорити «одним голосом», і чимдалі гострішою буде потреба видавати урядові документи в закритому від публіки режимі. Громадяни будуть чимдалі більше роздратовані й розчаровані, бо неможливо буде розуміти і передбачати дії влади.

Цей ризик величезний ще й тому, що більшість представників «переможців» розуміють перемогу помаранчевої революції не як перемогу демократії, а як перемогу конкретних особистостей, які працювали в «Нашій Україні» під час виборчої кампанії. Багато з цих особистостей і думати не думають про якусь нову демократичну поведінку влади. Для них влада — вона і є влада, як і завжди, а що ж ще, і взагалі — за що боролись? Чи зможе група переможців пожертвувати такими комфортними старими захисними функціями влади заради повної трансформації системи?

Є дві причини для впевненого оптимізму: наявність незалежних від уряду дослідницьких інститутів, що займаються аналізом державної політики, та відданість нової влади принципам публічності.

Яким чином цей дорогоцінний ресурс може бути повністю задіяний на користь незворотної української демократії?

Готовність влади до публічної поведінки мусить перетворитися на обов’язкові для всіх органів влади бюрократичні процедури консультацій із зацікавленими сторонами, на такі формати внутрішніх урядових документів, які передбачають аналіз наслідків пропонованих рішень, прогноз реакції головних груп інтересів та пропозиції дій уряду.

Така орієнтація на результат, а не на безглузду монополію на голосну бездіяльність зробить для уряду бажаними і потрібними зусилля неурядових груп. Саме аналітичні центри можуть розвинути блискучу телевізійну публічність влади до змістовного публічного діалогу. Особливо багато важитимуть ті, хто веде перед, хто має і великі ресурси, і далекоглядні ідеї. Дуже важливо, щоб не потонув у Міністерстві оборони потужний Центр Разумкова. Дуже великі надії подавав Ялтинський європейський семінар Віктора Пінчука, і великою втратою буде, якщо поведінка Пінчука на виборах умертвить будь-яке його суспільне майбутнє.

В Україні вже сьогодні є очевидними численні переможці конкурсу на виживання незалежних аналітичних центрів. Спільними зусиллями з владою і опозицією ми мусимо створити переможний суспільний дискурс щодо стратегічних питань української державної політики.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво