Блеризм vs Тетчеризм. Вибори у Британії — на фінішній прямій - Політика - dt.ua

Блеризм vs Тетчеризм. Вибори у Британії — на фінішній прямій

15 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 15 квітня-22 квітня

Передвиборна кампанія у Британії офіційно розпочинається рівно за місяць до дня голосування. Уряд лейбористів вирішив, що виборам бути 5 травня...

Передвиборна кампанія у Британії офіційно розпочинається рівно за місяць до дня голосування. Уряд лейбористів вирішив, що виборам бути 5 травня. Тому 5 квітня прем’єр-міністр Тоні Блер вирушив на прийом до королеви в Букінгемський палац — особисто доповісти про вибрану дату й попросити Її Величність розпустити парламент на передвиборний місяць. Щойно королева дає згоду, виборчі перегони стартують того ж дня. Така багаторічна традиція, яку цього разу довелося трохи порушити. Офіційний початок виборчої кампанії було відкладено на добу через смерть Папи Римського.

Окрім того, лейбористи призначили вибори на рік раніше, ніж сплинув п’ятирічний термін. Так вони вже одного разу, в 2001 році, були вчинили, коли на піку своєї популярності скоротили на рік перший термін, отримавши в такий спосіб нові чотири роки перебування при владі. Цього разу правляча партія аж ніяк не настільки популярна в народі, і тим більше не розраховує на таку блискучу перемогу над консерваторами, як 1997-го. Проте, на думку більшості експертів, теперішні вибори далекі від інтриги. Лейбористам прогнозують третій термін. І знову з тієї самої, що й колись, причини: через слабкість їхнього головного суперника — партії консерваторів.

Незважаючи на те, що лідери партій розпочали поїздки країною задовго до офіційного оголошення дати виборів, насправді пряма боротьба за електорат стартує з моменту опублікування кожною партією свого маніфесту. Лідер лейбористів Тоні Блер, відвідавши всі протокольні заходи (похорон у Ватикані — у п’ятницю, королівське весілля у Віндзорі — в суботу), прибув нарешті недільного ранку у свій виборчий округ Седжфілд, у північній Англії. І там, у місцевій школі, перед давніми своїми прихильниками і, звісно ж, перед телекамерами Блер проголосив передвиборний спіч. Піар вийшов відмінний: без парадних залів, перед простим народом — «скромно і вишукано».

Ватажок лейбористів, який має намір утретє поспіль виграти вибори, виділив у своїй промові лише кілька програмних обіцянок у сферах, найчутливіших для суспільства, як-от: податки, медицина, школи, пенсії, громадський порядок. Але головний акцент він зробив на двох речах, абсолютно правильно розділивши їх між прошарками суспільства.

«Перше, — сказав Блер, — освіта». Причому гасло це він виконував у потрійному повторі, майже по-ленінському: «Освіта — була, є і буде рушійною місією нового лейбористського уряду». Цей месидж було вибрано для молоді та патріотів-інтелектуалів. «Друге, — сказав Блер — економіка». А при лейбористах вона справді набагато здоровіша, ніж в останні роки правління торі. В цьому чимала заслуга незмінного міністра фінансів Гордона Брауна, якого називають можливим наступником Блера. Успішна економіка, за словами прем’єра, — непросте завоювання лейбористів. «І вона дасть можливість країні розвиватися, заробляти й забезпечувати соціальний захист». Це послання адресувалося пенсіонерам і патріотам-традиціоналістам. Навряд чи можна було вигадати щось красномовніше й привабливіше для суспільства, яке, з одного боку, старіє у віковому сенсі, а з іншого — щосили намагається втриматися серед лідерів «новітньої економіки, яка базується на знаннях».

Проте виграти ці вибори лейбористам буде набагато складніше, ніж два попередніх рази. Головною міною, на якій Блер підірвав рейтинг — і свій особистий, і партії загалом, стала війна в Іраку. І навіть не сама участь Британії у військових діях (не слід забувати, що майже 60% громадян країни підтримали війну, оскільки ті ж «відсотки» довіряють США як головному стратегічному партнерові). Суспільство переважно обурили методи, з допомогою яких Блер та його уряд примушували британців повірити в необхідність війни. Адже зброю масового знищення, на якій нібито «сидів» Саддам Хусейн, так і не знайдено, а зруйнованому Іраку ще дуже далеко до щасливого миру.

В іншому ж усі болючі точки політики лейбористів вибрані як акценти для побудови кампанії їхнього головного суперника — партії торі. А знайти вади й прорахунки в діяльності уряду Блера опозиціонерам-консерваторам не так уже й важко. Багато з обіцяного лейбористами і чотири, і вісім років тому не виконане й досі. Насамперед — в охороні здоров’я. Попри величезні фінансові вливання в галузь, черги хворих у поліклініках та госпіталях якщо й зменшилися, то не дуже. Якість освіти в державних (безплатних) школах, як і раніше, невисока. Крім того, стверджують консерватори, у країні підвищився рівень злочинності. Та головне, в чому вони несамовито (й успішно) звинувачують уряд, — це невпинне зростання податків, усупереч обіцянкам їх заморозити. При цьому торі не можуть наступити на економічний «мозоль», оскільки економіка стабільна, і не можуть запропонувати нічого радикально альтернативного та свіжого.

Але їм здалося, що вони знайшли те болюче місце, на яке можуть натиснути. Не так у політиці лейбористів, як у свідомості багатьох обивателів, роздратованих напливом до країни іноземців — із політичних або економічних причин. Імміграція — ось на чому зробили наголос торі серед інших «залякуючих» гасел. До речі, в керівники виборчої кампанії консерватори «виписали» з Австралії тамтешнього політтехнолога, фахівця зі стратегії антиподів, такого собі Лінтона Кросбі. Саме він чотири роки тому забезпечив несподівану перемогу австралійському прем’єру Джонові Говарду, застосувавши жорстку антиімміграційну риторику.

У результаті вже за місяць країна була обвішана величезними біл-бордами, де на білому тлі виділялася одна чорнобуквена фраза: «Це не расизм — запроваджувати ліміти на імміграцію». Лейбористи відразу назвали плакати «свавільними» й «расистськими». Їх підтримала інтелігенція, і не лише ліва. Не кажучи вже про ті мільйони британців, які самі, давно чи не дуже, прибули до цієї країни іммігрантами (сьогодні вони становлять близько 25% населення). А Майклу Говарду, теперішньому главі партії торі, журналісти швидко нагадали його ж власне походження: батько цього політика Бернат Хект перед самою війною прибув із Румунії до країни, в якій уже його діти виросли британцями. І, до речі, предки Говарда — румунські євреї, що мешкали в українському селі Рускова на півночі Трансільванії, розмовляли, як і всі односельці, українською мовою...

У тому, що кажуть консерватори, чимала частка правди. І за інших рівних умов вони могли б реально розраховувати на перемогу, якби не одне але... На думку навіть багатьох членів партії, вся річ у лідері. Майкл Говард уже третій голова партії за вісім років опозиції. Він розумний, добре освічений, хитрий, як і будь-який юрист, і навіть не позбавлений красномовства. Але не має головного —харизми. Та й вік, 63 роки, дається взнаки.

Відтоді, як торі після 18 років перебування при владі опинилися в опозиції, вони ніяк не можуть знайти лідера, здатного не лише протистояти енергійному Блерові, а й перетворити партію на близьку та співзвучну сучасному британському суспільству. Занадто міцно вкоренилися у верхівці партії догми та постулати тетчеризму. І хоча сама залізна леді стверджує, що давно відійшла від партійних справ, партія ще великою мірою перебуває в тіні її могутності. Торі втрачають не лише місця в парламенті, а й вплив у суспільстві. Їх наполегливо тіснить третя парламентська партія — ліберальних демократів.

Взагалі, за останні 10 років лібдеми істотно зміцніли і стали повноцінною третьою партією в парламенті. На попередніх виборах вони набрали 18,8% голосів. Ліберали-демократи відтягують на себе лівий електорат, переважно з прихильників лейбористів. За них голосують ті, хто ніколи не проголосує за партію «багатіїв»-консерваторів, і ті, хто розчарувався в популістській політиці лейбористів, і ті, хто категорично проти іракської війни. Адже лібдеми — єдина партія у Британії, що виступила проти війни в Іраку.

У день оголошення передвиборного маніфесту в їхнього лідера Чарльза Кеннеді народився син. Кампанію однопартійці розпочали без нього. Проте всі новини дня починалися саме з цієї події, що, безперечно, додало уваги партії. А вже наступного дня Кеннеді з дружиною й одноденним малюком на руках з’явилися перед камерами. Чого не зробиш для піару рідної партії!

На теперішніх виборах партія лібдемів не є головним претендентом на «корону», але свої 20% (чи близько того) вона, мабуть, набере. Що, до речі, не заважає їй будувати цілком реальні плани на майбутнє. Особливо якщо лейбористи й надалі втомлюватимуть народ хвацькими і популістськими виступами, а консерватори не знайдуть сучасного й харизматичного лідера. В такому разі у лібдемів з’явиться, окрім надії, реальний шанс. Поки що він у лейбористів. Та хтозна, що може статися за 20 днів, які залишилися...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво