Бойкот незалежності - Політика - dt.ua

Бойкот незалежності

3 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 3 листопада-10 листопада

Два роки тому прем’єр-міністр Сербії Воїслав Коштуніца дав три обіцянки: швидко прийняти нову конституцію країни, забезпечити прискорений вступ до ЄС і врегулювати відносини з Чорногорією...

Два роки тому прем’єр-міністр Сербії Воїслав Коштуніца дав три обіцянки: швидко прийняти нову конституцію країни, забезпечити прискорений вступ до ЄС і врегулювати відносини з Чорногорією.

Уже сьогодні Коштуніца може з чистим сумлінням заявити, що більшу частину з обіцяного виконав. Після референдуму в Чорногорії Подгориця остаточно розпрощалась із статусом останнього партнера в об’єднанні. А після не менш резонансного плебісциту в Белграді Косово запропоновано залишитися у складі Сербії як автономії з максимально широкими правами. Конституція, яку минулими вихідними схвалила більшість сербів і яку тамтешня Скупщина відповідним законом має намір ввести в дію вже п’ятого листопада, говорить: Косово є невід’ємною частиною Сербії.

У обох випадках вирішальну роль відіграла незначна перевага голосів: у першому — тих, хто проголосував за незалежність Чорногорії, у другому — хто проголосував проти незалежності Косово. Досі ніхто точно не може сказати, чи висловилися б за прийняття нової Конституції 51,6% сербів, якби прем’єр в останні години голосування не звернувся до народу з телевиступом, у якому розповів, наскільки принципово важливим є результат плебісциту для територіальної цілісності країни. І якби на другий день голосування подібне не зробили лідери провідних політичних партій, наполегливо закликавши «усіх, хто любить Сербію», прийти і проголосувати. Навіть 92-річний патріарх Сербської православної церкви Павло зміг вчасно оцінити драматичність ситуації і вперше в житті відвідав виборчу дільницю.

Електорат до останнього намагалися переконати: якщо буде прийнята нова конституція, Косово ще можна зберегти у складі Сербії. В агітаційних цілях запрошення надіслали навіть покійному Слободану Мілошевичу — якби він був живий, твердили організатори нинішнього свята волевиявлення, обов’язково проголосував би «за». І це при тому, що навіть спеціальний представник ООН Марті Ахтісаарі дозволяє собі ремарки, які свідчать про те, що «карту Мілошевича» західні країни мають намір розігрувати щоразу, коли їм не вистачатиме аргументів на користь незалежності краю. «Важку історичну спадщину епохи Мілошевича неможливо ігнорувати, її необхідно взяти до уваги під час визначення майбутнього статусу Косова», — заявив нещодавно екс-президент Фінляндії на одній із прес-конференцій.

Сьогодні важко сказати, чи усвідомлював Коштуніца два року тому, наскільки взаємозалежні всі три його обіцянки? Що результати референдуму в Чорногорії, які апріорі не влаштовують Белград, через певний час розв’яжуть руки сербському керівництву: буде прийнято нову конституцію країни, яка так само раптово стала незалежною. А плебісцит з питання прийняття основного закону ризикує вже сьогодні ускладнити діалог Белграда з Європейським Союзом, тим самим позначившись на виконанні третьої обіцянки Коштуніци — прискореного вступу до ЄС.

Сербія постала перед справді важким вибором: вона має або прийняти правила гри західних партнерів і визнати право Косова на незалежність, або ж дотримуватися взятої під час референдуму лінії зі збереження автономного краю у складі країни і розхитати відносини з Брюсселем та Вашингтоном. І хоч би як щиро президент Борис Тадич заявляв, що у минулі вихідні жителі країни висловили підтримку європейському курсу Сербії, який в остаточному підсумку має привести країну до повноправного членства в ЄС, деякі брюссельські коментатори уже встигли розцінити дії сербського керівництва як провокаційні: мовляв, у Белграді спробували визначити подальшу долю краю раніше, ніж свій вердикт щодо Косово винесла ООН.

Чи спробує Сербія виторгувати в Брюсселя світле євросоюзівське майбутнє в обмін на незалежність Косова? На це запитання, у Белграді сьогодні відповідають більш ніж однозначно: кожний сербський політик, котрий розпочне такі торги, поставить хрест на своїй кар’єрі. Інша річ, що сербські політики, які мають стосунок до переговорів (їх уособлює так званий вусатий-бородатий дует в особі радників Коштуніци Самарджича та Ілича), розуміють: сьогодні Белграду доводиться мати справу не тільки з групкою євросоюзівських бюрократів, але і з тими американськими стратегами, котрі переконані, що для розв’язання косовської проблеми і встановлення миру в Балканському регіоні не вистачає лише одного — визнання краю незалежним.

Не виключено, що в ситуації, коли переговорний процес у Відні не приніс результатів, а сербське керівництво озброїлося думкою свого населення, прибічникам незалежності Косова знадобляться аргументи вагоміші, ніж загальні розмови про членство у НАТО і ЄС. Осьде і виникає запитання: як далеко готове піти міжнародне співтовариство, щоб вгамувати реінтеграційний запал сербів? Тим більше що в західній пресі останнім часом дедалі більше з’являється бажаючих поміркувати про те, чи можливо сьогодні довести причетність того чи іншого сербського політика до злочинів режиму Мілошевича. Кажуть, що на бесіду до Гааги найближчим часом можуть викликати навіть міністра закордонних справ республіки Вука Драшковича. Того, котрий за кожної слушної нагоди не забуває повторювати: у випадку з Косово право сили не має перемогти право права. А останнє полягає в тому, що на сьогоднішній день ніхто не скасовував резолюцію Ради Безпеки ООН 1244, де чорним по білому записано: Косово є складовою частиною Союзної Республіки Югославія (згодом Сербії і Чорногорії). І вже сам факт, що переговори про статус бунтівного краю розпочалися, свідчить, наскільки країни — члени ООН готові дотримуватися прийнятих цією організацією документів.

Свідчить цей факт і про інше: прибічники незалежності автономного краю сьогодні вочевидь недооцінюють наслідків від створення так званого косовського прецеденту. Навряд чи когось у Тирасполі, Цхінвалі або Сухумі, хто завмер у чеканні радісної звістки з Відня, можуть переконати здивовані репліки західних дипломатів, що між Косово і Придністров’ям (Південною Осетією, Абхазією) немає нічого спільного. Адже саме так звикли реагувати західні дипломати на заклики Володимира Путіна виробити універсальний підхід у цьому питанні. Крім того, сьогодні деякі експерти вголос заговорили про загрозу створення ще одного прецеденту: коли статус того чи іншого утворення визначається ззовні. Чи буде створений він у випадку з Косово — ми невдовзі дізнаємося: американці мають намір винести це питання на Раду Безпеки ООН до кінця грудня.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво