ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ - Політика - dt.ua

ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Після трагедії 27 липня у Львові вся Україна змушена була знову повернутися обличчям до проблем Збройних Сил України...

Після трагедії 27 липня у Львові вся Україна змушена була знову повернутися обличчям до проблем Збройних Сил України. Військові на критику з боку громадськості, політичних діячів і преси, наче заклинання, твердять одне: дайте більше грошей, і все буде добре. І ці заклинання вже починають діяти. На 2003 рік фінансування ЗС обіцяють значно збільшити. Тільки ніхто не говорить, звідки ці кошти візьмуться: зі статті видатків на освіту й науку, на охорону здоров’я чи з якоїсь іншої статті, де «є надлишок фінансування». Гадаю, ні для кого не таємниця, що всі статті видатків у нас приблизно однаково недофінансуються. І вже стало аксіомою, що військовим у всьому світі за всіх часів грошей не вистачало. Також багато хто розуміє, що 2% від ВВП на оборону в Україні й у Польщі — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Українські два відсотки — це близько 770 млн. дол. США, а польські — понад 3 млрд. дол. Порушення вже усталених правил формування державного бюджету на користь військового напряму автоматично зробить наш бідний народ ще біднішим і трішечки захищенішим від зовнішньої агресії, у можливість якої самі військові вже не вірять.

Треба вміти чекати й виконувати завдання в існуючих умовах і з недостатнім фінансуванням. При стабільному щорічному прирості ВВП України на 5%, він 2015 року приблизно дорівнюватиме ВВП Польщі 2001 року. Отоді ЗС України й одержать понад 3 млрд. дол. США, на які Польща планує утримувати 150 бойових літаків і 150 тис. чоловік особового складу. На 01.01.02 р. Польща має 201 бойовий літак і 167245 військових. 2002 року вона надала своїм ЗС 3,43 млрд. дол., або 1,9% від свого ВВП. В Україні 2002 року на утримання ЗС надано 2,34% ВВП. Для порівняння часток ВВП, наданих на оборону в Україні й у Польщі, розрахунок проведено за «натовськими» правилами. А за «українськими» правилами розрахунку (без урахування пенсій військовим) Україна витрачає на оборону 1,68% ВВП, а Польща — 1,51%.

Оскільки тема фінансування й забезпечення ЗС дуже широка, ми зосередимося поки що тільки на одній проблемі — стані Військово-повітряних сил України, і передусім на бойовій підготовці.

З урахуванням запланованих коштів на закупівлю ПММ, Збройним Силам України на рік надається 80 тис. тонн авіаційного пального. Його вистачає на 19047 повних заправок МіГ-29 (без підвісних баків). При середній тривалості польоту 2 години цього вистачає на 38095 годин нальоту для 190 льотчиків при 200 годинах нальоту на рік або для 380 льотчиків при 100 годинах нальоту. Це, звісно, дуже спрощена методика, яка виходить із того, що вся авіація ВПС складається з МіГ-29. Тим часом у ВПС України є (точніше, було, оскільки для розрахунків доводиться використовувати застарілі австрійські дані про склад ВПС України, наших відкритих даних немає):

l Су-27 — 66 од.

l МіГ-29 — 146 од.

l Су -25 — 34 од.

l Су-24 (М, Р) — 207 од.

l Су-17М3,4 — 41 од.

l Ту-22М3 — 28 од.

Разом близько 500 бойових літаків. Крім того, в українських ВПС багато транспортних і спеціальних літаків. За останніми офіційними повідомленнями, на сьогодні у ВПС України нараховується близько 800 літаків. На початку 90-х років їх було близько 1500. Отже, за 10 років «розчинилося» близько 700 машин (списано — N, продано — X, розібрано на запчастини — Y).

Тим часом збройні сили Німеччини, чисельність яких приблизно дорівнює чисельності ЗС України, у своїх ВПС мають близько 407 бойових літаків і тільки двох типів: «Торнадо» — 260 од. «Фантом 2» — 147 од.

З урахуванням того, що заправка літака «Торнадо» без підвісних баків становить 4,7 тонн гасу, для винищувачів ВПС Німеччини необхідно близько 127 тис. тонн гасу на рік для забезпечення нальоту 200 годин на рік кожним літаком.

Німеччина 1997 року мала ВВП 2,32 трлн. дол., Україна 2001 року — 0,038 трлн. дол. або в 61 раз менше. Природно, Україні слід привести кількість бойових літаків у відповідність із можливостями економіки держави, її бюджетом. У Німеччині на законодавчому рівні це зроблено просто й елегантно. Досвід, здобутий нею в двох світових війнах, враховано статтею 87а Конституції ФРН, ухваленої 23 травня 1949 року. У цій статті зазначається: «Союз формує ЗС для оборони. Їхня чисельність і основа їхньої організації визначається бюджетним планом».

Замислюючись над глибоким змістом такого короткого формулювання, за яким фактично стоїть історія держави та дві світові війни, починаєш ставити собі й оточуючим запитання: причому тут зовнішні загрози, на які так полюбляють посилатися наші генерали, коли говорять про чисельність ЗС України? Якщо ми такі розумні, а вони ні, то чому вони живуть краще від нас і порядок у їхніх ЗС є, а в наших немає?

Як на мене, на сьогодні наша найбільша загроза — у нас самих, у нашій слабкій економіці. Давайте підсумуємо кількість жертв, до яких за 10 років незалежності призвела діяльність ЗС України — на шахтах, шляхах, унаслідок розгулу криміналу, від пожеж — і одержимо жахливі цифри, які досі ніхто не оприлюднив. А либонь це сфера діяльності силових структур, спрямованої на захист і рятування громадян нашої держави. До них належать ЗС України, МВС, МНС разом із воєнізованими гірничорятувальними загонами. Усе це складові військової організації держави загальною кількістю близько 1 млн. осіб.

Повертаючись до Конституції Німеччини, ми бачимо, що бюджет цієї країни в мирний час є базовою точкою відліку для визначення чисельності збройних сил. За другу точку відліку можна взяти рекомендовану в НАТО частку ВВП, що спрямовується на оборону. Ця величина не дуже помітно, але зі знаком мінус відбивається на матеріальному становищі населення держави. НАТО, куди Україна планує вступити з часом, вважає, що 2% ВВП — достатні видатки на оборону. Держави з багатшим населенням витрачають на це ще менше. Так, приміром, Австрія витрачає на оборону 0,73% ВВП, Швейцарія — 0,9%, Фінляндія — 1,4%, Швеція — 1,68%. За третю точку відліку можна взяти якість військової техніки й озброєння наших сусідів і підготовленість їхнього особового складу. Наявність цих трьох точок відліку дозволяє побудувати певну площину й позначити на ній межі — критерії для порівняння, що збігаються з узятими нами точками відліку. На такій площині можна «розмістити» українські ЗС із відповідними їм величинами заданих критеріїв. У нашому випадку це навіть не всі, а тільки ВПС України.

З урахуванням сказаного вище й того, що в нашій статті йдеться про військову авіацію (у якій винищувальна авіація — а сьогодні вона фактично винищувально-бомбардувальна — служить передусім для виконання завдань оборони, на відміну від бомбардувальної), можна дійти попередніх висновків про її можливу чисельність і склад для України. У першому наближенні це 150—200 літаків Су-27 і МіГ-29.

У найближчій перспективі, якщо всі ВПС будуватимуться за обумовленим алгоритмом, або, інакше, за «правилом трьох точок», то МіГ-29 можна буде модернізувати для завдання ударів по наземних цілях за рахунок коштів, виручених від продажу зайвої авіаційної техніки. У перспективі ці літаки можна замінити новими винищувачами 5-го покоління «Гріпен», які за всіма основними показниками перевершують МіГ-29 і водночас витрачають менше пального. Так, повна заправка внутрішніх баків «Гріпена» потребує 2,27 тонни, тоді як МіГ-29 — 4,2. При цьому «Гріпен» має більшу дальність і бере більше бойового навантаження при максимальній злітній вазі на 4 тонни меншій. Певне, з огляду на високі тактико-технічні характеристики «Гріпен», Угорщина уклала договір про закупівлю 14 таких літаків. Над придбанням цього типу літака серйозно замислюються Польща, Чехія, Австрія.

Доцільно розглянути можливість реалізації проміжного варіанта для «підтримки штанів» — підвищення нальоту льотним складом за рахунок введення в штат винищувальних полків літаків типу L-39, яких в Україні на початку 90-х років було 430 (списано — N, продано — X, розібрано на запчастини — Y; скільки залишилося?). Цей літак має повну заправку 0,98 тонни. Тобто за наявності в штаті полку чотирьох літаків L-39 можна мати наліт 90 годин на рік на МіГ-29 і 42 години на L-39 — разом 132 години замість 100, якщо 1/10 річної норми палива використовувати для польотів на L-39.

Як бачимо, варіантів виходу з безвихідного, із погляду наших військових, становища українських ВПС (і навіть без істотних фінансових ін’єкцій) не бракує. Авжеж, це орієнтовні розрахунки, але вони можуть послужити реальною основою для розробки планів кардинального реформування ВПС України.

Реалізація запропонованих заходів дозволить без витрачання додаткових коштів наздогнати й у недалекому майбутньому навіть перегнати за бойовими можливостями авіацію найближчих сусідів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво