БАСМАЧІ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СТОЛІТТЯ

Після дев’яти місяців тимчасового затишшя набіги «басмачів двадцять першого століття» на країни Центральної Азії відновилися. Попри те, що в період із серпня по жовтень сили безпеки провели низку, здавалося б, успішних операцій проти ісламських бойовиків, які облаштувалися в Таджикистані, загони збройної опозиції знайшли в собі сили для поновлення боротьби. Їхні рейди по країнах регіону впродовж останнього місяця вже принесли більше жертв, ніж бойові дії протягом усього минулого року. З усього видно, нинішній етап боїв у Центральної Азії стане жорсткішим, ніж усі попередні. Повстанці, які мають свої опорні бази в Таджикистані, Киргизстані й Узбекистані, здобули уроки зі своєї торішньої кампанії і не сиділи склавши руки. Вони змогли вирішити проблему комплектації своїх загонів особовим складом і за рахунок цього значно підвищити їхню чисельність та виучку.

Діяльність бойовиків, що має в основному антиузбецьку спрямованість, традиційно активізується наприкінці літа, тобто можна сказати, що вона являє для регіону сезонну загрозу. Боротьбу ж із повстанцями вести непросто — вони постійно пересуваються з одного місця на інше, намагаючись не відходити далеко від того району, де сходяться кордони Узбекистану, Таджикистану і Киргизстану. Це дає їм змогу розчинятися на території будь-якої із цих країн, успішно грати на протиріччях, що існують між ними, і використовувати неузгодженість дій сил безпеки кожної з них.

Діяльність бойовиків координується організацією Ісламський рух Узбекистану (ІРУ), до якого входять непримиренні ісламські фундаменталісти різного етнічного походження, об’єднані єдиною метою — скинути нинішній узбецький уряд і встановити в країні ісламський режим. А кінцева мета ІРУ — утворення у Ферганській долині з частин трьох центральноазіатських держав єдиної ісламської держави. Організацію очолює якийсь Джума Намангані.

Коли на перевалах гірських хребтів, що пролягли через Узбекистан, Таджикистан і Киргизстан, сходить сніг, бойовики, які традиційно зимують на безпечній для них таджицькій території, починають мігрувати до двох інших країн, вбиваючи або беручи в заручники кожного, хто зустрінеться на їхньому шляху.

Проте цього року їхні переміщення мали вочевидь провокаційний, наступальний характер. 9 серпня жертвами першого рейду загону із сотні бойовиків стали десять узбецьких прикордонників. Через десять днів на територію Ташкентської області Узбекистану з території Ленінабадської області Таджикистану пробралася ще одна банда міжнародних терористів. Приблизний їх маршрут пролягав територією Аштського району Таджикистану через перевал Нагарзан і далі стежками Чаткальского хребта до гірського Бостанлицького району Ташкентської області. Бойовики напали на групу прикордонників, які робили обхід однієї з ділянок місцевості в прикордонній зоні, убили двох із них і захопили в заручники ще трьох.

Відомості про те, що трапилося, інформаційні агентства збирали буквально по крихтах. Владні структури традиційно зберігали мовчання, і ця атмосфера таємничості викликала занепокоєння і страх серед жителів не тільки Бастанлицького району, а й узбецької столиці — інцидент стався в якихось ста кілометрах від Ташкента. Серйозність ситуації навіть змусила скасувати візит узбецького і киргизького президентів у Ялту на неофіційний саміт лідерів країн СНД.

Загроза з боку ІРУ змусила нарешті Ташкент і Бішкек почати скоординовані дії проти бойовиків. 20 серпня президенти Киргизії, Казахстану, Таджикистану й Узбекистану, а також секретар Ради безпеки Росії Сергій Іванов провели в Бішкеку закриту зустріч. Її результатом стало створення спільної оперативної групи узбецьких і киргизьких військ, яка розпочала в Джалал-Абадській області Киргизстану і Ташкентській області Узбекистану спільну операцію з виявлення збройних терористів, котрі можуть перебувати в цих районах. Проте спільним це угруповання є тільки номінально, оскільки киргизькі й узбецькі військовослужбовці діють на своїх територіях, лише певним чином координуючи свої зусилля. До останнього часу їхні дії особливим успіхом не увінчалися, принаймні інформація про перемогу над бойовиками поки що не надходила.

У кожному разі, дії урядових військ трохи запізнілі. Тепер відомо, що всю зиму ісламісти зміцнювали свої ряди буквально на очах у керівництва республік Центральної Азії. За певними даними, останнім часом ІРУ укомплектував бойовиками свої ряди за рахунок жителів киргизького району Баткен, загубленого між південними кордонами Узбекистану і північними — Таджикистану. Тут тради- ційно панують злидні та безробіття — ідеальний грунт для ідеологів-ісламістів. І якщо старше покоління, яке сповідує традиційніші форми ісламу, звабити новими гаслами й обіцянками дуже складно, то баткенська молодь відгукується на заклики радикалів досить активно, масово вливаючись у ряди бойовиків-фундаменталістів. За даними соціальної служби Киргизстану, у південних районах країни, практично, в кожній родині є юнаки, які залишили свій дім ради боротьби за створення центральноазіатської ісламської держави.

Активність бойовиків у регіоні, швидше за все, пояснюється зростанням впродовж останнього року чисельності угруповань, підпорядкованих ІРУ. За даними джерел в Раді безпеки Киргизстану, у Центральній Азії ведуть скоординовану діяльність не тільки різноманітні ісламісти з країн цього регіону, а й їхні «колеги» з Афганістану і Пакистану, які мають колосальний досвід партизанської боротьби. При цьому останні допомагають своїм однодумцям не тільки з ідеологічних міркувань. Центральноазіатські республіки приваблюють їх можливістю відкрити нові шляхи для контрабанди наркотиків, причому не тільки до країн СНД, а й до Західної Європи.

Офіційні киргизькі представники впевнені, що в спеціальних таборах підготовки бойовиків на території Таджикистану останнім часом пройшли підготовку від двох до п’яти тисяч чоловік і використовують отримані навички в сутичках із силами безпеки республік Центральної Азії. А дані російської Служби зовнішньої розвідки свідчать про те, що ідея створення незалежної ісламської держави в районі Ферганської долини виникла серед польових командирів афганських талібів, які також мають досить теплі стосунки з лідерами центральноазіатських ісламістів.

Джерела надходження живих грошей для потреб ІРУ оригінальністю не вирізняються — викуп заручників, транспортування наркотиків і пряме фінансування зі штаб-квартири талібів у Кандагарі. Особливо прибутковий перший промисел, причому найбільше грошей за захоплених заручників ісламісти отримали останнім часом від киргизького уряду, який виплатив їм 50 тисяч доларів за кількох представників місцевої влади і ще 3 мільйони — за чотирьох японських геологів.

Добре налагоджені зв’язки з талібами дозволяють ІРУ організовувати підготовку бойовиків не тільки з республік Центральної Азії, а й з Чечні і навіть західних регіонів Китаю, беручи за це гроші в лідерів чеченського опору і китайських сепаратистів. Крім цього, фінансову підтримку ІРУ отримує від деяких інших закордонних ісламських організацій та окремих заможних осіб із Пакистану, Афганістану і Саудівської Аравії.

Отже, можна сказати, що останній рік для організації ісламістів Центральної Азії не минув даремно. Вона тепер досить гнучка, щоб поповнювати свої бойові загони живою силою, не обмежуючись лише первісним джерелом — узбецькими біженцями у Ферганській долині. І характер бойових дій цього року буде істотно відрізнятися від торішнього: заручившись підтримкою радикалів із сусідніх країн, ІРУ зважився на наступальну війну проти урядових військ, яка поки що йде успішно для ісламістів.

Що ж до сил безпеки Узбекистану і Киргизстану, то за нинішніх умов вони навряд чи зможуть переломити ситуацію на свою користь навіть за досить високого рівня координації. Реальну допомогу їм може надати лише Росія. І перший заступник начальника генштабу збройних сил РФ генерал-полковник Валерій Манилов поспішив запевнити своїх узбецьких колег, що «у рамках чинних угод» його країна готова надати допомогу Узбекистану в ліквідації бандформувань, які діють на території республіки. Проте в Ташкенті не поспішають приймати російську військову допомогу: з одного боку, не прагнуть потрапити в нову залежність від Москви, з другого — розуміють, що можливості у росіян сьогодні обмежені: занадто багато сил забирає в них Чечня, та й події в Баренцевому морі не сприяли зміцненню позицій російського військового відомства.

Якщо ж найближчим часом ісламським терористам вдасться утримати ініціативу у своїх руках, то сезонна загроза стабільності в регіоні Центральної Азії цілком може стати постійною, а ситуація настільки вийде з-під контролю, що з нею не впорається і Росія.