БЛИЗЬКИЙ СХІД: СТАВКИ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗРОСТАТИ... - Політика - dt.ua

БЛИЗЬКИЙ СХІД: СТАВКИ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗРОСТАТИ...

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

Кажуть, що від добра добра не шукають. Всі це знають, але така вже людська натура — якщо нам добре, то завжди здається, що може бути краще...

Кажуть, що від добра добра не шукають. Всі це знають, але така вже людська натура — якщо нам добре, то завжди здається, що може бути краще. Ехуд Барак для палестинців був недостатньо м’яким, їх не влаштовували поступки, на які погоджувався піти ізраїльський прем’єр. Минулої осені вони розпочали інтифаду, що забрала більше п’яти сотень життів їхніх співвітчизників. І тепер змушені мати справу з Аріелем Шароном.

Зазнавши поразки на лютневих виборах, Барак намагався вести близькосхідний мирний процес за планом, виробленим в Осло, і привів його до фактичного зриву. Наріжним каменем своєї політики він вважав формулу «все або нічого», проте такий підхід виявився помилковим. Барак не лише зазнав повного провалу, а й сам вимостив шлях для приходу до влади Шарона з його діаметрально протилежними пріоритетами.

Новий ізраїльський прем’єр тепер пропонує палестинцям лише 42 відсотки території Західного берега — менше половини того, що пропонував його попередник. Крім того, якщо Барак хотів одним махом розв’язати всі серйозні проблеми багаторічного конфлікту — визначити статус Єрусалима, закрити питання біженців та узгодити кордони, то Шарон навіть не планує їх обговорювати. Він вважає: конфлікт ще не дозрів до тієї стадії, щоб його можна було розв’язати раз і назавжди. Саме тому ізраїльський прем’єр сьогодні віддає перевагу тактиці малих кроків. Палестинці ж вважають, що підхід Шарона не має нічого спільного зі спробами врегулювання конфлікту.

Однак думка палестинців прем’єр-міністра Ізраїлю абсолютно не цікавить. У перші дні свого перебування на вищій державній посаді Шарон демонстрував помітну стриманість. Тепер стриманість відкинуто, і регіон втягнуто у новий виток насильства. Новий прем’єр Ізраїлю, не роздумуючи, пішов на ескалацію насильства, причому дії у відповідь за потужністю були несумірні з провокаціями палестинців. Завдавши ударів по сирійських військових радарах у Лівані й окупувавши вдруге частину сектора Газа, Аріель Шарон різко підняв ставки в близькосхідному конфлікті. Ізраїльські силові акції в Лівані та Газі мали продемонструвати ізраїльтянам, які голосували в лютому за Шарона, цілі його політики й рішучість вдаватись до яких завгодно жорстких заходів, щоб досягти їх.

На відміну від свого попередника на посту прем’єр-міністра, Шарон не прагне досягти остаточного мирного врегулювання з палестинцями. Він має намір домогтися спочатку скромнішої, але не менш важливої мети, — покласти край насильству з їхнього боку.

Тому задум ударів ще й мав на меті показати арабам: напади, хоч би звідки вони виходили, викликають набагато жорсткішу реакцію Ізраїлю у відповідь, аніж раніше. Недарма ж, коли наприкінці квітня ситуація на Близькому Сході після обстрілів бойовиками «Хамаз» ізраїльської території знову загострилася, міністр закордонних справ Шимон Перес заявив, що його країна «розпочала війну» проти палестинських екстремістів. Крім того, ізраїльтяни дали зрозуміти, що відповідальність за акції палестинців вони покладають на Ясира Арафата, навіть якщо теракти відбуватимуться без узгодження з палестинським керівництвом. Якщо ж насильство виходитиме від радикалів із «Хезболла», які базуються в Лівані, відповідальність за це ляже на Сирію, що контролює ситуацію на ліванській території.

Водночас Шарон дав відчути всім учасникам конфлікту, що мирний процес не обговорюватиметься доти, доки не припиниться збройна боротьба. Однак він не виключив можливості підтримування з палестинськими керівниками періодичних контактів, не проводячи значних переговорів. Як наслідок такого підходу в близькосхідній ситуації виникає застій, що в остаточному підсумку не влаштовує нікого.

До того ж прихід до влади Шарона збігся зі зміною адміністрації у Вашингтоні. Ще під час передвиборної кампанії Джордж Буш активно критикував близькосхідну політику свого попередника за те, що той занадто вже активно «няньчився» з його учасниками. А ставши президентом США, лідер республіканців легко викреслив ізраїльсько-палестинський конфлікт із переліку пріоритетів своєї зовнішньої політики.

Стриманий підхід до проблем Близького Сходу нового американського президента не міг не викликати невдоволення Ясира Арафата. Недаремно ж палестинський лідер так довго й наполегливо улещав попередню адміністрацію. І досяг на цьому терені чималих успіхів. Та коли сказати, що він заручився підтримкою американців не можна, то говорити про неупереджене ставлення Вашингтона до обох сторін конфлікту все ж таки можна на сто відсотків.

Зараз Арафат пішов на подальшу конфронтацію з ізраїльтянами, вдаючись при цьому до тактики, що мало відрізняється від тієї, яку використовують радикали з «Хамасу» й «Ісламського джихаду». Попри те, що в цих груп і в палестинських керівників абсолютно різні цілі, сьогодні всі вони зацікавлені в одному й тому ж — посиленні інтифади. І якщо радикали виступають проти будь-якого миру з Ізраїлем, то Арафат хоче змусити Шарона відродити мирний процес і підштовхнути адміністрацію Буша до активнішого втручання в події на Близькому Сході.

Ізраїльський лідер іде на максимально жорсткі військові заходи, безрезультатно намагаючись врегулювати конфлікт, який війною вирішити неможливо. Його палестинський колега дедалі більше налаштовує проти свого народу і проти себе особисто міжнародну громадськість, компрометуючи сам образ інтифади, що спочатку замислювалася і проходила у формі неозброєних протестів. Найбільш передбачуваний наслідок дій обох лідерів полягає в тому, що події можуть вийти з-під їхнього контролю.

Світло в кінці тунелю з’явилося, коли керівники ізраїльських і палестинських служб безпеки провели за сприяння США переговори про шляхи припинення насильства в секторі Газа й у всьому регіоні. В заяві, розповсюдженій по закінченні зустрічі апаратом прем’єр-міністра Ізраїлю, йдеться, що вона була серйозною і позитивною, і що сторони «домовилися про довгострокове постійне співробітництво у сфері безпеки».

Шимон Перес підтвердив повідомлення в засобах масової інформації про те, що він розпочав неофіційні контакти з палестинськими представниками з метою знайти способи зупинити хвилю насильства. Глава ізраїльського зовнішньополітичного відомства вважає можливим досягнення з палестинцями угоди з чотирьох пунктів. По-перше, слід погодитися на припинення вогню; по-друге, виробити спільні заходи для нормалізації ситуації на територіях; по-третє, розпочати переговори з пошуку врегулювання; по-четверте, припинити всі підбурювальні дії. Уряд же Аріеля Шарона в разі успіху переговорів і припинення насильства готовий послабити блокаду палестинських територій, відновити шосейне сполучення, дозволити палестинцям повернутися на робочі місця в Ізраїлі, що приведе до нормалізації життя в автономії.

Одного разу вже здавалося, що припинення інтифади зовсім близько. Посередником у контактах між ізраїльтянами і палестинцями виступив президент Єгипту Хосні Мубарак, оголосивши після переговорів із Шимоном Пересом про підготовку перемир’я. Перес заявив, що Ізраїль готовий піти на поступки в односторонньому плані — зокрема дозволити ще 110 тисячам палестинців працювати в Ізраїлі.

Однак не встиг Аріель Шарон заявити, що його жорстка лінія стосовно палестинців принесла перші плоди, як в ізраїльських містах один за одним почали гриміти вибухи. Палестинські камікадзе безжально стали шпурляти себе в топку священної війни, щоб не дати можливості припинити її.

Черговий спалах насильства в регіоні відбувся минулого вівторка, коли ізраїльтяни відзначали 53-тю річницю створення своєї держави, а палестинці —Аль-Накба, або день катастрофи, як вони називають 15 травня 1948 року. На Західному березі і в секторі Газа пройшли багатотисячні протести. У сутичках з ізраїльськими силами безпеки загинуло кілька палестинців, сотні їх було поранено. Деякі сутички переростали в повномасштабні перестрілки.

Сьогодні вже ніхто не згадує про мирний план, запропонований Єгиптом та Йорданією, відповідно до якого, ізраїльтяни й палестинці мали укласти угоду про припинення вогню на місяць, щоб розпочати переговори про довгостроковий мирний договір. Більше того, Ізраїль демонстративно відмовився дотримуватись рекомендацій міжнародної комісії з Близького Сходу під керівництвом колишнього американського сенатора Джорджа Мітчелла, яка запропонувала припинити будівництво єврейських поселень на палестинських територіях.

Американці силкуються все ж таки утримати ситуацію під контролем. Не маючи можливості впливати на позицію Ізраїлю, вони намагаються проводити консультації з палестинцями, вмовляючи їх першими піти на поступки і припинити інтифаду. Проте говорити про результати поки що рано. Зараз палестинські екстремісти, як і ізраїльські сили безпеки та армія, готуються до нової ескалації напруги. Все повторюється спочатку, і ставки в близькосхідному конфлікті продовжують зростати...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво