Батальйони просять спокою - Політика - dt.ua

Батальйони просять спокою

28 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 28 жовтня-4 листопада

Про що повідомляв у черговому листі з фронту колишній бригадир-рільник Іван Даценко, так і залишилося невідомо...

Про що повідомляв у черговому листі з фронту колишній бригадир-рільник Іван Даценко, так і залишилося невідомо. Напевно, на солдатське життя-буття не ремствував, дружині Єфросинії кланявся, наказував берегти дітей, передавав привіт рідним, сусідам. А ще, як годиться, переконував у тому, що війна незабаром закінчиться, і заживуть вони всі разом щасливо, піднімаючи на ноги дітлахів — Колю, Марію, Ліду, Олю й молодшеньку Настусю... Тільки от відправити вісточку солдат не встиг — надійшов наказ йти в бій. І лише через 62 роки за напівзотлілим трикутником солдатського листа вдалося встановити, що довелося Івану прийняти смерть усього за 60 кілометрів від рідного дому, звідки призвали його на війну в жовтні 1943-го.

У той час 550 тисяч бійців п’яти армій Південного фронту під командуванням Федора Толбухіна, якому напередодні було присвоєно звання генерала армії, вперлися в німецьку лінію оборони «Вотан». Її спорудженням у таврійському степу фашисти зайнялися ще з березня, формуючи стратегічний оборонний рубіж під назвою «Східний вал». На 150-кілометровій ділянці фронту від Дніпра до Азова противник вибудував потужні глибоко ешелоновані (від 10 до 40 кілометрів) позиції, зосередивши 150-тисячне угруповання військ із 20 дивізій групи армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна.

Даному рубежу оборони командування вермахту надавало величезне значення, не без підстав вважаючи місто Мелітополь ключем до воріт Криму. У Берліні навіть чеканили медалі «За оборону Мелітопольських позицій», якою планували нагороджувати захисників «Вотана».

Розпочатий 26 вересня штурм тривав чотири дні і не приніс успіху Червоній Армії. Було прийнято рішення підтягти резерви для чергової спроби прориву на Мелітополь, який почався 9 жовтня.

Запорізькі історики великих відомостей про ті бої не мають. Почасти це пояснюється ось чим: тема останньої війни в ученому середовищі перестала бути кон’юнктурною. Весь історичний матеріал зводиться переважно до усних свідчень місцевих жителів, яким довелося пережити ті події. За їхніми твердженнями, радянське командування ставилося до всіх, хто опинився на тимчасово окупованій території, не інакше як до зрадників Батьківщини. Тому всі більш-менш придатні до військової служби зобов’язані були спокутувати свою провину кров’ю. І з цим не забарилися. Мобілізованих селян навколишніх сіл — ненавчених, найчастіше з палицями в руках замість гвинтівок — під страхом розстрілу гнали на прорив «Вотана».

Розтрощити німецьку лінію оборони було неймовірно складно навіть регулярним військам. Противник зайняв панівні висоти на крутих схилах правого берега ріки Молочної. А перед її форсуванням необхідно було подолати 2—3 кілометри рівного, як стіл, степу, де німці завбачливо вирубали всі дерева, старанно пристрілявши артилерією місця можливих переправ.

Та все ж неприступний «Вотан» було розгромлено. Червона Армія розвивала наступ на Крим, а місцеві жителі ховали загиблих. Кажуть, їх було стільки, що поля були встелені трупами. Полеглих звозили в братські могили, які тоді вважалися тимчасовими. Ось тільки тимчасовість ця затяглася на довгі десятиріччя.

І лише багато років по тому на місці колишніх боїв стали здійснювати перезахоронения останків загиблих воїнів. У травні нинішнього року цей скорботний ритуал відбувся біля села Мордвинівка, де з почестями віддали землі останки 87 червоноармійців. А з літа загони з Бердянська, Мелітополя, Токмака вели пошукові роботи біля села Чапаївка. Основною метою експедиції стали пошуки місця загибелі жіночого штрафного батальйону, котрий, за свідченням місцевих жителів, нібито потрапив у полон і був розстріляний німцями перед фронтом. Однак цього сезону слідів загиблого жіночого штрафбату знайти не вдалося. Пошуковики виявили останки більш як півтисячі бійців Червоної Армії, які будуть з почестями перезахоронені на одній з висот колишньої лінії оборони. З допомогою нащадків через 62 роки їм усе ж вдасться взяти неприступний рубіж, назавжди залишившись безіменними. Адже багато хто з них прийняв свій перший і останній бій, навіть не будучи зарахованим у списки частин.

Після розгрому рубежу оборони «Вотан» «ключ до воріт Криму» було взято 23 жовтня. Вуличні бої в ньому тривали понад тиждень. За успішно проведену операцію 18 частин Червоної Армії отримали найменування Мелітопольських, 106 бійців визнані гідними звання Героя Радянського Союзу, тисяча — нагороджені орденами та медалями. Південний фронт було перейменовано у 4-й Український, а його командувач 1944 року став маршалом Радянського Союзу.

За оборону «Вотана» вермахт поплатився життями близько 20 тисяч солдатів і офіцерів. Безповоротні втрати радянських військ, за даними офіційної статистики, склали близько 43 тисячі чоловік, санітарні — близько 156 тисяч. Незалежні ж історики схильні вважати, що кількість загиблих на цій ділянці фронту червоноармійців становить від 400 до 600 тисяч. Поки що належним чином поховані тільки 40 тисяч бійців...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво