БЛЕР І ЖУРНАЛІСТИ - Політика - dt.ua

БЛЕР І ЖУРНАЛІСТИ

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Наприкінці кожного місяця прем’єр-міністр Великобританії зустрічається із журналістами. Ці прес...

Наприкінці кожного місяця прем’єр-міністр Великобританії зустрічається із журналістами. Ці прес-конференції відбуваються, як правило, у першій половині дня, тривають близько півтори години, транслюються у прямому ефірі всіма каналами новин. Самі по собі вони вже досить захоплююче видовище, щось на кшталт спектаклю без сценарію за назвою «Хто кого?» Прем’єр стоїть, журналісти сидять, запитують — як допитують. Прем’єр відповідає, вірніше, тримає оборону, при цьому не втрачаючи самовладання, шанобливого тону та люб’язного виразу обличчя. Такі правила. Жодних прес-секретарів поруч, а тим паче розподілених питань і черговості. Прем’єр сам стежить за тим, хто підняв руку, сам надає слово, при цьому присутніх журналістів він називає найчастіше по імені. Дивна, незвична для нас картинка, чи не так? І не лише тому, що прем’єр тикає пальцем, у Британії так заведено. Просто ці щомісячні зустрічі — лише маленька дещиця найстарішої демократії у світі.

У середу, 30 липня, Тоні Блер проводив останню прес-конференцію сезону. Сезон, слід зазначити, був одним із найважчих у кар’єрі нового лейбористського прем’єра. Війна в Іраку та все пов’язане з нею — зовнішньо- і внутрішньополітичні події, надводні та підводні течії — істотно попсували яскравий переможний марш Блера, який бачив себе найуспішнішим прем’єр-міністром за всю історію лейбористської партії.

Він розпочав прес-конференцію з питань внутрішньої політики. Стверджував, що свої обіцянки, особливо в соціальній сфері — медицині, освіті, пенсійному забезпеченні, охороні громадського порядку — уряд виконує. Що поліпшення є, навіть якщо вони не відразу помітні. Для підтвердження проголошених гасел прем’єр-міністр поступився словом на 15 хвилин начальнику департаменту з контролю, який прочитав насичену цифрами доповідь про досягнення уряду. Весь цей час Блер залишався стояти за трибуною, слухаючи доповідача.

Що, що, а початок прес-конференції був продуманий тактично дуже вірно. Запеклість, із якою журналісти хотіли «накинутися» на прем’єр-міністра, відразу й легко пригасили. Крім заготовлених питань про Ірак, ЗМУ і смерть доктора Келлі, довелося мимоволі цікавитися майбутнім реформуванням країни.

Очікувана барикада (тобто бій) між журналістами та владою у прямому ефірі якщо й вийшла, то невисока й досить м’яка. Після трагічних подій, пов’язаних із смертю військового радника Девіда Келлі (читайте минулий номер «ДТ»), які збили темп політичного життя Британії, прем’єр-міністр Тоні Блер з’явився перед журналістами вперше. Він не міг не знати, що очікує його через скандал, який досі не вщухає, між урядом і телемовною корпорацією Бі-бі-сі. Проте залишався спокійним, навіть жартував часом і не здавався розгубленим від незручних запитань. Відчувався разючий контраст із похмурим Блером минулого тижня, коли під час далекосхідного турне його переслідували запитання журналістів про самогубство доктора Келлі.

Власне, і цього разу згаданій тематиці присвятили істотну частину часу. Та Блер недарма випромінював спокій і впевненість. Він уже не боявся таких запитань — на них у прем’єра була заготовлена одна відповідь: «Я нічого не можу сказати. Почекаймо результатів розслідування, яке проводить лорд Хаттон». І крапка. Щодо вміння «відповідати й не відповісти» Тоні Блер дасть фору будь-якому політику не лише у своїй країні. Ні, він уникав жодного запитання, говорив із кожного, але відповідав по суті лише на ті, на які хотів. Як устиг підрахувати один із телекоментаторів, лише на половину з 35 поставлених запитань Блер відповів прямо, щодо другої половини — «відійшов убік».

Прем’єр-міністр щосили намагався переключити увагу аудиторії на внутрішні питання країни. Він навіть визнав (уперше за шість років прем’єрства), що існує проблема довіри суспільства до його уряду. Навіть наважився обговорювати можливість третього прем’єрського терміну. Щоправда, нічого певного не сказав, крім того, що «багато чого ще потрібно буде зробити», що «апетит до цієї роботи в нього не зменшується», але тільки «від країни залежить, кого вона обере».

Проте журналісти теж виявилися дуже впертими. Вони неодмінно хотіли почути: то була в Іраку зброя масового ураження чи ні? Якщо так, то чому її дотепер не знайдено? Відповідаючи на одне з таких запитань, а вірніше, уникаючи відповіді на нього, Тоні Блер пустився в історичний екскурс про інспекторів ООН, про ситуацію в Іраку у 90-ті роки. Раптом його із неприхованим роздратуванням перервав гучний жіночий голос:

— Відповідайте, люди хочуть знати відповідь.

Блер такого не чекав, розгубленість на якусь мить майнула в погляді. Він затнувся.

— Ви що, не можете дати відповідь?

— Можу, — знічено й винувато посміхався прем’єр-міністр до журналістки.

— О’кей, кажіть. Дайте нам відповідь, — ще голосніше почала вимагати вона.

Блер засміявся. Він уже опанував себе, секунди непевності минули.

— Звичайно, я можу дати відповідь, якщо ви дасте мені можливість. — Каламбур склався легко. Далі прем’єр казав дивовижно стисло. — Звіт спецслужб, який ми отримали. Я повністю йому довіряю.

Ще кількаразово Тоні Блер відповідав на «іракські» запитання, запевняючи, що цілковито вірить у правильність дій свого кабінету щодо війни в Іраку. І що зброю масової поразки в Іраку попри все буде знайдено. І що результати пошукової групи, яка працює в Іраку, розставлять усе на свої місця і навіть не в дуже далекому майбутньому.

За 60 хвилин чистого часу запитань і відповідей Тоні Блер «ушанував» увагою багатьох журналістів, включно з кореспондентом арабського телеканалу «Аль-Джазіра» і знайомого йому Тома з «Н’юкасл-мегезін». Прем’єр намагався бути дружнім і уважним. Проте найцікавіше для журналістів запитання — про відставку Алістара Кемпбелла — наштовхнулося на глуху стіну. Ні спростування, ні підтвердження.

Алістар Кемпбелл став, по суті, тим каменем спотикання, через який іде сьогоднішня війна між урядом і Бі-бі-сі. Близький радник Тоні Блера, названий журналістами «спін-доктором» (щось на кшталт «майстра інтриг»), покірливо приймає на себе політичний негатив ще з 1997-го, коли в ролі прес-секретаря нового прем’єр-міністра розпочинав свою кар’єру на Даунінг-стрит. Через кілька років він перемістився в ранг глави департаменту з дивною назвою «преси і стратегії». Усе, що було невдалого й «темного» в діяльності уряду Блера, медіа-голоси відразу пов’язували із залаштунковими іграми Кемпбелла. Журналістам не лише здається, що він поводиться невірно стосовно них, вони вважають, що за ним закріплено набагато більше влади на Даунінг-стріт, ніж того вимагає його посада. А Кемпбелл одразу вирішив, що він краще за всіх знає, до якої політики вдаватися у стосунках зі своїми колишніми колегами за журналістським цехом.

Випускник Кембріджа, Алістар Кемпбелл розпочав журналістську кар’єру на Фліт-стріт на початку вісімдесятих, у щоденній газеті Daily Mirror. А 1994-го він прийняв пропозицію стати прес-секретарем у новообраного лідера опозиції Тоні Блера. Важко сказати, чому Кемпбеллу, журналісту за фахом і за покликанням, не вдалося взяти вірний тон у розмові із жорсткою й вимогливою четвертою владою Британії. Кажуть, йому просто не пощастило: здолали власні амбіції. Проте останнім часом одіозна постать Кемпбелла почала кидати невигідну тінь і на партію, і на самого лідера. Що примітно, Тоні Блер жодного разу не метав блискавки на адресу свого прес-помічника. І, вочевидь, не прагне звільняти його. Може, Кемпбелл справді є тим необхідним мозковим підживленням або ще необхіднішим «хлопчиком для биття»?.. Не варто також забувати, що
46-річний Алістар Кемпбелл один із найдовіреніших людей Блера. У нього є також чималі заслуги перед партією — його вважають головним архітектором іміджу нових лейбористів, який був досить успішно побудований ще за перших років при владі.

Кемпбелл, на думку багатьох, справді хороший і тактик, і стратег. Питання, однак, у тому, на що він використовує свої таланти. Обвинувачений журналістом Бі-бі-сі Ендрю Гілліганом (із посиланням на свого інформатора, яким виявився покійний мікробіолог Девід Келлі) у тому, що саме він, Кемпбелл, є автором «приписки» у досьє щодо Іраку безграмотного твердження про «45-хвилинну» спроможність іракської армії підготувати до бою зброю масового ураження, «спін-доктор» так «уміло» розгорнув події, що стріли холодної війни вже літають між Бі-бі-сі й міністерством оборони. А сам Алістар Кемпбелл залишився осторонь.

Однак розлючена журналістська братія вже, очевидно, не заспокоїться доти, поки «не скине» непотоплюваного прес-секретаря. До завершення розслідування у справі доктора Келлі, природно, нічого не станеться. Однак після — відставка Кемпбелла цілком реальна. І вона, безсумнівно, стане шансом для Блера одним махом «стерти» негативний наліт на світлих образах — партії, уряду та їхнього багаторічного вождя. І напередодні третьої виборчої кампанії розпочати новий етап із чистого праведного аркуша.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво