Чемпіонат обіцянок

Поділитися
Для маніпулювання громадянами найбільше підходять гасла, які настільки дурні, що жоден середній розум не в змозі їх зрозуміти...

Для маніпулювання громадянами найбільше підходять гасла, які настільки дурні, що жоден середній розум не в змозі їх зрозуміти.

В.Швебель

Читати передвиборні програми кандидатів, думати про їхню реалістичність і про те, що конкретно вони зможуть дати мені, виборцю, в нашому суспільстві не заведено. Інакше тепер, під час другого туру виборів, у бюлетенях стояли б зовсім інші прізвища. Програми кандидатів видаються мільйонними накладами, викладені в Інтернеті, але не є предметом суспільної дискусії. А слід би. Для того, щоб побачити брехню, не завжди треба чекати п’ять років. Напередодні другого туру голосування цікаво поглянути, яке майбутнє нам готують обидва кандидати в народні вожді. Кожен із них обіцяє переформатувати під себе парламент і взяти під свій контроль усю систему влади, і ось до чого це призведе…

Він

Рейтинговий фаворит виборів Віктор Янукович дуже докладно і з зазначенням термінів малює картину глобальних реформ. У Януковича немає ані найменшої конкретики в описі структурних реформ, — він не витрачає слів на те, що може бути незрозуміле його виборцю. Схема проста й легкодоступна. Програма Януковича розрахована виключно на малозабезпечені верстви суспільства, і у своїй конструктивній частині відбиває сподівання людей, які гостро потребують соціальної допомоги. Янукович обіцяє зробити Україну «найбільш інвестиційно привабливою країною Східної Європи», але задекларовані методи не можуть не викликати подиву в будь-якого інвестора. Рецепт цієї програми такий:

1. Податкові канікули для малого бізнесу на п’ять років. 2. Зменшення ПДВ до 17% з 2011 року. 3. Зниження податку на прибуток до 19% з наступним зменшенням на 1% у рік до 16%.

Наскільки адекватно робити податкові канікули у країні, де мінімізує оподаткування й маскується під «малий бізнес» майже кожен підприємець? В Україні і так діє безпрецедентно пільгова система «приватних підприємців», яка дозволяє мінімізувати до 200 гривень усе оподаткування, — при тому що мінімальна пенсія становить 600 гривень і податкові відрахування приватних підприємців не покривають витрат на їхнє пенсійне забезпечення в старості. Чи прорахований якось у такому разі дозвіл малому бізнесу взагалі не платити податків? Навряд чи малий бізнес гальмує величина податкових ставок. Швидше — побори з боку державних чиновників на всіх рівнях, нерівні умови конкуренції, пряма участь чиновників та лояльних до них структур у приватному бізнесі.

Зменшення ПДВ і податку на прибуток із наступного року — нездійсненна утопія, з фінансової точки зору. Колосальний дефіцит бюджету, падіння платежів у бюджет і різке зростання соціальних зобов’язань, підвищення обсягу виплат за державними зовнішніми та внутрішніми позиками, необхідність рятувати неефективний банківський сектор, дотувати регіони — все це робить малоймовірним зменшення головних податків, які забезпечують наповнюваність бюджету. Тільки закон про підвищення соціальних стандартів, прийнятий на вимогу Партії регіонів, візьме, за підрахунками економістів, не менше 30 мільярдів — це близько 12% від загального зведеного бюджету держави за 2009 рік! Але, найголовніше, зменшення податків на ці відсотки не приведе до зникнення схем мінімізації та уникнення оподаткування. Тому що нічого не платити — завжди вигідно. А найбільші витрати великого бізнесу в Україні — це щомісячні відрахування чиновникам, і ці «чорні» податки набагато вищі, ніж «білі», офіційні. Оскільки наразі Державною податковою адміністрацією керує тандем із представників БЮТ і самої Партії регіонів, є сумніви, що ситуація зміниться. Адже в тих областях, де фіскальні органи контролює команда Януковича, їм ніхто не заважає вже давно встановити «податковий рай» для підприємців. Стосовно наповнення дохідної частини бюджету в програмі Януковича не сказано, на жаль, нічого.

Чи зможе різке зменшення податків в умовах чиновницького свавілля привести до активізації бізнесу і розширення бази оподаткування? Тим часом зниження доходів держбюджету супроводжуватиметься різким збільшенням соціальних зобов’язань. До них належать: компенсація відсотків за кредитами і виплата дотацій сільгоспвиробникам; формування «антикризових продовольчого і медичного кошиків» (відтак знадобиться створити державні фонди для проведення інтервенцій на ринках); різке зростання виплат за народження дитини й на утримання дитини до 18 років; збільшення держзамовлення у вузах до 75%; іпотечне кредитування під 7% річних. Один із найяскравіших прикладів соціального популізму, виконання якого виборці Януковича мусять контролювати особливо ретельно, — обіцянка побудувати за державний кошт 1 мільйон квартир протягом десяти років для молоді, державних службовців, людей із обмеженими можливостями.
100 тисяч квартир на рік — це ще не менше 3 мільярдів гривень щорічно. При цьому 10% ВВП Віктор Федорович спрямує на фінансування охорони здоров’я. З 2011 року Янукович обіцяє перевести Збройні сили на контрактну основу й оснастити новою зброєю. Про вартість цієї програми, на жаль, немає даних.

І ось на тлі такого різкого зростання соціальних виплат — на десятки мільярдів гривень, якщо просумувати, — та зменшення платежів до бюджету все ж таки планується щорічне зростання ВВП, посилення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на зовнішніх ринках, зростання продуктивності праці і, в остаточному підсумку, — збільшення прямих іноземних інвестицій у 2014 році до 50 млрд. дол.

Безліч цифр та конкретних термінів, які є «фішкою» програми Януковича, — насправді не більш ніж фігура мови, стилістичний прийом. Оскільки довіри до слів у наші дні мало, їх замаскували цифрами. Проте ці цифри стануть для Януковича такою ж проблемою, якою стали аналогічні конкретні обіцянки Тимошенко у 2007-му.

Не можна не відзначити, що вкотре у програмі лідера Партії регіонів з’явилася обіцянка надати російській мові статусу другої державної. Кажуть, що є ще люди, котрі в це вірять.

Особливу довіру вселяють такі гарантії, достойні прямого цитування: «Продовжу рішучу боротьбу з корупцією і тіньовою економічною діяльністю». Не можна не відзначити дієслова «продовжу», — тобто й раніше, у 2003—2004, 2006 — 2007 роках Віктор Федорович, виявляється, «рішуче боровся», а віхами цієї боротьби були і приватизація, і податкові векселі, і «Криворіжсталь», і емісія акцій «Дніпроенерго», і горезвісне Межигір’я…

А «посилення основ парламентаризму та демократії» теж, безперечно, буде продовжене — у дусі прийнятих цього тижня, з ініціативи Партії регіонів, змін до закону про вибори, що дозволяють тасувати склад виборчих комісій у день голосування…

Вона

Програма Юлії Тимошенко значно відрізняється від програми Януковича. Вона орієнтована на глобальні цінності, в ній є розмах, звернення до сенсів. У ній наявна, на відміну від програми Януковича, риторика, пов’язана зі структурними реформами. Але критикувати програму Тимошенко у плані конкретних обіцянок неможливо, — на відміну від 2007-го, Юлія Володимирівна не вказує жодних термінів виконання своїх планів. А як без цього оцінити реалізм задуманого? Без зазначення термінів реалізації програма залишається загальною декларацією і в цьому плані дуже поступається програмі Януковича. Бо складно обговорювати розумні, гарні слова без прив’язки до реальної ситуації. У нашій країні, де політики дуже девальвували цінність слова і зобов’язання, існує незадоволений попит суспільства на максимальну конкретику — щоб відродити довіру... Скажімо, Тимошенко говорить про професійну армію, але коли вона стане такою і коли контрактники почнуть отримувати обіцяні ще в 2007 році 700 доларів на місяць, уже не зазначається. Можна зрозуміти, якщо такої конкретики немає у словах нових кандидатів, які перебувають в опозиції, але важко пояснити, чому конкретика зникла з виступу нинішньої глави уряду. Програма дає дуже точний і повний аналіз ситуації в суспільстві — безумовно, так і повинен мислити державний діяч. Але ось парадокс: озвучена прем’єр-міністром, ця програма дуже схожа на явку з повинною.

«То що ж нам досі заважає бути високодуховними, сильними, багатими і щасливими? Насамперед — тотальне панування олігархії, яка глибоко корумпувала політиків, засоби масової інформації, значну частину силових структур та судів. Олігархія заробляє нечесні гроші на державних ресурсах і можливостях. Це ракова пухлина сучасної України, що несумісна з демократією».

Запитання: хто ж конкретно є «раковою пухлиною», чому імена злісних олігархів не оприлюднюються? Чому олігархів два роки приймали у фракцію, призначали на високі посади в уряді, чому дозволяли їм захоплювати за безцінь державні підприємства, чому, зрештою, з деякими олігархами державні діячі цілуються перед камерами? А тепер виявляється: це зовсім не опора держави, як можна було подумати, а «ракова пухлина»?

Винуватець усіх лих державного апарату — «політреформа». «Політреформа» для Юлії Володимирівни те саме що «розруха» в описі професора Преображенського. Якесь світове зло, що унеможливлює нормальну роботу влади, примушує держслужбовців брати хабарі й відкоти за будь-яке рішення, боротися тільки за комерційні і ніколи — за суспільні інтереси, ухвалювати безгосподарні та абсурдні рішення...

«Без створення чесних, правосудних судів жодні позитивні зміни в країні неможливі. Без них неможлива і справедливість. Суди будуть виведені з-під політичного, адміністративного і корупційного впливу. Ми зробимо їх фінансово незалежними від виконавчої влади. Люди безпосередньо обиратимуть і відкликатимуть суддів». Ось так Юлія Володимирівна опосередковано розкритикувала діяльність свого найближчого соратника Василя Онопенка. А збоку здавалося, що саме керовані, кишенькові суди, які виконують будь-який наказ і будь-яке рішення тільки за гроші, — це і є мета судової реформи...

«Чиновники будуть позбавлені права надавати зайві ліцензії, довідки, дозволи, здійснювати безпідставні перевірки». А що останніх два роки робили органи виконавчої влади? Хто дозволяв чиновникам, які підпорядковані уряду, займатися всім вище переліченим і всіляко ускладнювати діловодство, наживатися на хабарах за кожну кому? «Баба з ковінькою» — політреформа?

З конкретніших соціально-економічних зобов’язань Тимошенко вражає грандіозна ідея: «у соціально-депресивних регіонах буде передбачено спрощений порядок інвестування і десятирічні повні податкові канікули». Судячи з офіційної статистики, дотаційними й соціально-депресивними в нас можна визнати половину областей. Півкраїни без податків? Ця обіцянка така ж реалістична, як і п’ятирічні податкові канікули від Януковича.

* * *

Програми кандидатів у президенти і програми політичних партій в Україні, на жаль, вважаються третьорядним додатком до піар-заходів виборчої кампанії. Проте ці документи дозволяють дуже чітко вивчити принципові підходи до реформування країни, які захищають політики. Якби в нашому суспільстві передвиборна програма була предметом серйозного вивчення громадянами, у виборців з’явилася б раціональна мотивація. Ставлення до програм кандидатів як до макулатури з боку громадян дозволяє і політикам так само «макулатурно» ставитися до виконання взятих зобов’язань...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі