Багато галасу з нічого: нормалізація української політики та парламентська криза 2008 року

Поділитися
Хоч як розчаровує деяких спостерігачів недавній політичний конфлікт в Україні та розпад третьої ...

Хоч як розчаровує деяких спостерігачів недавній політичний конфлікт в Україні та розпад третьої помаранчевої коаліції, перебіг останніх подій в Україні ілюструє повільне утвердження основних політичних правил гри, які в тій чи іншій формі визначають західну парламентську і партійну політику. Акція масової громадянської непокори 2004 року, відома як помаранчева революція, та політичний дискурс 2004—2008 року, що утворився в її результаті, характеризувалися високими ідеалами і максималістським пафосом опозиціонерів-переможців, а також сотень тисяч прихильників, які вийшли на вулиці на їхню підтримку. Протягом останніх тижнів, навпаки, в українській політиці посилюється вплив демократичної нормальності — з усією її позірною безпринципністю, очевидним цинізмом і процесуальною рутиною в проведенні й подоланні політичних протистоянь.

Провал двох перших помаранчевих коаліцій, так само, як і руйнація третьої, були наслідком сумнівних амбіцій ексцентричних осіб з оточення українського президента. У 2005 і 2006 роках сліпе прагнення до влади помаранчевого олігарха і довіреної особи Ющенка — Петра Порошенка — спричинило відчуженість колишніх партнерів президента по Майдану. А протягом останніх місяців керівник президентської адміністрації Віктор Балога виступив у ролі головного руйнівника помаранчевого табору. Поведінку Балоги у світлі очевидних стратегічних інтересів пропрезидентського блоку «Наша Україна» можна назвати дивною. Після безлічі провокаційних кроків і висловлювань минулих місяців Балога цього літа дійшов до того, що публічно обвинуватив Тимошенко в державній зраді.

Ця нова помилка Ющенка у виборі своїх співробітників нагадує попередні призначення ним на високі посади невідповідних людей із його безпосереднього оточення (серед інших Порошенко, Зварич, Безсмертний). Та цього разу принесення в жертву засадничих політичних цілей помаранчевого табору ідіосинкратичним персональним преференціям і політичним калькуляціям українського президента відрізняється від попередніх. Перед цим насамперед Юлія Тимошенко мала розплачуватися за інтриги президентського антуражу, а тепер безпосередньо Ющенко та виборчий блок «Наша Україна — Народна Самооборона» («НУ—НС»), який його підтримує, можуть виявитися головними потерпілими внаслідок повторного краху політичного проекту помаранчевої революції через діяльність самовладного асистента президента.

Після кількох місяців вербальних атак Балоги та його соратників, спрямованих проти Тимошенко та її політики як глави уряду, на початку вересня прем’єр-міністр перехопила ініціативу, використавши як привід суперечку про суспільну оцінку російської інтервенції в Грузії, й фактично вийшла зі складу помаранчевої коаліції. Хоча про офіційний розпад третьої помаранчевої коаліції керівництво «НУ—НС» оголосило на кілька годин пізніше (до речі, без попередньої домовленості з деякими членами пропрезидентського партійного блоку). Зрозуміло, причиною цього були спільні голосування БЮТ і Партії регіонів у Верховній Раді, які торпедували коаліційні угоди БЮТ із пропрезидентською фракцією «НУ—НС».

Безпосереднім наслідком цієї парламентської кризи може бути як відновлення помаранчевої коаліції та збереження уряду на чолі з Тимошенко, так і утворення нової коаліції за участі Партії регіонів (із блоком «НУ—НС» або Блоком Тимошенко) або навіть перевибори парламенту. Який із цих сценаріїв у кінцевому підсумку матеріалізується, видається другорядним, принаймні з погляду теорії демократії. Більш важливо те, що період персоноцентризму та моралізму постреволюційної української політики тепер — після численних попередніх розчарувань — остаточно закінчується. Помаранчевий табір після визвольного удару Тимошенко більше не є заручником деструктивної політики персоналу Ющенка, і специфічне політичне значення помаранчевого в українській політиці нині зникає з огляду на серйозно обговорювані нові коаліційні комбінації фракцій Ради. Хоча емоційні зауваження про «зраду», «вірність», «обман» і «принциповість», а також поділ на помаранчевих і біло-синіх, як і раніше, наявні в щоденному політичному дискурсі, після недавньої демонстративної співпраці Блоку Тимошенко і Партії регіонів дискурсивні основи перших постреволюційних років помітно втрачають вагу. На передній план виходить запитання: яких політичних, соціальних та економічних змін можна домогтися й за якого розкладу сил. Прагматизм витісняє, нехай навіть не остаточно, політичний ідеалізм і моральний фундаменталізм. Не симпатії та антипатії окремих керівних осіб, а логіка фракційного протистояння в парламенті й різні варіанти поділу влади в Українській державі — ось, очевидно, питання, які віднині багато в чому визначатимуть перебіг подій.

Донедавна ще було принципово важливо мати відомості про біографію та махінації тих чи інших чинів у вищих ешелонах влади. Тепер здається більш відповідним читати партійні документи, ідентифікувати групи інтересів, а також підраховувати власників мандатів і оцінювати, які програмні збіги мають шанси на законодавчу імплементацію. Те, що думають і висловлюють Балога й інші більш-менш впливові помічники Ющенка, видається, навпаки, вже неістотним. Влада переходить до парламенту, а також партій і їхніх замовників в економіці.

Кінець постреволюційної поляризації в українській політиці, звичайно, можна було простежити ще раніше, наприклад у тимчасовому союзі «Нашої України» і Партії регіонів, у кооперуванні Тимошенко з колишнім помічником Кучми Віктором Медведчуком тощо. Тим часом після недавніх подій виявляється навіть певна подібність із коаліційними переговорами під час останніх виборів до німецького бундестагу. Так само, як після парламентських виборів у Німеччині 2005 року обговорювали безліч можливих фракційних комбінацій (велика коаліція, «коаліція-світлофор», «Ямайка-коаліція» тощо), нині в українській пресі проектують найрізноманітніші політичні сценарії. Якщо безпосередньо після подій 2004-го здавалося, що український політикум явно розколотий, то нині не виключається жодний із варіантів можливого співробітництва різних виборчих блоків і партій. При цьому різні коаліції, як і можливість проведення нових виборів, обговорюються без особливого хвилювання та керуючись не стільки етичними аспектами чи ідеологічною когерентністю тієї чи іншої розстановки сил і стратегій вирішення конфлікту, скільки їхніми шансами на реалізацію й довгострокові перспективи. Попри те що в таких обговореннях не бракує й сарказму — особливо прозахідних коментаторів, незакомплексованість і неемоційність в обговореннях різноманітних політичних альтернатив є скоріше знаком певної зрілості пострадянського українського плюралізму, ніж утрати направленості у внутрішній політиці України. Якщо цю кризу вдасться подолати так само м’яко й акуратно, як це було характерно для подолання останніх київських конфронтацій, нинішня фаза новітньої української історії стане подальшим кроком до консолідації молодої української демократії.

Найважливішою інновацією як із політико-прагматичного погляду, так і з погляду демократичної теорії, якої потребує Україна, є ліквідація все ще потужного президентського інституту, тобто його заміна суто представницьким органом. І недавня коаліційна метушня в Раді, й запеклі словесні баталії між урядом і президентською адміністрацією, а також результати новітніх політологічних досліджень (див.: Fish, M. Steven. Creative Constitutions: How Do Parliamentary Powers Shape the Electoral Arena? // Electoral Authoritarianism: The Dynamics of Unfree Competition (Ed. by Andreas Schedler. Boulder, CO: Lynne Rienner 2006) — усе вказує на те, що інститут президентства в найкращому разі є просто зайвим, оскільки з нього жодної користі, а в найгіршому — заважає зміцненню молодих демократій загалом і консолідації української політичної системи особливо. Залишається сподіватися, що досягнутий в Україні консенсус із цього питання буде достатньо сильним, аби подолати політичну інерцію та, не в останню чергу, запеклий опір сумнівного оточення українського президента.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі