Буші проти Клінтонів: перегрупування перед боєм

Головні американські партії знову готуються до битви. У листопаді їм доведеться схрестити шпаги за місця в Конгресі США. Перед республіканцями стоїть завдання втримати своє лідерство в сенаті і палаті представників. У демократів завдання складніше: спробувати покінчити з багатомісячним домінуванням опонентів на Капітолійському пагорбі. Відповідно до цих цілей, кожна з політичних сил розробляє свою стратегію. Проте в нинішній кампанії це не головне. Основне запитання — хто поведе однопартійців на штурм законодавчого органу. Можна навіть сказати, що саме вибір на користь того чи іншого з лідерів партій значною мірою визначить саму стратегію боротьби, що розгорнеться у США в найближчі місяці. А нові партійні боси, за підсумками довиборів у Конгрес 2006 року, відразу почнуть боротьбу за президентське крісло 2008-го.

Уже зараз можна сміло назвати як мінімум дюжину політиків, які так чи інакше дали зрозуміти (якщо не заявили про це прямо), що висунуть свою кандидатуру на найвищу державну посаду. Як правило, усі вони нинішнього року спробують своє щастя у боротьбі за мандати народних обранців або сенаторське крісло. Проте серед численних претендентів дійсно дуже мало тих, кого справедливо можна назвати лідерами, і в цьому, мабуть, і полягає характерна риса сучасного моменту в політичному житті Америки.

Можна навіть сказати, що у Сполучених Штатах виникла криза лідерства. Мало того, що в «кривенької качки» Джорджа Буша нині рейтинг найнижчий за роки президентства (його роботу схвалюють лише близько 30%), то й партія республіканців, хоча й знаходиться при владі, виявилася фактично обезголовленою в результаті гучних скандалів останніх місяців. Так «на пенсію» і без особливих почестей був відправлений лідер республіканської більшості в Палаті представників Конгресу Том де Лей. Фактично йому так і не знайшли спадкоємця, котрий би співмірний був із ним за силою впливу на соратників і здатністю керувати внутрішніми процесами в партії. Лідер більшості в сенаті Білл Фріст має всі шанси стати кандидатом від республіканців на виборах 2008 року, проте, судячи з роботи у Конгресі, йому ледве вдається налагодити ефективну роботу однопартійців над найважливішими законопроектами про податкові пільги, а, наприклад, щодо закону про імміграцію або законопроекту про реформу системи лобізму в лавах партії ситуація близька до розколу.

У результаті, роботу Конгресу схвалюють трохи більше як 20% американців. Ситуація дуже нагадує ту, яка була 1994 року, з тією лише різницею, що тоді такою «непопулярністю» користувалися демократи. І на виборах того року республіканці вперше за 40 років одержали контроль і над сенатом і над палатою представників.

Схоже, саме сьогодні для демократів настає момент істини. Або зараз, або ніколи — кажуть вони і намагаються виробити свою стратегію перемоги, яка, схоже, сама йде до них у руки. Для перемоги в листопаді їм необхідно до уже наявних додати 15 місць у палаті представників і шість місць у сенаті. Це цілком реально, якщо врахувати, що рейтинг правлячої партії впав навіть у традиційно республіканських штатах. А от чого у демократів немає, то це чіткої стратегії перемоги. Судячи з останніх заяв, демократи швидше за все побудують свою тактику на критиці адміністрації Буша, а отже і республіканців — на усіх фронтах, починаючи від невдач під час війни в Іраку і закінчуючи прорахунками в економічній і податковій політиці, корупційних скандалах. Є дані, що цей план демократи остаточно оформлять на своєму передвиборному з’їзді в Денвері у липні.

Проте, якщо про кризу лідерства у республіканців можна говорити як про явище тимчасове, то для демократів вона стала хронічною хворобою. Захворювання це набуло загрозливих масштабів після поразки на виборах президента США 2004 року демократичного кандидата Джона Керрі. Це шок, від якого партія не оговталася і понині. І хоча Джон Керрі навіть зараз за своїм впливом і багатством входить до числа основних демократичних лідерів (і не відмовляється від планів висунути свою кандидатуру на виборах 2008 року), нині в демократичних кулуарах говорять про необхідність знайти нового Клінтона. Тобто людину, яка, так як Білл 1992 року, змогла б стати втіленням «американської мрії».

Сам Клінтон, уже не думає про президентство, хоча ще кілька років тому говорив, що не проти спробувати щастя на виборах 2008 року. Але за час, який минув відтоді, він упокорився з префіксом екс-, а 22-а поправка американської Конституції в принципі не дає йому права балотуватися ще раз. Сьогодні він згоден, що для нього повернення в Білий дім можливе лише у ролі чоловіка глави держави. Тобто у випадку, якщо його дружина Хілларі Родхам Клінтон стане президентом США. У березні Білл заявив, що готовий підтримати свою дружину, котра, почавши боротьбу за переобрання в листопаді сенатором від Нью-Йорка, фактично дала старт своїй президентській кампанії.

Раптом виявилося, що в неї практично немає суперників серед однопартійців. Мільйонер Джон Керрі вже програє їй за своїми фінансовими резервами, хоча залишається лідером помірковано налаштованих демократів, на котрих, проте, лежить провина за всі останні поразки партії. А якщо врахувати ту енергію й активність, а також жіночу легкість і елегантність, з якими Хілларі за останні місяць—два знаходить союзників (у тому числі з табору, який симпатизує республіканцям), проводить зустрічі з виборцями і вечірки зі збирання коштів для своєї кампанії, то незабаром її позиції лідера в партії навряд чи хтось зможе оспорити.

Втім, Хілларі уникає будь-якого натяку на те, що її нинішня активність якось пов’язана з президентськими виборами, і каже, що усі її зусилля спрямовані на перемогу в листопаді. Вона легко може очолити в Конгресі ту активну частину партії, яка, виступає за тактику «ведення активних бойових дій» проти республіканців, причому, так би мовити, на їхньому ідеологічному полі. Поставивши на перше місце питання зовнішньої політики, проблему національної безпеки країни і війни в Іраку. Ця частина демократів, здається прагне виглядати ще більш войовничо, ніж республіканці. Проте сильні сторони Хілларі можуть використати її супротивники. Очевидно, що кожен, хто кине їй виклик (як усередині партії, так і з табору республіканців), одержить підтримку великої кількості впливових недоброзичливців Клінтонів. Хілларі — політик, котрий викликає симпатії і водночас страх.

Основна складність у тому, що, маючи по країні досить високий рейтинг (40%), Хілларі надалі, особливо на виборах 2008 року, доведеться боротися за голоси своїх нинішніх запеклих супротивників. Напевно, цим можна пояснити, що минулого тижня Хілларі назвала Джорджа Буша політиком з харизмою.

Для республіканців її ім’я — як прокляття. Мабуть, у їхньому стані нікого не бояться так, як її. Уся справа в тому, що в партії «слонів» ситуація, мабуть, ще складніша. І тут знайти гідного опонента Хілларі Клінтон складно. Раніше цього місяця держсекретар США Кондоліза Райс спростувала припущення, що вона зможе кинути виклик Хілларі Клінтон, але і такий варіант скидати з рахунків не можна. Проте криза лідерства тут може бути вирішена найбільш несподіваним способом. Джордж Буш 10 травня заявив, що його молодший брат Джеб, нині губернатор Флориди, може стати хорошим главою держави, якщо переможе на виборах 2008 року. Можливо, такого варіанта не виключає частина республіканців, раз про це говорить президент. Хоча поки що на слуху ім’я іншого республіканського лідера — Джона МакКейна, сенатора з Арізони. Він популярний серед тих республіканців, котрі бажали б обновити партію, очистити її від корупції, засилля консервативних ідеологів і впливу лобістів. Він спроможний посперечатися за президентське крісло навіть із Хілларі, але для цього йому потрібна підтримка всієї партії, яку, однак, принаймні зараз, контролюють люди близькі до президента. Результати республіканців на листопадових виборах у Конгрес можуть стати вирішальними для МакКейна. У разі поразки від демократів йому буде легше відстоювати свою позицію напередодні президентських виборів. Якщо ж республіканці утримають контроль над Конгресом, можливо, 2008 року ми станемо свідками несподіваного продовження війни за Білий дім сім’ї Клінтонів проти клану Бушів.