БОЛИТЬ ГОЛОВА В 61-РІЧНОЇ РАДИ ЄВРОПИ - Політика - dt.ua

БОЛИТЬ ГОЛОВА В 61-РІЧНОЇ РАДИ ЄВРОПИ

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Чергова 107-ма сесія Комітету міністрів, яка проходила 9 листопада в Страсбурзі, значною мірою була обтяжена питаннями поповнення й без того тісних лав сім’ї європейської демократії...

Чергова 107-ма сесія Комітету міністрів, яка проходила 9 листопада в Страсбурзі, значною мірою була обтяжена питаннями поповнення й без того тісних лав сім’ї європейської демократії. Бажання стати повноправним членом найдавнішої європейської організації нещодавно виявила оновлена Югославія. Отож питання вільного простору для новоприбулого в організацію поповнення досить злободенне. 41 прапор (за кількістю членів організації), що нині майорять біля Палацу Європи в суворо алфавітному порядку, вже зайняв усю довжину зеленої галявини перед парадним входом. Вже час подумати про другу почесну шеренгу, хоча це, напевно, вдарить по амбіціях «новобранців» — кому ж хочеться бути другорядним членом (навіть якщо й формально).

Коштуніца в Страсбурзі, отже кавказцям доведеться зачекати

Не приховують ні президент Комітету міністрів у Раді Європи Ламберто Діні, ні лорд Рассел- Джонстон, президент Парламентської асамблеї, ні генеральний секретар Волтер Швіммер, що хотіли б якомога швидше бачити Югославію серед членів Ради Європи. Всім їм не терпиться прибрати з карти Європи, немов з очей більмо, країну із напівтоталітарним режимом, який зовсім недавно існував там і став причиною повномасштабних бойових дій у самому серці Старого Світу. Тому з таким задоволенням дипломати повідомляли в перерві засідань Комітету міністрів про бажання Югославії вступити для початку в Парламентську асамблею Ради Європи. Адже це означає, що зусилля європейської демократії не пішли в пісок. Що свідчить, у тому числі, й про успішність місії делегації секретаріату Ради Європи, яка 18—20 жовтня провела в Белграді низку нарад із представниками влади Югославії. Відтак директорат стратегічного планування вже навіть визначив бюджет, який потрібно буде витратити 2001 року на активізацію роботи з Югославією, — не менше 500 тис. євро. Курс на європейську інтеграцію підтвердив у своїх виступах і новообраний президент Федеральної Республіки Югославії Воїслав Коштуніца, який особисто брав участь у засіданнях Комітету міністрів, а по обіді поспішив відвідати гордість Страсбурга — знаменитий кафедральний собор.

Не забули й про решту країн-кандидатів, хоча робота з югославською делегацією трохи змістила увагу міністрів. На сьогодні в Раді Європи чекають свого часу заяви від Боснії й Герцеговини (від 10.04.95 р.), Вірменії (07.03.96 р.), Азербайджану (13.07.96 р.), Монако (21.10.98 р.). Причому Боснія й Герцеговина, Вірменія й Азербайджан вже отримали статус «Спеціального гостя» у Парламентській асамблеї. І поки є всі передумови, що їх не спіткає доля Білорусі, яка свого часу теж набула аналогічного статусу, але у вересні 1992 року благополучно його втратила. У кожному разі напередодні 107-ї сесії Комітету міністрів Вірменія й Азербайджан мали всі підстави сподіватися, що міністри закордонних справ європейських держав приймуть остаточне рішення про їх входження в Раду Європи. Або, принаймні, вже буде точно названо дату прийняття такого рішення. Та, на жаль, міністри вирішили, що поки зарано — проведений у країнах моніторинг, на їхню думку, свідчить, що демократичні перетворення в цих державах недостатні, та й конфлікт між сусідами через Нагірний Карабах ще не вирішено остаточно. Єдине, чим могли втішитися два кавказьких претенденти, то це повідомленням, що вже 17 січня 2001 року буде названа дата їхньої посвяти в члени Ради Європи. Після чого Вірменії належатиме четверо місць у європейському парламенті, а Азербайджану — шість.

П’ять років під наглядом європейської демократії

Україні не загрожує стати членом Ради Європи з другої шеренги, адже вона посіла своє місце ще 1995 року, — її прапор сусідить із прапором Об’єднаного Королівства. Час її вступу в організацію п’ять років тому і початок 107-ї сесії Комітету міністрів збіглися день у день — 9 листопада. Двічі приємно за державу, адже з цієї нагоди Комітет міністрів підтримав ініціативу вшанування ювілею і навіть уніс його до порядку денного (подібного прецеденту учасники форуму не пригадують). Для цього міністрам довелося зібратися на півгодини раніше ніж звичайно в холі Палацу Європи і разом із генеральним секретарем Ради Європи Волтером Швіммером та президентом Парламентської асамблеї лордом Расселом-Джонстоном поздоровити українську делегацію, очолювану першим заступником міністра закордонних справ України Олександром Чалим.

А відкривала вшанування людина, котра стояла біля витоків українського членства в найповажнішій європейській організації. Втім, Олександр Купчишин і сьогодні обіймає посаду постійного представника України в Раді Європи.

— В українському представництві п’ять дипломатів і це нормальний рівень, — розповідає Олександр Михайлович. — Є, звісно, країни, що мають більше. Наприклад, у Росії, Польщі, Туреччини — до десяти. Але є й маленькі країни, представлені двома-трьома дипломатами.

— На цій сесії Італія передає своє головування в Комітеті міністрів Латвії. Якщо бути абсолютно точним — латвійському міністру закордонних справ Індулісу Берзінсу. Чого варто очікувати в зв’язку з цим Україні?

— Латвія — наш сусід, наш партнер. Як дипломат очікую, що протягом наступних півроку вдасться інтенсифікувати співробітництво України з Радою Європи по різноманітних програмах на міжурядовому рівні. Іншими словами, ми маємо намір скористатися періодом латвійського правління в раді.

— Цікаво було б дізнатися, коли ж дійде черга до українського головування?

— Даю вам можливість порахувати це самостійно, маючи на увазі, що представники держав змінюють один одного на цій посаді кожні шість місяців, і відбувається це в суворій алфавітній черговості. Зараз заступає Латвія, за нею — Ліхтенштейн, потім — Литва, Молдова, Нідерланди і так далі аж до України. Проте слід враховувати й те, що процес розширення організації ще не завершений, і серед її членів за цей час з’явиться поповнення, котре займе своє місце згідно з алфавітом.

— Чи не було прецедентів, коли одна з країн поступалася своїм місцем іншій?

— Були, але раніше, коли Рада Європи не мала такого політичного значення як тепер. Тобто ще до приєднання до неї держав Центральної та Східної Європи.

— Як дорого платить Україна за свою інтеграцію. Інакше кажучи, який зараз її внесок до бюджету Ради Європи?

— Внесок України в абсолютному вираженні приблизно дорівнює 3 млн. доларів США на рік, або 1,5% від сукупного бюджету організації. Сума не маленька — вона в кілька разів перевищує внесок таких країн, як Угорщина й Ісландія, разом узятих, що не відповідає рівню нашого економічного потенціалу. Тому ми працюємо над тим, щоб оптимізувати внесок України. Взагалі зараз Рада Європи налаштовується на нульовий приріст бюджету й ефективніше використання наявних коштів. На цьому, зокрема, наполягає п’ятірка найбільших країн-платників — це Німеччина, Великобританія, Італія, Франція та Росія, — що разом покриває приблизно 70% усього бюджету.

* * *

Залишається додати, що навіть якщо вітчизняну частку в структурі бюджету Ради Європи не вдасться зменшити, то принаймні прецедент, пов’язаний зі святкуванням 5-ї річниці українського членства в Раді Європи, допоможе вирішити інші не менш злободенні питання. Наприклад, зробить українських дипломатів наполегливішими в питанні моніторингу. Точніше, зняття його з України, як із країни, де демократичні перетворення остаточно прижилися й стали необоротними. Якщо, звісно, це справді так.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво