Бажаємо, щоб усі… - Політика - dt.ua

Бажаємо, щоб усі…

27 березня, 2009, 17:59 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

У Донецьку учасники акцій протесту, проведених наприкінці тижня Партією регіонів, обійшлися без особистої присутності Віктора Януковича...

У Донецьку учасники акцій протесту, проведених наприкінці тижня Партією регіонів, обійшлися без особистої присутності Віктора Януковича. Однак результати роботи чималого десанту біло-синіх нардепів, які відвідали історичну батьківщину, можуть принести значно більше дивідендів, ніж рішучі заклики «залізного лідера» на сценах міні-майданів у Криму і Києві.

Ні, звісно, на телевізійному екрані яскравіше і поважніше виглядають юрби прибічників ПР, які заповнили вулиці та площі. Але тут нічого незвичного і здатного налякати для влади немає, бо всі чудово знають, хто, навіщо, куди й чому. Одні учасники мітингів слухали промови ораторів тому, що не могли цього не робити — рознарядки таки були, і беззахисних бюджетників із комунальниками шикованими лавами й організованими колонами доставляли в місця висловлення народного невдоволення. Інші вийшли на вулицю до регіоналів, оскільки більше ніхто не покликав. Ми вже писали про те, що за кілька днів до протестних акцій ПР рипнулася було з ініціативою пікетувати Кабмін вугільна профспілка, але бойовий запал ППВП швидко зійшов нанівець.

А от процеси, котрі відбуваються в кулуарах місцевих рад, і висловлені в тих же кулуарах ідеї можуть виявитися для столичних чиновників небезпечнішими, ніж усі пафосні промови сєверодонецького з’їзду разом узяті. За день до мітингів місцеві ради міст, сіл і районів Донбасу ухвалили рішення на тему «бажаємо, щоб усі». Себто — всі у відставку, повне перезавантаження системи влади а ля 1994-й.

При цьому слід зазначити, що в сесійних залах, на відміну від вулиць, ентузіазм був непідробним і загальним. Здавалося, варто лише закликати — і депутати відразу сформують маршові роти і вирушать рити окопи повного профілю. Народні обранці з неприхованим задоволенням давали копняків — байдуже що з трибуни і словесно — Кабміну, президенту і парламенту: так би мовити, мстилися за всі колишні образи.

Ці скромні на тлі масових акцій депутатські голосування виводять протест­ний рух, організований ПР, на новий рівень. Одна річ, коли просто опозиційна партія критикує, вимагає і танцює з бубоном. І зовсім інша — коли таку «пред’яву» озвучує один орган влади іншому. Перший строк Леоніда Кучми став можливий лише тому, що шахтарські страйки були підтримані місцевою владою в промислових регіонах.

Можна констатувати, що діячі Партії регіонів нарешті всерйоз замислилися про те, що означає назва їхньої партії, і заходилися консолідувати й зміцнювати місцеві еліти. Як і зазвичай, на своїх прабатьків ПР звернула увагу в той момент, коли смажений півень уже примірявся — спочатку в праву дзьобнути чи в ліву?

Квінтесенцією нової (добре забутої старої) стратегії біло-синіх став фразеологізм, неодноразово повторений екс-мером шахтарської столиці Володимиром Рибаком, котрий відвідав Донецьк, — «бюджетний федералізм». Ця ідея спадає на думку регіональній еліті, щойно починає хитатися влада в Києві. «Якщо я сьогодні веду мову про бюджетний федералізм, то маю повне право — я доктор економічних наук, захищався саме на тему міжбюджетних відносин... Я давно казав про те, що фінанси мають бути там, де треба вирішувати проблеми. А в нас сьогодні гроші — у Києві, проблеми — у місті», — заявив Рибак журналістам після закінчення позачергової сесії Донецької міськради в четвер. Щось дуже схоже казав робітникам-страйкарям Юхим Звягільський 1993-го...

Одночасно із цим, з ідеями «фінансового сепаратизму» перед депутатським корпусом обласної ради виступила «повпред Колеснікова» Олена Бондарен­ко. «Я хочу нагадати, що наш регіон неодноразово самотужки справлявся зі своїми проблемами. Винаходити велосипед не потрібно, і я пропоную, як депутат парламенту, розглянути ідею повернення до пільгового оподаткування», — сказала вона з трибуни. Більше того, крім вимог «відставки всіх», у тексти рішень вписано вимоги завершити політреформу 2004 року і законодавчо закріпити радикальне збільшення повноважень органів місцевого самоврядування. По суті, кинуто гасло «Вся влада — радам!».

І ще два штрихи до картини. Перший — той-таки Рибак стверджує, що однією з ключових структур у подальшій боротьбі має стати Асоціація міст України і подібні об’єднання муніципальних функціонерів. Чи варто говорити про те, що в цьому середовищі авторитет регіоналів незаперечний? Причому не лише в Україні. Першими представниками нашої країни в Асамблеї європейських регіонів стали біло-сині області — Одеська і Донецька.

Другий — центральна влада сама дуже багато зробила для того, щоб муніципальні чиновники записалися в її закляті вороги. Настільки закляті, що мер Донецька Олександр Лук’янченко дуже засмутився через останні зміни у фінансовому законодавстві, які не дозволяють просто перекрити відрахування податків у держбюджет, як шахтарі перекривали рейки. «У нас центральна влада з тих ситуацій мала гарний урок. Держказначейст­во тоді не займалося безпосередньо фінансовими операціями, а займалося контролем і наглядом. Сьогодні всі фінансові потоки йдуть через казначейство, і ті методи, якими ми користувалися
1994-го, 1995-го і 2004 року, сьогодні не спрацюють», — не приховуючи жалю, сказав градоначальник.

Голова Донецької обласної ради пояснив свою готовність підтримати «бунт баронів» тим, що це єдиний спосіб змусити уряд «почути голос регіонів». «Закінчився час цієї влади. Хто вони такі — ми побачили. Що вони зробили — ми теж побачили. Ми приймали не одне звернення до верховної влади, а чи є якась відповідь? Навіть як прості громадяни ми маємо право на звернення, і кожен чиновник зобов’язаний нам відповісти. І хоч скільки країна приймала звернень, ніколи вища державна влада не відповідала», — зазначив Близнюк.

Показово, що центральна влада демонструвала своє презирство до місцевого самоврядування безвідносно до персоналій. Коли в кріслі прем’єр-міністра 2006 року опинився Янукович, директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України Валентин Мамутов тут-таки звинуватив главу ПР у «центропупії».

Якщо ПР справді будуватиме свою стратегію з опорою на місцеву владу, це може виявитися дуже раціональним кроком. З однієї простої причини: місцеве самоврядування — єдина праце­здатна система влади в країні. Так — слабка. Так — корумпована. Але повторимося — працездатна й відносно розсудлива. Змушена постійно зустрічатися віч-на-віч зі своїми виборцями, вона не дозволяє собі відверто витирати ноги об людей. Витирати ноги може дозволити собі міністр або президент, життя яких плине вдалині від народу, у герметичних інкубаторах — байдуже, держдача це, відомчий будинок чи окремий кабінет дорогого ресторану. «Вождя» зі столиці завжди оточують лише запопадливі клерки, улеслива обслуга і прохачі-лакизи, котрим кортить «повирішувати питання».

А «маленькі українці» зі своїми проблемами йдуть передусім у місцевий виконком, а не до міністрів чи нардепів. Підкріплені грошима і важелями впливу муніципалітети можуть стати грізною силою... А ПР, у розрахунку на це, заздалегідь намагається стати натхненником і координатором цієї сили. І якщо це не одномоментний кон’юнктурний розрахунок, то нас чекає серйозне з’ясовування стосунків між різними рівнями влади.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво