«Благородний дон» і його земляки. Післямова до інавгурації - Політика - dt.ua

«Благородний дон» і його земляки. Післямова до інавгурації

26 лютого, 2010, 17:15 Роздрукувати Випуск №8, 26 лютого-5 березня

У Донецьку чудово пам’ятають про звичку Віктора Януковича, котрий третій день виконує обов’язки президента України, пофілософствувати у вузькому колі...

У Донецьку чудово пам’ятають про звичку Віктора Януковича, котрий третій день виконує обов’язки президента України, пофілософствувати у вузькому колі. Коли нинішній гарант обіймав губернаторський пост, він під час одних з таких посиденьок розповідав своєму співрозмовникові: «Розумієш, моя роль — це як капітан на кораблі. Доки все нормально, команда на місцях і корабель йде за курсом, мені краще ні в що не втручатися. Але якщо хтось почав панікувати, його потрібно відразу хапати — і за борт. Тому що найстрашніше на кораблі — це паніка!»

Звісно, слова «хапати — і за борт» були сказані скоріше жартома, але співрозмовник Януковича все одно мимоволі здригнувся, коли песимістичну доповідь одного зі своїх заступників тодішній керівник Донецької області прокоментував несхвальним бурчанням: «Щось він, мені здається, занадто панікує...»

Така майже конфуціанська позиція Віктора Януковича призвела до того, що на президентських виборах він скористався, мабуть, останнім шансом отримати кредит довіри від жителів рідної Донецької області. Навіть перед цими виборами багато хто пояснював своє небажання йти на виборчі дільниці тим, що, мовляв, «скільки можна?». У 2004-му тричі ходили за нього голосувати, у 2006-му ледь не на руках удруге в прем’єрське крісло занесли, а все не для нашого коня паша... Регіонали збилися з ніг, ганяючись за донецькими виборцями, котрі втрачали ентузіазм. Горезвісні безплатні автобуси, поквартирні обходи в день голосування, безплатні шоколадки для голосуючих уперше навіть стали предметом судового розгляду.

І весь катарсис полягав тільки в тому, що буркітливе «скільки можна?» змінилося втомленим «ну, нарешті».

Ця апатичність жителів регіону, котрі не бажають бачити, як їхній лідер знову випустить з рук даровану перемогу, певною мірою позначилася на результатах голосування. Найвищий показник переможець електоральних перегонів здобув у районах, які в офіційній документації ще з часів його губернаторства іменуються виключно «депресивними територіями»: міста Сніжне, Торез, Шахтарськ. І, звісно, рідне Єнакієве, що давно є зоною екологічного лиха і взагалі унікальним феноменом містобудування — металургійний і коксохімічний заводи розташовані в самісінькому центрі.

Водночас найменше голосів Віктор Янукович отримав у центральних районах Донецька. І різниця між двома крайніми точками становила більш як 7%. Тобто зараза зневіри вже починала розповзатися з норовливої «столиці» і, слід гадати, рано чи пізно докотилася б до віддалених куточків області.

Примітно, що перемогу земляка в Донецьку відзначили більш ніж скромно. Точніше, ніяк. Ні халявних концертів із заїжджими зірками, ні навіть самодіяльних святкувань місцевого розливу. А тим часом не те що перемога «Шахтаря» в Кубку УЄФА, навіть перші для «гірників» золоті медалі українського чемпіонату відзначалися набагато пишніше, і двірники з міліціонерами наступного ранку замучилися прибирати залишки бенкету у вигляді недоїдків, пляшок і заснулих в околишніх зелених насадженнях уболівальників. Офіційний вступ на посаду нового президента такими руйнівними наслідками шахтарській столиці не загрожує.

Керівники Донбасу признавалися, що до останнього моменту не знали, чи запросять їх на присягу до Верховної Ради. У день своєї інавгурації Янукович навіть на футбол увечері не полетів, хоча до того обов’язково відвідував важливі матчі донецького клубу. І, до речі, про його присутність на стадіоні завжди оголошував диктор — у «благородних донів» свої привілеї.

Хоча в 2004-му всі рвали на грудях тільняшку і запевняли, що «після перемоги Федоровича весь Донецьк тиждень не просихатиме». Що змінилося за цей час? Тоді занадто багато людей пов’язували з політичною кар’єрою Віктора Януковича свої особисті плани на майбутнє. Чиновники (від дрібних клерків до перших осіб), бізнесмени (від олігархів до дрібних крамарів) нетерпляче пританцьовували, потирали руки і заздалегідь зловтішно радили корінним киянам «їхати додому, у Дніпропетровськ».

Сьогодні ж, хоч як це парадоксально, перемога «свого хлопця» дісталася донецьким саме в той момент, коли вона вже не дуже-то й потрібна. Усі, хто хотів у Київ, давно вже там, попри те що п’ятирічної давності бліцкриг закінчився сумно. І деякі з тих, хто не дуже-то й хотів, змушені були включитися в політичне життя столиці, як, скажімо, «жертва помаранчевого режиму» Борис Колесніков. За часів другого прем’єрства та антикризової коаліції кадровий голод був таким сильним, що з прабатьківщини вигребли всю стару гвардію, включаючи ветеранів на кшталт Володимира Рибака.

У Донецьку залишилися тільки ті, кого на Печерські пагорби ніяким пряником не заманиш. Зі старої команди Януковича-губернатора до Києва не переїхали лічені одиниці, але це — люди, котрі не схотіли цього свідомо. Голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк, мер Донецька Олександр Лук’янченко і ще кілька людей від будь-яких перспектив «кар’єрного зростання» відбиваються руками й ногами, бо за минулі п’ять років зрозуміли, наскільки все ж таки краще бути першим хлопцем на селі, ніж останнім у місті.

Поки що, правда, не ясно, чи замінять чинного губернатора Володимира Логвиненка. Останній відбувся несвіжим анекдотом та обіцянкою «поговорити про це пізніше». Однак у день інавгурації Януковича керівник Донецької облдержадміністрації після тривалої перерви з’явився на публіці і провів засідання колегії. Був веселий, налаштований по-бойовому, ганяв чиновників у хвіст і в гриву так, наче отримав тверді гарантії, що збереже за собою цю посаду.

Бізнесмени чекають від президента Януковича того ж, що отримали від губернатора Януковича і прем’єра Януковича — банального протекціонізму. Металургійний магнат Володимир Бойко, приміром, коли йому поставили запитання про його очікування від каденції Віктора Федоровича, відразу завів улюблену пісню про повернення ПДВ, усілякі преференції, цінові мораторії та перерозподіл грошей у країні на користь держпідтримки основних галузей промисловості на шкоду соціальним статтям. Загалом про все, що згаданий вище Анатолій Близнюк сором’язливо назвав «непопулярними, але необхідними заходами». Саме в Донецьку сам Янукович на зустрічі з виборцями прямо сказав, що потрібно «підтягти на якийсь час, як мовиться, пасочки». В інших місцях він цього так відкрито заявляти не наважувався...

Донецькі чиновники і бізнесмени, не змовляючись, в унісон стверджують, що чекають від земляка насамперед кроків у галузі економіки. Втім, відтоді, як той-таки Віктор Янукович запровадив практику офіційно вводити промислових магнатів до складу органів влади (наприклад у Раду з питань ВЕЗ і ТПР), грань між першими і другими з кожним роком тоншає і стає умовнішою.

Чи дочекаються? Запитання складне. У 2006 році від прем’єра Януковича чекали негайного поновлення пільг щодо ВЕЗ і ТПР та надання більшої фінансової самостійності рідному регіону, однак закінчилося це тим, що і його кабінет академік Валентин Мамутов з Інституту економіко-правових досліджень НАН України звинуватив у «центропупії». З іншого боку, наприкінці другої прем’єрської каденції Віктор Федорович таки підписав із земляками Угоду про регіональний розвиток — перший документ, який переводить уряд і місцеві органи влади на договірні стосунки замість «я начальник — ти дурень».

У президента Януковича на цих виборах виявилися абсолютно несподівані прибічники. Після оголошення результатів екзит-полів у ніч виборів дивно було бачити одного опозиційного до біло-синіх донецького політолога та громадського діяча, котрий радісно потирав руки. «Нічого ви не розумієте, — підморгнув він у відповідь на моє запитання. — Усе просто чудово! Якщо переможе наш хлопчик, міжнародні організації знову почнуть виділяти гроші на розвиток демократії в Україні».

Взагалі з «третім сектором» та іншими інститутами громадянського суспільства у Віктора Януковича стосунки складаються не так однозначно, як це звикли уявляти. «Парадоксально, але... Янукович, котрий намагався здаватися європейцем і демократом і якого ми постійно «кусали», зробив для громадських організацій більше, ніж ті, хто називав себе демократами. Він, виконуючи указ Кучми, усе ж таки сформував реально діючі громадські ради при органах влади і домагався ухвалення нового закону «Про громадські організації», — чухав потилицю заступник голови донецького відділення КВУ Олег Гришин...

Ну і, звісно, дуже важко утриматися від спокуси скористатися службовим становищем і поговорити про глибоко особисте й насущне — про Януковича і свободу слова. У часи свого губернаторства новий президент журналістів, можна сказати, по-своєму любив і вважав своїми. Тобто тими, кому панікувати на кораблі категорично протипоказано. У донецькому варіанті це спричиняло як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, ветерани медіафронту, мрійливо пускаючи очі під лоба, згадують розкішні банкети, фуршети й інші «поляни», які влаштовував екс-губернатор для акул пера. З іншого — пам’ятають і про роздані перед прес-конференціями папірці з пронумерованими запитаннями. І не приведи Господи влізти не те що з іншими словами, а й навіть не у свою чергу — тоді будь-які репліки не за сценарієм Віктора Федоровича «наглухо» вибивали з колії. Нинішній Янукович порівняно з Януковичем донецького періоду — це Цицерон і Демосфен, чудовий полеміст, який миттєво реагує на будь-які сюжетні повороти в дискусії. От і берегли підлеглі шефа від моральних травм. І, хоч як сумно, після деякої перерви прес-обслуга Віктора Януковича повернулася до практики «фільтрації» запитань.

До чого це може призвести, всі пам’ятають на прикладі Віктора Ющенка — відповіді президента були або нудними, або смішними, але аж ніяк не інформативними чи цікавими.

Проте навіть у Донецькій області настрої, з якими садять у крісло нового главу держави його ж прибічники, кардинально різняться від тих, які супроводжували прихід до влади екс-президента. Замість ейфорії і віри — або боязке сподівання («може, хоч трохи легше тепер стане...»), або тиха радість («нарешті цей «дурдом» закінчився»)...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво