Бумеранг - Політика - dt.ua

Бумеранг

2 листопада, 2007, 16:53 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-10 листопада

В останніх «одкровеннях» Бориса Пенчука, — потерпілого у справі «Білого лебедя», за результатами якої у квітні 2005-го був заарештований Борис Колесніков, — здавалося б, немає жодної логіки...


Останні «одкровення» Бориса Пенчука, потерпілого у справі «Білого лебедя», за результатами якої у квітні 2005-го був заарештований Борис Колесніков, видаються, як мінімум, нелогічними. По-перше, людина публічно заявляє, що два роки брехала всій країні, а отже, дає привід сумніватися і в тому, що говорить тепер. По-друге, Пенчук фактично зізнається у скоєнні кримінального злочину — свідомо брехливому повідомленні в органи дізнання про вчинення Колесніковим особливо тяжких злочинів і дачі під час досудового слідства свідомо неправдивих свідчень. По-третє, сумнівним видається момент, підібраний для катарсису Пенчука. Генпрокуратура, по суті, контрольована «Регіонами», порушила проти нього справу саме за лжесвідчення і неправдивий донос, за що йому світить давно обіцяний Колесніковим термін. Але саме тепер, коли є реальний шанс змінити генпрокурора (а отже, і більш-менш об’єктивно розглянути справу), Борис з’являється на екранах і з блукаючим поглядом фактично зізнається в тому, що йому інкримінують. Здавалося б, у цьому немає жодної логіки. Крім політичної. З неї й почнемо.

Симптоматична заява Партії регіонів за підсумками прес-конференції Пенчука. У ній немає жод­ного слова про головного обвинувача Колеснікова, який зізнався у власній брехні, зате в кожному рядку – удар по Луценку. Більше того, у цій заяві Пенчук із «пройдисвіта» і «здирника» (за класифікацією Колеснікова зразка 2005 року) перетворюється вже на людину, яка «нібито» (виділено. — Авт.) обвинувачувала Бо­риса Колеснікова» під тиском Лу­ценка. Та й сам Пенчук свої політично самовбивчі визнання обґрунтував небажанням допустити друге пришестя Юрія Луценка в МВС.

Тобто справа Колеснікова, яка продовжується тепер справою Пенчука, залишається тим самим інструментом політичної боротьби, яким була у 2005-му. Тільки інструмент, схоже, перейшов в інші руки. Жертва і мисливець помінялися місцями і не виключають чергової трансформації.

Принаймні коментарі Луценка до заяв Пенчука і нервова реакція Колеснікова на ці коментарі на схожу думку наводять. Інакше Борису Вікторовичу, для якого «Ваші погрози, Юрію, нічого... не означали й не означають», не було б «страшно спостерігати те, що ця людина, не маючи повноважень силового міністра, уже тепер опустилася у своїх коментарях до погроз і незрозумілого мені шантажу» (цитати із заяви Б. Ко­леснікова від 31.10.2007).

На жаль, гасло «Закон один для всіх!» — це тільки гасло. А обіцянок дотримуватися закону не було б, якби не було виборів.

Згадаймо, про що говорив сам Пенчук усього три місяці тому: «У 2005 році я виконав свій громадянський обов’язок. І я повірив президентові й новому керівництву країни, що бандити сидітимуть у тюрмах. І як законослухняний громадянин я повідомив у державні органи про те, що в Донецьку відбувається бандитський перерозподіл власності, і не посоромився, я назвав своє прізвище, ні від кого не ховався тоді і не ховаюся тепер. Я заявив про те, що в 1999 році на мене були замахи, але я не отримував відповідей до 2005 року. Я заявив, що в нас відібрали нашу власність, але не отримував відповідей до 2005 року» ( Б. Пенчук на прес-конференції в УНІАН 24.07.2007).

Звісно, тепер цитувати Пенчука – те ж саме що флюгером заміняти компас. У процесі вивчення дворічних архівів у справі Колеснікова автор побачив, що кривили душею всі: від Луценка, який заявляв про «відірвані ноги», до самого «політрепресованого» лідера регіоналів. Усі говорили те, що їм було вигідно говорити в конкретний момент в умовах конкретної політичної кон’юн­к­тури. І все ж спробуймо відновити ланцюг уже трохи призабутих подій, аби ясніше зрозуміти суть того, що відбувається навколо цієї справи сьогодні.

Шостого квітня 2005 року Колеснікова викликають у Генпрокуратуру на допит у справі про сепаратизм, але звинувачують у здирстві і зловживанні службовим становищем. Голову Донецької облради і найближчого друга Ріната Ахметова затримують і відправляють у СІЗО. Колесніков заявляє, що справа сфабрикована, і розповідає, що за кілька днів до цього хтось у приміщенні секретаріату президента запропонував йому віддати акції підприємств Ріната Ахметова. Опісля весь політбомонд якимось чином дізнається (у приватних розмовах Борис Вікторович сам цього не приховує), що загадковим «хтось» був тодішній секретар Радбезу Петро Порошенко.

Через два дні після звільнення з СІЗО, спілкуючись із журналістами в Донецьку, на запитання, хто, на його погляд, усе-таки був ініціатором вашого переслідування, Борис Колесніков делікатно відповідає: «Я не думаю, що комусь це дуже було потрібно. Просто недобросовісна робота правоохоронних органів на першому етапі слідства створила їм самим пастку. Тобто, повіривши свідченням двох пройдисвітів, за великим рахунком, вони самі влізли в пастку. А тепер, виходить, що — треба визнавати свою некомпетентність?… Тому я не знаю, хто це».

Це сказано людиною, котра перебуває на підписці про невиїзд, тому м’якість відповіді можна зрозуміти. Але для жертви «політрепресій» така делікатність видається політичною безпринципністю.

Як відомо, кримінальні справи стосовно чиновників рангу голови облради порушує виключно Генеральна прокуратура. Главою цього відомства тоді був Святослав Піскун, згодом депутат від Партії регіонів.

«Кримінальну справу проти Колеснікова було порушено на підставі тільки заяв Пенчуків і виписки з реєстру акціонерів. І все. Жодних матеріалів перевірки, відбирання пояснень, витребування матеріалів, документів...» — розповів у грудні минулого року заступник генпрокурора України Ренат Кузьмін агентству «Інтерфакс-Україна». Тобто формальною підставою були заяви Пенчуків. Сьогодні Борис Пенчук заявляє, що «не писав заяву своєю рукою! Я підписував те, що мені дали!» Та в наведеній вище його ж цитаті тримісячної дав­ності йдеться, що він сам «повідомив у державні органи, про те, що в Донецьку відбувається бандитський перерозподіл власності... Я заявив, що в нас відібрали нашу власність...»

На останній прес-конференції колишня жертва Колеснікова заявив, що все, що він казав журналістам у 2005 році, було відрежисирувано співробітниками Луценка, і він озвучував це, коли «біля скроні тримали пістолет». Од­нак цитата, наведена вище, була сказана в липні нинішнього року, коли Луценко не був міністром, а Пенчук уже давав йому неприємні оцінки в пресі. Та й повірити в те, що Пенчук лише «десять днів тому» прочитав свою заяву, яку два року тому підписав не читаючи, — важко. Оскільки нічого нового ні про «відірвані ноги», ні про «інфаркти» суспільство з цієї заяви не довідалося. От­же, не довідався і Пенчук. Проте раніше він чомусь мовчав...

Мотив Пенчука справді досить прозорий. Він так жодного разу й не відповів, звідки на його банківських рахунках, саме в період передачі акцій «Білого лебедя» Колеснікову, з’явилися 600 тис. дол. Припустимо, що ці гроші, (на які в Києві гарного будинку не купиш) не становлять реальної вартості частки Пенчука в «Білому лебеді». Та все-таки, виходить, угода була законною? І саме на цьому справа Колеснікова лопнула. Інше запитання, як Пенчука змусили продати свої акції за такою низькою ціною?

У квітні 2005-го в інтерв’ю «Граням плюс» (можливо, теж під дулом пістолета?) сам Пенчук описував це так: «До самої передачі акцій у жовтні 2002 року — загрози, шантаж, вимагання тощо... Він, наприклад, дзвонив із погрозами і вимогами нам додому. Вся ця ситуація тяжко відбилася на здоров’ї моїх батьків, і батько не раз казав це Колеснікову. Він говорив: Борисе Вікторо­вичу, побійтеся Бога, що ви робите з нашою сім’єю, спочатку в Бо­риса, у мене тобто, намагалися стріляти, потім всілякі інсинуації були з цими нібито вибухами. Батько казав: у мене тяжко хвора онкологічно дружина, що ви робите з нашою сім’єю — та його це не стосувалося. Його не цікавила наша сім’я, ніщо, його цікавило тільки наше майно. Він наполягав, він вимагав, і під загрозою смерті ми йому все віддали».

Віддали чи продали? За таку ціну, може, і «віддали». По суті. У Донецьку це було звичайною практикою. Та юридично... Отже, не виключено: Колесніков у 2005-му став жертвою жадібності. Спочатку — своєї. Потім — загадкового «когось». Згодом — Пенчука.

Те, що останній до грошових знаків небайдужий, підтверджує Сергій Кузін, автор книжок «Донецька мафія», які видавав Пенчук. Недавно він заявив, що в серпні 2006-го Пенчук раптом запропонував йому продати Партії регіонів авторські права на заборонену книжку і «поділити грошики».

Предтеча Пенчука із самобичування — слідчий Генпроку­ратури Яків Такташов ще в листопаді 2005 року заявив, що справа Ко­леснікова була цілком сфальсифікована, проте стрілки переводив не стільки на МВС, скільки на Генпрокуратуру, з якої його незадовго до того звільнили. «Я доповів керівництву, що справа розсипається. Проте мені було сказано, що керівництву країни вже повідомлено, що справа залізобетонна, докази залізні, Колеснікову світить великий строк. Тому ніхто не стане доповідати знову, пояснювати, що справи немає. Мені було вказано — терміново справу передавати до суду», — сказав слідчий журналістам.

Наскільки залізобетонними були докази, судити важко. Од­нак про те, що певна частина матеріалів загадковим чином зникла, преса писала не раз.

Загалом, правда, як завжди, десь посередині. І не слід шукати її в словах зацікавлених сто­рін. Інше питання, чому самобичування Пенчука розпочалися саме нині? Можливо, це пов’язано з перспективами Луценка знову стати главою МВС (або віце-пре­м’єром із силових структур). «До­нецьким» є чого побоюватися в цьому разі. Втім, не тільки донецьким. І не дивно, що вони могли розпочати спроби завадити концентрації силової влади в чужих руках. Своєрідним тестом на правдивість цієї тези буде реакція Колеснікова на зізнання Пенчука. Якщо Пенчук буде засуджений за брехливі свідчення і т.д. (що тягне, за словами Колеснікова, на 12 років), то між ними немає домовленості. Якщо не буде — будуть запитання.

З другого боку, не виключено, Пенчук сам вирішив зіграти на випередження і дав регіоналам справді несподіваний для них пас. Остаточно переконавшись, що помаранчеві використали його й кинули (найшвидше, це сталося 10 днів тому в Генпроку­ратурі), він зрозумів, що може дістати строк. І тоді виник варіант зміни декорацій — із жертви донецької мафії він робить себе жертвою помаранчевих репресій. Однак не просто жертвою, а політичною жертвою. Адже нині, рятуючи себе, він відкрито і демонстративно став на бік конкретної політичної сили, яка ризикує опинитися в опозиції, проти іншої політичної сили, що ризикує отримати владу.

А політрепресованих у нас завжди люблять. Тим паче в Партії регіонів. Надихаючим прикладом цього для Пенчука може бути Святослав Піскун — той самий генпрокурор, за якого Колесніков потрапив під варту та котрий уже вдруге проходить у парламент за списками Партії регіонів. Тому що заслужив...

«...А те, що я розповів про тиск Колеснікова, — усе правда», — Борис Пенчук, інтерв’ю «Граням плюс», 2005.04.12.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво